Справа № 1540/4619/18
31 травня 2021 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Рижук В.І., позивача ОСОБА_1 , представника третьої особи ГО «Жителі Гагарінського плато» - Николина О.Я., представника третьої особи ПП «ДОФІН» - адвоката Лимаря О.М., відповідач - не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву позивача про закриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Громадська організація “Жителі Гагаринського плато”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне підприємство “ДОФІН”, про визнання протиправними та скасування наказу та містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, третя особа на стороні відповідача - Приватне підприємство “ДОФІН”, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог про просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 07.11.2017 року № 01-06/189 про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 07.11.2017 року № 01-06/189;
- визнати протиправними та скасувати надані Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради ПП “ДОФІН” містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 07.11.2017 року за №01-06/189 на об'єкт: “нове будівництво жилих будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом, за рахунок знесення офіційної резиденції виконавчого комітету Одеської міської ради, яка складається з основної будівлі літ. “А”, бесідки літ. “Б”, гаражу літ. “В”, сторожки літ. “Г”, навісу літ. “Д”, сараю літ. “Е”, за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що, по-перше, земельна ділянка кадастровий номер 5110137500:51:005:0083 за адресою: АДРЕСА_1 , що передана Одеською міською радою у користування ПП «ДОФІН», згідно умов договору оренди землі від 06.04.2017 року та її цільового призначення не може використовуватись під нове будівництво 24-поверхових житлових багатоквартирних будинків, та по-друге, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 223 видані Управлінням архітектури та містобудування Одеської міськради 07.11.2017 року за № 01-06/189 за заявою ПП «ДОФІН», не відповідають вимогам містобудівного законодавства, містобудівній документації на місцевому рівні, державним будівельним нормам, стандартам і правилам, а саме: перевищують гранично допустиму висотність будинків, перевищують максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки, перевищують максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону). Позивач зазначав, що він проживає в будинку, що розташований на суміжній земельній ділянці. Тому видача відповідачем спірних містобудівних умов та обмежень безпосередньо впливає на його права та інших мешканців, зокрема, на безпечні та комфортні умови проживання у своїх будинках, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, гарантоване ст.50 Конституції України, та право на безпечне природне середовище, визначене ст.9 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”.
Додатковою підставою позову згідно заяви від 13.08.2019 року позивач зазначив, що оскаржуваний наказ від 07.11.2017 року, яким затверджено спірні містобудівні умови та обмеження, було підписано не начальником Управління архітектури та містобудування ОСОБА_2 , а його заступником ОСОБА_3 . При цьому, начальник Управління 07.11.2017 року був присутній на робочому місці, а отже повноваження видавати та підписувати накази у цей день були лише у нього. Тому позивач вважав, що заступник начальника Управління підписав оскаржуваний наказ за відсутності для цього правових підстав.
Ухвалою судді від 26.09.2018 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою від 12.03.2020 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалами суду провадження у справі неодноразово зупинялося у зв'язку з призначенням ескпертизи та у зв'язку із запровадженням обмежувальних протиепідемічних заходів, застосованих у зв'язку із введенням на території України карантину.
Протокольною ухвалою від 20.05.2021 року поновлено провадження у справі, судове засідання призначене на 31.05.2021 року на 15 год. 30 хв.
31.05.2021 року позивач подав до суду заяву про закриття проваадження у справі, яка обгрунтована тим, що відповідно до останньої правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, висловленої у постанові від 17.02.2021 року по справі № 420/288/20 у подібних правовідносинах, вимоги про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третьою особою будівельних робіт.
Тому, посилаючись на п.1 ч.1 ст.238, ст.239 КАС України, позивач просив закрити провадженян у справі, вважаючи, що вона не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та роз'яснити йому, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд даного спору.
Розглянувши заяву позивача, заслухавши думку учасників справи, що з'явилися у судове засідання, суд дійшов висновку, що заява позивача є обгрунтованою та підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом пункту 2 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У Кодексі адміністративного судочинства України (пункт 2 частини першої статті 4 цього Кодексу) термін “публічно-правовий спір” вживається у такому значенні:
публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Суб'єктом владних повноважень, у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження
Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Важливо відзначити й те, що до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17, від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 22.01.2020 у справі №826/8592/16 тощо.
Водночас, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.
Судом встановлено, що ПП «ДОФІН» здійснюється будівництво 24-поверхових житлових багатоквартирних будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:51:005:0083.
В якості вихідних даних для проектування та подальшого будівництва ПП «ДОФІН» використовує містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 07.11.2017 року за № 01-06/189, які видані Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради.
Позивач ОСОБА_1 , який звернувся за захистом своїх прав до суду, проживає в безпосередній близькості з земельною ділянкою, на якій проводяться будівельні роботи, вважає містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 07.11.2017 року за № 01-06/189, які видані Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради, такими, що прямо порушують його права та інтереси.
Суд звертає увагу на те, що позивач фактично оспорює містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, які є правовим актом індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов'язки у першу чергу для тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано і стосується прав саме цих суб'єктів, зокрема, ПП «ДОФІН».
У свою чергу, позивач не був безпосереднім учасником публічно-правових відносин, які виникли між Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради та ПП «ДОФІН», та у межах яких прийняті оскаржувані містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, а також не звертався до відповідача щодо реалізації своїх певних суб'єктивних прав у таких відносинах. Жодних актів, які були б наслідком здійснення відповідачем публічно-владних управлінські функції безпосередньо щодо позивача і породжували б для нього певні права, встановлювали обов'язки, у даному конкретному випадку не приймалося.
Суд звертає увагу, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, залежно від суб'єктного складу правовідносин.
За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 4 цього ж Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями частини першої статті 5 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Отже, вимоги про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та наказу про надання цих містобудівних умов та обмежень є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третьою особою будівельних робіт.
Аналогічна правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.08.18 у справі № 815/1568/16 та від 05.12.18 у справі № 804/3091/18.
Крім того, такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2021 року по справі №420/288/20, яка є останньою правовою позицією Верховного Суду в подібних правовідносинах на час вирішення судом даного процесуального питання.
При цьому згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.20 у справі № 910/719/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.19 у справі № 757/31606/15-ц).
В свою чергу, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою 30.01.19 у справі № 755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Як зазначено судом вище, звернення позивача до суду з цим позовом обумовлено необхідністю захисту інтересів приватноправового характеру, які порушені третьою особою внаслідок здійснення будівельних робіт, що обмежило права позивача, як особи, що проживає в безпосередній близькості із земельною ділянкою, на якій проводяться будівельні роботи, на безпечні та комфортні умови проживання, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на безпечне природне середовище.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно ч. 1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
При зазначених вище обставинах, Одеський окружний адміністративний суд не є “встановленим законом судом” щодо розгляду такого спору, у зв'язку з чим заява позивача про закриття провадження у справі є обгрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, а також суб'єктний склад сторін у спірних правовідносинах, предмет та підстави позову у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що даний спір підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 238, ст.239, 248, 256, 293 КАС України, суд,
Заяву позивача ОСОБА_1 - задовольнити.
Провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Громадська організація “Жителі Гагаринського плато”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне підприємство “ДОФІН”, про визнання протиправними та скасування наказу та містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки - закрити.
Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами підсудності, встановленими ЦПК України.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено суддею 07.06.2021 року.
Суддя В.В. Андрухів
.