36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
07.06.2021 р. Справа № 917/345/21
Суддя господарського суду Полтавської області Білоусов С. М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали
за позовною заявою Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго", вул. Чкалова, буд. 17, м. Лубни, 37500, ідентифікаційний код 05541083
до Акціонерного товариства "Лубнифарм", вул. Барвінкова, буд. 16, м. Лубни, 37500, ідентифікаційний код 00480951
про стягнення грошових коштів
Обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства "Лубнитеплоенерго" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою № 1-17/202 від 04.03.2021 року (вх. № 371/21 від 10.03.2021 року) до Акціонерного товариства "Лубнифарм" про стягнення 12 365,19 грн. заборгованості за послуги з централізованого опалення в період з лютого 2018 року по листопад 2020 року.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач не здійснив оплату за послуги з централізованого опалення, чим порушив умови господарського зобов'язання.
Згідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2021 р. даний позов був переданий на розгляд судді Білоусову С.М.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 16.03.2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Учасники справи були належним чином повідомлені про розгляд справи (поштові повідомлення про вручення ухвали наявні у матеріалах справи). Крім того, ухвала суду у даній справі своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
05.04.2021 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву № 693 від 30.03.2021 року (вх. № 3659), в якому зазначено, що позивачем у позові не доведено належним чином фактичні дані щодо підстав нарахування заборгованості у заявленому розмірі, тобто, обрахунки, надані позивачем, є недостовірними.
06.04.2021 року позивач подав до суду відповідь на відзив № 1-17/289 від 02.04.2021 року (вх. № 3723), в якому спростовує доводи відповідача.
Крім того, 31.05.2021 року від позивача до суду подано заяву № 1-17/521 від 27.05.2021 року (вх. № 5871) про долучення додаткових доказів, а саме: приєднання рахунків за теплопостачання за період з 02.2018 року по 11. 2020 року.
Під час розгляду справи судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Акціонерне товариство "Лубнифарм" на підставі договору купівлі-продажу від 05.07.1995 року є власником однокімнатної квартири № 62, загальною площею 28,34 м2, що знаходиться в багатоквартирному будинку за адресою: 37500, Полтавська область, місто Лубни, проспект Володимирський (бувш.вул. Радянська), буд. 5 (а.с. 6-7).
Право власності Акціонерного товариства "Лубнифарм" на квартиру підтверджується довідкою Комунального підприємства "Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" (а.с. 8).
Як зазначено у довідці Лубенського комунального житлово-експлуатаційного управління № 1-10/443 від 30.08.2010 року приміщення вказаної квартири не має окремого теплового вводу та забезпечується опаленням єдиною з багатоквартирним будинком системою централізованого опалення (а.с. 9).
08.11.2011 року позивачем супровідним листом від 01.10.2018 № 7-1/309 надано відповідачу два примірники договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 07.11.2011 року № 235Ж для опалення приміщення за адресою АДРЕСА_1 з проханням підписати та повернути один примірник (а.с. 14). Проте відповідачем примірник договору на адресу позивача повернуто не було.
Враховуючи відсутність укладеного між позивачем та відповідачем договору на відпуск теплової енергії теплова енергія подавалась позивачем до спірного приміщення на підставі розпоряджень голови Лубенської міської ради про початок та закінчення опалювальних сезонів.
Розпорядженнями Лубенського міського голови - від 11.10.2017 року № 350р. та від 10.04.2018 року № 123р., період опалювального сезону 2017/18 років встановлено з 12.10.2017 року до 10.04.2018 року; - від 23.10.2018 року № 352р. та від 08.04.2019 року № 125р., період опалювального сезону 2018/19 років встановлено з 24.10.2018 року до 09.04.2019 року; - від 24.10.2019 року № 335р. та від 10.04.2020 року № 125р. період опалювального сезону 2019/20 років встановлено з 28.10.2019 року до 10.04.2020 року; - від 19.10.2020 року № 266 р. опалювальний сезон 2020/21 років розпочався 20.10.2020 року (а.с. 18-21).
Обсяг теплової енергії спожитої на опалення приміщення у опалювальних сезонах 2018-2019, 2019-2020 років, обчислений згідно п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, затверджених ПКМУ від 21.07.2005 № 630, за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі приміщення споживача.
Позивачем щомісячно виставлялись відповідачу рахунки на оплату спожитої теплової енергії з лютого 2018 року по листопад 2020 року.
Однак відповідач дані рахунки не сплачував.
14.12.2020 року позивач надіслав відповідачу вимогу № 1-17/1259 про оплату послуг з централізованого опалення квартири у період з жовтня 2005 року по листопад 2020 року на суму 38 225,27 грн.
У відповіді на вимогу № 187 від 26.01.2021 року відповідач зазначив, що підприємство перевіряє підстави правомірності нарахування заборгованості.
Оскільки оплата за поставлену теплову енергію відповідачу не була проведена, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вважаючи свої права порушеними позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 12 365,19 грн. за опалення.
При прийнятті рішення судом враховано наступне.
Відповідно до частини 1 статті 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються Законом України "Про теплопостачання" та іншими нормативно-правовими актами.
За положеннями статті 1 даного Закону теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Частиною 1 статті 275 ГК України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту) зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого законом режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до частин 1, 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Частиною 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Крім того, обов'язок орендаря сплачувати фактичні витрати за надані послуги з теплопостачання за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання.
При цьому, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13.
Пунктом 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 року № 1198 (далі - Правила) визначено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору. Разом із тим, зі змісту положень, зокрема, пункту 44 Правил вбачається, що термін "споживач" застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.
Незважаючи на те, що між позивачем та відповідачем не було укладено договору купівлі-продажу теплової енергії у письмовій формі, така теплова енергія фактично подавалась до спірного приміщення на підставі розпоряджень міського голови про початок та закінчення опалювального сезонів 2018-2019 та 2019-2020 років.
Обсяг теплової енергії спожитої на опалення приміщення у опалювальних сезонах 2018-2019, 2019-2020 років (з лютого 2018 року по листопад 2020 року), обчислений згідно п.12 Правил надання послуг з централізованого опалення, затверджених ПКМУ від 21.07.2005 № 630, за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі приміщення споживача.
Розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку (п.23 Правил № 1198).
На момент виникнення фактичних договірних відносин діяв тариф затверджений постановою НКРЕКП від 31.03.2015 року № 1171; рішенням Полтавської обласної ради від 21.12.2018 № 981 (арк. с. 10-12).
Судом встановлено, що позивачем щомісячно виставлялись відповідачу рахунки на оплату спожитої теплової енергії з лютого 2018 року по листопад 2020 року на загальну суму 12 365,19 грн.
Згідно положень статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або не визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Судом встановлено, що 14.12.2020 року позивач надіслав відповідачу вимогу № 1-17/1259 про оплату послуг з централізованого опалення квартири у період з жовтня 2005 року по листопад 2020 року на суму 38 225,27 грн.
Однак відповідач заборгованість по вимозі не сплатив.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, оскільки позивачем не враховано те, що в квартирі по проспект Володимирський (бувш.вул. Радянська), буд. 5 в м. Лубни проживає інша особа.
Доводи відповідача спростовуються тим, що згідно ст. 322 Цивільного кодексу України, власник зобов'язаний утримувати майно, яке йому належить, якщо інше не встановлено законом або договором.
А тому, саме на власника житлового приміщення, покладено обов'язок по своєчасній сплаті за житлово-комунальні послуги.
Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивачем при розрахунку заборгованості не враховано ряд факторів, а саме не надано:
- інформацію про знімання показань будинкових засобів обліку представником виконавця з визначеною Правилами періодичністю та у присутності постачальника та представника споживачів;
- безпосередньо показання загальнобудинкового засобу обліку під час щомісячного знімання показників;
- інформацію про нарахування плати за опалення місць загального користування у будинку;
- а також інформацію про періодичні повірки загальнобудинкового засобу обліку теплової енергії.
З даних, які подані у позивачем у відповіді на відзив, у багатоквартирному будинку № 5 по проспекту Володимирському у м. Лубни, налічується 5 квартир, які перейшли на автономну систему опалення, однак, квартира АДРЕСА_2 , власником якої є відповідач, опалюється централізовано.
З листопада 2018 року у будинку по проспекту Володимирський, 5 наявний загальнобудинковий засіб обліку теплової енергії (тепловий лічильник), який обладнано засобами дистанційної передачі даних (показів). Окремий прилад обліку теплової енергії, спожитої на опалення місць загального користування, та індивідуальні (квартирні) засоби обліку теплової енергії в будинку не встановлювались.
Споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування (МЗК) будинку відповідно до методики, що затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства /п.28 Правил надання послуг з централізованого опалення, затверджених ПКМУ від 21.07.2005 № 630/.
Після визначення кількості теплової енергії на опалення МЗК споживачів, які від'єдналися від центрального опалення системи будинку, ця кількість віднімається від загального обсягу теплової енергії визначеному за показами будинкового вузла обліку. Різниця кількості теплової енергії розподіляється між споживачами , які не від'єдналися від системи центрального опалення будинку, пропорційно опалювальним площам їх квартир, як визначено п. 12 Правил.
Підсумовуючи зазначене, сума заборгованості відповідача за безпідставно спожиту теплову енергію протягом лютого 2018 року по листопад 2020 року, яка складає 12 365,19 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, відповідачем не спростовуються.
Згідно п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
За приписами ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Щодо судових витрат слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги судом задоволені повністю, тому суд приходить до висновку, що судовий збір у розмірі 2 270,00 грн. слід покласти на відповідача.
Суд роз'яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.
Керуючись ст. ст. 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Лубнифарм" (вул. Барвінкова, буд. 16, м. Лубни, 37500, ідентифікаційний код 00480951) на користь Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" (вул. Чкалова, буд. 17, м. Лубни, 37500, ідентифікаційний код 05541083) - заборгованості в розмірі 12 365,19 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн.
Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
3. Копію рішення направити сторонам по справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення складено та підписано 07.06.2021 року.
Суддя Білоусов С. М.