Постанова
Іменем України
04 червня 2021 року
м. Київ
справа № 132/4683/19
провадження № 61-9972 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - товариство з обмеженою відповідальність «ОТП Факторинг Україна»;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Якименко М. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальність «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг») про визнання іпотеки припиненою та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що 13 жовтня 2006 року між ним та акціонерно-комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), було укладено кредитний договір, за ким він отримав кредит у розмірі 16 тис. доларів США строком до 12 жовтня 2016 року.
У той же день між сторонами було укладено договір іпотеки, за яким він передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
У подальшому 18 березня 2008 року між ним та ПАТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір, за яким він отримав кредит в сумі 16 138 доларів 50 центів США строком до 13 березня 2023 року.
У той же день для забезпечення цього кредитного договору між сторонами було укладено наступний договір іпотеки, за яким в іпотеку банку він також передав вказану вище квартиру.
10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та TOB «ОТП Факторинг Україна», було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого, ПАТ «ОТП Банк» продав (переуступив) відповідачу права на кредитні та забезпечувальні договори, перелік яких наведено у Додатку №1 до даного договору.
02 вересня 2014 року відповідач пред'явив йому вимоги № № 640, 641 про повне дострокове погашення заборгованості за зазначеними кредитами, надавши позивачу для виконання 30 днів.
Вважав, що у зв'язку з пред'явленням вимог дострокового погашення кредиту фактично змінені строки виконання основного зобов'язання, і відповідно, дата остаточного повернення кредиту по зазначених вище кредитних договорах спливла 02 жовтня 2014 року, а, відтак, 02 жовтня 2014 року закінчився і строк дії вказаних вище іпотечних договорів. Наявність в Державному реєстрі права власності на нерухоме майно та Державного реєстру іпотек записів про іпотеку та заборону відчуження спірної квартири порушує його права як власника.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати іпотеку, яка виникла на підставі договору іпотеки від 13 жовтня 2006 року, припиненою, у зв'язку із закінченням строку дії даного договору; визнати іпотеку, яка виникла на підставі договору наступної іпотеки від 18 березня 2008 року припиненою, у зв'язку із закінченням строку вказаного договору; вилучити записи про заборону відчуження вказаної вище квартири з Державного реєстру заборон відчуження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 12 березня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано іпотеку, яка виникла на підставі договору іпотеки від 13 жовтня 2006 року, припиненою, у зв'язку із закінченням строку дії даного договору, зареєстровану за реєстровим № 1410 від 13 жовтня 2006 року. Визнано іпотеку, яка виникла на підставі договору наступної іпотеки від 18 березня 2008 року припиненою, у зв'язку із закінченням строку вказаного договору, зареєстровану за реєстровим № 1183 від 18 березня 2008 року.
Вилучено із розділу «Відомості з державного реєстру іпотек» запис: реєстраційний номер обтяження: 3885662, об'єкт обтяження: квартира, адреса АДРЕСА_1 .
Вилучено записи з Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис № 1411 від 13 жовтня 2006 року про заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 .
Вилучено записи з Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис № 1184 від 18 березня 2008 року про заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з пред'явленням вимог про дострокове виконання кредитних договорів у встановлений даною вимогою термін - 02 жовтня 2014 року, було змінено строк виконання основного зобов'язання і тому кредитні договори припинили свою дію. Відтак, оскільки припинилося основне зобов'язання, то припиненим є і додаткове зобов'язання, яким було забезпечено виконання кредитних зобов'язань, тобто припинили свою дію договори іпотеки.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 12 березня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору. Зміна строку виконання зобов'язання в порядку статті 1050 ЦК України стосувалася виконання умов кредитних договорів. Зі зміною строку виконання зобов'язання не припинився обов'язок позичальника виконати зобов'язання належним чином, що ним зроблено не було.
Строк дії договору іпотеки та наступної іпотеки не завершився, оскільки в договорі іпотеки і в договір наступної іпотеки сторони погодили, що договір іпотеки діє до виконання ОСОБА_1 зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Оскільки позичальник не виконав належним чином свої зобов'язання позичальника за кредитними договорами, що ним не заперечується, тому підстав вважати, що припнилося забезпечення виконання зобов'язання в зв'язку зі зміною кредитором в порядку статті 1050 ЦК України строку виконання зобов'язання, немає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив суд оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-118цс16, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 132/4683/19 із Калинівського районного суду Вінницької області.
