1/1876
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
04 червня 2021 року м. Київ № 761/31801/20
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючої судді Клочкової Н.В., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
третя особа без самостійних вимог на предмет спору
Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві
про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями державного органу,
До Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (надалі - третя особа), адреса: 01601, місто Київ, вулиця Терещенківська, 11-А, в якій позивач просить:
- стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 1 503,28 грн (одну тисячу п'ятсот три гривні 28 копійок) на відшкодування матеріальної шкоди та 2 000 грн (дві тисячі гривень) на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними діями Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про відшкодування, заподіяної протиправними діями державного органу - відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року - скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - закрито.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було визначено направити до Окружного адміністративного суду міста Києва за встановленою юрисдикцією.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду адміністративної справи № 761/31801/20 визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Клочкову Н.В.
Суд звертає увагу, що згідно з частиною 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Виходячи з аналізу приписів статей Кодексу адміністративного судочинства України, у разі надходження справи до адміністративного суду першої інстанції, яка вже була на розгляді у іншому суді та була закрити і направлена до суду іншої юрисдикції, суд першої інстанції зобов'язаний перевірити матеріали позовної заяви на відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України та вирішити питання наявність підстав для відкриття адміністративного провадження, та відсутність підстав для відмови у відкритті такого провадження. І лише, в разі підсудності такої справи адміністративному суду - суд уповноважений відкрити провадження в такій справі.
В даному випадку, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі та здійснюючи перевірку щодо підсудності цієї справи адміністративному суду, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
При цьому, суд звертає увагу, що частиною 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Аналізуючи зміст позовної заяви, суд доходить висновку, що предметом даного позову фактично є стягнення з відповідача моральної та матеріальної шкоди на користь позивача, яка була завдана ГУ ПФУ м. Києві.
При цьому, жодних інших позовних вимог в цій позовній заяві, окрім відшкодування моральної та матеріальної шкоди позивачем не заявлено.
Спір щодо протиправності дій ГУ ПФУ м. Києві вже було заявлено позивачем та вирішено в іншій адміністративній справі.
Так, частинами 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного прав, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність одночасно усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою.
Крім того, стаття 23 Цивільного кодексу України визначає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі відповідно до пункту 3 цієї статті у разі душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З огляду на положення статей 1 та 15 Цивільного процесуального кодексу України, статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України не вважається публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому фізична особа звернулася до суду за захистом права не публічного, а цивільного, зокрема права на відшкодування завданої шкоди. У такому випадку це спір про цивільне право.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної та майнової шкоди мають вирішуватись судом за правилами цивільного законодавства України, з огляду на те, що позивач не оскаржує будь-які рішення, дії чи бездіяльність, тобто не просить у даній позовній заяві вирішити публічно - правовий спір.
Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, зокрема, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи «судом, встановленим законом».
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом»; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що не може вважатися «судом встановленим законом» для розгляду заявлених позивачем вимог виключно про стягнення з відповідачів на його користь моральної шкоди, а відтак, наведені вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
В прохальній частині позовної заяви позивач не просить визнати дії чи бездіяльність відповідача протиправними, а тому вони не є та не можуть бути предметом розгляду в цій справі, оскільки про них не заявлено позовні вимоги.
Прохальна частина позову зводиться виключно до вимоги про стягнення моральної та матеріальної шкоди.
При цьому, в даному випадку, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Так, як вже було зазначено вище, постановою Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року скасовано та провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві про відшкодування матеріальної та моральної шкоди закрито.
В свою чергу, вказаним вище рішенням було роз'яснено позивачу право протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися із заявою до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі, про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Надалі, на підставі поданої позивачем заяви, ухвалою Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, вирішено направити до Окружного адміністративного суду міста Києва за встановленою юрисдикцією.
В свою чергу, суд звертає увагу, що в обґрунтування вказаного вище рішення від 28 квітня 2021 року Київський апеляційний суд зазначив наступне:
«Згідно рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2019 року у справі № 826/10611/18 установлено, що 19 серпня 2016 року позивач на підставі цивільно-правового договору придбав квартиру у фізичної особи. У зв'язку із укладенням цього договору та відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» позивачем сплачено 10 916,40 грн збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна. Проте адміністративним судом установлено, що на ОСОБА_1 згідно Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» не покладався обов'язок сплати вказаного збору, оскільки житло придбавалось вперше.
Звертаючись до суду із позовними вимоги, позивач вказує, що тривалим та умисним невчиненням Головного управління Пенсійного фонду України дій щодо повернення коштів йому завдано матеріальної та моральної шкоди, що перебуває у причинно-наслідковому зв'язку із діями відповідача.»
При цьому, апеляційним судом не враховано, що спір про протиправній дій відповідача щодо повернення вказаного збору вже вирішений адміністративним судом в іншій справі.
