36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
26.05.2021 Справа № 917/18/21
за позовною заявою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія", вул.Артема, 24, с.Дем"янівка, Мангушський район, Донецька область, код ЄДРПОУ 30774163
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький Автомобільний завод", 39631, м.Кременчук, вул.Київська, 62, код ЄДРПОУ 42999106
про стягнення 2586340 грн.
Суддя Іванко Л.А.
Секретар судового засідання Мусійченко Т.С
Представники сторін - згідно протоколу
Розглядається позовна заява сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" до товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький Автомобільний завод" про стягнення 2586340 грн. за Договором купівлі-продажу від 24.07.2020 року № 14КР/20, з яких: 2310000,00 грн. попередня оплата, 165000,00 грн. пеня, 11340,00 грн. - 3% річних, 100000,00 грн. витрати на правову допомогу.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач не здійснив поставку автомобіля, передбаченого умовами Договору купівлі-продажу від 24.07.2020 року № 14КР/20, що стало підставою для звернення позивача з позовом про повернення авансового платежу. Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню, річні.
За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2021 року даний позов був переданий на розгляд судді Іванко Л.А.
Ухвалою господарського суду від 11.01.2021 р. позовну заяву по справі №917/18/21 - залишено без руху, з підстав невиконання позивачем вимог ст.ст.162, 164 ГПК України.
Позивач в термін, визначений судом усунув недоліки позовної заяви.
За даним позовом ухвалою Господарського суду Полтавської області 02.02.2021 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Підготовче засідання у справі призначене на 02.03.2021 року.
Ухвалою господарського суду від 02.03.2021 року підготовче засідання відкладено на 30.03.2021 р.
30.03.2021 року на адресу суду надійшло клопотання (вх.№ 3482), в якому представник позивача просить приєднати до матеріалів справи докази, а саме:
- копію відповіді ПАТ "Автокраз" № 13-46 від 13.01.2021 року;
- копію відповіді на претензію № 7/22-84 від 15.01.2021 року;
- копію відповіді на відповіді на претензії № 4/21 від 20.01.2021 року.
Подані позивачем докази долучено до справи.
Ухвалою господарського суду від 30.03.2021 року закрито підготовче провадження у справі № 917/18/21. Призначено справу до судового розгляду по суті на 28.04.2021 року.
19.04.2021 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача (вх.№ 4216) про зменшення розміру витрат на правову допомогу та заявленої пені.
28.04.2021 року позивачем подано заперечення (вх.№ 4716) проти клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правову допомогу та заявленої пені.
Згідно ст.113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Судом встановлено, що підготовче провадження у справі закрито 30.03.2021 року.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Водночас, відповідно до ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Клопотання про поновлення процесуального строку відповідачем не подано.
За викладеного, судом не розглядаються та не враховуються при вирішенні спору зазначені клопотання, подані з пропущенням процесуального строку.
Про дату та час розгляду справи сторони були повідомлені належним чином.
Про належне повідомлення позивача свідчить явка його представника в судове засідання.
Що стосується відповідача, то ухвалу суду від 28.04.2021 року про відкладення розгляду справи на 26.05.2021 року представник відповідача отримав 30.04.2021 року.
Правом участі у судових засіданнях відповідач не скористався.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, без участі в судовому засіданні представника відповідача, запобігаючи безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.
При розгляді даної справи суд також керувався положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Відповідач відзив на позов не надав. Відповідно до п. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних у матеріалах справи, достатньо, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 26.05.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд встановив:
Між СТОВ "Вікторія", як покупцем та ТОВ "Кременчуцький автомобільний завод", як продавцем 24.07.2020 року укладено Договір купівлі-продажу № 14КР/20 (далі-Договір), на умовах якого, продавець зобов"язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов"язується прийняти й оплатити Самоскид-зерновоз КрАЗ-5401С2-500 (надалі-автомобіль) згідно специфікації, що є невід"ємною частиною Договору (п.1.1 Договору).
Всього по даній специфікації сума: 3300000,00 грн.
Сторонами погоджено, що оплата автомобілів, що постачається за цією Специфікацією здійснюється поетапно:
3.1 Авансовий платіж у розмірі 70% вартості автомобілів здійснюється протягом 5 банківських днів від дати виставлення рахунку;
3.2 Залишок платежу у розмірі 30% вартості автомобілів здійснюється протягом 5 календарних днів з моменту отримання покупцем письмового повідомлення продавця про готовність автомобілів до відвантаженння, на підставі рахунку-фактури, направленого продавцем покупцю.
Згідно п.4 Специфікації строк виготовлення та постачання автомобілів: протягом 90 календарних днів з моменту надходження авансового платежу, вказаного в п.3.1 даної Специфікації.
За даними позивача, на виконання умов Договору 31.07.2020 року СТОВ «Вікторія» перерахувало 70% вартості автомобілів, а саме, 2310 000, 00 грн. на рахунок ТОВ «КрАЗ», що підтверджується платіжним дорученням № 428 від 31.07.2020 року.
