Справа № 420/10642/20
07 червня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відновити з 01.10.2019р. виплату пенсії ОСОБА_1 ; провести перерахунок і виплату пенсії з урахуванням двох довідок про додатковий стаж - 2 роки, 11 місяців і 6 днів на території РФ - з дати звернення, 06.09.2011; відповідно до Постанови КМУ №251 зробити перерахунок пенсії з коефіцієнтом 1,11 з 01.05.2020 року і виплатити належні ОСОБА_1 1000грн. за квітень 2020р., оскільки розмір пенсії становить 3660,29грн., тобто менше 5000,00 грн.; всі виплати провести через рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у банку Південний; всі виплати провести з урахуванням індексу інфляції - аналогічно правової позиції ООАС по справі 2018р., відповідно до Законів України - №1058-VI, ст. 46, п.2 і №2050-ІІІ.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії, повернуто позивачеві.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 р. задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
10.03.2021р. вказана адміністративна справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/10642/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що протягом 2011-2018 року позивач звертався до національних судів із позовами до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо призначення та виплати належної йому пенсії. В результаті судових процесів позивачу було призначено виплату пенсії з 2011 року. Разом з тим, як вказує позивач, 24.10.2019 року йому стало відомо, що на його банківський рахунок не було переведено пенсію. Позивач 28.10.2019 року звернувся із запитом до головного управління щодо причин припинення виплати пенсії та в подальшому направляв повторні звернення 30.10.2019 та 06.11.2019 року. Також, позивач звернувся 12.11.2019 року до Пенсійного фонду України. 26.12.2019 року позивач отримав відповідь Пенсійного фонду України, з якої позивачу стало відомо щодо необхідності звернення до органів пенсійного фонду із відповідною заявою про поновлення виплати пенсії.
Враховуючи зазначене, позивачем засобами поштового зв'язку 21.02.2020 року та 22.02.2020 року направлено до Київського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області Заяву № 1 (доповнений стаж) про перерахунок пенсії від 20 лютого 2020 року та Заяву № 2 (поновлення пенсії) від 20 лютого 2020 року. В подальшому листом від 24.06.2020 року позивач отримав копії листів пенсійного фонду від 12.02.2020 року та 17.04.2020 року, в яких зазначено про припинення виплати пенсії у відповідності до вимоги Кабінету Міністрів України № 1596. Разом з тим, станом на дату звернення з цим позовом до суду виплата пенсії позивачу не поновлена, а також не здійснено її перерахунок у відповідності до заяв позивача від 20 лютого 2020 року, у зв'язку з чим, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Представник відповідача 07.04.2021 року (вхід. № 17448/21) надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував з тих підстав, що Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 передбачено, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером (опікуном, піклувальником) особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації). Відтак, представник відповідача вказує на те, що виплату позивачу призупинено з 01.10.2019 року, оскільки позивачем не подано заяву про поновлення пенсії у встановлений законодавством спосіб.
05.04.2021 року позивач надав до суду відповідь на відзив (вхід. № ЕП/9078/21), в якій зазначив про безпідставність та обґрунтованість доводів відповідача викладених у відзиві на позов.
Станом на дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
З урахуванням положень ч.1 ст.120, ч.6 ст.120 КАС України, ст.258 КАС України, зважаючи на період перебування головуючого судді по справі у відпустці, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст. 258 КАС України.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, протягом 2011-2018 року позивач звертався до національних судів із позовами до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо призначення та виплати належної йому пенсії. Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що позивачу було призначено виплату пенсії з 2011 року, яку в подальшому призупинено з 01.10.2019 року. Позивач 28.10.2019 року звернувся із запитом до головного управління щодо причин припинення виплати пенсії та в подальшому направляв повторні звернення 30.10.2019 та 06.11.2019 року. Також, позивач звернувся 12.11.2019 року до Пенсійного фонду України. 26.12.2019 року позивач отримав відповідь Пенсійного фонду України, з якої позивачу стало відомо щодо необхідності звернення до органів пенсійного фонду із відповідною заявою про поновлення виплати пенсії.
Вказані обставини не заперечувались сторонами під час розгляду справи.
Враховуючи зазначене, позивачем засобами поштового зв'язку 21.02.2020 року та 22.02.2020 року направлено до Київського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області Заяву № 1 (доповнений стаж) про перерахунок пенсії від 20 лютого 2020 року (а.с. 98) та Заяву № 2 (поновлення пенсії) від 20 лютого 2020 року (а.с.99). В подальшому листом від 24.06.2020 року позивач отримав копії листів пенсійного фонду від 12.02.2020 року та 17.04.2020 року, в яких зазначено про припинення виплати пенсії у відповідності до вимоги Кабінету Міністрів України № 1596. Разом з тим, станом на дату звернення з цим позовом до суду виплата пенсії позивачу не поновлена, а також не здійснено її перерахунок у відповідності до заяв позивача від 20 лютого 2020 року, у зв'язку з чим, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області відновити з 01.10.2019р. виплату пенсії ОСОБА_1 ; провести перерахунок і виплату пенсії з урахуванням двох довідок про додатковий стаж - 2 роки, 11 місяців і 6 днів на території РФ - з дати звернення, 06.09.2011; відповідно до Постанови КМУ №251 зробити перерахунок пенсії з коефіцієнтом 1,11 з 01.05.2020 року і виплатити належні ОСОБА_1 1000грн. за квітень 2020р., оскільки розмір пенсії становить 3660,29грн., тобто менше 5000,00 грн.; всі виплати провести через рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у банку Південний; всі виплати провести з урахуванням індексу інфляції - аналогічно правової позиції ООАС по справі 2018р., відповідно до Законів України - №1058-VI, ст. 46, п.2 і №2050-ІІІ., підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Відповідно до положень статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Так, відповідно до пункту 1 частини 1 цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбаченихКонституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Виходячи з наведених законодавчих норм особа, проживаючи в США, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Таким чином, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Частиною 5 статті 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
В свою чергу, питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ 25 листопада 2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846) (далі Порядок).
