справа № 156/1296/20
Номер провадження: 1-кп/156/41/21
Іменем України
08 червня 2021 смт Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у закритому судовому засіданні в приміщенні залу суду в смт. Іваничі кримінальне провадження № 12020030080000160 внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 02.06.2020 року про обвинувачення
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вільхове, Сокальського району, Львівської області, громадянина України, українця, пенсіонера, перебуваючого у цивільному шлюбі, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України,
учасники процесу:
прокурор ОСОБА_4 ,
захисник обвинуваченого ОСОБА_5 ,
обвинувачений ОСОБА_3 ,
законний представник потерпілої ОСОБА_6 ,
ОСОБА_3 , 07 грудня 2019 року, знаходячись за місцем свого фактичного проживання в одній із кімнат житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , належного ОСОБА_7 , у цивільному шлюбі з якою він на той час проживав, лежачи на ліжку з малолітньою дочкою ОСОБА_7 - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реалізуючи свій злочинний умисел, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, з метою задоволення статевої пристрасті посягнув на охоронювані законом суспільні відносини, що забезпечують статеву недоторканість малолітньої ОСОБА_8 та вступив з нею у статеві зносини природним способом шляхом вагінального проникнення в її тіло з використанням власних геніталій.
Внаслідок вищевказаних протиправних дій ОСОБА_3 малолітня ОСОБА_8 завагітніла та в подальшому народила дитину, біологічним батьком якої, відповідно до висновку експерта № 236 від 22.10.2020 року, може бути ОСОБА_3 . Ймовірність даної події складає 99,9999%.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення за обставин, викладених у обвинувальному акті, не визнав, та пояснив суду, що ОСОБА_8 проживала в сім'ї після повернення з дитячого оздоровчого центру «Ковчег» м. Нововолинська. 07 грудня 2019 року біля 07:30 год. він перебував в кімнаті і спав у ліжку з ОСОБА_9 . Разом з ними в кімнаті спали діти: дочка ОСОБА_10 і син ОСОБА_11 . Вранці він з дружиною покохалися, після чого вона пішла до кухні робити каву. Він залишився далі у ліжку і задрімав. За його відчуттями, жінки не було близько 3-5 хвилин. Крізь сон він відчув, що через нього хтось переліз і як до нього в ліжко лягла гола і холодна жінка, повністю накрилася простирадлом і пригорнулася до нього. Оскільки, крізь ніч у нього закисають очі, він не міг побачити хто саме до нього ліг у ліжко. Коли жінка пригорнулася до нього, він одразу збудився, оскільки перед тим у нього був статевий акт з ОСОБА_12 . Статевий акт відбувався у дуже короткий проміжок часу. Після того, він своєю рукою легко відштовхнув жінку, однак вона ще більше пригорнулася до нього. Коли він повторно відштовхнув її вже сильніше, жінка скрикнула «Ауч». Саме з цього вигуку він зрозумів, що поруч з ним в ліжку перебувала падчерка ОСОБА_13 , а не ОСОБА_12 . Про те, що це була ОСОБА_13 він не знав та не міг знати. Після того, він почав сварити ОСОБА_13 за те, що вона зробила. Опісля, зірвався з ліжка і почав одягатися. Ірина вибігла з кімнати і щось нерозбірливо йому сказала, однак він зрозумів, що вона буде скаржитися матері. Коли він майже завершив одягатися, в кімнату повернулася ОСОБА_7 . Оскільки, ОСОБА_7 почула, що в своїй кімнаті плаче ОСОБА_13 , пішла до неї. ОСОБА_12 говорила з ОСОБА_13 , сварила її. Однак, дочка нічого не розказала. Він також нічого не сказав дружині, оскільки не вважав, що сталося щось серйозне та не знайшов відповідного моменту.
Після того, він чекав, щоб у ОСОБА_13 наступила менструація, яка повинна була розпочатись 15 грудня. Йому було таке відомо, оскільки він, як господар, займався, в тому числі, забезпеченням жінок засобами гігієни. Спочатку ситуація, що склалася його сильно турбувала. Однак, коли менструація в ОСОБА_13 наступила, йому стало морально легше і він почав менше перейматися тим, що сталося. В січні він змушував ОСОБА_7 , щоб повезла ОСОБА_13 в лікарню для проходження обстеження, так як остання себе почувала недобре, була нудота та втома, однак дружина з дочкою так і не поїхала. Через місяць-два, коли в ОСОБА_13 почав рости живіт, він думав, що набирається вода у черевній порожнині, оскільки у ОСОБА_7 , свого часу була така ж хвороба, і в результаті якої з черевної порожнини дружини викачували воду. Звернулися до лікарів. Після того, ОСОБА_7 купила тест на вагітність. За другим разом тест показав позитивний результат. Він наполіг на тому, щоб ОСОБА_7 повідомила про вагітність ОСОБА_13 працівника сільської ради - ОСОБА_6 . Стверджує, що ОСОБА_13 прийшла до нього в ліжко, бо її розпустили у дитячому оздоровчому центрі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » м. Нововолинська, оскільки вже там вона мала багато хлопців. Окрім того, вона розповідала, що її в дитячому оздоровчому центрі зґвалтували.
Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_3 своєї причетності до інкримінованого йому кримінального правопорушення, винуватість останнього у вчиненні кримінального правопорушення за ч.4 ст.152 КК України підтверджується зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, яким судом надано ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Так, як пояснила в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 (в присутності законного представника та психолога), що протягом трьох років проживала у дитячому оздоровчому центрі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » м. Нововолинська. Після повернення додому вона проживала з матір'ю, вітчимом ОСОБА_3 , братом та сестрою. З ними також проживали перша дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_14 і її брат ОСОБА_15 , та дочка ОСОБА_16 - ОСОБА_17 .
В неї була окрема кімната, де були створені необхідні для життя і навчання умови.
У кімнату її матері та вітчима - ОСОБА_3 вона приходила, щоб погратися з братом і сестрою.
Відносини з вітчимом у неї складалися нормально, вони добре спілкувалися.
У денну пору доби, достеменно не пам'ятає, коли вона гралася з братом і сестрою, у кімнату прийшов ОСОБА_3 . Забравши дітей, він відвів їх до ОСОБА_16 , яка в той час перебувала в кухні із своїм братом ОСОБА_15 . Матері в той день вдома не було, вона поїхала у справах в смт. Іваничі.
Статевий акт у неї з ОСОБА_3 відбувся вдома, у кімнаті матері та вітчима. ОСОБА_3 підійшов до неї посміхаючись, однак вона його трохи боялася. Що спонукало вітчима до таких дій та що відбувається вона не розуміла. Дії ОСОБА_3 злякали її; те, що такі були направленими на здійснення статевого акту з нею вона не розуміла, оскільки ніколи нічого подібного не бачила. Статевий акт трапився тоді у неї вперше і був їй неприємним.
Опісля, ОСОБА_3 не обговорював з нею те, що між ними трапилося. Після вказаних подій вона боялася залишатися з ОСОБА_3 наодинці, щоб подібне знов не повторилося та уникала його. Відтоді з ОСОБА_3 наодинці вони не залишалися. Фізичний контакт у них відбувся один раз та більше не повторювався.
Про статевий акт з ОСОБА_3 матері вона не розповіла, бо не зрозуміла що трапилося та й була впевнена, що мати її не захистить, а стане на бік ОСОБА_3 , оскільки до нього ставиться краще. Ставлення ОСОБА_3 до неї після вказаних подій погіршилося.
Через деякий час вона почала себе погано почувати. Згодом побачила, що набирає вагу, однак що з нею відбувається не розуміла, тому значення цьому не надала і матері нічого не казала. Про те, що вагітна дізналася від лікаря. Згодом у неї народилася дитина, батьком якої є ОСОБА_3 , який підтверджував це у розмові з нею, що сталася після пологів. Інших контактів з іншими хлопцями у неї не було.
Бажає, щоб ОСОБА_3 поніс відповідальність і, щоб його суворо покарали за вчинені відносно неї дії.
Законний представник малолітньої потерпілої ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що на досудовому слідстві під час відвідування сеансу у психолога потерпіла ОСОБА_8 підтвердила, що у неї відбувся статевий акт із ОСОБА_3 , якого вона не хотіла.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , яка являється співмешканкою обвинуваченого та матір'ю потерпілої, суду показала, що з 2014 року проживає разом з ОСОБА_3 . У будинку також проживали її діти: дочки ОСОБА_13 і ОСОБА_10 та син ОСОБА_11 , а також ОСОБА_18 та дочка ОСОБА_19 - ОСОБА_17 .
У приватному будинку наявні 4 кімнати, де одну кімнату займала вона з ОСОБА_3 та малолітніми дітьми, іншу - ОСОБА_13 , а ОСОБА_19 та ОСОБА_17 проживали в окремій кімнаті, яка була прохідною. Фактично ОСОБА_13 спала у прохідній кімнаті з ОСОБА_19 та ОСОБА_17 , а у відведеній їй кімнаті лише перевдягалася.
Відношення потерпілої до обвинуваченого було хорошим, навіть кращим, ніж до неї.
У травні вона дізналася, що її дочка ОСОБА_8 вагітна. Вони з дочкою зробили два тести на вагітність, другий з яких показав вагітність. Після цього повідомила соціальну службу, а саме ОСОБА_6 , яка приїхала до них з поліцією та медиком. Тоді ж вагітність ОСОБА_13 підтвердилася. Їх доставили в поліцію для допиту, однак працівникам поліції ОСОБА_13 не сказала хто батько дитини.
У грудні 2019 року близько восьмої години вона вийшла з їхньої з ОСОБА_3 кімнати в кухню на хвилин 5-10. Минаючи прохідну кімнату, де зазвичай спали ОСОБА_13 , ОСОБА_19 та ОСОБА_17 , дочки вона у ліжку не побачила. Повернувшись до кімнати, ОСОБА_13 там не було, а обвинувачений вже був одягнений. Тоді почула, що ОСОБА_13 плаче в своїй кімнаті. На її запитання ОСОБА_13 не розповіла про причину свого плачу. Тоді, вона повернулася до кімнати та запитала обвинуваченого чого ОСОБА_13 плаче та що сталося, на що той говорив щось нерозбірливо, а конкретної відповіді так і не дав. Вона не знала що сталося і навіть не запідозрила.
