01 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/5394/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В. Б.,
представників учасників справи:
позивача - Лисенка В.О.,
відповідача - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Чебикіної С. О.
від 19.07.2018 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Гаврилюк О. М., Сулім В. В., Ткаченко Б. О.
від 26.11.2020
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи"
про стягнення коштів,
1. Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" про стягнення 40 057 537,84 грн, а саме: 25 402 300,30 грн - пені; 2 455 277,57 грн - 3% річних; 12 199 950,97 грн - інфляційних втрат.
Позовна заява мотивована неналежним виконанням відповідачем умов договору на купівлю-продаж природного газу від 30.12.2015 № 16/128-Н в частині своєчасності оплати отриманого газу.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
30.12.2015 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Дочірнім підприємством "КиївГазЕнерджи" (покупець) укладено договір № 16-128-Н на купівлю-продаж природного газу (далі - договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві у 2016 році природний газ, а покупець - прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.
У пункті 1.2 договору визначено, що газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації побутовим споживачам.
Кількість та якість газу врегульована сторонами в розділі 2 договору, згідно із підпунктами 2.1.1, 2.1.2 пункту 2.1 якого постачальник передає споживачу з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) газ обсягом 62 700,00 м3. Обсяги газу, що планується передати за договором (планований обсяг), можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.
За змістом пунктів 3.1-3.3 договору право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі газу після підписання актів приймання-передачі. Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, споживач зобов'язується надати постачальнику підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Постачальник не пізніше 13-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути споживачу один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписаний акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Порядок та умови проведення розрахунків визначені сторонами в розділі 6 договору, за змістом пункту 6.1 якого оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 25-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.
Оплата за газ здійснюється із поточного рахунку із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативом розподілу коштів, затвердженого відповідною постановою НКРЕКП (пункт 6.2 договору).
За змістом пункту 11.1 договору він набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.03.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Протягом 2016 року між сторонами укладалися додаткові угоди до договору, зокрема, згідно із додатковими угодами від 30.04.2016 № 4 і від 27.02.2017 № 5 було збільшено обсяг та ціну газу, що постачається споживачеві; викладено пункт 11.1 договору в новій редакції: "Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 30.09.2016 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення".
Відповідно до актів приймання-передачі природного газу від 31.01.2016, від 29.02.2016, від 31.03.2016. від 30.04.2016, від 31.05.2016, від 30.06.2016, від 31.07.2016 , від 31.08.2016, від 30.09.2016 позивач поставив протягом січня-вересня 2016 року відповідачеві природний газ на загальну суму 703 255 672,80 грн.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 позов задоволено частково, стягнуто з ДП "КиївГазЕнерджи" на користь НАК "Нафтогаз України" 2 437 017, 39 грн - 3 % річних, 5 580 911, 33 грн - інфляційних втрат, 9 893 168, 30 грн - пені та 168 000,00 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції встановив, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором з поставки відповідачеві газу, у той час, відповідач виконував взяті на себе зобов'язання з його оплати з порушенням строків передбачених умовами договору, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками за лютий - грудень 2016 року. Доказів сплати основного боргу у строк визначений умовами договору відповідач не надав.
Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача, що позивач нарахував пеню, 3 % річних та інфляційні втрати на борг, погашений державними коштами на виконання спільних протокольних рішень підписаних на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 20, оскільки установив, що такі доводи спростовується розрахунком заборгованості позивача, в якому не було нараховано пеню, 3 % річних та інфляційні втрати на борг погашений державними коштами на виконання спільних протокольних рішень.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 3 % річних, інфляційних втрат і пені згідно з розрахунком суду.
