02 червня 2021 року справа № 580/468/21
18 годин 09 хвилин м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді - Трофімової Л.В., за участі секретаря - Безпалого А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу № 580/468/21
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) [позивач - не прибув]
до Управління поліції охорони в Черкаській області (вул. Хоменка, 3/1, м. Черкаси, 18008, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 40109037) [представник відповідача Демченко М.І. - за дорученням]
про визнання дій протиправними, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення, прийняв рішення.
04.02.2021 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Управління поліції охорони в Черкаській області, з урахуванням уточненої позовної заяви, поданої 22.02.2021 на усунення недоліків, просить:
визнати дії Управління поліції охорони в Черкаській області щодо не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за невикористану відпустку у сумі 43742,11 грн протиправними;
стягнути з Управління поліції охорони в Черкаській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за невикористану відпустку в сумі 43742,11 грн;
стягнути з Управління поліції охорони в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення в сумі 130 679 грн.
Ухвалою від 23.02.2021 відкрито загальне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 16.03.2021. Ухвалою від 16.03.2021 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 08.04.2021, 21.04.2021. У зв'язку з поширенням коронавірусної інфекції та хворобою судді Черкаського окружного адміністративного суду Л.В.Трофімової з 19.04.2021 по 14.05.2021 включно засідання 21.04.2021 не відбулося, підготовче засідання призначено на 17.05.2021 - перший робочий день, коли працівник приступив до роботи. Ухвалою від 17.05.2021 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі 580/468/21 на 30 днів з 23.04.2021, призначено підготовче засідання на 21.05.2021. Ухвалою від 21.05.2021 закрито підготовче провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 27.05.2021, 02.06.2021. Ухвалою від 02.06.2021 (позивач не з'явився) відмовлено у клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду через порушення строків звернення публічного службовця та у допиті свідка - керівника кадрового підрозділу за наявного відзиву і доказів від відповідача.
В обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначив, що проходив службу на посаді начальника сектору фізичної охорони Управління поліції охорони в Черкаській області, звільнений зі служби в поліції 25.09.2020 за власним бажанням (наказ від 24.09.2020 № 348 о/с): під час звільнення зі служби в поліції позивачеві не було виплачено грошове забезпечення за невикористану відпустку за 2017 рік - 38 днів та за 2018 рік - 9 днів, за 2019 рік - 19 днів, а разом за 66 днів. 29.12.2020 позивачем на ім'я начальника Управління поліції охорони в Черкаській області було подано заяву у якій просив повідомити інформацію про залишок (кількість діб та за який рік) невикористаної відпустки за час проходження служби в Національній поліції України, надати інформацію про розмір середньомісячного грошового забезпечення за липень, серпень та вересень 2020 року. Листом відповідача від 20.01.2021 № 90/6/43/4/01-2021 позивача повідомлено, що відповідно до наказу УПО в Черкаській області від 24.09.2020 № 348 о/с виплачена грошова компенсація за 26 діб невикористаної відпустки у році звільнення, а компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачалась за відсутності звернення і відповідного правового регулювання. З огляду на не врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, під час вирішення вказаного питання належать застосуванню норми КЗпП України, Закону України «Про відпустки», Порядок № 100. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Позивачем зазначено, що згідно довідки Управління поліції охорони в Черкаській області від 20.01.2021 грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два повні місяці служби складає в липні 2020 року (23 робочі дні) - 23 470,89 грн, у серпні 2020 року (20 робочих днів) - 20 429,02 грн, а всього 43 899,91грн, середньоденне грошове забезпечення складало (на думку позивача) 1 020,93 (43 899,91грн : 43дні). Невиплачене грошове забезпечення за 66 днів невикористаної відпустки 67381 грн 37 коп. З урахуванням часткової виплати позивачем коштів у сумі 23639,27 грн, сума невиплаченого грошового забезпечення за дні невикористаної відпустки становить 43742 грн. У позові зазначено, що відповідно до ст. 116, 117 КЗпП України з 25.09.2020 до дня подання уточненого позову до суду (22.02.2021) з Управління поліції охорони в Черкаській області належить стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 130 679 грн (1020,93 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 128 (кількість днів затримки з 26.09.2020 до 31.01.2021). Позивач у судове засідання 02.06.2021 не прибув, 31.05.2021 подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
