16.08.06 р. Справа № 31/468а
10 год. 20 хв. - 11 год. 20 хв. Зала судових засідань - кабінет № 232
м. Донецьк вул. Артема, 157
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Ханової Раїси Федорівни
при секретарі судового засідання Бахар Світлані Володимирівні,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою
Орендного підприємства “Азовське морське пароплавство» м. Маріуполь
до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 6 травня 2004 року № 0000262330/3
За участю
представників сторін:
від позивача: Хоменко А.В. - за дов. від 31 липня 2006 року
від відповідача: Ястремський В.П. - за дов. від 10 липня 2006 року
Медведєв О.М. - за дов. від 10 липня 2006 року
Ухвалою від 1 червня 2006 року (том 4 арк. справи 182-184) Вищий адміністративний суд України направив на новий розгляд до суду першої інстанції справу № 31/468а за позовом Орендного підприємства “Азовське морське пароплавство» м. Маріуполь до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 6 травня 2004 року № 0000262330/3 (том 1 арк. справи 16) щодо визначення податку на прибуток у сумі 1030991 грн. 70 коп. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1030991 грн. 70 коп.
Позивач вважає спірне податкове повідомлення-рішення у зазначеній частині недійсним з огляду на висновки податкового органу щодо наявності підстав віднесення до складу валових доходів другого кварталу 2002 року суми у розмірі 3436600 грн. як доходу від позареалізаційних операцій відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334 (з наступними змінами та доповненнями), з огляду на те, що висновки працівниками податкового органу здійснені не на підставі первинних документів, які посвідчують здійснення господарських операцій, а на підставі аудиторського висновку (том 1 арк. справи 9). Стосовно застосування штрафних (фінансових) санкцій представник позивача під час судового розгляду посилається на дію мораторію, запровадженого у межах справи про банкрутство, що, на його думку, унеможливлює їх застосування.
Відповідач у письмових запереченнях від 1 серпня 2006 року (том 5 арк. справи 21-22) та його представники під час розгляду справи проти позовних вимог заперечують посилаючись на приписи статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких доказами по справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення осіб, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Вважає, що у межах спірних відносин таким доказом є висновок Товариства з обмеженою відповідальністю “УкрВостокАудит». Стосовно застосування штрафних (фінансових) санкцій під час дії мораторію спростовує посилання позивача з огляду на встановлені обставини рішенням господарського суду Донецької області від 22 липня 2004 року у справі № 34/205а, яке набрало законної сили 3 серпня 2004 року.
Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до вимог пункту 2-1 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, прийнявши до відома висновки та мотиви, з яких були скасовані судові рішення у даній справі відповідно до частини 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України суд встановив наступне.
Орендне підприємство “Азовське морське пароплавство» м. Маріуполь є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 21 червня 1993 року, включене до ЄДРПОУ за номером 01125732, знаходиться на податковому обліку Державної податкової інспекції у м. Маріуполі з 16 серпня 1999 року. На день розгляду справи визнане банкрутом, знаходиться у стадії ліквідації, ліквідаційна процедура продовжена до 1 січня 2007 року (том 1 арк. справи 76, том 5 арк. справи 4-14, 20).
Протягом вересня - листопада 2003 року відповідачем була проведена планова документальна перевірка позивача за період з 1 жовтня 2001 року по 1 липня 2003 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 14 листопада 2003 року № 17/23-111/01125732 (том 1 арк. справи 34-54), (далі акт перевірки).
На підставі акту перевірки згідно з підпунктом “б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ та за наслідками адміністративного апеляційного оскарження (том 1 арк. справи 58-75), відповідачем прийняте 6 травня 2004 року податкове повідомлення рішення № 0000262330/3 (том 1 арк. справи 16), предметом якого визначені податкові зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1922500 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 2181850 грн.
