07 червня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/1350/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Херсонського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з березня 2003 року по жовтень 2020 року;
- зобов'язати Херсонський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належну індексацію грошового забезпечення з березня 2003 року по жовтень 2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак ані протягом строку проходження служби, ані під час звільнення суми індексації не були виплачені позивачу. Згідно листа відповідача виплата індексації не здійснювалась через відсутність відповідного фінансового ресурсу. Позивач вважає вказану підставу неправомірною, оскільки додаткові витрати, пов'язані з індексацією відображаються в складі витрат на виплату заробітної плати.
Окрім викладеного позивач, покликаючись на правові висновки Європейського суду з прав людини, рішення Верховного Суду України та Конституційного суду України, зазначає, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат.
На підставі викладеного, позивач просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 05.04.2021 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі, визначено розглядати справу в порядку письмового провадження.
13.05.2021 року відповідачем надано відзив, згідно якого заявлених позовних вимог не визнає. Стверджує, що нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям здійснювалось в порядку та у спосіб, передбачені законом.
Зазначає, що індексації підлягає не все грошове забезпечення, а лише основні його види. Вказує, що лише Міністр оборони України приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів. Фінансування військової частини здійснюється виключно в межах фонду грошового забезпечення, а тому проведення індексації перебуває у прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за їх межі. В зв'язку з тим, що в січні 2016 року - лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було, індексація не здійснювалась. Також, відповідач вказує на те, що механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки Порядком №1078 не передбачений.
На підставі викладеного, зазначає, що права позивача військовою частиною не порушені, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у ній докази, проаналізувавши чинне законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив у період з 24.03.2003 року по 30.10.2020 року службу в Херсонському обласному військовому комісаріаті, що підтверджується довідкою відповідача від 24.03.2021 року №3/68.
Згідно листа Херсонського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №8/2/71 від 23.03.2021 року (а.с.12), згідно якого індексація грошових доходів населення здійснювалась відносно позивача в період з травня 2003 по грудень 2015 року. В період з січня 2016 по лютий 2018 року індексація не здійснювалась. Продовжено виплату індексацію було з грудня 2018 року.
Позивач вважає наявним у нього право на індексацію грошового забезпечення за період з березня 2003 року по жовтень 2020 року.
При вирішенні спору суд виходить з того, що у відповідності до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Так, частинами 1-4 ст.9 Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом другим ч.3 ст.9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі Закон №1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (в редакції до 01.01.2016 року в розмірі 101 відсоток).
У разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
В спірний період правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України
До 2003 року порядок проведення індексації грошових доходів громадян регулювався Порядком проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 №663 (далі - Порядок №663).
Пунктом 2 наведеного порядку передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Аналогічні норми містить й пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі - Порядок №1078), тобто нормативний акт, що регулював порядок індексації з серпня 2003 року.
Пунктом 5 Порядку № 1078 (редакції від 15.12.2015 року, вступив в дію з 01 грудня 2015 року) визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення приймається за 1 або 100 відсотків.
Також пунктом 5 Порядку № 1078 в редакції від 15.12.15 встановлено, що місяцем з якого починається нарахування індексації грошового забезпечення є місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (далі - базовий місяць). Відповідно до абзацу 2 пункту 5 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених тарифних ставок.
Також слід звернути увагу на правовий висновок Верховного Суду України в постанові від 07.08.2019 року по справі №825/694/17 щодо обчислення індексу споживчих цін: "Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-ІУ "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, як за чинності Порядку №663 так і в умовах дії Порядку №1078 покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Суд зауважує, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених ст.4 Закону № 1282-ХІІ, для проведення індексації, а лише зазначає про те, що у межах виділених Військовій частині НОМЕР_1 коштів, не було передбачено виплати індексації грошового забезпечення.
При цьому, відповідач жодним чином не спростовує наявності підстав для проведення позивачу у період з 01.03.2003 по жовтень 2020 індексації грошового забезпечення та не оспорює визначеного позивачем у позові періоду, протягом якого така індексація мала бути нарахована і виплачена.
Таким чином, фактично єдиною підставою, на якій ґрунтуються заперечення відповідача, є відсутність протягом спірного періоду бюджетних призначень для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців.
Суд вважає за необхідне зазначити, що нормами Закону №1282-ХІІ, Порядку №1078, Порядку №663 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Водночас, пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. У Законі № 1282-ХІІ йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення від 08.11.2005 р., заява № 63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Тому суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Твердження відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки ч.6 ст.5 Закону № 1282-XII, на яку посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 р. № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 р. № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Тому, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17, від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 у справі №825/694/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19.
