Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 947/22930/19
провадження № 61-9215св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.
учасники справи:
заявник - старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурла Віталій Едуардович,
стягувач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
боржник - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 15 жовтня
2019 року у складі судді Васильків О. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 травня 2020 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурла В. Е. звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
На обґрунтування такого звернення зазначав, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження
№ 57559082 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») суми боргу на загальну суму 122 174 849,93 грн.
У ході здійснення виконавчих дій встановлено, що боржнику на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_3 належить житловий будинок
АДРЕСА_1 та земельна ділянка № 1 , площею 0,1 га, яка розташована по АДРЕСА_2 .
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 березня 2019 року подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, задоволено, визначено за ОСОБА_1 1/2 частку у зазначеному вище спільному сумісному майні подружжя.
Посилаючись на те, що визначену частку у спільному сумісному майні подружжя, боржник ОСОБА_1 не зареєстрував, державний виконавець посилаючись на частину четверту статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», статтю 440 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), просив надати дозвіл на реалізацію майна боржника, яке не зареєстроване боржником у встановленому законом порядку,а саме:
- визначену 1/2 частку майна боржника ОСОБА_1 у спільному майні: житловому будинку, реєстраційний номер майна 30600754, розміщеному за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованому на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 29 березня 2010 року за ОСОБА_3 ;
- визначену 1/2 частку майна боржника ОСОБА_1 у спільному майні, а саме земельній ділянці № НОМЕР_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 183065551101, кадастровий номер 5110136900:27:004:0386, площею 0,1 га, розміщеній за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрованою на підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2013 року
№ 2151, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М. Л., за ОСОБА_3 .
Короткий зміст ухваленого судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2019 року подання старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
Бурли В. Е. задоволено.
Надано дозвіл на реалізацію визначеної частки майна боржника
ОСОБА_1 у спільному майні, а саме - на 1/2 частку житлового будинку, реєстраційний номер майна 30600754, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 29 березня 2010 року за ОСОБА_3 , що не зареєстрована за боржником у встановленому законом порядку.
Надано дозвіл на реалізацію визначеної частки майна боржника -
ОСОБА_1 у спільному майні, а саме на 1/2 частку земельної ділянки
№ НОМЕР_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 183065551101, кадастровий номер 5110136900:27:004:0386, площею 0,1 га, розміщеній за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрованою на підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2013 року №2151, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу
Бєлостоцькою М. Л., за ОСОБА_3 , що не зареєстрована за боржником у встановленому законом порядку.
Задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості поданого державним виконавцем звернення, ураховуючи, що 1/2 частина у спільному сумісному майні подружжя належить боржнику ОСОБА_1 , який не виконав рішення суду про стягнення грошових коштів на загальну суму 122 174 849,93 грн, і не зареєстрував визначену йому частку у нерухомому майні у встановленому законом порядку.
Короткий зміст ухваленого судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 19 травня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для надання дозволу на звернення стягнення на частку у спільному сумісному майні подружжя, яка належить боржнику у виконавчому провадженні, є обґрунтованим. Відхиляючи доводи апеляційної скарги про порушення прав дітей у зв'язку із задоволенням подання державного виконавця, апеляційний суд зазначив, що суд надав дозвіл на реалізацію лише 1/2 частини спірного майна, яке належить ОСОБА_1 , питання щодо іншої частини нерухомого майна, виселення неповнолітніх дітей чи позбавлення їх права користування жилими приміщеннями будинку не вирішував, а тому такі твердження заявника є необґрунтованими.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У червні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якій він просив скасувати ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 15 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 травня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована посиланням на не урахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від
13 червня 2018 року у справі № 2-592/09, відповідно до якого невжиття державним виконавцем усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів для виявлення коштів та рухомого майна у боржника є підставою для відмови у зверненні стягнення на нерухоме майно, тоді як у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що державний виконавець здійснив усі дії щодо звернення стягнення на інше майно.
Спірні об'єкти нерухомого майна зареєстровані в установленому законом порядку, знаходяться у спільній власності подружжя, тоді як положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зобов'язують власників нерухомого майна, право власності на яке було зареєстровано у встановлений спосіб, здійснювати повторну реєстрацію права власності в електронному реєстрі. Відсутність інформації в електронному реєстрі по право власності боржника на спірне нерухоме майно не свідчить про те, що право власності не зареєстроване в установленому законом порядку. Державний виконавець не надав доказів звернення до БТІ з приводу надання відомостей щодо реєстрації за боржником права власності на спірне майно.
Обраний державним виконавцем спосіб звернення стягнення на майно не відповідає нормам чинного законодавства. Відповідно до статті 371 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків установлених законом. Виділ частки, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу. Відповідно до статті 366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку. Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що державним виконавцем обрано невірний спосіб звернення стягнення на частку майна боржника, не з'ясовано думку інших співвласників об'єктів нерухомого майна.
Суди не урахували, що спірним житловим будинком мають право користування семеро його дітей, у тому числі шість неповнолітніх дітей, у зв'язку із чим розгляд подання державного виконавця про звернення стягнення на зазначене нерухоме майно є неможливим без участі органу опіки та піклування.
