Ухвала
07 червня 2021 року
м. Київ
справа № 755/11488/16-ц
провадження № 61-8363ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Управління державної реєстрації в особі Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - ОСОБА_1 , про визнання права власності, скасування запису про реєстрацію права власності та визнання свідоцтва про право власності недійсним,
У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому,
з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:
- визнати за нею право власності на об'єкт житлової нерухомості, а саме: садовий будинок із господарськими будівлями, загальною площею
221,6 кв. м, до складу якого входить: садовий будинок літ. А, господарський блок літ. Б, навіси літ. В, Д, Ж, сараї літ. Г, Є, що розташовані на
АДРЕСА_1 (садове товариство «Київський ЕВРЗ»);
- скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Привалової Є. Є. за індексним номером 20432510 від 01 квітня 2015 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на садовий будинок, загальною площею 221,6 кв. м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 610914580000, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 , садове товариство «Київський ЕВРЗ», м. Київ, номер запису про право власності 9250824;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на вказаний садовий будинок, серії та номер 35765994, видане державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного управління юстиції
у м. Києві Приваловою Є. Є. (номер запису про право власності 9250824)
ОСОБА_3 ..
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року
в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року залишено без змін (провадження № 61-15750ск20).
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду м. Києва
від 31 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду
від 21 вересня 2020 року (надійшла до суду 19 травня 2021 року), в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
Право касаційного оскарження передбачене статтею 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частина друга цієї статті передбачає, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 405 ЦПК України, якщо касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час касаційного розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає відповідну скаргу за правилами Глави 2 (Касаційне провадження) ЦПК України.
Суд касаційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час касаційного розгляду справи за касаційною скаргою іншої особи (частина четверта статті 405 ЦПК України).
Суд відмовляє у відкритті провадження за касаційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час касаційного розгляду справи за касаційною скаргою іншої особи (частина п'ята статті 405 ЦПК України).
Проаналізувавши зміст касаційної скарги ОСОБА_1 та касаційної скарги ОСОБА_2 , доводи якої вже були предметом дослідження під час касаційного розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 (щодо помилкового застосування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України
від 19 вересня 2011 року у справі № 3-82гс11, від 27 травня 2015 року
у справі № 6-159цс15, у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року
у справі № 200/8714/13-ц; щодо неврахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 2-962/2009; щодо не укладення ОСОБА_2 жодних правочинів щодо відчуження належного їй новоствореного нерухомого майна, а також будь-яких матеріалів та обладнання, які були використані в процесі будівництва цього майна; щодо неповного дослідження судами обставин справи) були предметом дослідження під час касаційного розгляду справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Інших доводів касаційна скарга ОСОБА_1 не містить, так як по суті переписано доводи касаційної скарги ОСОБА_2 .
Отже, оскільки 22 квітня 2021 року під час касаційного розгляду справи
№ 755/11488/16-ц за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року Верховний Суд розглянув доводи, на які посилається у поданій 18 травня 2021 року касаційній скарзі ОСОБА_1 , у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року слід відмовити, з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 405 ЦПК України.
Керуючись частиною п'ятою статті 405 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва
від 31 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду
від 21 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Управління державної реєстрації в особі Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Департаменту
з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - ОСОБА_1 , про визнання права власності, скасування запису про реєстрацію права власності та визнання свідоцтва про право власності недійсним відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б.І. Гулько
Г. В. Коломієць