Справа № 420/13701/20
08 червня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 08402040; 65044, м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 6) про визнання протиправними дій, та зобов'язання вчинити певні дії, -
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у якій позивач просить суд:
визнати протиправною відмову Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у наданні ОСОБА_1 статусу ветерана військової служби;
зобов'язати Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки видати ОСОБА_1 посвідчення та нагрудний знак «Ветеран військової служби».
Ухвалою суду від 14.12.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/13701/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (суддя - Харченко Ю.В.).
Ухвалою суду від 08.02.2021 року клопотання відповідача - Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (від 04.02.2021р. вхід.№5555/21) щодо закриття провадження у справі № 420/13701/20 - задоволено.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною відмови, та зобов'язання вчинити певні дії - закрито.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2021 року ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року - скасовано та направлено дану справу №420/13701/20 до суду 1-ї інстанції - для продовження розгляду по суті.
Справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду 26.04.2021 року.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2021 року та на підставі розпорядження керівника апарату Одеського окружного адміністративного суду №183 від 26.04.2021 року визначено головуючого суддю Аракелян М.М. для розгляду справи.
Ухвалою суду від 30.04.2021 року справу прийнято до провадження судді Аракелян М.М.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, за висновком Військово-лікарської комісії Південного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв отримана позивачем під час проходження військової служби травма пов'язана із виконанням обов'язків військової служби. Позивач звернувся до Приморського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про надання йому статусу ветерана військової служби, на що отримав відмову. При оскарженні відмови у судовому порядку відповідача було зобов'язано повторно розглянути заяву позивача, за результатом чого територіальним центром повторно відмовлено у наданні відповідного статусу. Позивач із новою відмовою не погоджується, в обґрунтування чого зазначає наступне:
по-перше, висновком Військово-лікарської комісії Південного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв встановлено, що отримана позивачем під час проходження військової служби травма пов'язана із виконанням обов'язків військової служби. Стверджувати, що для надання статусу ветерана військової служби необхідний висновок щодо наявності поранення, контузії, каліцтва або захворювання, а не «травми», є безпідставною підміною понять, яка не несе змістової зміни у факті отримання позивачем негативних наслідків для здоров'я під час проходження військової служби;
по-друге, відповідний наказ про звільнення зі строкової військової служби зазначено у військовому квитку позивача;
по-третє, Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки є правонаступником Одеського обласного військового комісаріату, вони мають один і той самий код ЄДРПОУ 08402040 та ту саму адресу;
по-четверте, позивач проходив строкову службу в підрозділах Збройних Сил колишнього Союзу РСР та України. Більше того, висновок щодо пов'язаності травми позивача із проходженням військової служби складений Військово-лікарською комісією Південного регіону Міністерства оборони України. Тому відмова з підстави, що позивач проходив службу в рядах внутрішніх військ МВС, є незаконною.
28.05.2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, проти задоволення позову заперечує з підстав відсутності у поданій 03.11.2020р. заяві необхідних документів, зокрема, наказу про звільнення з військової служби в запас або відставку. Решта аргументів відповідача є ідентичною підставам, викладеним в оскаржуваній відмові. Крім цього відповідач вважає, що оскаржувана відмова має розглядатися в порядку ст.383 КАС України в межах справи №420/7105/20.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м.Одеса із заявою від 07.07.2020р. щодо видачі посвідчення «Ветеран військової служби» відповідно до вимог п.2 ст.5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (а.с.31).
За результатами розгляду вищеозначеної заяви ОСОБА_1 від 07.07.2020р. Приморським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки м.Одеса на ім'я заявника надіслано Лист від 16.07.2020р. №СЗ/2497, яким адресата повідомлено, що документи ОСОБА_1 направлено до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для розгляду заяви по суті, однак, 15.07.2020р. повернуто до Приморського РТЦК та СП м.Одеси з відмовою.
Відповідно до Листа Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 15.07.2020р. №6222, надісланого останнім на ім'я Військового комісара Приморського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м.Одеса, ОСОБА_1 звільнено зі служби в органах Міністерства внутрішніх справ України - 17 окремої конвойної бригади Внутрішніх військ МВС України (вч 7445). Правонаступник - Національна гвардія України, вч НОМЕР_2 , у зв'язку з чим у Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки відсутні повноваження для вирішення питання щодо видачі посвідчення та нагрудного знака «Ветеран військової служби» колишньому співпрацівнику Міністерства внутрішніх справ України.