05.03.2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву, а 21.04.2021 - письмові пояснення, де зазначено, що відповідно до Порядку № 260 позивачеві здійснено виплати при звільненні, у т.ч. за 26 діб невикористаної відпустки за 2020 (рік звільнення) відповідно до наказу від 24.09.2020 № 348 о/с в день звільнення, після звільнення позивач повідомив власне волевиявлення - 09.02.2021 звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані відпустки за час проходження служби в Національній поліції України із повідомленням банківських реквізитів. 11.02.2021 наказом № 46 о/с Управлінням поліції охорони в Черкаської області внесені доповнення до наказу від 24.09.2020 № 348 о/с щодо компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 , здійснено нарахування 29365 грн 55 коп за 66 діб невикористаної відпустки, утримано із зазначеної суми згідно Податкового кодексу України податок з доходів фізичних осіб у сумі 5285 (п'ять тисяч вісті вісімдесят п'ять) грн 80 коп, військовий збір у сумі 440 грн 48 коп та 11.02.2021 кошти зараховано на банківський рахунок позивача у сумі 23639 грн 27 коп. Середньоденний заробіток вираховується, виходячи із заробітної плати за липень, серпень 2020 року без врахування індексації та становить 644 грн 33 коп, а не 1020 грн 93 коп. У відзиві зазначено, що позивач у обґрунтуванні позову посилається на частину 1 статті 117 КЗпП України, де передбачена виплата середнього заробітку за час затримки виплат належних сум у разі невиплати з вини власника, що не було допущено з боку відповідача, тому відсутні підстави для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення у сумі 143951 грн 13 коп з огляду на позицію Верховного Суду у справі № 808/2122/18 «про відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки. Оскільки органи поліції охорони, у тому числі відповідач у даній не є ні розпорядниками, ні одержувачами бюджетних коштів на здійснення виплати грошової компенсації поліцейським, які проходять службу саме в органах поліції охорони, що унеможливлює виплату їм грошової компенсації у спосіб, передбачений пунктом 6 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44. Отримання відповідачем у справі бюджетних коштів для здійснення інших виплат, у тому числі виплати щомісячної грошової компенсації поліцейським та/або грошового забезпечення, законодавством не передбачено та доказів отримання таких коштів відповідачем з державного бюджету не існує, а позивач їх надати чи підтвердити не зможе. Під час підготовки та поданні рапорту про своє звільнення, позивач зазначив, що порядок проведення звільнення йому роз'яснений. Наказом від 24.09.2020 № 348 о/с позивача, звільнено зі служби в поліції 25.09.2020 відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» за власним бажанням, виплачено компенсацію за 26 діб невикористаної відпустки за 2020 рік, виплачено одноразову грошову допомогу під час звільнення у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, проведено відшкодування суми вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився у сумі 1456 грн 37 коп. Позивач із прийнятим рішенням погодився, особисто ознайомився зі змістом та текстом самого документа 25.09.2020 - вчинив підпис, наказ від 24.09.2020 у місячний строк і до сьогодні не оскаржував, письмово про скасування не звертався. До наказу внесено11.02.2021 № 46 о/с доповнення і на виконання проведено виплати, що свідчить про своєчасне документування спірних правовідносин і відсутність вини з боку відповідача. Позовна вимога про стягнення з Управління поліції охорони в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення у сумі 143 951 грн 13 коп є похідною від вимоги про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки за 2017-2019 роки, а тому не належить до задоволення, позаяк заявлена матеріально-правова вимога про стягнення коштів є обраною стратегією позивача спрямованою на задоволення власних майнових потреб з використанням прогалин законодавства, що регулює процедуру звільнення. Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у позові повністю.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити з огляду на таке.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580), Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96), Законом України «Про оплату праці», Кодексом законів про працю України, Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260).
Конституцією України передбачено (частина 2 статті 19), що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 93 Закону № 580 тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році. Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби.
Судом встановлено, що наказом від 25.09.2020 № 348 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби за власним бажанням, позивачеві здійснено виплату за 26 діб невикористаної відпустки за 2020 рік (а.с.11).