Лише після тесту ДНК дитини, ОСОБА_13 зізналася їй, що одного разу мала статеві стосунки з ОСОБА_3 , переживала та плакала, що таке зробила. Зі слів ОСОБА_13 дізналася, що зранку, коли вона покинула спальню та вийшла на двір, дочка пішла в їхню з ОСОБА_3 кімнату, лягла у ліжко до нього, який спав, та вступила з ним у статеві стосунки. Після того, як він відштовхнув ОСОБА_13 і та крикнула, ОСОБА_20 прокинувся та зрозумів, що це не вона, як він вважав, а ОСОБА_13 . Статевий акт не був довготривалим. ОСОБА_20 зробив це несвідомо. А дочка схильна до вчинення таких дій, оскільки характер останньої поганий та легковажний: вона здатна чіплятися до чоловіків.
ОСОБА_3 не визнавав дитину; розповів їй про події того часу після результатів експертизи ДНК.
Показаннями свідка ОСОБА_21 встановлено, що вона, перебуваючи в сім'ї ОСОБА_3 , як член комісії гуманітарного відділу, влітку вперше виїхала за місцем проживання сім'ї ОСОБА_3 . Обстеживши умови проживання, комісія встановила наявність не найкращих умов для проживання: безлад на подвір'ї і в хаті, що було відповідно зафіксовано. Комісія дала свої рекомендації. Іншими членами комісії згодом було встановлено, що надані рекомендації були виконані.
В той час ОСОБА_13 перебувала у дитячому оздоровчому центрі «Ковчег» м. Нововолинська. Мати зверталася про повернення дитини в сім'ю. Перед поверненням дитини умови проживання сім'ї були повторно обстежені та оглянуто підготовану для проживання ОСОБА_13 кімнату, яка була відокремленою, темною та холодною, меблі складені з декількох частин інших, а шафи для зберігання одягу взагалі не було. Хоча умови проживання були неналежними, однак за рішенням та згідно заяви матері дитину було повернуто в сім'ю. Дитина пішла до школи та почала відвідувати шостий клас. Зовнішній вигляд дівчини не був належним. Класний керівник неодноразово проводив бесіди як з нею, так і з її матір'ю щодо необхідності приведення зовнішнього вигляду ОСОБА_13 у належний стан.
Зі слів класного керівника дитина ходила до шкоди, виконувала домашні завдання, однак не була комунікабельною.
В сьомому класі, коли ОСОБА_13 почала часто пропускати заняття, її взяли на облік і шкільна комісія, за участю представників органів місцевого самоврядування села, почала частіше виходити в дану сім'ю з метою встановлення причин пропуску дитиною занять в школі.
В кінці травня 2019 року позапланова комісія виїхала в сім'ю та зафіксувала факт вагітності ОСОБА_13 . Після цього дитину вилучили в лікарню.
Під час виїздів, в яких вона брала участь, в будинку було чисто та охайно, а зимою опалювалося. Поспілкувавшись з ОСОБА_13 особисто, яка поводила себе тихо і спокійно, вона зробила висновок, що дитина не є балакучою; вона замкнута.
Відповідно до показань свідка ОСОБА_22 , яка працює заступником директора по виховній роботі в ліцеї с. Риковичі, Ірина була ученицею ліцею з першого по другий клас. У третьому класі дитина була направлена у дитячий оздоровчий центр «Ковчег» м. Нововолинська, де навчалася та була на утриманні, через те, що були неналежні умови для її проживання вдома.
ОСОБА_13 повернулася до навчання у шостий клас ліцею у жовтні. Одразу після приходу дівчинка була комунікабельною, оцінки були кращими, на уроках була активнішою, а з часом стала мовчазна, дуже замкнута, мало спілкувалася з однолітками та однокласниками.
У школі ОСОБА_13 вчилася посередньо, була тихою, на уроках не була активна, виконувала домашні завдання, однак навчання давалося їй тяжко. Рівень знань у неї середньо-низький. Заняття часто пропускала, однак на кожен пропуск мала довідки і пояснення.
В класі подруг не мала. З хлопцями активної поведінки (чіпляння) за потерпілою не спостерігалося.
Характер ОСОБА_13 дуже замкнутий, тяжко йде на контакт, у відповідь на запитання завжди посміхалася.
У сьомому класі ОСОБА_13 змінилася. У листопаді відвідали сім'ю через пропуски занять ОСОБА_13 . При відвідуванні встановлено, що дівчина не хоче відвідувати школу через стан здоров'я. Ірина скаржилася на нудоту та болі, через що матері було рекомендовано звернутися в лікарню та помістити дочку у стаціонарне відділення. Однак матір лікувала ОСОБА_13 вдома.
Наступне відвідування сім'ї відбулося в січні, а згодом - у червні, після того, як ОСОБА_23 сказала продавцеві сільського магазину та вчителям школи, які в той час перебували у магазині, про вагітність ОСОБА_13 .
Після створення комісії та відвідання на початку червня сім'ї було встановлено, що ОСОБА_13 перебуває на п'ятому місяці вагітності і що її зґвалтував хлопець на ім'я ОСОБА_20 з м. Нововолинська, з яким ОСОБА_13 перебувала у оздоровчому центрі «Ковчег». Дівчину було вилучено з сім'ї і поміщено в лікарню, де та перебувала до народження дитини.
Показаннями свідка ОСОБА_24 в судовому засіданні встановлено, що вона проживала у будинку ОСОБА_25 , разом з ОСОБА_3 та дочкою ОСОБА_17 з того часу, як згорів їхній будинок.
