ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позовної заяви без руху
03 червня 2021 року м. Київ № 640/33326/20
Cуддя Окружного адміністративного суду міста Києва Федорчук А.Б., розглянувши матеріали позовної заяви та додані до неї матеріали
за позовом Заступника керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та м.Севастополя (03150, м. Київ, вул. Ділова, 24) в інтересах держави
до Міністерства освіти і науки України (01135, м. Київ, просп. Перемоги, 10)
третя особа Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського (01135, м. Київ, просп. Перемоги, 10)
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся Заступник керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та м.Севастополя з адміністративним позовом в інтересах держави до Міністерства освіти і науки України, третя особа - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незабезпечення оформлення права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:111:0002, розташовану на вул. Джона Маккейна, 33, у м. Києві , яка використовується Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського;
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України вжити заходів щодо організації оформлення права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:111:0002, розташовану на вул. Джона Маккейна, 33, у м. Києві , яка використовується Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2021 позовну заяву повернуто позивачу.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2021 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2021 скасовано, а справу направлено до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам статей 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 4 частини 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:
1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;
2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);
3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;
5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Предметом розгляду даної справи є бездіяльність Міністерства освіти і науки України в частині оформлення права постійного користування на земельну ділянку, розташовану на вул. Джона Маккейна, 33 у м. Києві, яка використовується Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського.
Позивач на обґрунтування права на звернення до суду вказує на те, що Міністерством освіти і науки України не вчинено жодних дій, спрямованих на дотримання вимог Земельного кодексу України, Законів України «Про вищу освіту» та «Про управління об'єктами державної власності» в частині забезпечення прав Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського на земельну ділянку, розташовану на вул. Галицькій, 6 у м. Києві.
Така бездіяльність, на думку Прокурора, є протиправною та свідчить про неналежне виконання Міністерством освіти і науки України своїх повноважень у сфері управління земельними ресурсами.
Як зазначає позивач, тривале не оформлення Таврійському національному університету імені В.І. Вернадського права постійного користування на вищевказану земельну ділянку становить загрозу для охорони земель як національного багатства та реалізації державної політики у сфері забезпечення діяльності закладів освіти.
Згідно з положенням статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст.22 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII, що діє з 28.09.2017, юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність. Заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний.
Частиною 2 статті 63 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII, що діяв до 28.09.2017, було визначено, що земельні ділянки державних навчальних закладів, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
Відповідно до частини 1, 2, 5 статті 80 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 №2145-VIII, що діє з 28.09.2017, до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об'єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об'єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством.
Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України.
Заклади освіти всіх форм власності, зареєстровані у встановленому законом порядку, мають рівні умови користування нерухомим майном державної або комунальної власності, що передається в оренду.
Відповідно до частини 2 статті 123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського є окремим та самостійним суб'єктом права із статусом юридичної особи; центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого належить Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського є Міністерство освіти і науки України, яке одночасно є єдиним засновником Університету.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.09.2019 № 694-р «Про реорганізацію Академії муніципального управління» установлено, що Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського є правонаступником майна, прав та обов'язків Академії муніципального управління.
З позовної заяви вбачається, що до Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського перейшли всі права на майно Академії муніципального управління, у тому числі право користування будівлею, що розташована по вул. Джона Маккейна, 33 у м. Києві.
Аналіз наведених положень дає підстави дійти висновку про те, що Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського є юридичною особою, яка перебуває у підпорядкуванні та сфері управління Міністерства освіти і науки України.
Разом з тим, у даному випадку фактичним користувачем земельної ділянки, що розташована по вул. Джона Маккейна, 33, у м. Києві та зацікавленою особою в її отриманні у постійне користування є саме навчальний заклад Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського.
Так, суд звертає увагу на те, що Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, як окремий та самостійний суб'єкт суспільних відносин із статусом юридичної особи, є особою, зацікавленою в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, якій надано право: 1) звернутись з відповідним клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, і 2) після одержання згаданого дозволу звернутись з відповідним клопотанням про надання асигнувань на оплату робіт з виготовлення проекту землеустрою, але згідно із законом не обтяжена обов'язком на вчинення таких дій.
Однак, матеріали позовної заяви не містять доказів того, що Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського звертався до органу виконавчої влади з відповідним клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, як зацікавлений суб'єкт в одержанні у користування земельної ділянки, не скористався наданим йому ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України правом звернутись за проектом землеустрою щодо її відведення.
