ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
08 червня 2021 року м. Херсон Справа № 923/624/21
Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши справу
за позовом: керівника Бериславської окружної прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області)
до: Біляївського сільського комунального господарства "Сількомунгосп", с. Біляївка Бериславського району Херсонської області
про стягнення 65145,87 грн
До Господарського суду Херсонської області надійшла позовна заява керівника Бериславської окружної прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) до Біляївського сільського комунального господарства "Сількомунгосп" про стягнення 65145,87 грн збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства.
Ухвалою від 06.05.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено Відповідачу строк, відповідно до ст. 251, 252 ГПК України, протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання суду (з доказами надіслання іншим учасникам справи): відзив на позов з документальним обґрунтуванням викладених обставин, заяви процесуальних питань (за наявності), належним чином засвідчені копій статутних та реєстраційних документів. Роз'яснено Відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання заяв по суті справи у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі.
Прокурор та позивач отримали ухвалу 13.05.2021 відповідно до поштових повідомлень про вручення.
Відповідач отримав ухвалу суду - 19.05.2021 відповідно до поштового повідомлення про вручення за адресою, зазначеною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch)- с. Біляївка Бериславського (колишнього Новоронцовського) району Херсонської області вул. Гагаріна 3.
Відзиву у встановлений судом строк відповідач не надав.
08.06.2021 поштою до суду надійшов лист відповідача від 27.05.2021 № 85, який адресований позивачу, а не суду, про надання документів згідно припису від 23.06.2020 № 07-14/178/20.
Згідно з ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Строк для подання відзиву, встановлений ухвалою від 06.05.2021, був до 03.06.2021 включно. Докази відповідача надійшли до суду 08.06.2021 поштою, однак на конверті, в якому вони надійшли, відсутній штемпель пошти, з якого можна було б встановити дату, коли відповідач направив докази до суду.
Відповідно до ч. 9 ст. 80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Відповідач не надав суду документального підтвердження надсилання доказів прокурору та позивачу, у зв"язку з чим суд не бере докази до уваги.
Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Дослідивши матеріали справи, суд
Вивченням Бериславською окружною прокуратурою питання наявності підстав для представництва інтересів держави в суді з питань дотримання установами, організаціями, підприємствами, розташованими на території Бериславського (Нововоронцовського) району природоохоронного законодавства, встановлено та підтверджується матеріалами справи наступне.
Державною екологічною інспекцією у Херсонській області (надалі Інспекцією) на підставі ст. 202 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст.ст. 4, 5, 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» здійснено позаплановий захід державного нагляду (контролю) щодо додержання Біляївським сільським комунальним господарством «Сількомунгосп» (відповідач у справі) вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
За результатами даної перевірки, Інспекцією 16-17.06.2020 складено акт позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів №07-14/178/20 (а.с. 24-39), який без зауважень підписаний 17.06.2020 директором Біляївського СКГ «Сількомунгосп» Бабичем В.В.
В даному акті зазначено, що згідно з випискою Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Біляївське сільське комунальне господарство "Сількомунгосп" код 31827760, є комунальним підприємством, засновником є Біляївська сільська рада, основним видом діяльності є 36.0 забір, очищення та постачання води. На момент перевірки комунальне підприємство спеціалізується тільки на заборі та постачанні води, з артезіанських свердловин.
Відповідно до вищезазначеного акту (а.с. 25) на момент перевірки у відповідача був наявний дозвіл на спеціальне водокористування №35/ХС/49д-20 від 04.02.2020 терміном дії до 04.02.2025, попередній дозвіл №Укр. 14.3 Хрс від 24.06.2014 терміном дії до 01.01.2017, термін дії якого було продовжено до 01.01.2020.
Також в акті зазначені виявлені порушення вимог законодавства, зокрема те, що відповідач "у період часу з 02.01.2020 по 03.02.2020 здійснював забір підземної води без дозволу на спеціальне водокористування" та про "відсутність спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами)" (а.с. 29).