ОСОБА_3 проживав у кімнаті з ОСОБА_7 та дітьми ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а вона проживала у кімнаті з дочкою ОСОБА_17 . ОСОБА_13 проживала окремо, у своїй кімнаті. Дізналася про вагітність від самої ОСОБА_13 , коли остання сказала, що почала набирати вагу. Показала, що зі слів ОСОБА_13 вона зустрічалася з хлопцем на ім'я ОСОБА_26 . ОСОБА_3 постійно їздив допомагати односельчанам по господарству, тому вдома практично не бував.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_27 , яка являється педагогом організатором ліцею с. Риковичі, показала, що також є класним керівником ОСОБА_8 , яка прийшла в шостий клас в жовтні, після навчання у оздоровчому центрі «Ковчег» м. Нововолинська з досить високим рівнем знань. Спочатку приводила та забирала її зі школи мати, згодом ОСОБА_13 додому поверталася одна. Дівчинка тиха, спокійна, трохи замкнута, з однокласниками мало спілкувалася. На запитання відповідала «так», «ні», часто відмовчувалася. У заходах брала активну участь. Доручення виконувала. Письмову відповідь вона давала швидше, як усну. ОСОБА_13 приходила на заняття неохайною, нерозчесаною, в одязі, з якого виросла. Подруг у класі вона не мала. Активної поведінки щодо хлопців за ОСОБА_13 не спостерігалося.
З приводу виховання, вона спілкувалася з матір'ю, яка завжди реагувала на зауваження.
У шостому класі ОСОБА_13 часто хворіла, що підтверджено відповідними медичними довідками.
У сьомому класі почала частіше пропускати заняття без поважної причини, внаслідок чого комісією було здійснено вихід в сім'ю. При виході комісії, мати та сама ОСОБА_13 пояснювали, що остання занедужала.
В січні-лютому вона себе погано почувала, тоді ж її було направлено в медичний центр до сімейного лікаря, згодом відвідувала лікарню смт. Іваничі. Через початок карантину комісія не мала можливості провести повторний вихід в сім'ю у період з лютого по травень 2020 року.
При виході комісії у червні, медична сестра ОСОБА_28 оглянула ОСОБА_13 окремо в кімнаті, встановивши вагітність у останньої. На запитання щодо вагітності ОСОБА_13 відмовчувалася, посміхаючись.
Скарг у ОСОБА_13 щодо обстановки в сім'ї не було, мала бажання перебувати вдома.
Конфліктів з ОСОБА_3 , як із сусідом, у свідка не було. У стані алкогольного сп'яніння вона його ніколи не бачила. Претензій до нього у неї не було. Характеризує його позитивно.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_29 , який являється ОСОБА_30 сільським головою, показав, що знає ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 як односельчан з часів, коли він був сільським головою с. Риковичі.
Житловий будинок в с. Риковичі ОСОБА_3 купила колишня дружина ОСОБА_31 . Обвинувачений разом із співмешканкою ОСОБА_24 та маленькою дочкою ОСОБА_17 переїхали з Локачинського району, та поселилися у вказаному будинку. Він неодноразово навідував сім'ю ОСОБА_3 , до якої претензій не було: в будинку завжди було прибрано та чисто, не було зауважень по догляду за дитиною.
Після того, як ОСОБА_7 почала часто заходити в гості до ОСОБА_3 , почали виникати претензії щодо догляду ОСОБА_7 за дочкою ОСОБА_13 , який був поганим. Здебільшого ОСОБА_13 доглядала бабуся. Після того, як стало питання щодо виховання дитини, він та хрещений батько ОСОБА_13 знайшли у м. Нововолинську дитячий оздоровчий центр «Ковчег», куди, за згодою матері, помістили дитину на проживання та навчання.
У період спільного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_24 , ОСОБА_7 народила сина від обвинуваченого.
Після того, як згорів житловий будинок ОСОБА_3 , і він із ОСОБА_24 та дочкою ОСОБА_17 перебралися проживати у будинок ОСОБА_7 , щоразу при виїзді комісії було встановлено, що в будинку чисто та прибрано.
В кінці травня 2020 року працівники фельдшерського-акушерського пункту зателефонували до нього і повідомили, що зі слів ОСОБА_32 , ОСОБА_33 - вагітна. Тоді він повідомив свого профільного заступника ОСОБА_6 , працівника ОСОБА_34 та працівників поліції. Створили комісію, яка з працівниками поліції виїхала до ОСОБА_7 . За наслідками виїзду направили ОСОБА_8 до гінеколога, який підтвердив вагітність останньої. Під час перебування її на обліку у гінеколога були проблеми з перебігом вагітності, у зв'язку з чим, сільська рада клопотала про перебування її у Луцькому перинатальному центрі на збереженні. Після народження дитини, зверталися з клопотанням про тимчасове вилучення дитини ОСОБА_13 від ОСОБА_7 .
Хто батько дитини Ірини ОСОБА_24 йому не сказала, однак з її слів йому відомо, що остання бачила ОСОБА_8 в ліжку з ОСОБА_3 .