Щодо періодів, за які ОСОБА_1 має право на індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Так, суд передусім нагадує, що розгляд і вирішення адміністративних справ здійснюється відповідно до принципу диспозитивності (статі 9 КАС України), відповідно до якого, суд вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Суд позбавлений можливості ініціювати судове провадження, інакше він перетворився б з органу правосуддя у контролюючий орган.
За загальним правилом, адміністративний суд вирішує тільки ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і він не повинен виходити за межі цих вимог. Інакше кажучи, суд зв'язаний предметом і розміром заявлених вимог.
В даному позові ОСОБА_1 не піднімається питання щодо розміру нарахованих сум індексації, позивач стверджує про її невиплату взагалі, отже предметом позову є не правильність виплачених сум індексації, а право позивача на її нарахування.
Таким чином, періоди, в які індексації грошового забезпечення нараховувалась позивачу, слід вважати такими, в які відповідне право ОСОБА_1 було забезпечено відповідачем.
З наданої до суду довідки про нараховане позивачу грошове забезпечення (а.с.23-29) вбачається, що в періоди: з лютого року по липень 2004 року, в грудні 2004 року, з листопада 2005 року по квітень 2007 року, з жовтня по грудень 2007 року, з квітня 2008 по травень 2008 року, в грудні 2008 року, з лютого по жовтень 2009 року, з січня 2010 року по квітень 2013 року, з липня 2014 по жовтень 2015 року, в грудні 2015 року, з грудня 2018 року по жовтень 2020 року, індексація грошового забезпечення нараховувалась позивачу.
Отже, в зазначені періоди загальне право позивача на отримання індексації порушено відповідачем не було, що виключає можливість задоволення позовних вимог за наведені періоди.
Щодо права позивача на індексацію грошового забезпечення за інші періоди, суд зазначає таке.
Так в період з травня 2003 року посадовий оклад позивача на законодавчому рівні був встановлений Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців» від 22 травня 2000 р. № 829, а саме додатком №1 до цієї Постанови.
З моменту набрання чинності зазначеним нормативно-правовим актом (з 01.04.2000 року), вказані в ньому розміри посадових окладів за додатком №1 були незмінними.
Аналізуючи дані офіційного публічного веб-ресурсу Державної служби статистики України за електронним посиланням: “http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm” щодо індексів споживчих цін у 1991-2018 роках, очевидним є те, що тривалий період часу з 01.04.2000 року по березень 2003 року (початок спірного періоду) індекс споживчих цін, неодноразово перевищував поріг після якого грошове забезпечення підлягає індексації (станом на той час, визначений Законом № 1282-XII розмір в 101 %).
Вказана обставина породжує відповідне право позивача на індексацію грошового забезпечення за період з травня 2003 року по січень 2004 року. Отже, з травня 2003 року позивач набув право на індексацію грошового забезпечення.
В подальшому розміри посадових окладів офіцерів Збройних Сил України були підвищені Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» з 01.01.2008 року. Отже, в січні 2008 року позивач втратив право на індексацію.
Отже, з травня 2003 року по грудень 2007 року позивач мав право на індексацію грошового забезпечення.
Натомість, як вбачається з інформації, наданої відповідачем (а.с.23-29), індексація за періоди: з травня 2003 року по січень 2004 року, з серпня по листопад 2004 року, з січня по жовтень 2005 року, з травня по вересень 2007 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Тобто, позовні вимога за вказані періоди підлягають задоволенню.
В період з 01.01.2008 року по 28.02.2018 року посадовий оклад позивача на законодавчому рівні був встановлений схемою посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України, Національної гвардії та Держспецтрансслужби за основними типовими посадами, затвердженою пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 (Додаток №1 до постанови).
З моменту набрання чинності зазначеним нормативно-правовим актом (з 01.01.2008 року), вказані в ньому розміри посадових окладів за додатком №1 були незмінними.
Аналізуючи дані офіційного публічного веб - ресурсу Державної служби статистики України за електронним посиланням: “http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm” щодо індексів споживчих цін у 2008 році вбачається, що в наступному місяці після підвищення посадових окладів військовослужбовців - в лютому 2008 року поріг індексації в 101 відсотка був перевищений (1,027).
Оскільки індекс інфляції за лютий 2008 року опубліковано в березні 2008 року, то вперше індексуватися грошове забезпечення позивача повинно у квітні 2008 року, що й було зроблено відповідачем.