29.12.2020 позивач звернувся до відповідача про надання відомостей про залишок невикористаної відпустки за час проходження служби в поліції та відомості про розмір середньомісячного грошового забезпечення за липень, серпень та вересень 2020 року (а.с.12), проте таке питання під час звільнення позивачем не ставилось.
Листом відповідача від 20.01.2021 позивача повідомлено, що компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена (а.с.13), надано довідку від 20.01.2021, відповідно до якої грошове забезпечення позивача за липень 2020 року - 23470,89 грн, за серпень 2020 року - 20429,02 грн (а.с.14).
09.02.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки за час проходження служби (а.с.32).
Листом відповідача від 08.02.2021 № 14/Б/43/4/01-2021 позивача повідомлено, що для проведення виплати за невикористані відпустки пропонується прибути до УПО та надати реквізити банківського рахунку (а.с.33).
Наказом відповідача від 11.02.2021 № 46 о/с (а.с.46) внесено доповнення до наказу від 24.09.2020 № 348 о/с, у частині виплати компенсації за невикористані дні відпусток під час звільнення - виплатити компенсацію: 19 діб невикористаної відпустки за 2019 рік, 9 дів невикористаної відпустки за 2018 рік, 38 діб невикористаної відпустки за 2017 рік. Підстава - заява ОСОБА_1 від 09.02.2021, рішення керівництва.
Розрахунок середньоденного грошового забезпечення згідно порядку № 100 становить 644,33 грн ((19359,08 грн за липень 2020 року + 19300,95 грн за серпень 2020 року) / 60 днів) (а.с.55). Судом не встановлено неправильності наданого відповідачем розрахунку.
Відповідно до розрахункового листка ОСОБА_1 виплачено компенсацію за невикористану відпустку у сумі 23639,27 грн (з 29365,66 утримано податок з доходів фізичних осіб у сумі 5285,80 грн, військовий збір у сумі 440,48 грн) (а.с.56).
Суд зазначає, що відповідно до вимог Закону №580, що є спеціальним законодавством та Порядку №260, що належать застосуванню під час вирішення спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки з ініціативи відповідача не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року. Також передбачено вказувати кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку в наказі про звільнення, з яким обов'язково має бути ознайомлений під підпис поліцейський та має право на його оскарження в частині або повністю.
Суд дійшов висновку про відсутність у діях Управління поліції охорони в Черкаській області щодо виплати грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки протиправної поведінки та вини, у зв'язку з відсутністю передбаченого законодавством у нього такого обов'язку ініціювання без звернення позивача для проведення компенсації, позаяк органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 808/2122/18 (ЄДРСР 88507235).
Судом встановлено, що без зволікань з боку відповідача за результатами розгляду звернення позивача до моменту відкриття провадження у даній справі (23.02.2021 а.с.35) відповідачем здійснено нарахування та виплату позивачу компенсацію за невикористані дні відпусток у 2017 - 2019 роках згідно наказу від 11.02.2021 № 46 о/с (а.с.46).
Суд зазначає, що наказ від 11.02.2021 № 46 о/с позивач не оскаржив, погодився із визначеною сумою та розрахунком компенсації за невикористані дні відпусток у 2017 - 2019 роках.
Відповідно до статті 116 КЗпП України під час звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. У випадку наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 1214-ІХ встановлює вичерпний перелік видів грошових доходів, за порушення строків виплати яких громадянам має нараховуватися компенсація. Законом уточнено положення Закону № 2050 стосовно джерел виплати компенсації у зв'язку зі створенням Фонду соціального страхування України.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 колегія суддів відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, та вважає, що під час вирішення питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку під час звільнення відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час звільнення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, з посиланням на постанову від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зазначала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Поліцейський: своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України (п.4 ч.10 ст.62 Закону № 580). Поліцейським, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, крім поліцейських, які працюють у змінному режимі, відповідний час для відпочинку в порядку компенсації надається протягом двох наступних місяців (ч.5 ст.91 Закону № 580). За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону (ч.10 ст.93 Закону № 580). Якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, визначених з різних підстав іншими законами та нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором такої особи (ч.5 ст.100 Закону № 580). За колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи (ст.9 Закону України «Про відпустки»). Щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються: працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією (ст.24 Закону України «Про відпустки»).
У постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 823/1823/18 (ЄДРСР 96441568) зазначено, що чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.
У справі № 580/5829/20 йдеться про компенсацію втрати частини доходів із належної до виплати у зв'язку з порушенням строків виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159. У постановах Верховного Суду у справах №826/8319/16, №1540/3742/18 зазначено, що компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Враховуючи, що відповідачем не було допущено протиправних дій щодо нарахованих і не виплачених сум грошового забезпечення ОСОБА_1 за невикористані відпустки у 2017-2019 рр, без затримки після звернення із заявою (09.02.2021) відповідачем здійснено внесення доповнень до наказу (11.02.2021 №46 о/с, позивачем не оскаржено), проведено нарахування компенсації за невикористану відпустку за 2017-2019 роки, та після повідомлення позивачем банківських реквізитів здійснено виплату(відомість на виплату за лютий 2021 року від 11.02.2021 (а.с.41), тому суд дійшов висновку про відсутність обов'язкової обставини для нарахування і виплати середнього заробітку передбаченої статтю 117 КЗпП України - вини відповідача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Судом не встановлено факт затримки нарахувань та розрахунку під час звільнення, позаяк матеріалами справи не підтверджено, що компенсація за невикористані дні відпустки за 2017 -2019 роки увійшла до виплаченої позивачу суми у день звільнення, тому суд вважає безпідставними вимоги щодо стягнення компенсації за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану відпустку за 141 день згідно із розрахунком позивача.
Оцінюючи твердження позивача про врахування позицій Верховного Суду України, зазначених у рішеннях у справах 21-1765а15, 21-8а15, К/800/9432/16, 6-113цс16 суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17: до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункові величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Надаючи оцінку твердженню відповідача щодо строку звернення до суду, суд зазначає про таке. У Рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу варто розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (стаття 122 КАС України). У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Як свідчить зміст рішення ЄСПЛ у справі Меньшакова проти України, позовні вимоги ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата. Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Частина друга статті 117 КЗпП України, що встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України (п.56, п.57 ЄДРСР 89819874) - п.65 - частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а п.66 - частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
В аспекті конституційного звернення у рішенні КСУ 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 зазначено: положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України варто розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу, нарахований та стягнутий за рішенням суду, не є заробітною платою у розумінні як Закону України «Про оплату праці», так і Закону № 2050, а тому не належить компенсації. Верховний Суд у справі №1540/3742/18 зазначив, що компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Кошти, що належать нарахуванню у порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Позивач не обґрунтовує вимоги за Законом № 2050 і просить виплати ненараховану до 11.02.2021 роботодавцем суми за невикористані відпустки за 2017-2019 роки.
У справі №9991/7599/12 (ЄДРСР 35230235) зазначено: зміна способу і порядку виконання рішення можлива шляхом зміни зобов'язання здійснити виплати на стягнення цих виплат. Така зміна можлива лише у разі виконання боржником зобов'язальної частини рішення про нарахування виплат.
Оцінюючи дії відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення щодо виплати 11.02.2021 компенсації за невикористані відпустки за 2017-2019 роки за критеріями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що дії відповідача є правомірними, позаяк в умовах часу розгляду і реалізації вимог за зверненням позивача та з урахуванням розподілу бюджетних повноважень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з урахуванням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а тому позовні вимоги про стягнення з Управління поліції охорони в Черкаській області на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку за 2017-2019 роки у сумі 43742,11 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 130 679 грн до задоволення не належать.
Орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справі Suominen проти Фінляндії, № 37801/97, пункту 36, від 01.07.2003). Межі, до яких суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від природи рішення та оцінюватися у контексті обставин кожної справи (рішення ЄСПЛ у справі Ruiz Torija et Hiro Balani проти Іспанії, пункт 29, від 09.12.1994, № 18390/91).
Враховуючи, що позивачу, звільненому від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», відмовлено у задоволенні позовних вимог, а відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень та з урахуванням пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ];
відповідач: Управління поліції охорони в Черкаській області [вул. Хоменка, 3/1, м. Черкаси, 18008, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 40109037].
Повне судове рішення складено 07.06.2021.
Суддя Л.В. Трофімова