Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
07 червня 2021 р. № 520/7053/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради встановити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статус "особи з інвалідністю внаслідок війни" та видати посвідчення "особи з інвалідністю внаслідок війни", відповідно до вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3552-ХІІ.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки відсутні документи, що доводять факт участі позивача у роботах по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони. Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачам надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представник відповідача надав до суду відзив на позов, відповідно до якого зазначив, що документи, які позивач долучив до своєї заяви належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та підтверджують настання інвалідності, у зв'язку із тим, що він брав участь у таких заходах. Поряд із тим, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач так і не надав.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є особою, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 20.02.2019.
Відповідно до довідки серії 10 ААА № 012644 ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності з 01.09.2011 через захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС.
Згідно із довідкою серії 12 ААБ № 738599 ОСОБА_1 встановлена ІІ група інвалідності з 23.12.2020 безстроково через захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради із заявою, в якій просив встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Листом № 10-29/1833/4-04/21 від 11.03.2021 відповідач відмовив позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки ним не надано документів про залучення його до складу Цивільної оборони.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Так, частиною 1 статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111 та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
З аналізу викладених норм слідує, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавцем запропоновано віднести вузьку категорію осіб, які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Крім того, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є: настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Згідно з пунктом 10 цього Положення, посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.
Матеріалами справи підтверджено участь позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків при виконанні трудових обов'язків.
Суд зазначає, що долучені до матеріалів справи документи свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань саме Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні достатні підстави для набуття позивачем статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Що стосується кола осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та доказів, якими підтверджують такі обставини, суд зазначає наступне.
Наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Положенні № 302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань ЦО.
З урахуванням викладеного, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи.
Позивач вважає, що сам по собі факт залучення його до участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є вичерпним доказом залучення його і до складу формувань Цивільної оборони.
Проте, такі мотиви і аргументи суд відхиляє, виходячи з наступного.
Дійсно, Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ЦО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Суд зазначає, що пунктом дев'ятим, відповідно до якого статус інваліда війни було поширено й на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, частину другу статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" було доповнено Законом України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 15.06.2004 № 1770-IV.
В пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 № 1770-IV зазначено:
"З перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Перелік робіт, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Є усі архівні документи на підтвердження цих фактів.
Проте, при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Пояснити це можна тим, що на час прийняття спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства оборони України 1 грудня 1997 року про прирівняння інвалідів-ліквідаторів з числа призваних через військкомати до інвалідів війни загони Цивільної оборони вже були виведені зі складу Міністерства оборони і випали з поля зору законотворців.
За час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.
Враховуючи не чисельність цієї категорії інвалідів, а також вимоги Бюджетного кодексу України, витрати на зазначені пільги пропонується включити до видатків Державного бюджету України на 2004 рік та ввести в дію цей Закон з 1 січня 2004 року".
Тобто, до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність.
Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись.
Метою внесення відповідних змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам ("інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів") тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров'я були співрозмірними.
Таким чином, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог пункту 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів.
Як свідчать матеріали справи, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, а згідно вкладки до посвідчення також є і учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 738599 ОСОБА_1 встановлена ІІ група інвалідності з 23.12.2020 безстроково через захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС
Тобто, матеріалами справи підтверджено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків.
Водночас, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав, однак, ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") поширювався б на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 377/797/17, від 10.05.2018 у справі № 279/12162/15-а, від 21.08.2018 у справі № 279/2285/16-а.
Верховний Суд у постанові від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Суд зазначає, що долучені до позовної заяви документи належним чином підтверджують лише статус позивача як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що позивач брав участь у таких заходах.
Проте, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Конкретної норми законодавства, яка б відносила у наведеному випадку все працездатне населення до формувань цивільної оборони, позивачем не наведено.
Суд, також, звертає увагу позивача, що надані ним: трудова книжка серії НОМЕР_2 , справка-табель, довідка про про роботу та проживання у 30-км зоні Чорнобильської АЕС, додаток до довідки, посвідчення про відрядження від 11.12.1986 № 343, підтверджують лише те, що позивач перебував у зоні ЧАЕС у певні періоди, які визначені в довідках. Проте, у вказаних документах не вказано про те, що ОСОБА_1 була залучений до формувань Цивільної оборони.
Крім того, суд вважає необґрунтованим посилання позивача на протокол № 6/2014 від 16.09.2019 засідання постійно діючої комісії з питань розгляду звернень громадян щодо підтвердження їм участі в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та інформаційну довідку (про участь у формуваннях ЦО) від 20.10.2017 № 01.1-14/1654-1, оскільки вказані документи лише підтверджують факт створення формувань у складі ЦО з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Тобто, посилань, що позивач або саме лікарська бригада у складі якої знаходився позивач, були залучені до ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони вказані довідки не містять.
Отже, позивачем не надано доказів про його участь у складі формувань Цивільної оборони, а тому, з огляду на наведене вище, суд приходить до висновку про відсутність доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому у останнього немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 30 листопада 2018 року у справі № 756/3226/16-а та від 20 лютого 2019 року у справі № 817/237/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 826/11163/18.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачу у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 14, 243-246, 258, 262, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради (вул. Біблика, 6, м. Харків, 61007, код 26281752) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволенню не підлягають.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Горшкова