ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
07 червня 2021 року справа №640/12151/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доВійськової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач, в/ч НОМЕР_1 )
про1) визнання протиправними дій відповідача щодо: не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні - невиплату позивачу в день виключення із списків Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України компенсації за неотримане речове майно; не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні - невиплату позивачу в день виключення із списків Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України компенсації за піднайом житла; 2) стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23 грудня 2019 року по день фактичного розрахунку в розмірі 183 508,62 грн.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність дій відповідача щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні, оскільки в день виключення його зі списків Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України відповідач не виплатив йому компенсацію за неотримане речове забезпечення в розмірі 41 548,53 грн та компенсацію за піднайом житла у розмірі 2 484,74 грн. При цьому, зазначені суми компенсацій відповідач виплатив лише 17 лютого 2020 року та 27 березня 2020 року відповідно, а тому з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ухвалою від 05 червня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/12151/20 за правилами загального позовного провадження та призначив справу до розгляду у підготовчому засіданні на 14 вересня 2020 року.
Ухвалою від 14 вересня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 23 листопада 2020 року.
В судовому засіданні 23 листопада 2020 року позивач позовні вимоги підтримав, представник відповідача до суду не прибув; суд на підставі частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Відзив на позовну заяву Окружний адміністративний суд міста Києва повернув відповідачу на підставі пункту 2 частини четвертої статті 162 Кодексу адмівністративного судочинства України.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Матеріалами справи встановлено, що згідно з пунктом 18 наказу Міністра оборони України від 27 березня 2015 року №204 зі ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на п'ять років.
Пунктом 20 наказу Міністра оборони України від 13 грудня 2019 року №709 (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу та направлено на військовий облік до Голосіївського районного у місті Києві військового комісаріату.
Наказом Генерального прокурора Генеральної прокуратури України від 20 грудня 2019 року №1167-вк з 23 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас, виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та усіх видів забезпечення.
23 грудня 2019 року позивачем подано командиру в/ч НОМЕР_1 рапорт, у якому просив виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно у зв'язку зі звільненням з військової служби.
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 17 лютого 2020 року №32 вирішено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 42 181,25 грн.
Також, згідно довідки про виплату компенсації за піднайом житла у грудні складає 2 484,74 грн.
Зі змісту роздруківок АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 41 548,53 грн. позивач отримав 27 березня 2020 року, а грошову компенсацію за піднайом житла у розмірі 2 484,74 грн. - 23 квітня 2020 року.
Суд зазначає, що у даному випадку предметом оскарження є наявність або відсутність у відповідача підстав для виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове забезпечення та компенсацію за піднайом житла під час його звільнення з військової служби.
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтями 1, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Згідно з частиною першою статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі по тексту - Порядок №178).
Пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року №475 (далі по тексту - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно». Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
З вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №803/756/17 (адміністративне провадження №К/9901/38716/18) та постанові від 23 серпня 2019 року у справі № 2040/7697/18 (адміністративне провадження №К/9901/16211/19).
Крім того, за правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З огляду на викладене, чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно, у разі подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби, належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
У той же час, з аналізу приписів пункту 4 Порядку №178 вбачається, що особа має право отримати грошову компенсацію за неотримане речове майно:
перед звільненням - у разі подання відповідного рапорту під час проходження служби.
після звільнення - у разі подання відповідного рапорту після звільнення.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно після його звільнення з військової служби. Натомість, позивач не надав суду доказів подання рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби до його звільнення.
Таким чином, у зв'язку з неподанням позивачем до в/ч НОМЕР_1 рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби, у відповідача не виникло правових підстав для виплати такої компенсації під час звільнення позивача.
Таким чином, з огляду за відсутність у в/ч НОМЕР_1 правових підстав щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу під час звільнення, через відсутність відповідного рапорту позивача поданого під час проходження служби, відповідальність для відповідача, передбачена приписами статті 117 Кодексу законів про працю України, не настає.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 січня 2021 року у справі №340/680/20 (адміністративне провадження №К/9901/27835/20).
Щодо вимог позивача в частині несвоєчасної виплати грошової компенсації за піднайом житла, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла. У разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови в таких казармах повинні відповідати вимогам, які пред'являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян. Для інших військовослужбовців військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовця та членів його сім'ї або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.
За приписами Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1081 військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла.
У разі відсутності службового житлового фонду у військовій частині військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безоплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови у зазначених казармах повинні відповідати вимогам, які пред'являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян.
Для інших військовослужбовців військова частина зобов'язана орендувати житло з метою забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднаймання (наймання) житлового приміщення у встановленому порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року №450 «Про розмір і порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень» затверджений Порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки та Державної спеціальної служби транспорту (далі по тексту - Порядок № 450) за піднайом (найом) ними жилих приміщень.
Згідно з пунктом 2 Порядку №450 грошова компенсація особам офіцерського складу та курсантам, зазначеним у пункті 1 цього Порядку, виплачується щомісяця (у поточному місяці за попередній) в розмірі, який не перевищує: у м. Києві - 2 мінімальні заробітні плати; у мм. Сімферополі, Севастополі та обласних центрах - 1,5 мінімальної заробітної плати; в інших населених пунктах - 1 мінімальної заробітної плати.
Порядок №450 визначає розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень (далі - грошова компенсація) таким категоріям військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Держспецзв'язку та Держспецтрансслужби: особам офіцерського складу, у разі коли вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби, не отримали за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина, Адміністрація Держспецзв'язку, її територіальний орган, Головне управління урядового фельд'єгерського зв'язку Держспецзв'язку, підрозділ урядового фельд'єгерського зв'язку, територіальний підрозділ, заклад, установа чи організація Держспецзв'язку (далі - військова частина) не орендує для них та членів їх сімей житло; курсантам вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які мають сім'ї, у разі ненадання їм жилої площі в сімейних гуртожитках, відсутності таких гуртожитків та жилого приміщення за місцем проходження військової служби (навчання).
Відповідно до пункту 4 Порядку №450 грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту військовослужбовця: особам офіцерського складу - за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини; курсантам - за місцем проходження військової служби (навчання) згідно з наказом керівника вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу.
Пункт 7 Порядку №450 містить перелік випадків, за яким виплата грошової компенсації припиняється з дня, наступного за днем: отримання (придбання) військовослужбовцем жилого приміщення; виключення із списків особового складу військової частини, Держспецзвязку (за винятком військовослужбовців, направлених у складі підрозділів для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки); вибуття особи офіцерського складу, зазначеної у пункті 1 цього Порядку, у закордонне відрядження разом із сім'єю.
З аналізу положень Порядку №450 вбачається, що право на отримання грошової компенсації за піднайом (найом) житла виникає у військовослужбовця за наявності таких умов: 1) незабезпечення житловим приміщенням за місцем проходження служби; 2) не отримання за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення; 3) перебування на квартирному обліку; 4) якщо військова частина не орендує для них та членів їх сімей житло; 5) за умови подання відповідного рапорту військовослужбовця із документами перелік яких визначений пунктом 5 Порядку №450.
При цьому, як вже було зазначено, грошова компенсація за піднайом (найом) житла виплачується щомісяця (у поточному місяці за попередній) у відповідному розмірі.
З огляду на наведені приписи законодавства, позивач повинен був отримати грошову компенсацію за піднайом (найом) житла за грудень 2019 року у січні 2020 року.
Водночас, у зв'язку з тим, що наказом Генерального прокурора Генеральної прокуратури України від 20 грудня 2019 року №1167-вк ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та усіх видів забезпечення, враховуючи положення статті 116 Кодексу законів про працю України, така виплата повинна була проводитись станом на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини.
Разом з тим, згідно облікової картки №6 виплати грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення встановлено, що за грудень 2019 року позивачу належало до виплати 2 522,58 грн., які були виплачені лише 22 квітня 2020 року.
Таким чином, у звязку з невиплатою відповідачем грошової компенсації за піднайом (найом) житла станом на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини до в/ч НОМЕР_1 підлягає застосуванню відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Розрахунок належної до стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок №100).
Як вбачається з наданої позивачем довідки Офісу Генерального прокурора від 22 травня 2020 року №21-753зп сума середньоденного грошового забезпечення складає 1 491,94 грн.
Кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні складає 81 (у період з 24 грудня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 4 дні, у період з 01 січня 2020 року по 31 січня 2020 року - 21 день, у період з 01 лютого 2020 року по 29 лютого 2020 року - 20 днів, у період з 01 березня 2020 року по 31 березня 2020 року - 21 день, у період з 01 квітня 2020 року по 22 квітня 2020 року - 15 днів).
Відповідно, розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, обчислений відповідно до Порядку №100, дорівнює 120 847,14 грн (81 день х 1 491,94 грн.).
За висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц суд може зменшити розмір такого відшкодування і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як встановлено вище, заборгованість відповідача перед ОСОБА_1 становить 2 522,58 грн., компенсація за час затримки розрахунку при звільненні має складати 120 847,14 грн.
На думку суду, такий розмір компенсації був би неспівмірним із сумою заборгованості перед позивачем. Крім того, у справі відсутні докази, які б свідчили, що позивач зазнав матеріальних втрат у зв'язку із такою заборгованістю.
За таких підстав суд приходить до висновку, що достатньою буде вважатись компенсація за час затримки розрахунку при звільненні сума, що дорівнює сумі заборгованості, а саме 2 522,58 грн.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних дій в частині несвоєчасної виплати позивачу грошової компенсації за піднайом житла з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань в/ч НОМЕР_1 у розмірі 840,80 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо проведення несвоєчасного розрахунку при звільненні в частині виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за піднайом (найом) житла.
3. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в частині виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за піднайом (найом) житла у розмірі 2 522,58 грн. (дві тисячі п'ятсот двадцять дві гривні п'ятдесят вісім копійок).
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );
Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ).
Суддя В.А. Кузьменко