У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що іпотечні договори припили свою дію у зв'язку з пред'явленням вимоги банком про дострокове погашення кредитної заборгованості. Також посилався на те, що рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 26 лютого 2015 року у справі № 132/3645/14 ТОВ «ОТП Факторинг» відмовлено у задоволенні позову про стягнення з нього кредитної заборгованості, а рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2018 року у справі № 132/997/18 задоволено його позов про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 жовтня 2006 року між акціонерно-комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким йому надано кредит в сумі 16 тис. доларів США строком до 12 жовтня 2016 року (а.с. 21-24).
У той же день між сторонами було укладено договір іпотеки, за яким він передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , та накладено заборону відчуження (а.с. 10-15).
У подальшому 18 березня 2008 року між ним та ПАТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір, за яким він отримав кредит в сумі 16 138 доларів 50 центів США строком до 13 березня 2023 року (а.с. 25-28).
У той же день для забезпечення цього кредитного договору між сторонами було укладено наступний договір іпотеки, за яким вказану вище квартиру він також передав в іпотеку банку та було накладено заборону про відчуження, що підтверджується довідкою Державного нотаріального архіву Вінницької області від 18 жовтня 2019 року (а.с. 17-20).
10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та TOB «ОТП Факторинг Україна», було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого, ПАТ «ОТП Банк» продав (переуступив) відповідачу права на кредитні та забезпечувальні договори, перелік яких наведено у Додатку №1 до даного договору.
02 вересня 2014 року відповідач пред'явив йому вимоги № № 640, 641 про повне дострокове погашення заборгованості за зазначеними кредитами, надавши позивачу для виконання 30 днів (а.с. 30, 31).
Згідно з інформацією, яка міститься у витягу з Державного реєстру права власності на нерухоме майно та Державного реєстру іпотек від 04 вересня 2019 у зазначеному реєстрі у розділі «Відомості з державного реєстру іпотек» міститься актуальний наступний запис: реєстраційний емер обтяження: 3885662, об'єкт обтяження: квартира, адреса АДРЕСА_1 (а.с. 32-39).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку», який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).
За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Підстави припинення іпотеки визначені в статті 17 Закону України «Про іпотеку», припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом, зокрема, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої вказано статті, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Встановлено, що за змістом пункту 9.1 договору іпотеки від 13 жовтня 2006 року цей договір діє до виконання боржником зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі та зобов'язань іпотекодавця за цим договором.
Аналогічні положення містить стаття 9 договору наступної іпотеки від 18 березня 2008 року.
За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так і зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов'язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц, провадження № 14-88цс19).
Вирішуючи спір, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, встановивши, що позивачем зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконані дійшов правильного висновку про те, що зі зміною строку виконання зобов'язання не припинився обов'язок позичальника виконати зобов'язання належним чином, що ним зроблено не було.
Строк дії договору іпотеки та наступної іпотеки не завершився, оскільки в договорі іпотеки і в договір наступної іпотеки сторони погодили, що договір іпотеки діє до виконання ОСОБА_1 зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Оскільки позичальник не виконав належним чином свої зобов'язання позичальника за кредитними договорами, що ним не заперечується, тому підстав вважати, що припнилося забезпечення виконання зобов'язання в зв'язку зі зміною кредитором в порядку статті 1050 ЦК України строку виконання зобов'язання, немає..
Посилання касаційної скарги на неврахування судами висновків, викладених у рішеннях Калинівського районного суду Вінницької області від 26 лютого 2015 року у справі № 132/3645/14 та від 09 жовтня 2018 року у справі № 132/997/18, безпідставні, оскільки вказані судові рішення не містить висновків щодо виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі. Відсутні такі докази і в матеріалах справи.
Також колегія суддів зазначає, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) у ЦК України та в Законі України «Про іпотеку» відсутня така підстава для припинення іпотеки як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов'язанням.
Посилання касаційної скарги на неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-118цс16, безпідставні, оскільки висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові, а стосуються випадку, коли зобов'язання за кредитним договором виконані позичальником у повному обсязі. Таких обставин у справі, що переглядається, судами не встановлено.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення апеляційного суду не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара