ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
07 червня 2021 року справа №640/1268/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доГоловного управління Національної поліції у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ Нацполіції)
про1) зобов'язання відповідача надати належним чином оформлену трудову книжку та провести повний розрахунок всіх сум відповідно до чинного законодавства України; 2) стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за затримку розрахунку при звільненні та ненадання позивачу трудової книжки; 3) стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи, що ГУ Нацполіції не прийняло жодних наказів на виконання рішення суду у справі №826/6098/18 щодо звільнення ОСОБА_1 .
На думку позивача, відповідач протиправно не виконує рішення суду в частині звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та не здійснив виплату всіх належних їй виплат за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги та інших платежів згідно чинного законодавства, а також не надав трудову книжку.
Позивач вважає, що діями відповідача йому завдано моральної шкоди, у зв'язку із тим, що зухвале ставлення відповідача сприяє погіршенню його психоемоційного стану, перешкоджає активно і повноцінно жити.
Ухвалою від 23 січня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва залишив позовну заяву без руху з наданням позивачці строку на усунення недоліків.
Ухвалою від 12 лютого 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/1268/20 в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, зобов'язано відповідача надати суду довідку про середньоденну та середньомісячну заробітну плату.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про безпідставність заявлених позовних вимог у зв'язку з тим, що відносно ОСОБА_1 проведено службове розслідування за фактом невиходу на службу без поважних причин з 27 січня 2018 року по 10 вересня 2018 року та з 10 вересня 2018 року по теперішній час, за наслідками проведення якого призупинено нарахування та виплату грошового забезпечення.
Відповідач наполягає, що всі дії посадових осіб відповідача щодо підготовки та видачі наказу про призупинення нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу здійснені в межах чинного законодавства.
Разом із тим, суд звертає увагу, що відзив на позовну заяву не містить жодних пояснень в частині заявлених позовних вимог, а всі наведені у відзиві мотиви не стосуються предмета спору.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2018 року в адміністративній справі №826/6098/18 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: скасовано наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві від 27 січня 2018 року №77о/с в частині призначення старшого сержанта поліції ОСОБА_2 поліцейським чергової частини відділу моніторингу Дніпровського управління поліції, з посадовим окладом 1 800,00 грн., зобов'язано Головне управління Національної поліції у місті Києві звільнити старшого сержанта поліції ОСОБА_2 з посади оператора служби « 102» відділу служби « 102» управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції у місті Києві згідно пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у іншій частині адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року №826/6098/18 апеляційну скаргу ГУ Нацполіції залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2018 року - без змін.
17 липня 2019 року ОСОБА_1 подала до ГУ Нацполіції заяву про звільнення з посади оператора служби « 102» відділу служби « 102» управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції у місті Києві згідно пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, надати належним чином оформлену трудову книжку, провести повний розрахунок всіх сум відповідно до чинного законодавства України та надати довідку про середню заробітну плату за останні шість календарних місяців до її перебування на лікарняному.
Листом від 16 серпня 2019 року №62-аз/125/26/01-2019 за наслідками розгляду адвокатського запиту представника позивача повідомлено, що на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2018 року по справі №826/6098/18 підготовлено проект наказу про скасування наказу ГУ Нацполіції від 27 січня 2018 року №77 о/с в частині призначення ОСОБА_1 на посаду поліцейського чергової частини відділу моніторингу Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві, про що при підписанні вказаного наказу ОСОБА_1 буде проінформовано додатково.
Наведене свідчить, що на момент звернення до суду ОСОБА_1 не була звільнена зі служби в поліції на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2018 року по справі №826/6098/18.
Під час розгляду цієї справи суд встановив, що ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з посади оператора служби «102» відділу служби «102» управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУ Нацполіції лише згодом - на підставі наказу ГУ Нацполіції від 05 червня 2020 року №401 о/с «Щодо особового складу» відповідно до Закону України «Про Національну поліції» за пунктом 4 частини першої статті 1 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та статті 77.
Відповідно до відмітки на копії наказу від 05 червня 2020 року №401 о/с ОСОБА_2 ознайомлена з ним лише 16 липня 2020 року.
Частина перша статті 47 Кодексу законів про працю України встановлює, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_2 отримала в управлінні кадрового забезпечення ГУ Нацполіції трудову книжку серії НОМЕР_1 , витяг з наказу від 05 червня 2020 року №401 о/с та обхідний лист відповідно до копії розписки про отримання, з урахуванням чого позовні вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачу належним чином оформлену трудову книжку задоволенню не підлягають.
Позовні вимоги про зобов'язання відповідача провести повний розрахунок всіх сум відповідно до чинного законодавства України також не належить задовольняти, виходячи із такого.
Як пояснює відповідач у відзиві на позовну заяву, ОСОБА_2 з моменту переведення її на посаду оператора служби « 102» відділу служби « 102» управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції у місті Києві і по дату подачі відзиву до виконання своїх посадових обов'язків не приступала, на робочому місці не з'являлася, наслідком чого було призначення, проведення відносно неї службового розслідування та винесення наказу від 11 жовтня 2019 року «Про призупинення нарахування та виплати грошового забезпечення старшому сержанту поліції ОСОБА_1 ».
Відповідно до наказу ГУ Нацполіції від 11 жовтня 2019 року «Про призупинення нарахування та виплати грошового забезпечення старшому сержанту поліції ОСОБА_1 » службовим розслідуванням встановлено, що старший сержант поліції ОСОБА_1 у порушення вимог підпункту 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 4, 8 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, ігнорування абзаців 1, 2 пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2018 року №1179, без поважних причин була відсутня на службі з 01 жовтня 2018 року і по теперішній час у зв'язку з чим наказано не враховувати та не виплачувати грошове забезпечення старшому сержанту поліції ОСОБА_1 з 01 жовтня 2018 року.
Тобто, з 01 жовтня 2018 року позивачу припинено нарахування та виплату грошового забезпечення. При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів оскарження вказаного наказу чи його скасування.
З урахуванням викладеного суд вважає, що позивач не довів, що станом на дату звільнення перед ОСОБА_1 у відповідача існувала заборгованості із виплати всіх сум, що належать до виплати в день звільнення.
Крім того, суд зазначає, що станом на дату звернення ОСОБА_1 до суду у межах спірних правовідносин її не було звільнено, а отже передчасним було звернення до суду, оскільки порушення має бути реальним, а позовні вимоги не можуть бути заявлені на майбутнє.
Суд також відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та за затримку розрахунку при звільненні та ненадання позивачу трудової книжки.
Так, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу фактично стосуються поновлення прав незаконно звільненого працівника, оскільки вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
Разом із тим, у межах цього спору позивач не оскаржує своє звільнення та не довів перебування у вимушеному прогулі з вини відповідача, що виключає стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, на роботодавця покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України .
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року №810/451/17.
Однак, суд звертає увагу, що у межах спірних правовідносин відсутні підстави для притягнення ГУ Нацполіції до відповідальності згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, оскільки у справі відсутні докази несвоєчасного розрахунку перед ОСОБА_1 або докази невиплати з вини відповідача належних звільненому працівникові сум.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн. суд звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що обов'язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Разом із тим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідача, крім того, позовна заява не містить обставин, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, та обґрунтованого розрахунку спірної суми.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджуються і задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач довів правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. У свою чергу позивач не довів обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати між сторонами не підлягають розподілу.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 повністю.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );
Головне управління Національної поліції в м. Києві (01025, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15; ідентифікаційний код 40108583).
Суддя В.А. Кузьменко