Не погодившись із такою відмовою Приморського районного територіального центру комплектування, та соціальної підтримки м.Одеса, Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, викладеними у вказаних Листах від 16.07.2020р. №СЗ/2497, від 15.07.2020р. №6222, позивач - ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 року, залишеним без змін Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020 року, у справі №420/7105/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приморського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м.Одеса про визнання протиправною відмови в надані статусу ветерана військової служби, зобов'язання видати посвідчення та нагрудний знак «Ветерана військової служби», задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо належного розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.07.2020р. про видачу посвідчення «Ветеран військової служби».
Зобов'язано Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (65044, м.Одеса, вул.Пироговська,6, код ЄДРРПОУ 08402040) розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) від 07.07.2020р. про видачу посвідчення «Ветеран військової служби», за результатами розгляду якої прийняти відповідне рішення з урахуванням вимог Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», та Порядку видачі посвідчення і вручення нагрудного знаку «Ветеран військової служби», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999року №1601.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного рішення суду відповідач повторно розглянув заяву позивача від 07.07.2020 року, та листом №12641 від 19.11.2020 року відмовив позивачу у наданні статусу ветерана військової служби (а.с.14-15).
В обґрунтування цього рішення Центр комплектування зазначив, що особи, інвалідність яких настала внаслідок травми, не можуть бути визнані ветераном військової служби; у обласного територіального центру комплектування то соціальної підтримки відсутні повноваження на вручення посвідчення та нагрудного знаку «Ветеран військової служби»; позивач проходив військову службу у складі військової частини внутрішніх військ МВС; позивачем не надано копії наказу про звільнення з військової служби.
Позивач, не погоджуючись із зазначеною відмовою, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України визнаються громадяни України: особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, чи при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Згідно із положеннями ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам Національної поліції, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Зразки посвідчень, нагрудних знаків та порядок їх виготовлення і вручення визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1601 від 30 серпня 1999 року затверджено Порядок видачі посвідчення і вручення нагрудного знака "Ветеран військової служби".
Відповідно до п. 1 Порядку видачі посвідчення і вручення нагрудного знака "Ветеран військової служби", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1601 від 30 серпня 1999 року (далі - Порядок .№ 1601), у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, посвідчення та нагрудні знаки "Ветеран військової служби" видаються (вручаються) особам, які набули статусу ветеранів військової служби відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист".
Згідно із положеннями п.3 Порядку № 1601 підставою для видачі посвідчення і вручення нагрудного знака "Ветеран військової служби" є наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку та один з таких документів:
- довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності I чи II групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби;
- посвідчення про нагородження медаллю "Ветеран Вооруженных Сил СССР".
Як вбачається із матеріалів справи, разом із заявою віл 07.07.2020 року позивачем надано копію військового квитка, копію довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, копію посвідчення інваліда війни, копія паспорту та ідентифікаційного коду (а.с.31).
Як передбачено положеннями п. 4 Порядку № 1601 посвідчення та нагрудний знак "Ветеран військової служби" вручаються ветеранові військової служби або за його дорученням рідним чи іншим особам військовими комісаріатами та органами пенсійного забезпечення Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, МВС, Управління державної охорони, Адміністрацією Держспецзв'язку за місцем проживання ветерана, за що одержувач посвідчення та нагрудного знака розписується у відповідному обліковому документі.
Відповідно до п. 2.8 Інструкції з організації роботи із соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей у Міністерстві оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 937 від 31 грудня 2014 року на обласні військові комісаріати покладаються, зокрема, керівництво та контроль за роботою районних військових комісаріатів із соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, а також здійснення перевірок цієї роботи щодо дотримання ними вимог законодавства; розгляд заяв і скарг з питань соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, що надходять до військового комісаріату, а також прийом громадян, які звернулися з цих питань; організація та проведення роботи з роз'яснення особам, звільненим з військової служби, та членам їх сімей законодавства з питань соціального забезпечення та пільг, установлених для них чинним законодавством, проведення зборів пенсіонерів, консультацій, оформлення наочних посібників, виступи в періодичній пресі тощо.
Відповідно до п. 11 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою КМУ № 389 від 03.06.2013, районні, об'єднані районні, міські, об'єднані міські військові комісаріати, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, видають в установленому порядку особам, які перебувають у запасі або відставці, посвідчення та інші документи на передбачені законодавством пільги.
Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.10.2019 року по справі № 1340/4376/18.
При цьому, згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.07.2017 року №492-р «Про реалізацію пілотного проекту щодо утворення територіального центру комплектування та соціальної підтримки» вказано, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (далі - територіальний центр) на період реалізації пілотного проекту здійснює повноваження, які покладені відповідно до законодавства на військові комісаріати, та забезпечує дотримання вимог законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації в особливий період людських і транспортних ресурсів на відповідній території, а начальник територіального центру здійснює повноваження, які покладені відповідно до законодавства на військового комісара.
На даний час Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки зареєстрований як юридична особа за кодом ЄДРПОУ 08402040 (колишня назва органу - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та виконує функції військового комісаріату.
Таким чином, твердження відповідача у спірній відмові про відсутність у нього повноважень щодо встановлення відповідного статусу та надання нагрудного знаку не відповідає нормативному регулюванню.
Суд також звертає увагу, що висновком Військово-лікарської комісії Південного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв встановлено, що отримана позивачем під час проходження військової служби травма пов'язана із виконанням обов'язків військової служби. Відповідач у спірній відмові вказує, що для надання статусу ветерана військової служби необхідний висновок щодо наявності поранення, контузії, каліцтва або захворювання, а не «травми», із чим суд не погоджується. В листі від 19.11.2020 року не наведено доводів того, яким чином травма відрізняється від поранення, чому не вважається наслідком поранення і яким кваліфікаційним ознакам травма не відповідає для її врахування у якості підстави для надання спірного статусу позивачеві.
Відповідач при оцінці заяви позивача вказує, що останній не є військовослужбовцем Збройних Сил України, а за даними мережі Інтернет військові частини, у яких проходив службу позивач, відносяться до військових частин Міністерства внутрішніх справ, які наразі діють у складі Національної Гвардії України. Суд критично оцінює вказані доводи відповідача у якості підстави для відмови у наданні спірного статусу, адже суб'єкт владних повноважень може діяти виключно на підставі та в межах Закону, а прийняття рішень на підставі інформації із мережі Інтернет, внесення інформації до якої є вільною можливістю кожного, не може вважатись обґрунтованою дією суб'єкта владних повноважень. Більше того, навіть у разі використання такої інформації відповідачем не забезпечено можливості перевірити вказані джерела, відсутні будь-які посилання на першоджерела. Також відповідачем не надано інформації щодо направлення запитів до Національної Гвардії України чи Міністерства оборони України для отримання інформації щодо особливостей роботи військових частин, у яких позивач проходив строкову військову службу.
Також суд звертає увагу, що після завершення строкової служби позивач став на облік у військоматі, а не в органах Міністерства внутрішніх справ.
Щодо тверджень відповідача про ненадання позивачем копії наказу про звільнення з військової служби суд зазначає, що згідно п.3 Порядку № 1601 підставою для видачі посвідчення і вручення нагрудного знака "Ветеран військової служби" є, зокрема, наказ про звільнення з військової служби в запас або у відставку. Втім, вказаним Порядком не передбачено, що такий наказ має бути наданий саме заявником, при цьому реквізити наказу про звільнення зазначені у копії військового квитка (наказ №101 від 21.05.1992р.).
З огляду на вказане суд дійшов висновку про протиправну та необґрунтовану відмову Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у наданні ОСОБА_1 статусу ветерана військової служби.
Відповідно до частин 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18 та справі №520/8576/18 від 26 грудня 2019 року.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
У спірних правовідносинах відповідач не навів належних обставин, що слугували підставою для відмови у наданні позивачу статусу ветерана військової служби.
З урахуванням наведеного, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав як зобов'язання видати ОСОБА_1 посвідчення та нагрудний знак «Ветеран військової служби».
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд відхиляє аргумент відповідача щодо розгляду вимог позивача в порядку ст.383 КАС України в межах справи №420/7105/20, адже оскаржуваною відмовою відповідач створив нові підстави для виникнення спору, формально виконавши рішення суду у справі №420/7105/20.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати, які підлягають розподілу, відсутні.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 08402040; 65044, м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 6) про визнання протиправною відмови, та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з відмови у наданні ОСОБА_1 статусу ветерана військової служби, викладені у листі від 19.11.2020р. №12641.
Зобов'язати Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки видати ОСОБА_1 посвідчення та нагрудний знак «Ветеран військової служби».
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя М.М. Аракелян