08 червня 2021 року справа № 580/2082/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
09.04.2021 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) (далі - позивач) до ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ ( АДРЕСА_2 , військова частина; код ЄДРПОУ 39806952) (далі - відповідач) про:
визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані 28 календарних дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року до 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.07.2018;
зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані 28 календарних дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року до 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.07.2018;
визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 08.02.2016 до 27.07.2018;
зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 08.02.2016 до 27.07.2018.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач всупереч вимог закону не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення.
Ухвалою суду від 14.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено відповідачу строк тривалістю п'ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали для надання відзиву на позовну заяву та доказів.
05.05.2021 відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю та закрити провадження у справі. Обґрунтовуючи його тим, що військова частина є розпорядником бюджетних коштів, яка здійснює видатки та платежі тільки в межах відповідних асигнувань, встановлених на поточний рік. Належні виплати позивачу після звільнення здійснюються після відповідного фінансування військової частини. З 27.07.2018 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вказує, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України з січня 2016 року до листопада 2018 року у Міністерства внутрішніх справ України не було. Зазначає, що відповідно до листів Міністерства соціальної політики України від 09.06.2016, від 04.07.2017 та від 08.08.2017 проведення індексації грошових доходів, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, тобто у межах коштів, передбачених на ці цілі. Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази оскарження звільнення позивача та/або наказу про виключення зі списків особового складу військової частини. Тому станом на дату прийняття наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.07.2018 №186 позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків.
Зважаючи, що обґрунтовані клопотання від учасників спору про розгляд справи у судовому засіданні з їх викликом суду не надходили,з огляду на на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати та допитати свідків, суд дійшов висновку розглянути справу без виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами (у письмовому провадженні).
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Військовим квитком серії НОМЕР_3 підтверджується, що позивач проходив військову службу. 08.02.2016 прийнятий на військову службу за контрактом до Національної гвардії України. 27.07.2018 звільнений у запас у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовців.
Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 12.01.2017 №6 підтверджується, що позивач в період з 27.09.2016 до 02.12.2016 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та терористичної цілісності України в районі/районах проведення операції антитерористичної м.Часів Яр Донецької області та смт. Мирна Долина Луганської області. Зазначено, що довідка є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 15.03.2017 серії НОМЕР_4 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 27.07.2018 №186 позивача, звільненого 27.07.2018 відповідно до підп. «ж» п.2 (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом командувача Національної гвардії України по особовому складу від 27.07.2018 №105 о/с у запас без права носіння військової форми одягу, вважати таким, що 27.07.2018 справи та посаду здав. Установлено виплатити грошову компенсацію за 15 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2018 рік. Премію за липень 2018 року не виплачувати. Утримати з грошового забезпечення вартість предметів речового майна у сумі 4236,00грн.
Із листа відповідача від 09.09.2020 №18/13-1687/Б-67 суд установив, що позивач звертався до відповідача заявою від 12.08.2020 вх.№Б-67 щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2017 року до 2018 рік. Вказаним листом відповідач повідомив, що у зв'язку з тим, що позивач не звертався з відповідним рапортом про виплату такої компенсації, як учаснику бойових дій, відсутні підстави враховувати положення п.3 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №620/4218/18, яким передбачено, що зміна фактичних обставин справи і правового регулювання спірних правовідносин є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі. Зазначив, що правовий механізм врегулювання виплати такої компенсації особам, звільненим з військової служби, які до виключення їх зі списків особового складу не подавали в установленому порядку рапорт на виплату компенсації, відсутній.
Листом відповідача від 01.12.2020 №18/13-Б-103-2457 підтверджується, що позивач звертався до нього заявою від 04.12.2020 вх.№Б-103 від 11.12.2020 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за час проходження служби у відповідача. Вказаним листом відповідач повідомив, що за період проходження служби з 08.02.2016 до дати виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку з припиненням контракту про проходження військової служби в Національній гвардії України виплата індексації не проводилась, оскільки не була передбачена кошторисними призначеннями на зазначені роки.
Не отримавши компенсацію за невідбуті додаткові види відпусток та індексацію позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи оцінку спірним обставинам суд врахував таке.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч.1 ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закон України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону), додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону), додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону), інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Стаття 16-2 Закону №504/96-ВР передбачає додаткову відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності.
Так, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до частин 8, 14, 17-19 ст.10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основноїабо додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Згідно з ч.15 ст.10-1 Закону №2011-XII у разі звільнення військовослужбовців зі служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, а також у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) та невикористання ними щорічної основної відпустки за їх бажанням надається невикористана відпустка з наступним звільненням їх зі служби. Датою звільнення військовослужбовця зі служби у такому разі є останній день відпустки.
Статтею 1 Закону України від 21.10.1993 №3543-ХІІ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі - Закон №3543-ХІІ) визначено поняття особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженим законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Оскільки спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку зі звільненням позивача виникли в особливий період, позивач не використав у повному обсязі своє право на відпустки.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII, припиняється.
Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання щорічної і додаткової відпусток особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Так, відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Для вирішення спору суд врахував правові висновки, викладені у рішенні від 16.05.2019 Верховного Суду (далі - ВС) за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18. У ній надана оцінка бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015-2018 роки. Рішення залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) від 21.08.2019.
ВС у вказаному рішенні вказав, що норми Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
ВП ВС у пунктах 31, 32 вищезгаданого рішення також зазначила, що Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на зміст цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Відповідно до п.п.3,6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ (п.34 постанови ВП ВС від 21.08.2019).
Частиною 3 ст.291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, що відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. На підставі п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надається право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон №3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
На підставі п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надається право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час,а також одержання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Процедуру надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, та категорії таких осіб визначає Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 №413 (далі - Порядок №413).
Відповідно до п.2 Порядку №413 статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби, співробітникам Служби судової охорони, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Згідно з п.2-1 Порядку №413 статус учасника бойових дій надається особам, зазначеним у пункті 2 цього Порядку, в разі залучення їх до проведення антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях на строк не менше ніж 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення.
Особам, які брали участь у виконанні бойових (службових) завдань в умовах безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником, у проведенні розвідувальних заходів, що підтверджено оперативним штабом з управління антитерористичною операцією чи Об'єднаним оперативним штабом Збройних Сил України (об'єднаним командним пунктом об'єднаних сил), а також які отримали поранення, контузії, каліцтва, що унеможливило подальше виконання ними відповідних завдань (крім випадків необережного поводження із зброєю та ухилення від військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції хвороби), статус учасника бойових дій надається незалежно від кількості днів залучення їх до проведення антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях.
Згідно з п.5. Порядку №413 рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій приймається комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін'юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Офісі Генерального прокурора, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС, ДФС (далі - комісії), - стосовно осіб, зазначених в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку.
Відповідно до п.9. Порядку №413 посвідчення учасника бойових дій і відповідний нагрудний знак видаються особам, зазначеним в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку, - Мін'юстом, органами Міноборони, МВС, Національною поліцією, Національною гвардією, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Офісом Генерального прокурора, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Держспецзв'язку, ДСНС, ДФС.
Отже, особа набуває статусу учасника бойових дій після прийняття вказаними вище комісіями відповідного рішення і саме з такої дати отримує право на додаткову відпустку, як учасник бойових дій.
Суд врахував, що позивач брав участь в АТО на території Донецької та Луганської областей з 27.09.2016 до 02.12.2016, що підтверджується вказаною вище довідкою. Посвідчення учасника бойових дій позивач отримав 15.03.2017. Отже, з 15.03.2017 позивач набув статусу учасника бойових дій та відповідне право на додаткову відпустку. Докази надання позивачу такої додаткової відпустки або її компенсації відсутні.
Враховуючи, що статус учасника бойових дій позивач набув з 15.03.2017, виключений зі списків особового складу військової частини 27.07.2018, а прослужив у відповідача з 08.02.2016 до 27.07.2018, тобто 2 роки 5 місяців і 19 днів, набув право на одержання додаткової відпустки, як учасник бойових дій, зі збереженням заробітної плати та має право на компенсацію за невикористані дні відповідної додаткової відпустки за період служби з 15.03.2017 до 27.07.2018.
Оскільки відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності за вказаний період служби позивача, вона є протиправною.
Оскільки на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період служби з 15.03.2017 до 27.07.2018, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», наявні підстави для зобов'язання його здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.07.2018.
Щодо іншого періоду право позивача на компенсацію невідбутих відпусток не доведене. Тому позовні вимоги є обґрунтованими у вказаних вище частинах та підлягають частковому задоволенню.
Щодо індексації грошового забезпечення за період з 08.02.2016 до 27.07.2018, суд врахував.
Індексація грошових доходів населення відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 03.07.1991 №1283-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закон №1283-ХІІ) - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
На підставі ч.1 ст.2 Закону №1283-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1283-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Отже, право на індексацію доходу особа набуває з наступних місяців, з яких величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації 103%.
Відповідно до ст.6 вказаного Закону у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст.9 Закону індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. У разі коли дохід, що виплачується одним підприємством, установою, організацією, формується з різних джерел, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частці в загальному доході.
Абзацом першим ст.10 Закону №1283-ХІІ визначено індексація доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи. Доходи від роботи за сумісництвом, на умовах погодинної оплати поза основним місцем роботи індексуються в розмірі, що з урахуванням оплати праці за основним місцем роботи не перевищує прожиткового мінімуму для працездатної особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), згідно з п.2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 6 вказаного Порядку передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Тому невиконання обов'язку з нарахування індексації на грошове забезпечення військовослужбовця в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, свідчить про недотримання вимог Закону.
Відповідно до абз. 5 п.4 Порядку №1078 сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
До Порядку №1078 внесено зміни згідно з постановою Кабміну України від 09.12.2015 №1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів”, відповідно до якої п.5 Порядку №1078 викладено в новій редакції. Зокрема, передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи.
Відповідно до п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Отже, законодавчо встановлена максимальна межа нарахованої індексації.
Постановою КМУ №1294 затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців, які змінювалися протягом спірного періоду.