Предметом розгляду даної справи є правомірність визначення відповідачем податкового зобов'язання з податку на прибуток за другий квартал 2002 року у сумі 1031000 грн. (без урахування округлень певна сума складає 1030991 грн. 70 коп.), (том 5 арк. справи 23), на підставі підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» та застосування штрафних (фінансових) санкцій у такій же сумі відповідно до приписів підпунктів 17.1.3 та 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Підпунктом 2.1.1 акту перевірки зазначено, що в порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» до валових доходів 2 кварталу 2002 року позивачем не включені доходи з інших джерел та позареалізаційних операцій, у тому числі у вигляді сум простроченої кредиторської заборгованості в сумі 3436600 грн. Зазначена заборгованість рахується по інофірмі Jurimex Kommerz Tranzit Gmbh з 1995 року і складається із невиконаних зобов'язань за контрактами №№ 218, 28, 2 у сумі 1842811 грн. 43 коп. та 1593827 грн. 57 коп. визнані відсотки позивачем за несвоєчасну оплату по вищезазначеним контрактам за пальне.
Оцінюючи спірну господарську операцію суд застосовує норми підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 18 липня 1997 року № 639/97-ВР.
Об'єкт оподаткування з податку на прибуток визначається згідно із пунктом 3.1 статті 3 зазначеного Закону. Значення та склад валового доходу визначається статтею 4 цього Закону, підпунктом 4.1.6 серед інших визначені доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, до них, у тому числі, належать суми безповоротної фінансової допомоги. Пунктом 1.22 статті 1 зазначеного Закону (у редакції яка діяла на час формування податкових зобов'язань 2 кварталу 2002 року), безповоротна фінансова допомога - це, у тому числі, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давнини.
Аналіз зазначених норм посвідчує, що предметом такого виду доходу є заборгованість за отримані раніше товари, що залишилась нестягнутою після закінчення строку позовної давнини. У спірних відносинах відповідачем до складу валових доходів віднесена як заборгованість за пальне у сумі 1842811 грн. 43 коп., так і визнані ним відсотки за несвоєчасну сплату пального у сумі 1593827 грн. 57 коп., які не відповідають ознакам заборгованості в розумінні норм наведеного підпункту.
Позивач факт списання заборгованості за товари у сумі 1842811 грн. 43 коп. за даними бухгалтерського обліку визнає, але доказів включення даної заборгованості до складу доходів у податковому обліку не надає. Декларацією про прибуток підприємства за півріччя 2002 року (рядок 4 декларації та додаток “Г» (том 1 арк. справи 121-122,124) посвідчується включення до складу валових доходів у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів лише у сумі 20900 грн.
Визначені відповідачем у акті перевірки суми співпадають із сумами зазначеними у аудиторському висновку станом на 30 квітня 2002 року (том 2 арк. справи 106-106-110), яке здійснене Товариством з обмеженою відповідальністю “УкрВостокАудит», а саме пунктом 3 розділу “аналіз кредиторської заборгованості неотфактурованих поставок пального» передбачено, що перед іноземним партнером з 1995 року рахуються зобов'язання позивача за контрактами № 218, 2, 28 у сумі 1842811 грн. 43 коп., та визнані відсотки у сумі 1593827 грн. 57 коп. (том 2 арк. справи 109). За висновками аудитора зазначені суми повинні бути враховані у балансі підприємства станом на 1 травня 2002 року.
Статтею 7 Закону України “Про аудиторську діяльність» № 3125-12 від 22 квітня 1993 року передбачено, що аудиторський висновок - це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.
З огляду на зазначене суд вважає, що аудиторський висновок є належним доказом, оскільки містить в собі інформацію щодо предмету доказування. Суд приймає заперечення відповідача з приводу зазначеного доказу з огляду на приписи статтей 69 та 70 Кодексу адміністративного судочинства України.
Одночасно суд зазначає, що до складу валових доходів у податковому обліку повинна бути віднесеною заборгованість за пальне у сумі 1842811 грн. 43 коп. Підстав віднесення визнаних відсотків за його несвоєчасну сплату Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачає. В розумінні норм, що аналізуються це є доходом для сторони яка їх отримує, а не сплачує чи повинна сплатити.
Враховуючи наведене, податок визначений відповідачем спірним податковим повідомленням-рішенням у розмірі 552843 грн. 43 коп. на суму заборгованості 1842811 грн. 43 коп. є правомірним (том 5 арк. справи 23). Безпідставно визначений відповідачем податок у розмірі 478148 грн. 27 коп. на суму відсотків у розмірі 1593827 грн. 57 коп. (том 5 арк. справи 23).
Правомірність визначення податку у сумі 552843 грн. 43 коп. обумовлює правомірність застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 276421 грн. 71 коп. відповідно до підпункту 17.1 3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Безпідставність донарахування податку у сумі 478148 грн. 27 коп. внаслідок не включення до складу валового доходу сум відсотків за несвоєчасну оплату палива обумовлює неправомірність застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій у сумі 239074 грн. 14 коп. відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у сумі 515495 грн.85 коп. суд вважає безпідставним з огляду на наступне.
Зазначена норма визначає обов'язок платника податків сплатити штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати у разі, коли платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування.
Об'єктом оподаткування з податку на прибуток відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього закону на:
суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;
суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Декларування валових доходів та валових витрат позивачем як платником податків за 2 квартал 2002 року здійснювалося відповідно до Порядку складання декларації про прибуток підприємства, який був затверджений наказом Державної податкової адміністрації України № 214 від 8 липня 1997 року (зареєстрованого Міністерством юстиції України 14 серпня 1997 року за № 313/2117) (з наступними змінами та доповненнями), а саме, шляхом запису у декларації в рядках 1-33. Зазначений Порядок є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України.
Суд вважає, що застосування штрафів, визначених підпунктом 17.1.6. пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» можливе тільки у тому випадку, коли платником податку задекларовані операції з продажу товарів (робіт, послуг) та їх придбання, тобто їх суми віднесені до складу валових доходів та валових витрат, але перевіркою встановлено, що ці суми не відповідають дійсним сумам таких господарських операцій (відбулася переоцінка або недооцінка), що призвело до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах. Будь-яке недекларування об'єктів оподаткування, або декларування з порушенням інших норм або порядку не може бути підставою для застосування до платника податку штрафів визначених підпунктом 17.1.6. пункту 17.1 статті 17 зазначеного Закону.
У даному випадку відповідачем не визначено та документально не підтверджено, що позивачем віднесені суми по операціям з продажу товарів (робіт, послуг) або їх придбанню, які не відповідають дійсності. Таке не випливає ні з акту перевірки, ні доведено відповідачем і у ході судового розгляду. Відповідачем не наведені ні самі операції, які він вважає переоціненими або недооціненими, ні їх дійсна та задекларована сума, ні документи з яких така невідповідність випливає. Враховуючи наведене склад правопорушення, який став підставою для застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій у відповідності до приписів підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відсутній. Одночасно, суд не приймає посилання позивача на неможливість застосування штрафних (фінансових) санкцій внаслідок дії мораторію в межах справи про банкрутство, внаслідок того, що наведені обставини були предметом судового розгляду у справі № 34/205а, за наслідками якого прийняте рішення від 22 липня 2004 року, яким у задоволенні позовних вимог Орендного підприємства “Азовське морське пароплавство» відмовлено (том 5 арк. справи 32-37).
Враховуючи наведене, відповідач не довів відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення в частині визначення податку на прибуток у сумі 478148 грн. 27 коп. внаслідок не включення у валовий дохід сум визнаних позивачем відсотків за несвоєчасну оплату пального, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 239074 грн. 14 коп. відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 зазначеного Закону, а також у сумі 515495 грн. 85 коп. відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 цього Закону, внаслідок чого позов підлягає задоволенню частково.
Враховуючи вищенаведене, та керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 227, 254, пунктами 2-1, 6 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -
Позов Орендного підприємства “Азовське морське пароплавство» м. Маріуполь до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 6 травня 2004 року № 0000262330/3 щодо визначення податку на прибуток у сумі 1030991 грн. 70 коп. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1030991 грн. 70 коп. задовольнити частково.
Визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Маріуполі від 6 травня 2004 року № 0000262330/3 в частині визначення податку на прибуток у сумі 478148 грн. 27 коп. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 754569 грн. 99 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошений її повний текст у судовому засіданні 16 серпня 2006 року в присутності представників сторін.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ханова Р.Ф.
вик. Бахар
3056723
Надруковано 3 примірники:
1 - у справу
2 - позивачу
3 - відповідачу