61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
26.05.2021 Справа № 905/40/21
Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В., при секретарі судового засідання Мальованій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом акціонерного товариства “Українська залізниця” (03680, місто Київ, вулиця Єжи Ґеройця, будинок 5; код ЄДРПОУ: 40075815) особі регіональної філії “Донецька залізниця” акціонерного товариства Українська залізниця (4404, Донецька область, місто Лиман, вулиця Привокзальна, будинок 22; код ЄДРПОУ: 40150216)
до відповідача: Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Героїв Небесної Сотні, 23, код ЄДРПОУ 25953617).
про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів в розмірі 1 064 729,96 грн.,-
за участю представників сторін:
від позивача: Комісарова А.В. (на підставі довіреності б/н від 06.05.2021)
від відповідача: Гришичева П.В. (начальник управління).
Акціонерне товариство “Українська залізниця” особі регіональної філії “Донецька залізниця” акціонерного товариства Українська залізниця звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів в розмірі 1 064 729,96 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором №Дон/НРП-18089/НЮ-і від 30.05.2018 на надання та фінансування послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян залізничним транспортом загального користування у приміському сполученні, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 1 064 729, 96 грн.
Представник позивача під час розгляду даної справи наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У відповіді на відзив представник позивача наголошував на тому, що обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян. Отже, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов'язок відшкодувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом.
Представник відповідача під час розгляду просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У відзиві на позовну заяву відповідач наполягав на тому, що виплата з місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, здійснюється у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про здійснення видатків з місцевого бюджету на покриття гарантованих державою (не громадою) пільг з безкоштовного перевезення залізничним транспортом на договірній основі і не можуть перевищувати розміру затверджених кошторисних призначень. Так, рішенням Краматорської міської ради від 20.12.2017 № 31/VІІ-507 «Про міський бюджет на 2018 рік» (зі змінами) були передбачені кошторисні призначення на компенсацію за пільговий проїзд у залізничному транспорті у сумі 200 000 грн. Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, управлінням на рахунок позивача протягом 2018 було сплачено 200 000,00 грн. компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті, а у позовній заяві відсутній обґрунтований розрахунок сум, що стягуються.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд,
21.05.2018 між Управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (далі - замовник) та публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу «Служба приміських пасажирських перевезень» Філії «Донецька залізниця» (далі - виконавець) було укладено договір на надання та фінансування послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян залізничним транспортом загального користування у приміському сполученні № 240 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. його предметом є відносини сторін щодо надання та фінансування пільг населенню, пов'язаних із споживанням населенням таких видів послуг: приміське залізничне перевезення пасажирів за рахунок бюджету м. Краматорськ, згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» від 29.01.2013 року № 117 та переліку категорій пільговиків, за проїзд яких проводяться компенсації виплати за рахунок коштів міського бюджету (п. 1.1. договору).
Відповідно до п. 1.3. згідно з умовами договору замовник здійснює фінансування виплати компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Згідно п. 1.1. договору, залізничним транспортом приміського сполучення, на підставі наданої виконавцем форми №2-пільга, виконавець здійснює постачання цих послуг населенню, що має відповідні пільги.
Згідно п. 2.1.1. договору виконавець зобов'язується реалізувати в 2018 році послуги населенню, що має право на пільги згідно чинного законодавства та відповідно до п. 1.1. договору.
Відповідно до п. 2.1.2.2.2. договору виконавець зобов'язується готувати розрахунки (перерахунки) фактично нарахованих витрат при наданні пільг громадянам, які мають таке право згідно чинного законодавства та зареєстровані в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги міста Краматорськ.
Замовник зобов'язується щомісячно, на підставі актів звіряння заборгованості, та в межах планових асигнувань надавати до фінансового управління та Держказначейства дані про нараховані суми щодо пільг (п. 2. 2.2.2. договору).
Згідно п. 2.2.2.2.4 договору замовник зобов'язується у разі відмови прийняти від виконавця щомісячні звіти, надати аргументовану відповідь.
Відповідно до п. 4.1. договору виконавець щомісячно, згідно з графіком, затвердженим замовником, подає в електронному вигляді та на паперових носіях звіт за формою № 2-пільга та акти звіряння за надані послуги.
Згідно п. 4.2. договору розрахунки проводяться після автоматизованої звірки інформації, яка надходить від виконавця з інформацією, що міститься в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» від 29.01.2003 року № 117, за умови повного збігу інформації щодо пільговиків.
Замовник здійснює компенсаційні виплати на підставі актів звіряння шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця виключно у межах отриманого фінансування (п. 4.3. договору).
Відповідно до п. 5.3. договору у разі виникнення зазначених у пункті 4.2. договору обставин сторони протягом 5 (п'яти) календарних днів письмово повідомляють одна одну про наявність цих обставин, підтверджуючи це відповідними офіційними документами. Якщо сторони без поважних причин не сповістили у зазначений строк про виникнення форс-мажорних обставин, то вони у подальшому не мають права вимагати зміни строків виконання умов цього договору.
Згідно п. 8.1. договору він набуває чинності з моменту підписання і діє в частині надання послуг до 31.12.2018 року, а в частині проведення розрахунків - в межах кошторисних призначень на 2018 року. Встановлено, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року.
Вищезазначений договір підписаний представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками, та зареєстрований 30.05.2018 за №Дон/НРП-18089/НЮ-і.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до облікових форм, за період січень-грудень 2018 позивачем за власний рахунок здійснено перевезення пільгової категорії населення громадян на загальну суму 1 264 729,96 грн., а саме: за січень 2018 - 56 318,28 грн., за лютий 2018 - 57 233,85 грн., за березень 2018 - 50 494,68 грн., за квітень 2018 - 84 687,78 грн., за травень 2018 - 97 220,75 грн., за червень 2018 - 105 416,40 грн., за липень 2018 - 118 601,65 грн., за серпень 2018 - 125 546,73 грн., за вересень 2018 - 88 140,30 грн., за жовтень 2018 - 111 950,16 грн., за листопад 2018 - 169 595,01 грн., за грудень 2018 - 199 524,37 грн. (а.с. 30 - 91).
Разом із тим, відповідачем не було здійснено відшкодування витрат по перевезенню пільгових категорій громадян залізничним транспортом у повному обсязі.
Оскільки відповідачем обов'язок щодо відшкодування витрат по перевезенню пільгових категорій громадян залізничним транспортом за період з 01.12.2018 по 31.12.2018 не виконано належним чином, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача збитків по відшкодуванню витрат за пільгове перевезення громадян за 12 місяців 2017 року у розмірі 1 064 729,96 грн. для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Оцінюючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, Законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Частиною шостою статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Таким чином, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, Залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.
Отже, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов'язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №904/94/19.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Залізниця здійснює перевезення окремих категорій громадян за пільговими тарифами відповідно до чинних законів України, які передбачають такі пільги для конкретних категорій громадян, а не за окремими угодами, а збитки залізничного транспорту від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевого бюджетів.
За змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (далі - Порядок № 256), чинного на момент виникнення спірних правовідносин .
Відповідно до пункту 3 Порядку № 256 головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 256 головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення).
В абзаці першому пункту 6 Порядку № 256 зазначено, що фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі.
Отже, розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг у місті Краматорську Донецької області є Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради, а відшкодування витрат, понесених внаслідок пільгового перевезення, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.
Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі, встановлено Порядком розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 №1359, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №1359).
Пунктом 2 Порядку №1359 визначено, що до пільгових перевезень залізничним транспортом (далі - пільгові перевезення) належать безоплатні перевезення або перевезення окремих категорій громадян зі знижкою, встановленою законодавством.
Відповідно до п.п. 3, 4 Порядку №1359 облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки). Сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг.
Інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності (п. 5 Порядку №1359).
За приписами п. 7 Порядку №1359 сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.
Положеннями п.п. 9-11 Порядку №1359 передбачено, що на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком. Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом. Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми. Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п'ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Частина друга статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Таким чином, вищезазначені нормативні акти покладають на відповідача обов'язок компенсувати підтверджені обліковими формами недоотримані кошти позивачем за перевезення пільгових категорій населення на виконання умов договору від 21.05.2018 у повному обсязі.
Судом встановлено, що в період з 01.01.2018 по 31.12.2018 позивач здійснював перевезення пасажирів пільгових категорій за пільговими тарифами по станції Краматорськ Донецької області на підставі договору на надання та фінансування послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян залізничним транспортом загального користування у приміському сполученні № 240 від 21.05.2018. З матеріалів справи вбачається, що перевезення пасажирів пільгових категорій за пільговими тарифами протягом 2018 року підтверджується загальними зведеними відомостями по типах пільг та квитків у приміському сполученні за січень-грудень 2018 року (а.с. 30 - 91).
Так, згідно складених позивачем облікових форм про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, сума недоотриманих коштів становить 1 264 729,96 грн., а саме: за січень 2018 - 56 318,28 грн., за лютий 2018 - 57 233,85 грн., за березень 2018 - 50 494,68 грн., за квітень 2018 - 84 687,78 грн., за травень 2018 - 97 220,75 грн., за червень 2018 - 105 416,40 грн., за липень 2018 - 118 601,65 грн., за серпень 2018 - 125 546,73 грн., за вересень 2018 - 88 140,30 грн., за жовтень 2018 - 111 950,16 грн., за листопад 2018 - 169 595,01 грн., за грудень 2018 - 199 524,37 грн.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно приписів ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Як вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.03.2020 у справі 904/94/19 перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.
Однак, відповідачем сума недоотриманих коштів за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян не була компенсована позивачу у повному обсязі.
Судом встановлено, що позивачем за період січень-грудень 2018 за власний рахунок здійснено перевезення пільгової категорії населення громадян на загальну суму 1 264 729,96 грн., проте позивач у прохальній частині позовної заяви просить стягнути збитки за пільгове перевезення пасажирів за 12 місяців 2018 року в сумі 1 064 729,96 грн. Наведені обставини спростовують твердження відповідача про те, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку позовних вимог та не здійснено врахування здійсненої відповідачем оплати за вказаним договором в межах кошторисних призначень на компенсацію за пільговий проїзд у залізничному транспорті у розмірі 200 000,00 грн., затверджених рішенням Краматорської міської ради від 20.12.2017 № 31/VII-507.
Таким чином, оскільки відповідач не відшкодував позивачу решту суми витрат за перевезення пільгових категорій громадян залізничним транспортом за період з 01.01.2018 по 31.12.2018, суд дійшов висновку, що позивач правомірно вимагає сплатити збитки по перевезенню пільгових категорій громадян залізничним транспортом в сумі 1 064 729,96 грн., що, в свою чергу, відповідачем здійснено не було.
За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
В зв'язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню збитки за пільгове перевезення пасажирів за 12 місяців 2018 року в сумі 1 064 729,96 грн.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що оскільки рішенням Краматорської міської ради від 20.12.2017 № 31/VІІ-507 «Про міський бюджет на 2018 рік» (зі змінами) були передбачені кошторисні призначення на компенсацію за пільговий проїзд у залізничному транспорті у розмірі 200 000,00 грн., то відсутні підстави для відшкодування виплат за пільговий проїзд деяких категорій громадян на залізничному транспорті на суму, що перевищує 200 000,00 грн., з огляду на наступне.
За змістом ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, положення вказаних актів прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.
До того ж, Закон України «Про залізничний транспорт» та Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.12.2006 №1196, не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Зідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Кечко проти України», ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» ЄСПЛ також зазначив, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у згадуваній вище постанові від 03.03.2020 у справі 904/94/19 також зауважила, що у відносинах щодо розрахунку із залізницею за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як боржники у зобов'язальних господарських правовідносинах.
З огляду на вказане, доводи відповідача про те, що видатки у місцевому бюджеті на відшкодування виплат за пільговий проїзд деяких категорій громадян на залізничному транспорті передбачені лише у сумі 200 000,00 грн., є безпідставними та відхиляються судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Судовий збір на підставі ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця” акціонерного товариства Українська залізниця до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів в розмірі 1 064 729,96 грн. - задовольнити.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Героїв Небесної Сотні, 23, код ЄДРПОУ 25953617) на користь акціонерного товариства “Українська залізниця” (03680, місто Київ, вулиця Єжи Ґеройця, будинок 5; код ЄДРПОУ: 40075815) в особі регіональної філії “Донецька залізниця” акціонерного товариства Українська залізниця (4404, Донецька область, місто Лиман, вулиця Привокзальна, будинок 22; код ЄДРПОУ: 40150216) збитки за пільгове перевезення пасажирів в розмірі 1 064 729,96 грн., судовий збір в сумі 15 970,95 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
У судовому засіданні 26.05.2021 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 07.06.2021.
Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя Ю.В. Бокова