Пунктом 1.1 Порядку передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до пункту 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Стаття 59 Конституції України передбачає, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Отже, чинні норми законодавства містять положення, що дозволяють звернення пенсіонера з заявою про поновлення, перерахунок виплати пенсій не особисто, а через представника.
Суд зазначає, що під особистим зверненням пенсіонера, слід розуміти особисте підписання пенсіонером заяви про виплату пенсії, а не фізичне переміщення цієї особистої заяви пенсіонера до приймальні відповідача.
Доводи відповідача про те, що особисто підписана заява пенсіонера може бути передана в пенсійний фонд тільки ним особисто, не просто звужує конституційне право на звернення за допомогою через уповноваженого представника відповідно до Закону України “Про звернення громадян”, а й взагалі унеможливлює право пенсіонера, який проживає за кордоном, на поновлення пенсії.
Також, суд зазначає, що у такому разі зазначені тлумачення норм права звужують право позивача на пенсію у порівнянні з нормами, викладеними у спеціальному Законі України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, що має вищу юридичну силу.
Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а.
Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі.
Згідно з частиною другою статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Отже, після отримання відповідної заяви від позивача про поновлення виплати пенсії відповідач повинен був розглянути цю заяву та прийняти мотивоване рішення, у разі необхідності - у відповідності з вимогами пункту 4-2 Порядку №22-1 вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством.
Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивачем засобами поштового зв'язку 21.02.2020 року та 22.02.2020 року направлено до Київського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області Заяву № 1 (доповнений стаж) про перерахунок пенсії від 20 лютого 2020 року та Заяву № 2 (поновлення пенсії) від 20 лютого 2020 року.
Однак, у даному випадку мотивоване рішення відповідачем не приймалось, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку вирішення питання про поновлення виплати пенсії та про перерахунок пенсії з урахуванням довідок про додатковий стаж.
Таким чином, суд дійшов висновку про допущення бездіяльності відповідачем щодо не розгляду заяв позивача від 20 лютого 2020 року про поновлення виплати пенсії та перерахунок згідно додаткових довідок чим порушено конституційні права позивача на пенсійне забезпечення.
На підставі викладеного, судом встановлено, що відповідач не розглянувши заяви про поновлення пенсії та її перерахунок від 20 лютого 2020 року, діяв необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, без дотримання принципу рівності перед законом, тобто, з порушенням вимог ч.2 ст.2 КАС України.
Завдання адміністративного судочинства полягає в гарантуванні ефективного захисту порушених прав осіб, що звертаються до суду за захистом цих прав, з урахуванням принципу розподілу влади, за суті яким на адміністративний суд покладено обов'язок контролю легальності дій та рішень суб'єктів владних повноважень, які мають діяти у визначених законом межах та на власний розсуд при виборі одного законного рішення із кількох можливих варіантів.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Суд звертає увагу, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В даному випадку належним способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов'язання відповідача розглянути заяви позивача направлені до Київського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області, а саме Заяву № 1 (доповнений стаж) про перерахунок пенсії від 20 лютого 2020 року та Заяву № 2 (поновлення пенсії) від 20 лютого 2020 року й прийняти відповідне рішення із урахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні.
В свою чергу, позовні вимоги щодо проведення перерахунку пенсії відповідно до Постанови КМУ №251 з коефіцієнтом 1,11 з 01.05.2020 року; виплата 1000 грн. за квітень 2020р., виплати з урахуванням індексу інфляції, відповідно до Законів України - №1058-VI, ст. 46, п.2 і №2050-ІІІ є похідними від вимог позивача про зобов'язання відповідача поновити пенсію та здійснити перерахунок, отже враховуючи, що відповідачем не було розглянуто заяви позивача про поновлення виплати пенсії та здійснення її перерахунку такі вимоги є передчасними.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії, є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не розгляду заяв ОСОБА_1 , а саме Заяви № 1 (доповнений стаж) про перерахунок пенсії від 20 лютого 2020 року та Заяви № 2 (поновлення пенсії) від 20 лютого 2020 року направлених до Київського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області розглянути заяви ОСОБА_1 , а саме Заяви № 1 до Київського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області (доповнений стаж) про перерахунок пенсії від 20 лютого 2020 року та Заяви № 2 до Київського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області (поновлення пенсії) від 20 лютого 2020 року із врахуванням висновків суду викладених в цьому рішенні.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна, 83, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у загальному розмірі 841,00 грн. (вісімсот сорок одна гривня), згідно платіжного доручення №2195 від 25.09.2020 року.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Ю.В. Харченко