Обставини справи 520/17342/18 не є побідними, та в даному випадку відсутній акцесорний характер, про який зазначив апеляційний суд, оскільки в цій справі не заявлено вимоги про стягнення за основним публічно-правовим зобов'язанням. Такі вимоги були заявлені в іншій адміністративній справі та були розглянуті судом по суті. В той час, як Велика Палата Верховного Суду вказує на підсудність адміністративним судам тих справ, предметом в яких одночасно заявлено як вимогу про відшкодування матеріальної шкоди, так і стягнення за основною сумою за акцесорним публічно-правовим зобов'язанням.
Частиною 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Таким чином, формулювання статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України фактично позбавляє адміністративний суд можливості відкрити провадження в такій справі, оскільки на вирішенні стоїть виключно питання про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Судом в свою чергу встановлено, що в іншій адміністративній справі рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2019 року у справі № 826/10611/18 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у поверненні помилково сплаченого збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна у сумі 10 916,40 грн та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в місті Києві підготувати та надати Головному управлінню Державної казначейської служби України у місті Києві подання про проведення ОСОБА_1 з державного бюджету України помилково сплаченого збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна у сумі 10 916,40 грн.
Так, з урахуванням вказаного рішення, суд зазначає, що в даній справі № 761/31801/20 позивач заявляючи позовні вимоги щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, обґрунтовує її протиправними діями вчиненими Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві, які були предметом розгляду судом у справі № 826/10611/18 та не підлягають оцінці в цій справі.
Водночас, суд зауважує, що у вказаній вище справі № 826/10611/18 вже було досліджено та вирішено питання щодо протиправності дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, однак суд звертає увагу, що позивачем там не було заявлено позовних вимог щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, з урахуванням того, що приписами Кодексу адміністративного судочинства України передбачена процесуальна можливість для заявлення позовної вимоги такого характеру разом в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
В той же час, в даній справі № 761/31801/20, позивачем не було заявлено будь-якою вимоги вирішити публічно-правовий спір, що дає підстави суду для висновку, що в даному випадку, справа не може розглядатись за правилами встановленими Кодексом адміністративного судочинства України, оскільки як вже було зазначено вище вимоги про відшкодування шкоди в судах адміністративною юрисдикції можуть розглядатись лише у випадку якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, а інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Також, суд звертає увагу, що обґрунтовуючи свою постанову від 28 квітня 2021 року Київський апеляційний суд, також посилався на наступне:
«Далі Великою Палатою Верховного Суду проведено аналіз щодо визначення юрисдикції суду під час розгляду вимог про відшкодування моральної шкоди та зазначено, що в тому разі, коли вимога про відшкодування моральної шкоди заявлена в одному провадженні із вимогою про стягнення грошових коштів за акцесорним публічно-правовим зобов'язанням, то питання вирішується відповідним адміністративним судом (пункти 7.71-7.73 постанови).
Обставини справи № 520/17342/18, у якій Великою Палатою Верховного Суду наведено зазначені висновки, є подібними до цієї справи № 761/31801/20, оскільки стосуються спору щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень.
Відтак, у цій справі, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 Цивільного кодексу України зобов'язань, спір про відшкодування передбачених цією правовою нормою сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, тобто за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
Ураховуючи, що відшкодування моральної шкоди пред'явлено в одному провадженні з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за акцесорним публічно-правовим зобов'язанням, такі позовні вимоги також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.».
В даному випадку, не можна погодитись з таким посиланням та висновком апеляційного суду, оскільки предмет вказаних справ не є ідентичними даній справі, а висновок апеляційного суду про те, що в цій справі ніби-то пред'явлено вимогу про відшкодування моральної шкоди в одному провадженні з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за акцесорним публічно-правовим зобов'язанням не відповідає змісту позовної заяви та позовним вимогам, оскільки вимога про стягнення грошових коштів за акцесорним публічно-правовим зобов'язанням в цій справі не заявлена, а тому до даних правовідносин не можуть бути застосовані висновки викладені Верховним Судом у вказаних справах.
Висновок Київського апеляційного суду, що: «у цій справі, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 Цивільного кодексу України зобов'язань, спір про відшкодування передбачених цією правовою нормою сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, тобто за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір» не беруться судом до увагу, оскільки акцесорні вимоги, являються додатковими/похідними від основного зобов'язання заявленими в одному провадженні, а тому оскільки позивачем у даній справі були заявлені вимоги лише про стягнення компенсації за матеріальну та моральну шкоду, суд приходить до висновку, що в даному провадженні позивачем не було заявлено первинних (основних позовних вимог) від яких, позовні вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди могли би бути похідними.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
За таких підстав та з урахуванням того, що позивач просить відшкодувати шкоду без вимог вирішити публічно-правовий спір, даний позов не віднесений до юрисдикції Окружного адміністративного суду міста Києва, приходжу висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
При цьому, слід врахувати, що відкриття провадження в цій справі та подальше її вирішення в порядку адміністративного судочинства, всупереч приписам ст. 20 КАС України, згідно ст. 318 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20 цього Кодексу.
Крім того, вважаю за необхідне роз'яснити позивачеві, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції відповідного місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 160 - 162, частинами 1, 6 статті 170, статтею 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. У відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями державного органу - відмовити.
2. Роз'яснити ОСОБА_1 , що повторне звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
3. Роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції відповідного місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Клочкова