У разі реалізації частки у нерухомому майні, а саме житловому будинку, належної ОСОБА_1 , його неповнолітні діти будуть протиправно позбавлені єдиного для них житлового приміщення, тоді як попередній дозвіл на реалізацію зазначеного нерухомого майна орган опіки та піклування не надавав.
Крім того, в порушення норм процесуального права апеляційний суд не відклав розгляд справи на час дії карантину на території України.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
Справа надійшла до Верховного Суду 25 серпня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій установлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження № 57559082 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» боргу у розмірі
122 174 849,93 грн.
Під час здійснення виконавчих дій, державним виконавцем встановлено, що боржник за час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 набув у спільну сумісну власність житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку АДРЕСА_3 , право власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_3 .
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 грудня
2019 року, задоволено подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, визначено ОСОБА_1 1/2 частку у спільному сумісному майні подружжя, а саме: 1/2 частки у житловому будинку АДРЕСА_1 та 1/2 частку у земельній ділянці
АДРЕСА_3 .
18 липня 2019 року постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурлою В. Е. накладено арешт на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки № НОМЕР_3 , площею 0,1 га, розташовану по АДРЕСА_2 .
З відомостей з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 27 березня
2020 року вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка № НОМЕР_3 , площею 0,1 га, розташована по
АДРЕСА_2 , перебувають у власності ОСОБА_3 .
Зазначена земельна ділянка набута ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2013 року № 2151, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М. Л., право власності на житловий будинок виникло на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 29 березня 2010 року, укладеним та виданим під час перебування в шлюбі з ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 не зареєстрував у встановленому законом порядку право власності на 1/2 частину спірного нерухомого майна.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 -
ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною третьою, четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що нею чітко визначена умова, за якої суд вирішує питання звернення стягнення на нерухоме майно боржника, це відсутність реєстрації права власності за боржником в установленому законом порядку.
Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване у встановленому законом порядку, вирішується судом в порядку передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України, та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано у встановленому законом порядку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в порядку статті 443 ЦПК України ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 грудня
2019 року, ОСОБА_1 визначено 1/2 частку у спільному сумісному майні подружжя, а саме: 1/2 частку у житловому будинку АДРЕСА_1 та 1/2 частку у земельній ділянці АДРЕСА_3 .
Право власності на 1/2 частину зазначеного нерухомого майна боржник не зареєстрував в установленому законом порядку, що стало підставою для звернення державного виконавця до суду із зазначеним поданням в порядку статті 440 ЦПК України.
Установивши, що боржник ОСОБА_1 у добровільному порядку рішення суду про стягнення боргу на користь стягувача ПАТ «Альфа-Банк» не виконав, борг не повернув, а також зважаючи на значну суму заборгованості, здійснювані державним виконавцем заходи щодо пошуку майна боржника, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги стягувача, у ході яких виявлено належність боржнику на праві спільної сумісної власності з дружиною ОСОБА_3 житлового будинку і земельної ділянки, 1/2 частка з яких визначена боржнику в судовому порядку, однак ним не зареєстрована, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність підстав для задоволення подання державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Доводи касаційної скарги про неможливість звернення стягнення на спірний будинок у зв'язку з тим, що у ньому зареєстровані та проживають неповнолітні діти є необґрунтованими, оскільки судами попередніх інстанцій не вирішувалося питання про позбавлення дітей права на житло, а лише в порядку виконання судових рішень (стаття 440 ЦПК України) надано дозвіл на реалізацію належної боржникові 1/2 частини будинку, інша частина будинку залишається у власності ОСОБА_3 , якою мають право користування їх неповнолітні діти, а отже звернення стягнення на майно, що належить боржникові не призведе до порушення прав неповнолітніх на житло.
Посилання заявника на неправильний спосіб звернення стягнення на частку майна боржника у спільному майні, який суперечить положенням статті 366 ЦК України є неспроможними, оскільки під час розгляду подання державного виконавця, поданого в порядку статті 440 ЦПК України, вирішувалось питання про наявність підстав для звернення стягнення на визначену частку боржника у спільному майні, яка не зареєстрована за ним в установленому законом порядку. Визначення розміру частки майна боржника ОСОБА_1 у майні, що є спільною сумісною власністю з ОСОБА_3 , здійснювалося у межах справи № 520/17530/18 за поданням державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні у порядку статті 443 ЦПК України, за наслідками розгляду якого постановлено ухвалу Київського районного суду м. Одеси від
12 березня 2019 року, залишену без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року. Питання про виділ в натурі частки у спільному майні не було предметом розгляду у даній справі, а тому доводи заявника про порушення порядку виділу частки при розгляді подання державного виконавця у даній справі є безпідставними.
Аргументи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не перевірили, чи здійснив державний виконавець усі можливі та необхідні заходи для виявлення наявних у боржника коштів та іншого майна, на яке відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» в першу чергу звертається стягнення на виконання судових рішень, є непереконливими, оскільки боржник не надав будь-яких доказів на підтвердження наявності у нього грошових коштів чи рухомого майна, на які можливо звернути стягнення та достатність такого майна для виконання судового рішення.
За змістом частини одинадцятої статті 440 ЦПК України суд негайно розглядає подання державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного/приватного виконавця, а тому доводи заявника про те, що суд безпідставно не зупинив розгляд подання державного виконавця на період дії карантину на території України є неспроможними.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 15 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко