ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 травня 2021 року м. Київ № 640/1793/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі позивача, представника позивача: Валенка А.С., відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_3
доОфісу Генерального прокурора України; Міністерства оборони України
про поновлення на роботі,
ОСОБА_3 (позивач/ ОСОБА_3 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора України (відповідач-1), Міністерства оборони України (відповідач-2), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства оборони України від 27.12.2019 №732, яким відповідно до пункту 18 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - «Закон № 113-ІХ»), та підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), полковника юстиції ОСОБА_3 прокурора другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, якого відряджено до Генеральної прокуратури України з залишенням на військовій службі, звільнено з військової служби у запас;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №1260вк від 28.12.2019 про звільнення ОСОБА_3 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України з 31.12.2019 та з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), виключити із особового складу Головної військової прокуратури України Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення;
- поновити ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора (ідентифікаційний код 00034051) з 01 січня 2020 року;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код 00034051) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 01.01.2020 і до моменту фактичного поновлення на роботі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №640/1793/20, призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2021 закрито підготовче провадження, призначити судове засідання для розгляду справи по суті.
На обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що наказ Міністерства оборони України № 732 від 27.12.2019 є незаконним через порушення процедури його видання, а наказ Генерального прокурора України від 28.12.2019 №1260вк - протиправним, оскільки виданий на виконання правового акту, який суперечить Конституції України та на підставі незаконного індивідуального правового акту Міністерства оборони України.
Зокрема позивач вказує на неконкретність підстав прийняття наказу Міністерства оборони України, зазначає, що позивача не було попереджено про наступне звільнення з військової служби.
Також позивач зазначає про дискримінаційний характер процедури атестації прокурорів, відсутністю події, з якою пов'язано застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та недотримання норм законодавства, передбачених Кодексом законів про працю України.
Відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечував, з підстав правомірності дій та спірного наказу. Зазначає, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, який набрав чинності 25.09.2019 (далі - Закон № 113-ІХ) запроваджено реформування системи органів прокуратури. Зокрема, внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру» щодо припинення діяльності військових прокуратур, виключено ч. 4 ст. 7 цього Закону, яка передбачала існування в системі прокуратури України військових прокуратур, ч. 4 ст. 8, що стосувалася утворення в Генеральній прокуратурі України Головної військової прокуратури (на правах структурного підрозділу). Відповідно виключено всі правові норми щодо статусу, призначення та звільнення, правових і соціальних гарантій військових прокурорів.
Крім того, Законом № 113-ІХ передбачено початок роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, проведення атестації усіх прокурорів та слідчих органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають вказані посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах та переведення їх на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного її проходження.
Підпунктом «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі. Підпунктом 1 п. 226 Положення встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби при скороченні посади, яку військовослужбовець займає, у тому числі при ліквідації (розформовуванні), реорганізації військових частин або державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів.
Як зазначає відповідач-1, зважаючи на те, що в системі органів прокуратури, у зв'язку з їх реформуванням, функціонування військових прокуратур, а так само Головної військової прокуратури не передбачено, подальше проходження ОСОБА_3 військової служби на посадах в органах прокуратури стало неможливим.
В поданому відзиві відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечував, з підстав того, що пунктом 226 Положення про походження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби у зв'язку зі скороченням штатів при скороченні посади, яку військовослужбовець займає, у тому числі при ліквідації (розформуванні), реорганізації військових частин або державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів.
Пунктом 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", усі прокурори Генеральної прокуратури України, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Оскільки полковник юстиції ОСОБА_3 неможливо розмістити на рівнозначних посадах у Збройних Силах України, останній продовжувати військову службу бажання не виявив, на звільненні наполягав, офіцер подається до звільнення з військової служби у запас у зв'язку із скороченням штатом або проведенням організаційних заходів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
Судом встановлено, сторонами не заперечується, 20 січня 2015 року листом заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора генерал-лейтенанта юстиції Матіоса А. від 20.01.2015 за вих. № 10/5/1-10вих.15 внесено до Міністерства оборони України клопотання щодо прийняття на військову службу у військовій прокуратурі офіцера запасу ОСОБА_3 (пункт 38 у Списку працівників Головної військової прокуратури, які підлягають прийняттю на військову службу, додаток до листа), який перебував на військовому обліку у Печерському районному у місті Києві РВК, та присвоєння йому військового звання "майор юстиції" в порядку переатестації.
Пунктом 8 § 8 наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 17.02.2015 № 96 оголошено, що з рядовим запасу ОСОБА_3 , який має класний чин "радник юстиції" укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на п'ять років, прийнято його на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду зі штатно-посадовою категорією "полковник юстиції" та в порядку переатестації присвоєно військове звання "підполковник юстиції".
27 грудня 2019 року на підставі подано позивачем рапорту від 17.12.2019 та враховуючи результати проведеної бесіди від 24.12.2019, у відділі роботи з кадрами Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, було підготовлено відповідне подання на звільнення Позивача (засвідчена копія додається).
Пунктом 4 § 1 наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 27.12.2019 № 732 полковника юстиції ОСОБА_3 , прокурора другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки У країни, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, звільнено з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Наказом Генерального прокурора України від 28 грудня 2019 року №1260-вх, на підставі наказу Міністра оборони України від 27 грудня 2019 року №732, прокурора другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України полковника юстиції ОСОБА_3 з 31 грудня 2019 року звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено особову справу до Солом'янського районного у місті Києві військового комісаріату.
В подальшому, Генеральним прокурором наказом від 11.06.2020 №1511ц внесено зміни до оскаржуваного наказу Генерального прокурора від 28.12.2019 № 1260-вк, зокрема пункт 1 цього наказу викладено у такій редакції: «Полковника юстиції ОСОБА_3 , якого наказом Міністра оборони України від 27.12.2019 № 732 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з 31.12.2019 звільнити з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, виключити зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направити його особову справу до Солом'янського районного у місті Києві військового комісаріату».
Вважаючи наказ Міністерства оборони України від 27.12.2019 №732 та наказ Генерального прокурора від 28.12.2019 №1260вк протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини врегульовані, зокрема, Законом України від 25 березня 1992 року N 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон N 2232-XII) та Законом України «Про прокуратуру» (надалі - Закон № 1697-VII).
Щодо позовних вимог в частині визнання незаконним та скасувати наказ Міністра оборони України від 27 грудня 2019 року, яким полковника юстиції ОСОБА_3 , прокурора другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України звільнено з військової служби у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), суд зазначає наступне.
Частинами 1, 2 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX, який набув чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Так, внесені зміни до Закону України "Про прокуратуру", а саме виключено пункт 4 статті 7, який передбачав існування в системі прокуратури України військових прокуратур, пункт 4 статті 8, що стосувався утворення у Генеральній прокуратурі України Головної військової прокуратури.
Пунктом 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113- IX усі прокурори Генеральної прокуратури України, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Як вбачається з матеріалів справи, полковником юстиції Марущаком О.М. подано Генеральному прокурору Рябошапці Р.Г. рапорт від 17 грудня 2019 року, в якому вказав, що не заперечує проти свого звільнення з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. Особову справу просив скерувати до Деснянського районного у місті Києві військового комісаріату.
Відповідно до Аркушу бесіди 27 грудня 2019 року з полковником юстиції ОСОБА_3 прокурором другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку управління процесуального керівництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, з приводу його звільнення у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у присутності заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора Чумака В.В. та прокурора відділу роботи з кадрами Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Сергійчука С.С. проведено бесіду, зі змісту якої (Аркуш бесіди) вбачається, що ОСОБА_3 не заперечує проти звільнення з військової служби, не заперечує проти звільнення з лав Збройних Сил України, проходити військову службу у військовому резерві не бажає.
Згідно з пунктом "г" частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.
Пунктом 226 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби у зв'язку зі скороченням штатів при скороченні посади, яку військовослужбовець займає, у тому числі при ліквідації (розформуванні), реорганізації військових частин або державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів.
Як Додаток 1 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України Заступником Генерального прокурора - Головним військовим прокурором В. Чумаком 19 листопада 2019 року сформовано подання щодо звільнення полковника юстиції ОСОБА_3 з військової служби у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що в системі органів прокуратури функціонування військових прокуратур, а так само Головної військової прокуратури не передбачено, подальше проходження позивачем військової служби на посадах в органах прокуратури стало неможливим.
Крім того, організаційні заходи, що проводяться в 2019-2020 роках пов'язані з докорінним переформуванням апарату Міністерства оборони України, а також переходу Генерального штабу та Збройних Сил України на нову структуру, прийняту в арміях країн-членів НАТО. За законом від 19 вересня 2019 року №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури", зокрема, військові прокурори, прокурори та слідчі військових прокуратур припиняють виконувати свої повноваження у порядку та строки, визначені Генеральним прокурором.
Враховуючи вищевикладене, позивач підлягав звільненню на підставі підпункту "г" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та не виявив бажання подальшого перебування на військовій службі, а отже оскаржуваний наказ від 27 грудня 2019 року №732 прийнято правомірно.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Генеральної прокуратури України від 28 грудня 2019 року №1260вк, суд враховує наступне.
Так, частиною 4 статті 8 Закону № 1697-VII (в редакції, яка діяла до вересня 2019 року) встановлено, що у Генеральній прокуратурі України утворюється (на правах самостійного структурного підрозділу) Головна військова прокуратура, яку очолює заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор. На нього наказом Генерального прокурора України може також покладатися виконання інших службових обов'язків.
Пунктом 5 частини 1 статті 9 Закону № 1697-VII встановлено, що Генеральний прокурор України призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Генеральної прокуратури України у випадках та порядку, встановлених цим Законом.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону № 1697-VII Генеральний прокурор України видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.
Згідно з частиною 3 статті 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 4 статті 27 Закону № 1697-VII військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.
Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.
Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року (надалі - Положення № 1153/2008).
Пунктом 82 Положення № 1153/2008 визначено порядок призначення військовослужбовців на посади.
Згідно з пунктом 116 Положення № 1153/2008 зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.
З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу та був відряджений до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі.
Так, 17 лютого 2015 року між Міністром оборони України та позивачем укладено відповідний контракт. Наказом Міністра оборони України від 17.02.2015 №96 позивача прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та на підставі ст. 6 Закону № 2232-ХІІ, п. 153 Положення відряджено до Генеральної прокуратури України для призначення на відповідні військові посади, передбачені Указом Президента України від 22.09.2014 № 737/2014 «Про Перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами».
За такого правового регулювання та обставин справи, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Положення № 1153/2008.
Правові висновки з питання розповсюдження на військовослужбовця, відрядженого до Генеральної прокуратури України, Положення №1153/2008, викладені у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №826/25061/15.
Так, підпунктом 2 пункту 82 Положення № 1153/2008 встановлено, що призначення військовослужбовців на посади здійснюється, зокрема, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Згідно з пунктом 112 Положення військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами.
Таке переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків:
- неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії;
- неможливість проживання членів сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують;
- потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.
З аналізу вищезазначених норм суд доходить висновку, що згоди військовослужбовця при переміщенні на вищу або рівнозначну посаду не вимагається, а наказ про переміщення військовослужбовця на іншу посаду не змінює правовідносин з приводу проходження військової служби.
Таким чином, враховуючи, що на позивача, як на військовослужбовця Збройних сил України, розповсюджується дія Положення № 1153/2008, а також враховуючи, що на момент ліквідації посади яку обіймав позивач, не вирішено питання щодо подальшого службового використання останнього, то його звільнення та зарахування у розпорядження Генерального прокурора України до вирішення питання щодо подальшого проходження військової служби, на підставі п.п. 82, 116 Положення № 1153/2008, відповідає вимогам Закону.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного суду від 17 листопада 2020 року по справі №640/13503/19 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Щодо посилання відповідача, що гарантовані Кодексом законів про працю України права працівників, а також обов'язки роботодавця не можуть бути звужені, суд не бере до уваги, оскільки на позивача не поширюються вимог КЗпП, оскільки позивач з відповідачами не перебував у трудових відносинах, як з державними органами, підприємствами, установами, організаціями, державними та комунальними навчальними закладами в розумінні КЗпП.
Щодо посилання позивача, що відповідачами порушено грубо його право надане Конституцією України, а саме гарантоване право на працю, суд не бере до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, станом на час укладання контракту позивач повинен був знати, що однією з підстав для розірвання контракту є припинення військової служби у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Також, підсумовуючи викладене слід зазначити, що Головна військова прокуратура, до якої був відряджений позивач, з набранням чинності Законом №113-IX припинила свою діяльність; позивач власноручно подав рапорт на звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та не виявив бажання подальшого перебування на військовій службі, внаслідок чого був звільнений; відповідно відсутні підстави для задоволення заявлених позивачем вимог, оскільки спірні накази відповідачів прийняті правомірно, в спосіб та в межах наданих повноважень
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з положеннями статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У відповідності з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідачі виконали покладений на них вище вказаними нормами обов'язок.
З урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати йому не присуджуються.
Керуючись статтями 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва
В задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення складено 07.06.2021.
Суддя С.К. Каракашьян