За результатами вищевказаного позапланового заходу, Державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Херсонської області за фактом здійснення Біляївським СКГ «Сількомунгосп» забору підземної води без спеціального дозволу на користування надрами та дозволу на спеціальне водокористування в період з 02.01.2020 по 03.02.2020 складено 2 протоколи про адміністративні правопорушення від 22.06.2020 року стосовно директора Біляївського СКГ «Сількомунгосп» ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ст.47 КУпАП (а.с. 44-45).
За результатами розгляду протоколів про адміністративні правопорушення державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Херсонської області Зайцем В.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 23.06.2020, згідно якої директора Біляївський СКГ «Сількомунгосп» визнано винним у вчиненні вказаного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн (а.с. 46).
Постанова про накладення адміністративного стягнення директором Біляївського СКГ «Сількомунгосп» Бабичем не оскаржувалася та 08.08.2020 року штраф сплачено ним добровільно у повному обсязі, на підтвердження чого до матеріалів справи надано копію квитанції (а.с. 47).
Крім того, з метою усунення порушень природоохоронного законодавства виявлених під час здійснення планового заходу - перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, Інспекцією 23.06.2020 винесено на адресу Біляївського СКГ «Сількомунгосп» припис № 07-14/178/20 (а.с. 43), який підписано керівником відповідача.
До позовної заяви додано розрахунок (а.с. 40) розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземна вода) Біляївським СКГ "Сількомунгосп" від 01.09.2020, за яким розраховано суму збитків в розмірі 65145,87 грн, виходячи із кількості забраної води 49800 куб. м. В розрахунку зазначено, що згідно з довідкою, наданою відповідачем про використання надр кількість підземної води за період з 01.11.2017 по 17.06.2020 становить 49800 куб. м.
Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права масності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно із частиною 1 статті 149, статтею 151 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
Відповідно до Водного кодексу України (далі - ВК України) підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра вони є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року №827).
Стаття 2 ВК України містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України.
Тобто прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.
Приписами частини другої 2 статті 2 ВК України передбачено, що водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства.
Відповідно до статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.
Відповідно до статей 46, 48 ВК України, водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Спеціальне водокористування здійснюється лише на підставі дозволу (пункт 9 частини першої статті 44, частина перша статті 49 ВК України).
Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. (частина друга статті 49 ВК України).
Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.
За самовільне використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) передбачена відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, розмір якої визначається за формулою відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389.
Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.
Разом з тим, Кодекс України про надра передбачає випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води (крім мінеральних) без спеціального дозволу (стаття 21 Кодексу України про надра).
01.01.2016 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі" від 08.12.2015 №867-VIII, яким скасовано низку дозвільних процедур.
Статтею 23 Кодексу України про надра (в редакції вказаного Закону №867-VІІІ) встановлено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.
Тобто, вказана норма звільняє землевласників та землекористувачів від обов'язку отримувати саме спеціальний дозвіл на користування надрами за умови не перевищення добового ліміту видобування підземних вод із кожного з водозаборів 300 кубічних метрів на добу.
Прокурор посилається на те, що в акті перевірки № 07-14178/20 зазначено про відсутність у відповідача документів, що підтверджують право користування земельними ділянками під артезіанськими свердловинами. Однак, зазначене не спростовує факту користування відповідачем земельними ділянками під артезіанськими свердловинами, а може лише свідчити про відсутність належним чином оформленого права користування земельними ділянками. До того ж, з акту перевірки № 07-14178/20 вбачається, що відповідач вже тривалий час здійснює спеціальне водокористування шляхом забору підземної води через артезіанські скважини, зокрема відповідно до дозволів №Укр. 14.3 Хрс від 24.06.2014 та №35/ХС/49д-20 від 04.02.2020, що передбачає користування земельними ділянками, які знаходяться під артезіанськими свердловинами.