Відповідно п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Вказана обставина породжує відповідне право ОСОБА_1 на індексацію грошового забезпечення за період з квітня 2008 року по лютий 2018 року. Натомість, як вбачається з інформації, наданої відповідачем (а.с.23-29), індексація за вказаний період не нараховувалась та не виплачувалась у періоди: з червня по листопад 2008 року, у січні 2009 року, з листопада по грудень 2009 року, з травня 2013 року по червень 2014 року, у листопаді 2015 року, з січня 2016 року по лютий 2018 року.
Тобто, позовні вимога за вказані періоди підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію за період березня 2018 року по жовтень 2020 року, суд зазначає наступне.
В подальшому, з 01.03.2018 року посадові оклади для визначеної категорії військовослужбовців були підвищені Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Тобто, березень 2018 року є місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а тому відповідно до Порядку №1078. Отже, з березня 2018 року позивач втратив право на індексацію.
За період з 01.03.2018 року по жовтень 2020 року, згідно долученої до матеріалів справи інформації Держстату, поріг індексації в 103 відсотка був перевищений в жовтні 2018 року (1.008 (Квітень 2018) Ч 1 (Травень 2018) Ч 1 (Червень 2018) Ч 0.993 (Липень 2018) Ч 1 (Серпень 2018) Ч НОМЕР_2 (Вересень 2018) Ч НОМЕР_3 (Жовтень 2018) = 1.037301 ? 1.037).
Оскільки індекс інфляції за жовтень опубліковано в листопаді, то вперше індексуватися грошове забезпечення позивача повинно у грудні 2018 року.
Також, обов'язковому врахуванню підлягає те, що згідно офіційного веб-ресурсу «https://zakon.rada.gov.ua/» повідомлення Державної служби статистики України щодо індексу споживчих цін у березні 2019 року та у квітні 2019 року опубліковано 11.04.2019 року та 11.05.2019 року.
Відповідно п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Правовідносини між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_4 НГУ припинено 10.04.2019 року (дата наказу про звільнення), отже позивач не набув права на індексацію грошового забезпечення за березень та квітень 2019 року, оскільки дані щодо індексу споживчих цін за вказані місяці опубліковано пізніше за дату його звільнення зі служби.
Вказана обставина породжує відповідне право ОСОБА_1 на індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2018 року по жовтень 2020 року. Як вбачається з інформації, наданої відповідачем (а.с.23-29), індексація за вказаний період нараховувалась, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за періоди: з травня 2003 року по січень 2004 року, з серпня по листопад 2004 року, з січня по жовтень 2005 року, з травня по вересень 2007 року, з червня по листопад 2008 року, у січні 2009 року, з листопада по грудень 2009 року, з травня 2013 року по червень 2014 року, у листопаді 2015 року, з січня 2016 року по лютий 2018 року, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими. Тоді як в інші періоди позивач в силу викладеного вище обґрунтування або не набув права на індексацію грошового забезпечення або така індексація нараховувалась відповідачем, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При вказаних обставинах суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність своєї бездіяльності щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди: з травня 2003 року по січень 2004 року, з серпня по листопад 2004 року, з січня по жовтень 2005 року, з травня по вересень 2007 року, з червня по листопад 2008 року, у січні 2009 року, з листопада по грудень 2009 року, з травня 2013 року по червень 2014 року, у листопаді 2015 року, з січня 2016 року по лютий 2018 року, з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Херсонського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Код ЄДРПОУ: 08196988, місцезнаходження: 73003, м. Херсон, вул. Я. Мудрого, 21) щодо не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) за періоди: з травня 2003 року по січень 2004 року, з серпня по листопад 2004 року, з січня по жовтень 2005 року, з травня по вересень 2007 року, з червня по листопад 2008 року, у січні 2009 року, з листопада по грудень 2009 року, з травня 2013 року по червень 2014 року, у листопаді 2015 року, з січня 2016 року по лютий 2018 року.
Зобов'язати Херсонський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (Код ЄДРПОУ: 08196988, місцезнаходження: 73003, м. Херсон, вул. Я. Мудрого, 21) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з травня 2003 року по січень 2004 року, з серпня по листопад 2004 року, з січня по жовтень 2005 року, з травня по вересень 2007 року, з червня по листопад 2008 року, у січні 2009 року, з листопада по грудень 2009 року, з травня 2013 року по червень 2014 року, у листопаді 2015 року, з січня 2016 року по лютий 2018 року.
В інший частині позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.В. Ковбій
кат. 106030000