Постанова
Іменем України
02 червня 2021 року
м. Київ
справа № 711/1550/18
провадження № 61-17815св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 січня 2020 року у складі судді Позарецької С. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Карпенко О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що вона з ОСОБА_2 перебувала
у шлюбі з 05 вересня 2009 року, який розірваний рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 травня 2018 року.
У шлюбі мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які проживають із нею.
Вказувала, що, проживаючи разом, вони були матеріально забезпеченою родиною, кожен мав автомобіль і використовував його в інтересах сім'ї.
Зазначала, що вони працювали над створенням та розвитком майна - магазину із роздрібної торгівлі продуктами в торговельному павільйоні « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться на АДРЕСА_1
та баром-рестораном « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що на
АДРЕСА_2 .
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 жовтня 2015 року зареєстроване право власності
на торговельний павільйон з прибудовою літ. «А-1», «а» загальною площею
67,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області за
ОСОБА_2 зареєстрований транспортний засіб - автомобіль марки «Мazda 6», 2012 року випуску.
На інше вказане майно оформлене право власності на матір відповідача - ОСОБА_6 .
Вважала, що зазначене рухоме та нерухоме майно є спільним сумісним майном подружжя, однак відповідач порушує її права, оскільки користується ним одноосібно та не в інтересах сім'ї.
Згоди, щодо добровільного поділу майна сторони не дійшли. Тому вона змушена звернутися до суду за захистом своїх прав.
Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_3 просила суд:
- визнати торговельний павільйон з прибудовою літ. «А-1», «а», загальною площею 67,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ,
вартістю 1 200 000,00 грн та автомобіль марки «Мazda 6», 2012 року випуску, об'єм двигуна 1 798 куб. см, вартістю 351 000,00 грн, зареєстрований за ОСОБА_2 , спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 ;
- поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 у рівних частках, по 1/2 частини, виділивши кожному з них майна на суму 775 500,00 грн, змінивши правовий режим майна із спільної сумісної на спільну часткову власність;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини торговельного павільйону з прибудовою літ. «А-1», «а», загальною площею 67,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 1 200 000,00 грн, зареєстрований на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 жовтня 2015 року № НОМЕР_1 за ОСОБА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 748000971101
у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).
- встановити неподільність рухомого майна, а саме автомобіля марки «Мazda 6», 2012 року випуску, об'єм двигуна 1 798 куб. см, вартістю 351 000,00 грн, зареєстрованого за ОСОБА_2
- виділити ОСОБА_2 в натурі автомобіль марки «Мazda 6», 2012 року випуску, об'єм двигуна 1 798 см. куб, вартістю 351 000,00 грн, стягнувши
з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки вартості автомобіля у розмірі 175 000,00 грн. З дня отримання ОСОБА_1 грошової компенсації за 1/2 частки автомобіля марки «Мazda 6», 2012 року випуску, об'єм двигуна 1 798 куб. см, припинити право власності
ОСОБА_1 на 1/2 частки вказаного автомобіля.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 січня
2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано автомобіль марки «Мazda 6», 2012 року випуску, об'єм
двигуна 1 798 см куб., вартістю 351 000,00 грн, що зареєстрований
за ОСОБА_2 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2
та ОСОБА_1 .
Виділено ОСОБА_2 автомобіль марки «Мazda6», 2012 року випуску, об'єм двигуна 1 798 куб. см, вартістю 351 000,00 грн, зареєстрований за ОСОБА_2 , стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки вартості автомобіля у розмірі 175 000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що автомобіль марки
«Мazda 6», 2012 року випуску, об'єм двигуна 1 798,00 куб. см, вартістю 351 000,00 грн, що зареєстрований за ОСОБА_2 , придбаний сторонами під час перебування у шлюбі у 2012 році за спільні кошти та в інтересах сім'ї, тому є спільним майном подружжя. Оскільки сторони погодили виділення автомобіля відповідачу, тому суд стягнув з нього на користь позивача грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля. Крім того, суд зазначив, що виконання рішення у цій справі фактично припинить
у ОСОБА_1 право на частку у праві спільної часткової власності.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання спільним сумісним майном подружжя торговельного павільйону
з прибудовою, суд першої інстанції зазначив, що позивач не надала суду доказів, що вона працювала над створенням такого майна та вносила кошти на його розвиток. Вказане майно набуте ОСОБА_2 до шлюбу із позивачем, незважаючи на те, що право власності зареєстровано вже під час шлюбу з ОСОБА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката
Смоляра А. О. залишено без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 січня 2020 року залишено без зміни.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови
в задоволенні позову в частині визнання торговельного павільйону
з прибудовою літ. «А-1», «а», що на АДРЕСА_1 , спільним сумісним майном подружжя та визнання за позивачем права власності на 1/2 частини вказаного нерухомого майна, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 працювала над створенням нерухомого майна - торговельного павільйону та вносила кошти на його розвиток.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, а тому
в апеляційному порядку не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення в частині позовних вимог про визнання права власності на майно, виділ майна в натурі, стягнення грошової компенсації вартості частини майна в частині відмови
у визнанні торговельного павільйону спільним майном подружжя та визнання права власності на нього скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати торговельний павільйон спільним сумісним майном подружжя. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини торговельного павільйону з прибудовою літ. «А-1», «а», загальною площею
67,5 кв. м, загальною вартістю 1 200 000,00 грн, за адресою:
АДРЕСА_1 , зареєстрований на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 12 жовтня 2015 року
за ОСОБА_2 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року справу призначено
до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що земельна ділянка площею 70 кв. м, відповідно до акта приймання-передачі, 12 квітня 2006 року була передана ОСОБА_2 на підставі рішення Черкаської міськради від 24 березня
2006 року № 9-340 в оренду під розміщення торговельного павільйону.
