Справа № 296/11300/19
2/296/974/21
"31" травня 2021 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира в складі:
головуючої - судді Маслак В.П.,
при секретарі Рабчинській Я.В.,
за участі позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Ведіщевій А.П. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ «Житомиргаз» про зобов'язання вчини певні дії
В листопаді 2019р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить зарахувати кошти за спожитий газ в рахунок коштів, витрачених на придбання газового лічильника, згідно постанови Верховного Суду України від 07.11.2018р. та ст.6 Закону України «Про забезпечення встановлення газових лічильників», а також відшкодувати моральну шкоду в сумі 5000 грн.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що 29.11.2017р. працівниками ПАТ «Житомиргаз» було демонтовано газовий лічильник в його квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , для перевірки на придатність. В подальшому, 08.12.2017р. позивач отримав акт №53388 про те, що лічильник не придатний до використання та про необхідність очікування на його заміну, в зв'язку з відсутністю коштів у відповідача. Як зазначає позивач у позові, технічний директор ПАТ «Житомиргаз» запропонував йому придбати лічильник за власні кошти з подальшою компенсацією. Так, 14.09.2018р. відбулось встановлення газового лічильника, придбаного за кошти позивача. Неодноразові звернення позивача із заявами до відповідача про компенсацію коштів за придбаний лічильник результатів не дали. Наведені дії відповідача завдали позивачу шкоди здоров'ю, що призвело до лікування в госпіталі.
У відзиві на позов ПАТ «Житомиргаз» просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на те, що зарахування витрачених коштів на придбання лічильника в рахунок спожитого природного газу є неможливим, оскілки відносини по розподілу та постачанню природного газу врегульовані різними договорами з різними господарюючими суб'єктами між собою не пов'язаними. Крім того, відповідач не відмовлявся від встановлення газового лічильника позивачу, а лише просив відтермінувати таке встановлення, посилаючись на тимчасові фінансові складнощі. Посилаючись на те, що відповідачем не порушено норм діючого законодавства, а заявлені вимоги не доведені письмовими доказами, відповідач вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними.
В грудні 2020р. позивач звернувся із заявою про зобов'язання відповідача повернути йому демонтований лічильник для можливості проведення експертизи в іншій структурі; зарахувати грошові кошти, витрачені на встановлення лічильника, в рахунок спожитого газу або повернути лічильник з гарантійним терміном чи виплатити грошову компенсацію згідно вимог законодавства, а також відшкодувати моральну шкоду в сумі 5000 грн. В зв'язку з тим, що вказана заява подана з порушенням вимог ст.49 ЦПК України, суд її до розгляду не прийняв.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позов підтримали та просили його задовольнити.
Представник відповідача Ведіщева А.П. проти позову заперечила, посилаючись, у тому числі, на відсутність доказів вартості лічильника, а також необґрунтованості суми моральної шкоди.
Заслухавши учасників судового процесу, з'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд враховує наступне.
Сторонами визнається та ними не заперечується, що в квартирі позивача за адресою проживання: АДРЕСА_1 , встановлений газовий лічильник Арсенал G 6 заводський номер №106141 було знято представниками АТ «Житомиргаз» на періодичну перевірку, в зв'язку зі спливом строку міжповірочного інтервалу.
Відповідно до акту про демонтаж засобу вимірювальної техніки від 29.11.2017р. газовий лічильник Арсенал G 6 заводський номер №106141 демонтовано (а.с.4). На місці демонтованого лічильника встановлений бай пас (обвідний трубопровід з запірною арматурою на дільниці основного елементу для перепуску розподіленого газу).
За результатами проведеної перевірки газовий лічильник Арсенал G 6 заводський номер №106141 визнано непридатним для подальшого застосування відповідно до акту №53388 від 08.12.2017р. (а.с.6).
Враховуючи результати проведеної перевірки відповідачем було прийнято рішення про недоцільність проведення ремонту лічильника газу та про необхідність встановлення безкоштовного газового лічильника позивачу за рахунок АТ «Житомиргаз».
Згідно з актом про монтаж засобу вимірювальної техніки від 14.09.2018р. позивачу встановлено газовий лічильник Самгаз G 4 сер.№3942127 (а.с.5), відповідно, облік природного газу з 14.09.2018р. по особовому рахунку № НОМЕР_1 здійснюється за показниками зазначеного лічильника.
Як зазначає позивач у позові та вбачається з матеріалів справи (а.с.7), ОСОБА_1 звертався до відповідача із заявами про компенсацію вартості придбаного газового лічильника в сумі 1340 грн. (990 грн. лічильник та 350 грн. перехідник) або зарахування сум витрачених коштів в рахунок вартості поставленого газу.
У відповідях, адресованих позивачу, відповідач зазначив, що ОСОБА_1 встановив лічильник за власні кошти та з власної ініціативи, вказав на відсутність у даному випадку механізму повернення коштів споживачу (а.с.8-9, 10-11).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи питання на предмет задоволення позовних вимог, суд враховує наступне.
Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем (далі - ГРС) оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ)- суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
АТ «Житомиргаз» відповідно до отриманої ліцензії з 01.07.2015р. надає послуги виключно по розподілу природного газу та виступає як оператор ГРМ.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно з Законом від 21 грудня 2017 року, - тільки для приготування їжі - з 01 січня 2021 року.)
За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.
Якщо споживач сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення лічильників газу.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Відповідно до положень п.1 глави 8 розділу Х Кодексу ГРМ періодична повірка (у тому числі демонтаж, транспортування монтаж, технічне обслуговування та пов'язаний з такою повіркою ремонт) лічильників газу, які встановлені для розрахунків за спожитий природний газ побутовими споживачами (населенням) для їх побутових потреб, здійснюється за рахунок Оператора ГРМ.
Як визначено п.5 глави 8 розділу Х Кодексу ГРМ, у разі якщо на період зняття лічильника газу на періодичну повірку неможливо встановити інший, розрахунки зі споживачем здійснюються залежно від середньомісячного (середньодобового) обсягу споживання природного газу за аналогічний період (опалювальний або міжопалювальний) попереднього року або фактичний період споживання (опалювальний або міжопалювальний), якщо він становить менше шести місяців. При цьому:
1) якщо знятий на періодичну повірку лічильник газу перебуває у власності Оператора ГРМ, Оператор ГРМ зобов'язаний протягом двомісячного строку з дати зняття лічильника за власний рахунок забезпечити встановлення розрахункового лічильника газу на місце знятого лічильника газу;
2) якщо лічильник газу, що перебуває у власності побутового споживача, пройшов періодичну повірку, що підтверджується відповідним органом у сфері метрології та метрологічної діяльності, Оператор ГРМ зобов'язаний встановити його протягом двох місяців з дати його зняття;
3) якщо лічильник газу, що перебуває у власності побутового споживача, визнаний відповідним органом у сфері метрології та метрологічної діяльності непридатним до подальшої експлуатації, рішення про доцільність його ремонту приймає Оператор ГРМ, враховуючи технічні та економічні чинники. У разі прийняття Оператором ГРМ рішення про доцільність ремонту Оператор ГРМ зобов'язаний встановити відремонтований лічильник газу побутового споживача протягом двох місяців з дати його зняття. У разі прийняття Оператором ГРМ рішення про недоцільність проведення ремонту лічильника газу Оператор ГРМ зобов'язаний протягом п'ятнадцяти робочих днів після результатів проведення періодичної повірки (але не пізніше двомісячного строку після зняття лічильника газу на періодичну повірку) безкоштовно встановити власний розрахунковий лічильник газу (аналогічного типорозміру) для подальших комерційних розрахунків і в цей самий строк повернути побутовому споживачу його лічильник газу та письмово повідомити споживача про результати проведення періодичної повірки і прийняте рішення щодо недоцільності ремонту лічильника газу. У такому разі побутовий споживач не може відмовитись від встановлення лічильника газу Оператора ГРМ.
Отже, саме на відповідача покладений обов'язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18) та у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 445/520/17.
21 грудня 2017 року внесено зміни до статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та доповнено її частиною другої, згідно з якою побутові споживачі природного газу - фізичні особи (населення) можуть самостійно забезпечити встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу (індивідуальних лічильників) з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ними сплачуються за тарифом на розподіл природного газу.
Суд враховує, що звертаючись до відповідача із заявою від 22.04.2019р., ОСОБА_1 просив компенсувати йому витрачені кошти на придбання газового лічильника в сумі 1340 грн., або зарахувати кошти в рахунок поставленого газу. (а.с.7).
Згідно додатків до заяви позивача від 22.04.2019р. не було долучено платіжного документу на підтвердження витрат позивача за придбаний лічильник та перехідник.
Суду також не надано платіжного документу про придбанння позивачем лічильника газу.
Позивачем було заявлено клопотання про долучення рахунку на оплату товару (перехідник), однак такий доказ судом прийнято не було, оскільки надано з порушенням ст.83 ЦПК України.
Водночас суд звертає увагу на те, що рахунок не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти в якості оплати за товар, тобто носить інформаційний характер. На цьому наголосив Верховний Суд у справі №915/641/19.
Відповідно до приписі ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).
Згідно ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Отже, суду не надано доказів, що позивач самостійно, за власні кошти, забезпечив встановлення індивідуального приладу обліку природного газу.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зарахування витрачених коштів на придбання лічильника газу в сумі 1340 грн. в рахунок спожитого природного газу.
В позовній заяві ОСОБА_1 , посилаючись на приписи ст.23 ЦК України, просить відшкодувати моральну шкоду в сумі 5000 грн.
Позивач зазначає, що внаслідок порушення його прав та перенесених страждань йому довелось отримати медичну допомогу в стаціонарі, на що було витрачено чималі кошти.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Частиною першою ст. 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Згідно практики Європейського Суду з прав людини, заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
При вирішення даного спору судом не встановлено неправомірних дій відповідача.
Відповідно до ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на сторону, яка посилається на ці обставини.
На підтвердження заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди позивачем надано суду виписку із медичної карти стаціонарного хворого №0559, з якої вбачається, що ОСОБА_1 10.12.2019р. був направлений в стаціонар та перебував на лікуванні в період з 07.02.2020р. по 21.02.2020р.
Перелік діагнозів згідно виписки медичної карти свідчать на користь висновку, що вони виникли в силу природних вікових особливостей хворого, та не є такими, що виникли раптово, в зв'язку з завданням душевних та психоемоційних страждань ОСОБА_1 .
Згідно копії виписки із медичної карти стаціонарного хворого №0116 ОСОБА_1 26.12.2019р. був направлений в стаціонар 26.12.2019р. та перебував у стаціонарі в період з 14.01.2019р. по 28.01.2019р.
При цьому, зважаючи на розбіжності в датах направлення хворого в стаціонар та період його перебування на лікуванні, суд відхиляє наданий позивачем доказ.
Приймаючи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності складу деліктного правопорушення, а саме того, що йому дійсно заподіяно шкоду, протиправності дій відповідача та причинний зв'язок між ними.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76 - 91, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м.Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ПАТ «Житомиргаз», 10002, м.Житомир, вул. Фещенко-Чопівського, 35.
Головуючий суддя В. П. Маслак