ПрАТ «АвтоКрАЗ» не є стороною Договору, однак у п. 6 Специфікації виробником та вантажовідправником зазначено саме ПАТ "АвтоКрАЗ" (код ЄДРПОУ 05808735) згідно договору комісії № 496А/19 від 19.11.2019 року.
Позивачем зазначено, у визначений в Договорі термін ТОВ «КрАЗ» не повідомив про готовність автомобілів.
За даних обставин, СТОВ «Вікторія» на адресу ТОВ «КрАЗ» направило лист з вимогою надати пояснення з приводу не виконання умов пункту 4 Специфікації № 1 до Договору.
Листом від 18.11.2020 р. № 849-46 ПАТ "АвтоКрАЗ" проінформував, що завершення складання та готовність до відвантаження двох одиниць автомобілів-зерновозів КрА3-5401С2-500 планується до 15.12.2020 р.
Згідно п.8.3 Договору за порушення термінів виготовлення, поставки та передачі автомобіля, продавець сплачує пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставлених автомобілів за кожен день прострочення, але не більше 5% від вартості непоставлених в строк автомобілів.
18.12.2020 року СТОВ "Вікторія" направило претензію на адресу ТОВ "Кременчуцький Автомобільний завод"(вих.№ 18/20), в якій вимагало повернути попередню оплату в розмірі 2310000,00 грн. та сплатити пеню за порушення зобов"язань за Договором купівлі-продажу від 24.07.2020 року в розмірі 158400,00 грн.
Відповідач зазначену вимогу залишив без реагування, отримані кошти не повернув, що стало підставою для звернення позивача із позовом до суду.
За порушення строку поставки автомобіля, позивач заявив до стягнення 2310000 грн. попередньої оплати, 165000,00 грн. пені, 11340,00 грн. 3% річних, нарахованих за період з 01.11.2020 по 31.12.2020 року.
Вирішуючи спір суд виходив із наступного.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК України, цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір купівлі-продажу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач сплатив відповідачу авансовий платіж згідно Договору № 14КР/20 від 24.07.2020 за автомобілі самоскид-зерновоз КрАЗ-5401С2-500 в сумі 2310000,00 грн. відповідно до платіжного доручення № 428 від 31.07.2020 (а.с. 13).
Згідно з ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За п.4 Специфікації № 1 до Договору строк виготовлення та постачання автомобілів: протягом 90 календарних днів з моменту надходження авансового платежу, вказаного в п.3.1 даної Специфікації. Відповідно, останнім днем поставки автомобіля є 31.10.2020 року.
Зазначений в Договорі автомобіль відповідач не поставив.
Частиною другою статті 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідач не надав будь-яких заперечень стосовно заявленої до стягнення суми та підстав її виникнення, доказів поставки товару у встановлений в Договорі строк, не надав, тому позовні вимоги про стягнення 2310000,00 грн. попередньої оплати задовольняються судом повністю.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).
Згідно п.8.3 Договору за порушення термінів виготовлення, поставки та передачі автомобіля, продавець сплачує пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставлених автомобілів за кожен день прострочення, але не більше 5% від вартості непоставлених в строк автомобілів.
Посилаючись на наведений пункт Договору позивач заявив до стягнення 165000,00 грн. пені.
Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені, судом встановлено, що позивачем здійснено вірний розрахунок.
Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідач прострочив своє грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки відповідача (продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду № 918/631/19 від 22.09.2020.
Нарахування 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Позивач заявив до стягнення 11340,00 грн. - 3% річних, нарахованих за період з 01.11.2020 року по 31.12.2020 року.
Здійснивши перерахунок річних суд встановив, що позовні вимоги в цій частині не перевищують обраховані судом та підлягають задоволенню повністю.
Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 2310000,00 грн. попередньої оплати, 165000,00 грн. пені, 11340,00 грн. 3% річних.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.
При зверненні з позовною заявою позивач відповідно до вимог п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України повідомив, що попередня (орієнтовна) сума судових витрат, які він поніс і очікує в подальшому понести у зв'язку із розглядом справи складається зі сплаченого судового збору в розмірі 38795,1 грн. та витрат на правничу допомогу в сумі 100 000,00 грн.
Судовий збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача у розмірі 38795,1 грн., оскільки позов підлягає задоволенню повністю.
Як свідчить судова практика Верховного Суду, вирішуючи питання про види витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню, суд керується, зокрема, положеннями частини другої статті 126 ГПК України і статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.
Станом на дату прийняття цього рішення позивач не надав суду доказів підтвердження обсягу фактично наданих послуг та їх вартості. Це унеможливлює вирішення питання щодо відшкодування вказаних витрат на дату винесення рішення.
Керуючись ст.ст. 126, 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький Автомобільний завод" (39631, м.Кременчук, вул.Київська, 62, код ЄДРПОУ 42999106) на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія"( вул.Артема, 24, с.Дем"янівка, Мангушський район, Донецька область, код ЄДРПОУ 30774163) 2310000,00 грн. попередньої оплати, 165000,00 грн. пені, 3% річних в розмірі 11340,00 грн., 38795,10 грн. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України). Згідно ст.256 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано 07.06.2021 року
Суддя Іванко Л.А.