Суд врахував, що згідно з абзацом другим п.3 згаданої вище постанови Уряду України №1013 для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (Офіційний вісник України, 2003 р., № 29, ст. 1471). Водночас жодної норми про зміну базового місяця для нарахування індексації вона не містить. Приклади проведення індексації грошових доходів населення у разі їх підвищення, наведені у Постанові №1013 (додаток №4 до Порядку).
На момент виникнення оскаржуваних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 №1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців. Відповідно до п.13 постанови №1294 вона набрала чинності з 01.01.2008.
Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабміну України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме з 01.03.2018.
Відповідно до абз.3 п.1.1. Порядку №1078 індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до абз.5 п.1.1. Порядку №1078 для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.
Отже, індексація нараховується з наступного місяця, з якого відбулося підвищення цін на споживчі товари та послуги.
Відповідно до абз.4 п.1.1 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком.
Відповідач не надав жодних належних та достатніх доказів нарахування та виплати будь-якої суми індексації грошового забезпечення позивачу за спірний період, як і доказів поважності причин тому.
Оскільки відповідач здійснював розрахунок з позивачем при звільненні з військової служби, саме бездіяльність відповідача порушила право позивача на виплату індексації грошового забезпечення за спірний період. Тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Такого ж висновку дотримується судова практика Верховного Суду (відповідний висновок у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17, який підлягає безумовному врахуванню судами нижчих інстанцій на підставі ч.5 ст.242 КАС України).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відсутність законодавчого механізму для нарахування та виплати індексації за періоди, в яких була відсутня фінансова можливість такої виплати, не є підставою для позбавлення особи права на отримання коштів (мирне володіння його майном), виплата яких передбачена законом.
Верховний Суд у справі №822/3307/17 від 16 квітня 2020 року вказав, що не нарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування є протиправною. Тому задовольнив вимогу позивача щодо стягнення індексації за період з 1 липня 2015 року до 1 серпня 2017 року у зв'язку з її ненарахуванням та невиплатою під час проходження ним військової служби. Суд зазначив, що сума індексації є складовою грошового забезпечення і підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справі №?825/1832/17 в постанові від 23 жовтня 2019 року, від 19 липня 2019 року у справі №?240/4911/18 та від 7 серпня 2019 року у справі №?825/694/17.
Суд урахував, що ст.4 Закону №1283-ХІІ (в редакції станом на 01.01.2016) передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Отже, право на проведення індексації заробітної плати з 2016 року настає, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 %.
Відповідно до інформації на офіційному веб-сайті Держстату України http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm індекс споживчих цін у 2016 році становив: січень - 100,9%, лютий - 99,6%, березень - 101,0%, квітень - 103,5%, травень - 100,1%, червень - 99,8%, липень - 99,9%, серпень - 99,7%, вересень - 101,8%, жовтень - 102,8%, листопад - 101,8%, грудень - 100,9%.
Отже, величина індексу споживчих цін за вказаний позивачем період служби у відповідача перевищила поріг у 103% з квітня 2016 року. Тому відповідач зобов'язаний був нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період. Доказів вчинення таких дій відповідачем не надано.
У подальшому стаття 4 Закону №1283-ХІІ змін не зазнала. Тому індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до інформації на офіційному веб-сайті Держстату України http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm індекс споживчих цін:
у 2017 році становив: січень - 101,1%, лютий - 101,0%, березень - 101,8%, квітень - 100,9 %, травень - 101,3 %, червень - 101,6%, липень - 100,2%, серпень -99,9%, вересень - 102,0%, жовтень - 101,2%, листопад - 100,9%, грудень - 101,0%.
у 2018 році становив: січень - 101,5%, лютий - 100,9%, березень - 101,1%, квітень - 100,8%, травень - 100,0%, червень - 100,0%, липень - 99,3%, серпень - 100,0%, вересень - 101,9%, жовтень - 101,7%, листопад - 101,4%, грудень - 100,8%.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що невиконання обов'язку з нарахування індексації на грошове забезпечення військовослужбовця в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103% (з 01.01.2016 року), свідчить про недотримання вимог Закону та допущення відповідачем пасивної поведінки (бездіяльності), що не відповідає вимогам закону. Оскільки в спірних правовідносинах відповідач спірних дій не вчинив, суд дійшов висновку, що протиправною є його бездіяльність.
Належним способом відновлення та повного захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачу індексацію за період служби з 08.02.2016 до 27.07.2018.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів понесення судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу за наслідками вирішення спору відповідно до ст.ст.134-139 КАС України.
Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 132-139, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ, що полягає в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки відпустки, як учаснику бойових дій, за період служби з 15.03.2017 до 27.07.2018, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.07.2018, а також індексації грошового забезпечення за період служби з 08.02.2016 до 27.07.2018.
Зобов'язати ВІЙСЬКОВУ ЧАСТИНУ НОМЕР_1 НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ ( АДРЕСА_2 , військова частина; код ЄДРПОУ 39806952) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за період служби з 15.03.2017 до 27.07.2018, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.07.2018, а також індексацію грошового забезпечення за період служби з 08.02.2016 до 27.07.2018.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя А.М. Бабич
Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 08.06.2021.