Із показань свідка ОСОБА_35 , яка є заступником директора ліцею с. Риковичі Павлівської сільської ради встановлено, що ОСОБА_3 особисто не знає, а потерпіла навчалася у ліцеї с. Риковичі. Як вітчим ОСОБА_3 участі у шкільному житті дитини не брав, щодо всіх питаннь до школи приходила мама.
Свідок ОСОБА_36 , який є вчителем історії ліцею с. Риковичі Павлівської сільської ради дав показання, що знає обвинуваченого як односельця, потерпілу знає як ученицю закладу, в якому працює. Школу потерпіла часто не відвідувала. Була специфічною: спокійною, замкнутою дівчиною, мало спілкувалася, важко було знайти з нею спільну мову. На сторінці ОСОБА_8 у соціальній мережі він побачив допис, в якому та писала, що їй подобається «дядя ОСОБА_37 ». Він не міг залишити це поза увагою, тому зробивши скріншот тих дописів, він поділився ним з класним керівником та шкільним психологом з метою обговорення у вузькому колі та виявлення причин для таких дописів, зроблених на загал. Вказані скріншоти надав працівникам поліції.
Крім того, вина обвинуваченого ОСОБА_3 підтверджується дослідженими письмовими доказами, які долучені до матеріалів судового провадження, а саме:
- заявою Павлівського сільського голови ОСОБА_29 від 01.06.2020 року з доданими Актами обстеження умов проживання, в якій зазначено, що з метою контролю за умовами проживання та виховання неповнолітніх дітей було здійснено виїзд у сім'ю ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та виявлено, зі слів матері ОСОБА_7 , що її дочка, яка є школяркою ліцею в с. Риковичі на даний момент є вагітною, а потенційний батько майбутньої дитини невідомий.
- даними протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 01.06.2020 року, відповідно до якого ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_4 о 19 годині 40 хвилин повідомила Іваничівське відділення поліції про розбещення малолітньої ОСОБА_8 , оскільки 01.06.2020 року під час відвідування сім'ї ОСОБА_7 , яка перебуває на обліку як сім'я в складних життєвих обставинах, було встановлено, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є вагітною;
- даними медичної картки амбулаторного хворого - ОСОБА_8 , відповідно до запису якої датованого 01.06.2020 року значиться, що в супровіді поліції в жіночу консультацію КНП Іваничівської ЦРЛ була доставлена ОСОБА_8 2007 року народження, жителька с. Риковичі, із підозрою на вагітність. Огляд дитини проводився в присутності матері ОСОБА_7 . Зі слів матері, останні місячні у дитини були 15.12.2019 року. Скарг дитина не пред'являла. Зі слів матері, вона помітила, що у дитини збільшується живіт, але до лікарів не зверталася, бо боялась. Огляд на кушетці: висота дна матки 28 см., передлежить голівка. Серцебиття плоду вислоховується (145 уд.). Рухи плода відчуває. Набряків немає. Враховуючи дані об'єктивного обстеження можна встановити попередній діагноз: вагітність 27-28 тиж. Із запису від 02.06.2020 року слідує: проведено УЗД обстеження вагітності. Заключення: 27 тиж. + 2 дні. Головне передлежання. По телефону повідомлено головного акушера ОСОБА_38 , який рекомендував взяти вагітну на облік і продовжувати спостереження по місцю проживання. А в терміні 37-38 тижнів скерувати на госпіталізацію для підготовки до родорозрішення в перинатальний центр. Із запису гінеколога від 18.06.2020 року - вагітність 30 тиж. Рекомендовано видати довідку - декретна відпустка.
- висновком судово-психіатричного експерта № 330 від 03.11.2020 року, складеного за результатами проведення комплексної судової психолого-психіатричної експертизи малолітньої потерпілої ОСОБА_8 , з якого вбачається, що на період скоєння щодо неї протиправних дій малолітня ОСОБА_8 виявляла ознаки легкої розумової відсталості (легка дебільність) з поведінковими розладами апато-абулічного типу; за своїм психічним станом малолітня підекспертна не була та не є нездатна розуміти характер та значення скоюваних щодо неї протиправних дій; на даний час малолітня ОСОБА_8 виявляє ознаки легкої розумової відсталості (Легка дебільність) з поведінковими розладами апато-аболічного типу; за своїм психічним станом малолітня підекспертна здатна сприймати, запам'ятатовувати та відтворювати фактичну, зовнішню сторону фактів, що мають значення у справі (особи, період доби, пори року, одяг, його кольори, ін); враховуючи індивідуальні особливості підекспертної, стан пам'яті і розумового розвитку, у неї є здатність правильно сприймати і давати вірні покази лише щодо зовнішнього (фактичного) боку подій та обставин, котрі розгорталися в рамках даної ситуації (пора року, час доби, місцевість, особа, її зовнішній вигляд, послідовність дій тощо), не усвідомлюючи внутрішнього змісту, соціального та правового значення; в силу природних вікових особливостей, обтяжених наявним психічним розладом, неповнолітня ОСОБА_8 не могла розуміти характер і значення вчинених проти неї діянь;
- з постанов про відібрання біологічних зразків для експериментального дослідження від 20.08.2020 року, 20.08.2020 року та 27.08.2020 року, 23.11.2020 року, протоколів до них та відеодисків, вбачається отримання в ході досудового розслідування у встановленому порядку біологічних зразків обвинуваченого та потерпілої і її новонародженої дитини, а також матері потерпілої - ОСОБА_7 , що були використані для проведення експертиз;
- висновком експертизи № 236 від 22.10.2020, щодо встановлення батьківства новонародженої дитини ОСОБА_8 , з якого вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , може бути біологічним батьком дитини, народженої ОСОБА_8 . Ймовірність даної події складає 99,99999999%. Біологічне батьківство ОСОБА_39 , ІНФОРМАЦІЯ_5 відносно дитини, народженої ОСОБА_8 , виключається.
- висновком експертизи № СЕ-19/103-20/9661-Б від 24.12.2020 року, щодо встановлення можливості біологічного батьківства ОСОБА_3 . ОСОБА_8 , з якого вбачається, що біологічне батьківство ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_8 виключається.
- даними протоколу затримання особи підозрюваної у вчиненні злочину від 30.10.2020 року, відповідно до якого обвинуваченого ОСОБА_3 затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України;
- як вбачається з висновку судово-психіатричного експерта № 331 від 30.11.2020 року у ОСОБА_3 ознак будь-якого психічого захворювання, а рівно-тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності в період, що відноситься до часу вчинення інкримінованого йому правопорушення чи в даний час не виявлялося і не виявляється. Він міг і може усвідомлювати свої діє (бездіяльність) і керувати ними. Питання осудності є правовим і виходить за межі компетенції судово-психіатричної екпертизи. Примінення примусових заходів медичного характеру в даний час не потребує.
- даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , відповідно до якого потерпіла ОСОБА_8 народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 у с. Риковичі Іваничівського району Волинської області.
Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов'язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст. 91 КПК України, та вони зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими закон пов'язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв'язку з чим підстави для визнання цих доказів недопустимими відсутні.
Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством.
Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.
Оцінюючи докази, безпосередньо досліджені в судовому засіданні, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Згідно із протоколом про надання доступу до додаткових матеріалів досудового розслідування від 10.02.2021 року прокурором було надано обвинуваченому та його заиснику доступ до додаткових матеріалів досудового розслідування кримінального провадження, зокрема, до листа написаного власноручно ОСОБА_3 , який 28.12.2020 року в залі судових засідань Іваничівського районного суду Волинської області вилучений начальником конвою Іваничівського ВП Горохівського ВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_40 . В примітках захисником зазначено, що з документами ознайомлений. Стосовно листа є заперечення щодо використання як доказу в зв'язку з сумнівністю походження, обставин вилучення, належності ОСОБА_3 .
Суд до уваги вказаний лист не приймає, оскільки вважає його недопустимим доказом у справі. Так, вказаний лист був вилучений при передачі ОСОБА_3 , який у той час перебував в статусі обвинуваченого, в залі судових засідань Іваничівського районного суду під час перебування судді в нарадчій кімнаті щодо розгляду відносно нього клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За таких підстав він мав право не свідчити проти себе, гарантоване йому ст. 63 Конституції України, користуватись послугами захисника. Зміст листа свідчить, що фактично обвинувачений надає пояснення щодо подій, які стались, що є різновидом показань особи, які записані (зафіксовані) без відповідного дозволу та без дотримання процедури, передбаченої КПК України для здійснення негласної фіксації. Такі показання особи, що набула статусу обвинуваченого та перебуває під вартою, суд не може оцінити як надані з дотриманням його права на захист, що тягне визнання вказаного доказу недопустимим. Крім того, достеменно не встановлено, що даний лист написано саме ОСОБА_3 .
Свідки ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , ОСОБА_27 , ОСОБА_29 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , не були очевидцями злочину, а тому їх показання не містять об'єктивних даних, що мають пряме або опосередковане відношення саме до події кримінального правопорушення. Показання свідка ОСОБА_7 - матері потерпілої є суперечливими та такими, що не узгоджуються із доказами по справі.
Згідно із ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 95 КК України показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
Частиною четвертою цієї статті встановлено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.
Суд вважає за необхідне вказати наступне.
Норма ч.4 ст.152 КК України забороняє вчиняти будь-які дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло потерпілої особи, яка не досягла 14 років, з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, незалежно від її добровільної згоди. Ця норма направлена на захист прав дитини як потерпілої особи, тому й запроваджується абсолютна заборона нашкодити її статевій свободі, навіть за її добровільної згоди. Законодавець, вводячи таке табу на посягання на статеву свободу дитини навіть з урахуванням її добровільної згоди, обґрунтовує своє рішення тим, що особа, яка не досягла чотирнадцяти років, через свій малий вік не може адекватно сприйняти події та усвідомлювати наслідки прийнятого рішення.
Виходячи із ознак суб'єктивної сторони зґвалтування, очевидно, що розуміння щодо вступу у статевий акт із малолітньою особою покаладається на повнолітнього свідомого дорослого, який адекватно може сприймати та розуміти ситуацію, що склалася і відповідно оцінювати як свої дії, так і дії малолітньої особи. Тому, показання ОСОБА_3 , що через сон та закисші очі не міг зрозуміти хто поруч із ним у ліжку, а відтак відсутній його умисел у вчиненні даного кримінального правопорушення не спростовує факту вступу з малолітньою ОСОБА_8 у статеві відносини та суперечать зібраним досудовим слідством та дослідженим у судовому засіданні доказам.
Заперечення обвинуваченим винуватості суд розцінює, як спосіб захисту з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, оскільки вони спростовуються сукупністю доказів, наданих стороною обвинувачення та досліджених безпосередньо судом. Суд при ухваленні рішення враховує ставлення обвинуваченого до скоєного злочину, а саме невизнання ним своєї вини, очевидну відсутність усвідомлення ним підвищеної суспільної небезпеки злочину та можливих майбутніх негативних наслідків для малолітньої потерпілої.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а відповідно до ч. 3 ст.62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Згідно з вимогами ст. 6 Конвенції про захист прав людини, ст.62 Конституції України, ст. 17 КПК України кожна людина має право на справедливий розгляд справи, не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили; обвинувачення не може ґрунтуватися на отриманих незаконним шляхом доказах чи припущеннях, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Суд зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, тобто з урахуванням рішень Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, ст. 62 Конституції України (презумпція невинуватості) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 2 ст. 8 КПК України суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року, Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).
Аналіз вказаних доказів, а саме показань обвинуваченого (щодо факту самого статевого акту), потерпілої та письмових доказів у своїй сукупності повністю підтверджують винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, так як є послідовними, узгоджуються один з одним, відповідають фактичним обставинам справи, будь-які протиріччя в них відсутні, що свідчить про їх об'єктивність та правдивість, а про малолітній вік потерпілої обвинувачений був достеменно обізнаний в силу сімейних відносин з нею, оскільки вона являлась його падчеркою, беззаперечно свідчить, що в даному випадку мало місце зґвалтування.
Відтак, суд вважає дані докази такими, що підтверджують вину обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України.
Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи», є недопустимою натуралізація опису обставин вчиненого злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, судам заборонено викладати у вироку вказану натуралізацію, яка принижує гідність потерпілої особи. Враховуючи вказане та обставини справи, особу потерпілої, яка є малолітньою, суд вважає за необхідне зазначити лише ряд фактів, не вдаючись до надмірної натуралізації опису обставин події. Жодна із сторін у справі не заперечувала факту того, що обвинувачений проживав однією сім'єю з потерпілою у справі, яка є донькою його співмешканки ОСОБА_7 . Із свідоцтва про народження потерпілої судом встановлено, що вона є малолітньою особою 2007 року народження ( ІНФОРМАЦІЯ_7 на час розгляду справи в суді ОСОБА_8 виповнилось 14 років). З показань самого обвинуваченого, потерпілої, свідків та письмових доказів судом встановлено, що подія сталась 07 грудня 2019 року в будинку за місцем спільного проживання обвинуваченого із потерпілою. З показань обвинуваченого вбачається, що він не вчиняв жодних дій сексуального характеру до потерпілої, тим паче насильницьким шляхом, а випадково вступив із нею у статевий акт, вважаючи, що біля нього лежить його дружина, стверджуючи, що ОСОБА_8 сама вчинила усі дії для того, щоб між ними відбулись статеві зносини.
Оцінюючи показання малолітньої (на час допиту) потерпілої ОСОБА_8 , суд виходить з того, що допит в судовому засіданні неповнолітньої проводився з дотриманням вимог ст. ст. 226, 354 КПК України за участю її законного представника та психолога, крім того, такий допит проводився з іншого приміщення суду в режимі відеоконференції. Так, як встановлено в судовому засіданні, потерпіла ОСОБА_8 в ході допиту у пристуності законного представника та психолога, достатньо детально та послідовно повідомила про перебіг подій, зокрема про дії по відношенню до неї з боку ОСОБА_3 , в тому числі пов'язаних із її зґвалтуванням, при цьому показання потерпілої, на переконання суду, носили абсолютно щирий характер, були позбавленні завчасно підготовлених мовних конструкцій, позбавленні суттєвих протиріч, при цьому за епізодом максимально інтимного змісту (під час постановлення запитань потерпілій, щодо безпосередніх дій ОСОБА_3 ) показання потерпілої супроводжувались емоційно-пригніченими проявами, і зазначене, за обставин встановлення судом відсутності підстав для оговору потерпілою ОСОБА_3 , не встановлення судом жодних даних, які б ставили під сумнів достовірність показів потерпілої, які узгоджуються з іншими вищезазначеними доказами по даному кримінальному провадженню, на думку суду, безспірно вказує, що саме такі показання потерпілої ОСОБА_8 слід покласти в основу даного вироку. Суд вважає показання малолітньої ОСОБА_8 вільними та такими, що відповідають її віку і розумовому розвитку, послідовними щодо істотних для провадження обставин, які впливають на висновок про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення.
Жодних порушень під час допиту потерпілої в судовому засіданні, здійснення на неї тиску учасниками процесу, її законним представником, психологом судом не встановлено. Показання потерпілої і інші докази у справі повністю спростовують версію обвинуваченого та підтверджують обґрунтованість обвинувачення.
Разом з тим, у своєму рішенні у справі «М.С. проти Болгарії» (заява № 39272/98, рішення від 4 грудня 2003 року) Європейський суд з прав людини визначив, що держава має позитивні зобов'язання відповідно до статті 3 та 8 Європейської конвенції з захисту прав людини і основних свобод, які передбачають наявність покарання та ефективне розслідування здійснення будь-яких сексуальних контактів без згоди потерпілої. В судовому рішенні зазначено, що визначення зґвалтування, як злочину, який здійснюється з застосуванням фізичної сили або інших погроз не відповідає Конвенції. Відповідно до цього рішення зґвалтуванням є будь-який сексуальний контакт без волі потерпілої незалежно від інших умов.
Із врахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме рішень «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, де зазначено, що при оцінці доказів, як правило, застосовується критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Таким чином, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні умисних протиправних дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, вчинене щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди повністю доведена та кваліфікує його дії за ч. 4 ст. 152 КК України.
При призначенні покарання суд, користується повноваженнями, наданими йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, здійснює інтелектуально-вольову владну діяльність з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання, виходячи з наступних мотивів.
Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікована Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991, встановлює, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
Відповідно до ст. ст. 17, 19 зазначеної Конвенції жодна дитина не може бути об'єктом незаконного посягання на її честь і гідність; держава вживає всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації.
Статтею 34 цієї Конвенції встановлено, що держава зобов'язана захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень. Законодавець забезпечує охорону та недоторканість статевої свободи особі, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її статі.
Одночасно, чинним законодавством України дитині гарантується право на захист від усіх форм насильства, батьки зобов'язані поважати дитину, забороняється фізичні покарання дитини батьками, які принижують людську гідність дитини (ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства»).
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК України, роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», якими передбачено, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Відтак, суд, на підставі ст. 65 КК України, враховує:
- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії особливо тяжких;
- особу винного, який за місцем мешкання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, пенсіонер, має на утриманні трьох малолітніх дітей, зареєстрований та має постійне місце проживання;
- обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Згідно зі ст. 66 КК України обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлені.
Згідно зі ст. 67 КК України обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , вчинення злочину щодо особи, з якою перебуває в близьких відносинах.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_3 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, вчинив умисний насильницький особливо тяжкий злочин проти статевої недоторканості особи, вину у вчиненні злочину не визнав.
Приймаючи до уваги вищевикладене та конкретні обставини справи, а також те, що обвинуваченим вчинено злочин відносно малолітньої дитини, проти статевої свободи та статевої недоторканості, проти її особистої волі, з посяганням на статеву недоторканість, враховуючи тяжкість наслідків (фізичні та моральні страждання, завдані потерпілій та ті наслідки, які можуть негативно проявитися у майбутньому в статевому розвитку малолітньої потерпілої), умисну форму вини обвинуваченого у вчиненому, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину - який своєї протиправної поведінки не визнав та не усвідомив, підвищеної суспільної небезпеки правопорушення та можливих майбутніх негативних наслідків для малолітньої потерпілої, слідуючи загальним засадам призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості й індивідуалізації, а також вимогам ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, беручи до уваги, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких, з урахуванням думки потерпілої, щодо призначення обвинуваченому найсуворішого покарання, на підставі всебічного врахування фактичних обставин справи в їх сукупності, для досягнення мети покарання (не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами), суд дійшов до переконання, що виправлення та перевиховання ОСОБА_3 можливе виключно в умовах ізоляції від суспільства, з обранням покарання в межах санкції статті закону за якою він притягується до кримінальної відповідальності, вважаючи саме таке покарання необхідним і достатнім для досягнення мети покарання.
Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зважаючи на наявність ризиків, передбачених ст. 177, 194 КПК України, а саме можливості обвинуваченого переховуватися від суду у зв'язку з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі та вчинення інших кримінальних правопорушень, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, значний строк призначеного покарання, близькість відносин із малолітньою потерпілою та її матір'ю, суд приймає рішення залишити відносно ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу.
Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_3 необхідно обчислювати з 30 жовтня 2020 року, тобто з моменту затримання та обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Згідно ч. 5 ст. 72 КПК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день, тому ОСОБА_3 слід зарахувати у строк відбутого покарання термін попереднього ув'язнення обвинуваченого у межах даного кримінального провадження, з 30.10.2020 року, тобто з моменту обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою по день набрання вироком законної сили включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Цивільні позови у встановленому законом порядку потерпілою та її законним представником не пред'явлено, що не позбавляє права останніх, відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України, звернутися до суду з відповідним позовам у порядку цивільного судочинства.
Процесуальні витрати по кримінальному провадженню, пов'язані із залученням експертів в загальній сумі 10 806,77 гривень, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 124 КПК України, підлягають стягненню з обвинуваченого в дохід держави.
Речові докази відсутні.
Керуючись ст.ст. 65-67, 152 КК України, ст. ст. 124, 368 - 371, 373, 374, 376 КПК України, суд
Визнати винуватим ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 11 (одинадцять) років.
Початок строку покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Відповідно до вимог ст. 72 ч. 5 КК України зарахувати у строк покарання строк попереднього ув'язнення, з часу затримання з 30 жовтня 2020 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу щодо обвинуваченого ОСОБА_3 залишити попередній - тримання під вартою.
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 10 806,77 грн (десять тисяч вісімсот шість гривень 77 коп.) витрат на проведення експертиз.
Вирок може бути оскаржено в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Іваничівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Прокурору та обвинуваченому копію вироку вручити негайно після його проголошення.
Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні копія рішення суду надсилається не пізніше наступного дня після його ухвалення.
Обвинувачений має право на ознайомлення з журналом судового засідання та подання на нього письмових зауважень.
Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Включити інформацію про обвинуваченого ОСОБА_3 до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
Суддя ОСОБА_1