При цьому, керуючись частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України, частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням того, що відповідач повністю сплатив основний борг, кількість днів прострочення є незначною, порушення договірних зобов'язань, що стосується строків проведення розрахунків, спричинено не з вини відповідача, оскільки причиною прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого природного газу є відсутність своєчасної оплати населенням за спожитий природний газ відповідачу, тобто в допущенні прострочення відсутня безпосередня вина відповідача, а також враховуючи, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження ймовірності завдання чи наявності збитків у позивача у зв'язку з невчасним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором, а відповідно до звіту про фінансовий стан відповідач є збитковим підприємством, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50%, та стягнення пені у сумі 9 893 168,30 грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 у справі № 910/5394/17 змінено в частині розміру пені, що підлягає стягненню на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", шляхом зменшення пені на 90%. Стягнуто з Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1 978 633,66 грн пені. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 у справі № 910/5394/17 залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором з поставки відповідачеві газу, проте, відповідач виконував взяті на себе зобов'язання з його оплати з порушенням строків передбачених умовами договору, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками за лютий - грудень 2016 року, які містяться в матеріалах справи;
- ані пеня, ані 3% річних та інфляційні втрати не були нараховані позивачем на борг погашений державними коштами на виконання спільних протокольних рішень, у зв'язку із чим доводи відповідача про нарахування пені, 3% річних та інфляційних на такий борг є безпідставним;
- позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за порушення зобов'язань з оплати за договором № 16/128-Н від 30.12.2015 підлягають задоволенню частково, а саме: 3% річних на суму 2 437 017,39 грн., а інфляційні втрати на суму 5 580 911,33 грн., враховуючи те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних та інфляційних втрат, а також з урахуванням того, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція);
- дослідивши наведені в клопотанні відповідача про зменшення розміру пені доводи, а також враховуючи обставини та факти, а саме: - ступінь виконання відповідачем грошових зобов'язань (систематичне погашення заборгованості); - майновий стан сторін; - відсутність доказів погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності або ж понесених позивачем збитків в результаті прострочення відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором; - відсутність в діях відповідача прямого умислу у порушенні зобов'язання та обставин того, що відповідач не є кінцевим споживачем газу, а купує його для виробництва теплової енергії, яка споживається, при цьому здійснення оплати поставленого позивачем газу залежить від розрахунків з відповідачем за спожиту теплову енергію; - стягнення пені та передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України нарахувань не є основним доходом позивача і не може впливати на його господарську діяльність; - пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних (у розмірі 2 455 277,57 грн) та інфляційних втрат (у розмірі 12 199 950,97 грн); - необхідність реального виконання судового рішення; суд дійшов висновку про наявність підстав, відповідно до приписів статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, для зменшення розміру пені, що підлягає до стягнення з відповідача, на 90% від заявленої позивачем суми, тобто до 1 978 633,66 грн.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 у справі № 910/5394/17 скасувати в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 23 423 666,64 грн, 3% річних в розмірі 18 260,18 грн та інфляційних втрат в сумі 6 619 048,64 задовольнити, а в решті судові рішення залишити без змін.
Підставою касаційного оскарження Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" зазначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:
- застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 та від 10.12.2020 у справі № 904/6250/19;
- застосування судами першої та апеляційної інстанцій статей 526, 530 та 625 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 755/7704/15-ц.
Дочірнє підприємство "КиївГазЕнерджи" відзив на касаційну скаргу не надало, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.
5. Розгляд клопотань
01.06.2021 через канцелярію Верховного Суду від представника Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" - адвоката Мельника О.В. надійшли (о 09-00 та о 10-25) два ідентичні за змістом клопотання про відкладення розгляду справи.
Клопотання мотивовані тим, що 28.05.2021 представники відповідача, уповноважені представляти інтереси Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" у даній справі, контактували з представниками контрагента відповідача, у яких 30.05.2021 було підтверджено захворювання вірусом Sars-Cov-2. З огляду на це, всі представники Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" відправлені на самоізоляцію, що позбавляє відповідача можливості 01.06.2021 відправити свого представника в судове засідання.
Розглянувши зазначені клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у їх задоволенні з огляду на таке.
Відповідно до статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно із якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України ппереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, та не може встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку.
Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).
Процесуальний закон не містить приписів щодо обов'язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи. Не зазначалося про такий розгляд і в ухвалі Верховного Суду від 21.04.2021 про відкриття касаційного провадження.
При цьому, матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду касаційної скарги й за відсутності представників учасників справи.
До того ж, про наявність у представників Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" додаткових доводів, без дослідження яких неможливо розглянути касаційну скаргу по суті, Суду не повідомлялося.
Разом з тим, представники Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" не були позбавлені права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відповідно до частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України.
6. Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), постанова Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15).
Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив постанову без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, викладеного у постановах від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 та від 10.12.2020 у справі № 904/6250/19, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини першої статті 550 Цивільного кодексу України.
Разом з цим наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Верховний Суд послідовно та неодноразово звертав увагу на те, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін. Отже, майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі№ 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 тощо.
У даній справі суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені на 90%. Таких висновків апеляційний господарський суд дійшов проаналізувавши надані сторонами докази та врахувавши: - ступінь виконання відповідачем грошових зобов'язань (систематичне погашення заборгованості); - майновий стан сторін; - відсутність доказів погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності або ж понесених позивачем збитків в результаті прострочення відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором; - відсутність в діях відповідача прямого умислу у порушенні зобов'язання та обставин того, що відповідач не є кінцевим споживачем газу, а купує його для виробництва теплової енергії, яка споживається, при цьому здійснення оплати поставленого позивачем газу залежить від розрахунків з відповідачем за спожиту теплову енергію; - стягнення пені та передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України нарахувань не є основним доходом позивача і не може впливати на його господарську діяльність; - пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних (у розмірі 2 455 277,57 грн) та інфляційних втрат (у розмірі 12 199 950,97 грн); - необхідність реального виконання судового рішення.
Водночас, у постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені до 90%, нарахованої у зв'язку з простроченням оплати за спожиту фактичну електричну енергію. При цьому суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи щодо майнового стану позивача та відповідача, та зокрема обставин наявності заборгованості позивача по заробітній платі та податковий борг.
У постанові від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, суд касаційної інстанції, пославшись на необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, також дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50 % за прострочення оплати за договором постачання природного газу. При цьому, суд врахував те, що позивачем не було надано доказів на підтвердження наявності збитків, заподіяних внаслідок невиконання відповідачем умов договору.
У постанові від 10.12.2020 у справі № 904/6250/19 суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови у зменшенні розміру пені, з огляду на недоведеність відповідачем існування обставин, які могли бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення пені. При цьому, суд зазначив, що зменшення розміру пені є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 910/5394/17 ухвалено судами без урахування висновків щодо застосування норм права (статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 та від 10.12.2020 у справі № 904/6250/19, оскільки висновки в зазначеній справі (№ 910/5394/17) і у справах №№ 908/1453/14, 918/116/19, 904/6250/19, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин є різними, у кожній з зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
При цьому, посилання скаржника на пункт 8.19 постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 відхиляються Судом, оскільки, по-перше, зазначений пункт не містить висновку щодо застосування конкретної норми права, по-друге, законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки (такий висновок викладено в пункті 9.24 постанови Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19).
Крім того, Суд відхиляє доводи скаржника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми статей 526, 530 та 625 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування даних норм, викладених в постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 755/7704/15-ц, з огляду на те, що у справі № 755/7704/15-ц, що переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, відтак правовідносини у справі № 755/7704/15-ц та у справі, що переглядається не є подібними, оскільки різняться за предметом позову, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин. До того ж, в постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 755/7704/15-ц відсутні висновки щодо застосування статей 526, 530 та 625 Цивільного кодексу України.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не зазначило та не обґрунтувало у поданій касаційній скарзі.
При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 у справі № 910/5394/17.
8. Судові витрати
У зв'язку з тим, що касаційне провадження зі справи закривається, судові витрати в даній справі з урахуванням вимог статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України розподілу не підлягають. Адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження).
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційне провадження у справі № 910/5394/17 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді С.В. Бакуліна
О.А. Кролевець