При цьому, звертаючись з позовною заявою, прокурор обґрунтував право на звернення в інтересах держави тим, що Міністерством освіти і науки України допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття заходів, спрямованих на оформлення Таврійському національному університету імені В.І. Вернадського права постійного користування на земельну ділянку, та вказав на те, що відсутність правовстановлюючих документів створює передумови для зловживань щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою, ризики для нормального функціонування навчального закладу та здійснення учбового процесу, що може призвести до негативних наслідків та порушення прав дітей.
Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Конституція України визначає дві обов'язкові вимоги для виникнення у прокурора права на представництво інтересів держави: доведення, що обставини звернення до суду в інтересах держави є виключним випадком та здійснення представництва в порядку, визначеному законом.
За приписами частини 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) на прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Статтею 23 Закону № 1697-VІІ врегульоване питання представництва інтересів громадянина або держави в суді.
Відповідно до частини 1 ст. 23 Закону № 1697-VІІ, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону № 1697-VІІ, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону № 1697-VІІ, під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
Частиною 1 статті 24 Закону № 1697-VII визначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
За приписами частин 3-5 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Аналіз частин 3, 4 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв'язку з частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», дає підстави вважати, що участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах стає можливою за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтвердження відсутності такого органу.
Тобто, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснюється або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або у разі відсутності такого органу.
Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:
1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом;
2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Аналіз частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 (далі - Рішення Конституційного Суду України) державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
В резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України зазначено, що прокурори та їх заступники подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Разом з цим, прокурором не обґрунтовано, в чому саме полягає порушення інтересів держави в цьому конкретному випадку, оскільки фактично позов подано в інтересах Таврійського національного університету В.І. Вернадського, який є фактичним користувачем земельної ділянки та зацікавленою особою в її отриманні.
При цьому, як зазначалось, навчальний заклад є юридичною особою, має адміністративну процесуальну правосуб'єктність, тобто може самостійно здійснювати захист своїх прав у разі, якщо вважає, що бездіяльністю Міністерства порушуються його права.
Суд враховує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).
Пункт 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Перевірка права прокурора на звернення до суду передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується (розгляду по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті. Правомірність рішення відповідача, зокрема і з мотивів, наведених прокурором, може бути перевірено за позовом належного позивача
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави, а позов подано фактично в інтересах окремої юридичної особи - Таврійського навчального університету імені В.І. Вернадського, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до останнього речення частини 4 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України невиконання прокурором вимог щодо надання адміністративному суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 169 цього Кодексу.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 806/602/18, від 10.04.2019 у справі № 813/661/17, від 16.07.2019 у справі № 826/15548/17, який в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, прокурор у визначених Законом випадках має право на представництво інтересів держави або конкретної особи (громадянина України, іноземця або особи без громадянства), якщо таке представництво належним чином обґрунтоване, проте не на представництво інтересів невизначеного кола осіб в цілому, на що в даному випадку вказує позивач обґрунтовуючи заявлений позов.
У даному випадку, перебравши на себе повноваження позивача, прокурор не обґрунтував та не довів належними і допустимими доказами наявність порушень відповідачем законних інтересів держави або інтересів конкретного громадянина у зв'язку з не оформленням Університетом права постійного користування відповідною земельною ділянкою.
Крім того, до позовної заяви не додано документа на підтвердження повноважень Заступника керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та м.Севастополя Нарімана Сулейманова, яким підписано позовну заяву.
Так, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Оскільки, прокурором не обґрунтовано підстави для такого звернення до суду в інтересах держави, а також до матеріалів поданої позовної заяви не додано жодних доказів на підтвердження наявності таких підстав, та не надано копії довіреності чи інших документів, які підтверджують повноваження особи, що підписала позов, то суд не вбачає можливим встановити законність представництва.
Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з частиною 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Тому, недоліки позовної заяви у цій частині можуть бути усунені позивачем шляхом надання суду письмових обґрунтувань наявності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави разом з відповідними доказами, а також оригіналів або належним чином завірених копій документів, що підтверджують повноваження Заступника керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та м.Севастополя Нарімана Сулейманова.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 241, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позовну заяву Заступника керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та м.Севастополя залишити без руху.
2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з моменту отримання ухвали.
3. Попередити позивача про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала, відповідно до ч. 2 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя А.Б. Федорчук