У вказаному акті в розділі 2 «Об'єкт оренди» в пункті 2.2 зазначено, що на земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна та інфраструктури.
Вважає, що акт (без номера і дати) не є належним та допустимим доказом тієї обставини, що спірний торговельний павільйон прийнятий
в експлуатацію в 2006 році.
Крім того, суд не взяв до уваги дані довідки, виданої Комунальним підприємством « Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «ЧОБТІ») від 01 червня 2018 року, вказавши, що в матеріалах інвентаризаційної справи на об'єкт нерухомого майна на
АДРЕСА_1 інвентаризація та реєстрація права власності на торговельний павільйон не проводилась, але в довідці йде мова, що в інвентаризаційних справах на вказаний об'єкт взагалі немає ніякої інформації. Пославшись на цей акт, суд першої інстанції зробив висновок, що зазначений торговельний павільйон існував до укладення шлюбу з відповідачем.
Вказувала, що за час шлюбу вони перебудували павільйон. Повністю облаштували стіни, збільшили розміри, значно покращили зовнішній вигляд, побудовано також добудову літ. «А-1», «а» (приміщення, де зберігаються товари), а також облаштували вбиральню, каналізацію, завели водопостачання, чого раніше не було. Також у цей період на вимогу органу місцевого самоврядування біля торговельного павільйону облаштували територію, обладнали зупинку громадського транспорту.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_2 (актовий запис
№ 1274), виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Черкаси Черкаського міського управління юстиції, ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 05 вересня 2009 року.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 травня
2018 року шлюб між сторонами розірвано.
У шлюбі сторони мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від 25 вересня
2001 року ОСОБА_2 є суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою з 02 жовтня 2001 року. Види діяльності відповідача як фізичної особи - підприємця, з 24 червня 2006 року - здача майна в оренду.
Рішенням Черкаської міської ради від 30 жовтня 2003 року № 5-100 погоджено приватному підприємцю ОСОБА_2 місце розташування торгового павільйону на земельній ділянці площею 70 кв. м на
АДРЕСА_1 за рахунок земель Черкаської міської ради
(а.с. 72, т. 1).
Згідно з пунктом 2.2 рішення Черкаської міської ради від 30 жовтня
2003 року вказано, що будівельні роботи можливо виконувати після отримання дозволу у відділі ДАБК (а.с. 72, т. 1).
Відповідно до акта робочої комісії про прийняття в експлуатацію малої архітектурної форми на АДРЕСА_1 (без дати). Саме цей акт став підставою для видачі свідоцтва про право власності та відповідну державну реєстрацію вказаного об'єкта нерухомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 74, т. 1).
Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 12 квітня
2006 року Черкаська міська рада передала, а підприємець ОСОБА_2 прийняв на підставі рішення Черкаської міської ради від 24 березня
2006 року № 9-340 в оренду земельну ділянку площею 70 кв. м до 24 жовтня 2016 року під розміщення торгового павільйону (а.с. 73, т. 1).
Відповідно до договору оренди від 12 квітня 2006 року приватному підприємцю ОСОБА_2 Черкаською міською радою передано в оренду земельну ділянку за вказаною адресою під розміщення торгового павільйону. Як вбачається з довідки, виданої КП «ЧОБТІ» від 01 червня
2018 року № 329, у матеріалах інвентаризаційної справи на об'єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1 інвентаризація
та реєстрація права власності на торговельний павільйон не проводилась (а.с. 78, т. 1).
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно державна реєстрація спірного об'єкта відбулася 12 жовтня 2015 року. Зареєстрований такий об'єкт був за фізичною особою ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності є свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 , видане 12 жовтня 2015 року Реєстраційною службою Черкаського міського управляння юстиції (а.с. 19, т. 1).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно від 03 січня 2020 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на торговельний павільйон з прибудовою літ. «А-1», «а», на
АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 , виданого 12 жовтня 2015 року Реєстраційною службою Черкаського міського управління юстиції Черкаської області. Вартість торговельного павільйону з прибудовою літ. «А-1», «а», загальною площею 67,5 куб. см, на АДРЕСА_1 на ринку нерухомості, за даними висновку суб'єкта оціночної діяльності ПП «ТОВА» від 22 лютого 2018 року, становить 1 200 000,00 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна,
що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК Україниособистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Конструкція норми статті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, установлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).
Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.
Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає
за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.
Системний аналіз статей 57, 60, 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи - підприємця може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.
Отже, майно фізичної особи - підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою - підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.
Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи - підприємця може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 676/4075/15-ц (провадження № 61-43439св18).
Майно, що належало одному з подружжя в порядку статті 57 СК України, не перетворюється у спільну сумісну власність.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження
№ 14-114цс20).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Конструкція нормистатті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Судом встановлено, що з 05 вересня 2009 року ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 перебували в шлюбі, який рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 травня 2018 року розірвано.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від 25 вересня
2001 року ОСОБА_2 є суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою з 02 жовтня 2001 року. При цьому, видами діяльності відповідача, як фізичної особи - підприємця з 24 червня 2006 року - здача майна
в оренду.
Рішенням Черкаської міської ради від 30 жовтня 2003 року № 5-100 погоджено приватному підприємцю ОСОБА_2 місце розташування торгового павільйону на земельній ділянці площею 70 кв. м на
АДРЕСА_1 за рахунок земель Черкаської міської ради
(а.с. 72, т. 1).
Згідно з пунктом 2.2 рішення Черкаської міської ради від 30 жовтня
2003 року вказано, що будівельні роботи можливо виконувати після отримання дозволу у відділі ДАБК (а.с. 72, т. 1).
Відповідно до акта робочої комісії про прийняття в експлуатацію малої архітектурної форми на АДРЕСА_1 (без дати), що став підставою для видачі свідоцтва про право власності та відповідну державну реєстрацію вказаного об'єкта нерухомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 74, т. 1).
Відповідно до договору оренди від 12 квітня 2006 року приватному підприємцю ОСОБА_2 Черкаською міською радою передано в оренду земельну ділянку за вказаною адресою під розміщення торгового павільйону (а.с. 78, т. 1).
Згідно з висновком санітарно-епідеміологічної станції від 04 травня
2006 року № 146-03/3 такий висновок виданий саме на торговельний павільйон на АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2 , який здійснював на той час торгівлю в павільйоні.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з положеннями частини другої статті 12, частиною першою, шостою статті 81 ЦПК України учасника справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився
і апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що спірне майно -торговельний павільйон за адресою: АДРЕСА_1 , набуто відповідачем ОСОБА_2 до шлюбу із позивачем, незважаючи на те, що право власності у останнього на торговельний павільйон виникло вже
в період шлюбу з ОСОБА_1 , а отже, відповідач спростував презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно.
Встановивши фактичні обставини, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 у частині визнання торговельного павільйону прибудовою літ. «А-1», «а», що на АДРЕСА_1 , спільним сумісним майном подружжя та визнання за позивачем права власності на 1/2 частини вказаного нерухомого майна.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що
ОСОБА_1 працювала над створенням нерухомого майна - торговельного павільйону та вносила кошти на його розвиток, позивач не довела якою була вартість майна до його поліпшення та добудови, не надала належних та допустимих доказів того, що торговельний павільйон істотно збільшився у своїй вартості саме внаслідок проведення переобладнання та ремонтних робіт, не зазначила розміру трудових
і грошових затрат кожного з подружжя.
Доводи касаційної скарги про те, що за час шлюбу сторони перебудували павільйон, облаштували стіни, збільшили розміри, значно покращили зовнішній вигляд, побували також добудову літ. «А-1», «а» (приміщення, де зберігаються товари), а також облаштували вбиральню, каналізацію, завели водопостачання, не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних фактів.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 січня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк