вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" червня 2021 р. Справа№ 903/741/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Сітайло Л.Г.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Добрицька В.С.
учасники справи згідно протоколу судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги:
1. Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
2. Фізичної особи-підприємця Куралова Миколи Васильовича
на рішення Господарського суду міста Києва
від 11.03.2021 (повне рішення складено 09.04.2021)
у справі №903/741/20 (суддя Джарти В.В.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Куралова Миколи Васильовича
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про стягнення 838 243,22 грн
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №903/741/20 позов Фізичної особи-підприємця Куралова Миколи Васильовича до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 838 243,22 грн задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на користь Фізичної особи-підприємця Куралова Миколи Васильовича 2 296,79 грн пені. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в дохід Державного бюджету України 34,45 грн судового збору. У іншій частині в позові відмовлено.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що відповідач здійснив безпідставне списання коштів у розмірі 90 133,68 грн з рахунку позивача, у Банка виник обов'язок сплатити позивачу пеню, у відповідності до положень підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Куралов Микола Васильович подав апеляційну скаргу, в якій просить суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №903/741/20. Відкрити апеляційне провадження у справі. Здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника ФОП Куралова М.В. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №903/741/20 у частині відмови в позові про стягнення 835 946,43 грн пені скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування своєї скарги позивач зазначав, що кошти які без законних підстав списано банком і які є об'єктом нарахування пені у цьому спорі, повернуті банком власнику лише 08.12.2020, в примусовому порядку, шляхом виконання Печерським районним відділом державної виконавчої служби у м. Києві постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 у справі №903/590/19. Отже, на думку позивача, місцевим господарським судом не ураховано, що пеня, як різновид штрафної санкції покликана стримувати сторони від порушень правил здійснення господарської діяльності і основним завданням якої є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань (відповідальність за допущене правопорушення), а не забезпечення часткової компенсації збитків, заподіяних унаслідок такого правопорушення. Приймаючи рішення, суд першої інстанції не зміг об'єктивно оцінити, що даний випадок є винятковим, виходячи із інтересів сторін.
Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 05.05.2021 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Куралова Миколи Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №903/741/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Сітайло Л.Г., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №903/741/20 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Куралова Миколи Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2021. Розгляд справи призначено на 02.06.2021.
Також, не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" 28.04.2021 в установлений процесуальний строк засобами поштового зв'язку подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №903/741/20 в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з АТ КБ "Приватбанк" на користь ФОП Куралова М.В. пені у розмірі 2 296,79 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ФОП Куралова М.В. відмовити у повному обсязі; в іншій частині рішення не оскаржується. Застосувати позовну давність у справі №903/741/20. Стягнути з позивача судові витрати.
В обґрунтування своєї скарги відповідач зазначав, що рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 2 296,79 грн є незаконним та необґрунтованим, оскільки прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваній частині рішення не відповідають обставинам справи.
Також відповідач зазначав, що позивачем всупереч вимогам господарсько-процесуального законодавства не надано жодних доказів наявності у Печук І.В. прав вимоги щодо стягнення з Банку пені згідно ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та наявності підстав для укладання договору відступлення права вимоги.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" у справі №903/741/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Сітайло Л.Г., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №903/741/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2021. Об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Куралова Миколи Васильовича та Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк".
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу позивача просив суд застосовувати позовну давність у даній справі, відмовити у задоволенні апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Куралова Миколи Васильовича у зв'язку із пропуском строку позовної давності
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
З матеріалів господарської справи убачається наступне.
01.07.2014 Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" було пред'явлено позов до Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни про стягнення заборгованості за договором б/н від 17 березня 2011 року в розмірі 98 242,43 грн.
Судом було установлено, що рішенням Господарського суду Волинської області від 11.09.2014 у справі № 903/618/14 указаний позов було задоволено, а саме стягнуто з ФОП Печук І.В. на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 93 775,93 грн заборгованості за кредитом, 4 366,67 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом, 99,83 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 1 964,85 грн витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Однак, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2014 у справі № 903/618/14 було скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Постановою Верховного Суду від 20.04.2018 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 та рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2014 було скасовано, а справу № 903/618/14 направлено на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.
За наслідками нового розгляду справи № 903/618/14 рішенням Господарського суду Волинської області від 20.11.2018, залишеним без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 та Верховного Суду від 17.05.2019, у позові Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни про стягнення 98 242, 43 грн було відмовлено.
Зі змісту указаних судових рішень убачається, що 17.03.2011 між Фізичною особою-підприємцем Печук Іриною Василівною та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" було підписано заяву про відкриття поточного рахунку та картку зі зразками підписів і відбитком печатки, згідно якої, сторони погоджуються із Умовами та правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та правилами обслуговування за розрахунковими картками (що розміщені в мережі Інтернет на сайті банку www.privatbank.ua, client-bank.privatbank.ua.), тарифами банку, які разом з цією заявою та карткою зі зразками підписів і відбитками печатки складають договір банківського обслуговування. Цим підписом відповідач приєднався і зобов'язався виконувати умови, викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг, тарифах позивача - договорі банківського обслуговування.
Відповідно до умов укладеного договору від 17.03.2011, який складається із заяви ФОП Печук І. В. про відкриття поточного рахунку та Умов і правил надання банківських послуг, підприємцю установлювався кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через установлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта, що визначено і врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг.
Відмовляючи ПАТ КБ "Приватбанк" у задоволенні позовних вимог суди засвідчили, що Банком не доведено обставин, які безспірно указують, що ФОП Печук І. В. своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, зокрема, перерахування коштів в сумі 95 000 грн (яка в основному утворює заборгованість, що просить стягнути Банк), з рахунку фізичної особи-підприємця Печук І.В. на рахунок ТОВ "ТЕК-ЕТАЛОН" згідно платіжного доручення №22111 від 21.11.2013.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що не запереченим фактом, що система "Приват 24" експлуатується Банком, під його технічним та юридичним контролем. Саме Банк забезпечує доступ усіх користувачів до цієї системи і несе ризики несанкціонованого доступу до цієї системи (правова позиція Верховного суду України у постанові від 13.05.2015 у справі №6-71цс15).
У постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що як свідчать матеріали справи, Позивач жодних дій для з'ясування обставин здійснення спірної трансакції не вчинив, будь-якої інформації про результати свого службового розслідування не надав, а весь тягар доведення відсутності своєї вини переклав на Відповідача.
Верховний Суд у своїй постанові від 17.05.2019 констатував, що суди попередніх інстанцій при новому розгляді справи № 903/618/14 урахували висновки суду касаційної інстанції, що були викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.04.2018, у зв'язку з якими було скасовано судові рішення.
Рішення Господарського суду Волинської області від 20.11.2018, постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 та постанова Верховного Суду від 17.05.2019 у справі №903/618/14 набрали законної сили.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої установлено ці обставини, якщо інше не установлено законом.
Отже, у силу наведеної норми, обставини, установлені рішенням Господарського суду Волинської області від 20.11.2018, залишеним без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 та Верховного Суду від 17.05.2019, зокрема, стосовно укладення між ПАТ КБ "Приватбанк" та підприємцем ФОП Печук І. В. договору банківського рахунку від 17.03.2011, а також факт безпідставного списання банком з рахунку підприємця коштів, повторного доказування при розгляді даної справи № 903/741/20 не потребують.
Разом з тим, Банк списав з рахунку ФОП Печук І. В. кошти в сумі 90 133,68 грн на погашення заборгованості по кредитному договору, у стягненні якої судами було відмовлено з огляду на її безпідставність (справа № 903/618/14).
ФОП Печук І. В. указувала на те, що списання коштів є безпідставним та неправомірним, а тому звернулась до суду за захистом порушеного, на його думку, права з позовом до Банку про стягнення безпідставно списаних коштів.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020, за наслідками перегляду в апеляційному порядку рішення Господарського суду Волинської області від 19.11.2019 у справі № 903/590/19 за позовом Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 90 133,68 грн, рішення Господарського суду Волинської області від 19.11.2019 у справі № 903/590/19 було скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог в сумі 21 942,18 грн та часткового задоволення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також змінено у частині розподілу судового збору, викладено резолютивну частину рішення у редакції наступного змісту: « 1. Позов задовольнити. 2. Стягнути з АТ КБ "Приватбанк" на користь ФОП Печук Ірини Василівни 90 133,68 грн безпідставно списаних коштів, 1 921 грн витрат по судовому збору та 5 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу адвоката».
«Зважаючи на те, що матеріалами справи № 903/618/14 доведено неправомірність перерахування Банком з рахунку ФОП Печук І. В. коштів в сумі 95 000,00 грн на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Еталон", згідно платіжного доручення № 2211 від 21.11.2013, то наступні транзакції Банку починаючи з 21.11.2013 по 29.05.2014 на погашення даної заборгованості проводились безпідставно, що в свою чергу свідчило про обґрунтованість позовних вимог ФОП Печук І. В. На підставі указаного колегія суддів дійшла висновку, що відповідні кошти підлягають стягненню з Банку як безпідставно перераховані.»
У силу положень частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 у справі № 903/590/19, яка набрала законної сили, зокрема, стосовно безпідставного списання АТ КБ "Приватбанк" з рахунку ФОП Печук Ірини Василівни коштів в сумі 90 133,68 грн, повторного доказування при розгляді даної справи № 903/741/20 не потребують.
12.08.2020 між ФОП Печук І.В., як первісним кредитором, та ФОП Кураловим М.В., як новим кредитором, був укладений договір відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) належне йому право вимоги, а новий кредитор на умовах цього договору приймає право вимоги до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (надалі Боржник), що належить первісному кредитору і стає кредитором за вимогою про стягнення неустойки (пені) передбаченої статтею 32 Закону України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» за незаконне списання (списання без законних підстав) грошових коштів з рахунку № НОМЕР_1 , відкритого ФОП Печук Ірина Василівна у АТ КБ «Приватбанк» згідно договору банківського рахунку (Заява про відкриття поточного рахунку та картку зі зразками підписів і відбитком печатки) від 17.03.2011 та інших штрафних санкцій, передбачених договором банківського рахунку та ЦК України за незаконне списання грошових коштів банком з банківського рахунку (пункт 1.1).
Повернення суми безпідставно списаних грошових коштів відбулось лише 08.12.2020 у примусовому порядку, шляхом виконання Печерським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 у справі № 903/590/19 в межах зведеного виконавчого провадження №60933345.
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновку суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільний кодексу України (далі - ЦК України) установлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Положенням статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не установлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це установлено договором.
Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку (стаття 1071 ЦК України).
Відповідно до статті 1073 ЦК України установлено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не установлено законом.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Так, частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями статті 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафні санкції визначаються частини 1 статті 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до Преамбули Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Згідно п.1.24 ст.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Згідно підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у установленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що установлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.
Зі змісту листа АТ КБ "Приватбанк" від 27.05.2020 №20.1.0.0.0/7-200521/4132 убачається (наданого у відповідь на запит Адвоката Петрової Н.П.), що розмір відсотків за користування кредитом "Підприємницький" за період з 01.04.2019 по 01.04.2020 становив 30% за рік.
Судом було зазначено вище, що відповідач здійснив безпідставне списання коштів у розмірі 90 133,68 грн з рахунку позивача.
Отже, у зв'язку із вищенаведеним, у Банка виник обов'язок сплатити позивачу пеню, у відповідності до положень підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання. До моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.
Як було установлено судом, що позивач при розрахунку пені застосовує формулу 90 133,68*30%*31=838243,22 грн, де 90 133,68 грн - сума безпідставно списаних грошових коштів з рахунку позивача, яка установлена в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 у справі № 903/590/19, 30%- розмір відсотків за користування кредитом за період з 01.04.2019 по 01.04.2020 (згідно листа АТ КБ "Приватбанк" від 27.05.2020 №20.1.0.0.0/7-200521/4132), 31-кількість днів прострочення (за період з 01.10.2019 по 31.10.2019).
Отже, при розрахунку пені, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Аналогічна правова позиція міститься у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013.
У даному випадку суд не погоджується з розрахунком позивача у даній справі, оскільки як убачається з листа АТ КБ "Приватбанк" від 27.05.2020 №20.1.0.0.0/7-200521/4132, розмір відсотків за користування кредитом за період з 01.04.2019 по 01.04.2020 становив 30% за рік, а в силу положень підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що установлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що розмір щоденної відсоткової ставки пені необхідно розраховувати, виходячи з 365 днів у році за методом "факт/365".
Відтак судом першої інстанції було вірно установлено, що щоденний розмір пені, виходячи з періоду нарахування 365 днів у році, повинен становити 0,0822 % (30% : 365 днів = 0,0822 %).
Беручи до уваги вищенаведене, у даному випадку, розрахунок пені слід здійснювати за формулою: 90 133,68*0,0822%*31, де 90 133,68 грн - сума безпідставно списаних грошових коштів з рахунку позивача, 0,0822%-розмір щоденної відсоткової ставки за користування кредитом, 31 - кількість днів прострочення згідно розрахунку позивача (за період з 01.10.2019 по 31.10.2019).
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що установлене судом нарахування пені відповідає положенням Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону), є правомірним з урахуванням специфіки банківської діяльності у відповідній сфері, відповідає загальноприйнятим визначенням:
- відсоткової ставки (норма процента), як кількісного вираження відсотків в якості економічної категорії, які розраховуються як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помноженого на 100 відсотків;
- процентної ставки, як суми, зазначеної в процентному вираженні до суми проценту, яку платить одержувач кредиту за користування ним в розрахунку за певний період (місяць, квартал, рік);
- позикового капіталу, як грошового капіталу, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процентів від позики;
- відсотку (процента), як сотої частини того чи іншого числа.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що до стягнення з Банку підлягає пеня в розмірі 2 296,79 грн, з чим і погоджується суд апеляційної інстанції.
Щодо посилань Банку у апеляційній скарзі про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права позовна давність, встановлюється тривалістю у три роки.
Водночас, згідно статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність, скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
При цьому відповідно до частин 1, 5 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде установлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013)
Позовні вимоги заявлені поза межами строків позовної давності не підлягають задоволенню у зв'язку із спливом цього строку, що є підставою для відмови у задоволенні позову (частина 4 статті 267 ЦК України).
Судом зазначалось, що період нарахування пені визначений - 01.10.2019-31.10.2019, а позовна заява про стягнення указаної пені передана на розгляд суду 01.10.2020 (шляхом скерування поштовим зв'язком до суду, номер відправлення 3302807495531), тобто у межах річного строку, передбаченого статтею 258 ЦК України, у зв'язку із чим у задоволенні заяви Банку про застосування строків позовної давності слід відмовити.
Стосовно посилань відповідача у апеляційній скарзі, про відсутність у ФОП Куралов М. В. повноважень звернення із позовом до суду про стягнення пені, колегія суддів зазначає наступне.
Судом було установлено, що 12.08.2020 між ФОП Печук І.В., як первісним кредитором, та ФОП Кураловим М.В., як новим кредитором, був укладений договір відступлення права вимоги.
Згідно приписів статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це установлено договором або законом.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не установлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Крім того суд звертає увагу, що Банком до матеріалів даної господарської справи не надано доказів визнання договору відступлення права вимоги від 12.08.2020 між ФОП Печук І.В. та ФОП Кураловим М.В. недійсним, а тому на думку суду, указаний правочин є чинним.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №903/741/20 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Фізичної особи-підприємця Куралова Миколи Васильовича на рішення Господарського суду м. Києва від 11.03.2021 у справі №903/741/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2021 у справі №903/741/20 залишити без змін.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 09.06.2021.
Головуючий суддя В.В.Андрієнко
Судді Л.Г. Сітайло
В.В. Шапран