Враховуючи розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземна вода) Біляївським СКГ "Сількомунгосп" від 01.09.2020 на суму 65145,87грн, предметом позову у цій справі є вимога прокурора про стягнення з відповідача збитків в сумі 65145,87грн, заподіяних державі порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок видобування підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини.
Статтями 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та статтями 110, 111 ВК України встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Дії (бездіяльність) відповідача, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, шкода та причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою за заподіянням шкоди є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність елементів делікту свідчить про відсутність складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (стаття 11 ЦК України).
Отже, для правильного вирішення спору у цій справі обов'язковим є дослідження факту дотримання добового обсягу видобування підземних вод, що, з урахуванням приписів статті 23 Кодексу України про надра, зумовлює відсутність обов'язку у отриманні господарюючим суб'єктом спеціального дозволу на користування надрами.
Як вже зазначалось вище, в розрахунку збитків від 01.09.2020 (а.с. 40) зазначено, що згідно з довідкою, наданою відповідачем про використання надр кількість підземної води за період з 01.11.2017 по 17.06.2020 становить 49800 куб. м.
Таким чином, обсяг видобування підземних вод відповідачем становить 49800/960днів=51,88 куб. м на добу.
Ураховуючи вказані обставини, судом встановлено, що за фактичними обсягами забору підземних вод з 01.11.2017 по 17.06.2020, відповідач не перевищував встановленого статтею 23 Кодексу України про надра добового ліміту водовидобутку, у зв"язку з чим отримання спеціального дозволу на користування надрами не вимагається.
Таким чином, порушення природоохоронного законодавства з боку відповідача, встановлені в Акті № 07-14/178/20, не знайшли свого підтвердження в матеріалах даної справи та спростовуються встановленими цим судом фактами.
З урахуванням наведеного та встановлених судом обставин щодо дотримання добового обсягу видобування підземних вод, з урахуванням приписів статті 23 Кодексу України про надра, суд дійшов висновку про відсутність у спірних правовідносинах складу правопорушення, передбаченого статтею 1166 ЦК України та статтями 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", а відтак про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення шкоди за порушення природоохоронного законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 922/3488/19.
Крім того, прокурор посилається на те, що Інспекцією 01.09.2020 директору Біляївського СКГ «Сількомунгосп» направлено претензію (а.с. 41-42) про відшкодування заподіяних державі збитків в сумі 65145,87 грн порушенням законодавства про надра, до якої долучено розрахунок збитків.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Однак, додана до матеріалів справи претензія не має дати її складання, ніким не підписана. До того ж, суду не надано доказів її надіслання або вручення відповідачу.
З огляду на викладене, прокурором не доведено, що строк оплати для відповідача взагалі настав.
Щодо підстав для звернення прокурора із позовом
Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах визначених Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом (стаття 13 Конституції України).
За Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 5) державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Пунктом «а» ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено компетенцію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища, до якої належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів.
Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Державна екологічна інспекція України (Держєкоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Пунктом 7 Положення передбачено, що Держєкоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Держєкоінспекція відповідно до покладених на неї завдань (пп.2 п.4 Положення):
здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України вимог законодавства, у тому числі про охорону, раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів, зокрема (п «в» пп.2 п.4 Положення);
пред'являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами (пп.8 п.4 Положення).
З 24.09.2020 року відповідно до наказу Державної екологічної інспекції України від 16.09.2020 за № 333 у стані припинення перебуває Державна екологічна інспекція у Херсонській області.
Відповідно до наказу Державної екологічної інспекції України від 15.12.2020 за № 481 «Про питання діяльності Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області)» погоджено пропозицію Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Державну екологічну інспекцію Південного округу (Запорізька та Херсонська області) функцій і повноважень, визначених Положенням про Державну екологічну інспекцію Південного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 19.09.2020 № 378 «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію Південного округу.
Цим же наказом припинено здійснення функцій і повноважень, визначених Положенням про Державну екологічну інспекцію у Херсонській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 28.04.2020 № 119 «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію у Херсонській області (нова редакція)».
Відповідно до Положенням про Державну екологічну інспекцію Південного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 19.09.2020 № 378, Державна екологічна інспекція Південного округу є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.
Основними завданнями Державної екологічної інспекції Південного округу є реалізація повноважень Держекоінспекції у межах відповідних територій.
Відповідно до п.п. 9, 10 Розділу II «Функції Інспекції» Положення про Державну екологічну інспекцію Південного округу, інспекція пред'являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належить до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами; вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем в судах.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.
Держава, як суб'єкт публічного права, в особі уповноважених органів також може бути учасником цивільних відносин (ч.2 ст.2 ЦК України), у тому числі відносин відшкодування шкоди.
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої встановлена презумпція вини правопорушника. Тобто майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Згідно із вимогами ст. ст. 66, 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно дотримуватись Конституції України та законів України, не заподіювати шкоду природі, відшкодовувати завдані ним збитки.
Відповідно до положень ст. ст. 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність, у тому числі за самовільне спеціальне використання природних ресурсів.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Стаття 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Статтею 47 цього Закону визначено, що для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема, ЗО відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності. Крім того, згідно п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків.
Кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів, включаючи заходи для зниження забруднення навколишнього природного середовища та дотримання екологічних нормативів і нормативів екологічної безпеки, для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення.
Ненадходження цих коштів до державного та місцевого бюджетів, перешкоджає державі у здійсненні нею зобов'язань щодо відновлення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки держави.
11.02.2021 року Бериславською місцевою прокуратурою Херсонської області скеровано на адресу Державної екологічної інспекції у Херсонській області лист про надання інформації про те, які заходи інспекцією вживалися чи будуть вживатися стосовно стягнення шкоди, завданої порушенням природоохоронного законодавства з Біляївського СКГ «Сількомунгосп» .
11.03.2021 року Бериславською місцевої прокуратурою Херсонської області отримано відповідь Державної екологічної інспекції Південного округу про те, що остання не звертається з позовами до суду за раніше проведеними Державною екологічною інспекцією у Херсонській області перевірками та підтвердила факт порушення.
Таким чином, за наявності порушення інтересів держави у сфері довкілля Державна екологічна інспекція Південного округу, до компетенції якого віднесено повноваження контролю за використанням та охороною природних ресурсів, охороною та використанням надр фактично самоусунулася від виконання свої функцій та не вживає заходів до примусового зобов'язання відповідача відшкодувати завдані державним інтересам збитки.
Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно із ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
За приписами частин третьої-п'ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи-по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Так, Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).
Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. З ч. 1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. З ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п.3 ч. 1 ст. 131 -1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-УП.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону "Про прокуратуру".
Відтак, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналіз ч. З ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, згідно сформованої судової практики щодо представництва прокурором інтересів держави, зазначено, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Відповідно до інформації Державної екологічної інспекції у Херсонській області від 05.11.20 №3078/02/1-08/08-35 остання самостійно не зверталась до суду з позовними вимогами про стягнення шкоди з Біляївського СКГ «Сількомунгосп», натомість звернулася до Херсонської обласної прокуратури для вжиття заходів реагування.
У свою чергу Державна екологічна інспекція Південного округу будучи належним чином поінформована прокуратурою про наявність підстав для представництва відмовилася звернутися до суду з позовом до Біляївського СКГ «Сількомунгосп», оскільки зазначені порушення виявлено Державною екологічною інспекцією в Херсонській області, яка на даний час перебуває у стані припинення.
Враховуючи вищевикладене, заявлений позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі 2270 грн сплаченого Херсонською обласною прокуратурою судового збору, покладаються на Херсонську обласну прокуратуру.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1. В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 08.06.2021
Суддя В.В.Литвинова