08 червня 2021 року Справа № 280/154/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстрований: АДРЕСА_1 ; проживає: АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спора - Хортицький відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (вул. Василя Сергієнка, буд. 48-а, м. Запоріжжя, 69096) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії,
11.01.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява, передана відділенню поштового зв'язку для надіслання до суду 06.01.2021, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спора - Хортицький відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), в якій позивач, після уточнення позовних вимог, просить суд:
визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) 16.11.2020 №Ф-58333-50, якою вимагається від позивача сплатити борг з недоїмки по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 35588 грн. 74 коп., який виник станом на 31.10.2020, відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів;
зобов'язати відповідача здійснити коригування інтегрованої картки платника єдиного внеску позивача з метою виключення (списання) заборгованості по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 35588 грн. 74 коп., який виник станом на 31.10.2020.
Крім того, просить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, справу розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін до суду.
Також позивачем подана заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Ухвалою від 12.01.2021 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
27.01.2020 від позивача до суду надійшла заява на усунення недоліків позову, до якої доданий уточнений позов.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувана вимога є протиправною та такою, що прийнята в супереч приписів чинного законодавства України. Зазначає, що він підприємницьку діяльність не здійснював та доходу з неї не отримував, оскільки ще в 2005 році припинив підприємницьку діяльність. Крім того, позивач вказує на те, що у період з 2005 по теперішній час він був і є найманим працівником за якого єдиний внесок сплачує роботодавець (ТОВ «АТБ-МАРКЕТ). Позивач вважає, що у спірний період він був застрахованою особою, а відповідно не мав обов'язку подвійно сплачувати єдиний внесок. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою від 29.01.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/154/21, судове засідання призначено без виклику (повідомлення) сторін. Залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Хортицький відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - третя особа). Витребувано у відповідача: розрахунок суми боргу позивача з єдиного внеску та докази обґрунтованості нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску, інформацію про сплачені позивачем (чи податковим агентом за позивача) протягом 2017-2020 року суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податкову звітність позивача (як фізичної особи-підприємця) за період 2017-2020 роки, відомості з інтегрованої картки платника податків - позивача з єдиного внеску та податків (у разі наявності у позивача заборгованості з відповідних зборів та податків).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 24.02.2021 за вх.№11045. У відзиві відповідач зазначив, що позивач у спірний період обліковувався на податковому обліку у ГУ ДПС у Запорізькій області як фізична особа - підприємець. Посилається на те, що з 2017 року набули чинності зміни, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями. Так, з 2017 року у разі якщо такими платниками податку не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, при цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»). З 01.01.2018 фізичні особи-підприємці, які застосовували загальну систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а також члени фермерських господарств зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»). Зауважує, що позивачем належним чином не виконувались норми ст. 9 цього Закону, а саме єдиний внесок на відповідні рахунки не сплачено, у зв'язку із чим ГУ ДПС у Запорізькій області було сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) за формою та у строки, визначені законодавством. Також посилається на те, що робота за трудовим договором на підприємстві (установі) не перешкоджає позивачу займатися підприємницькою діяльністю. Вважає, що позивач має обов'язок сплати єдиного внеску на загальних підставах відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». На підставі викладеного, з посиланням на практику Третього апеляційного адміністративного суду та Верховного Суду, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Крім того, вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.
Також, 24.02.2021 від відповідача надійшло клопотання про процесуальне правонаступництво, в якому він просить суд замінити відповідача по справі №280/154/21 з Головного управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945) на правонаступника - Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ ВП 44118663).
Розглянувши заявлене клопотання суд зазначає наступне.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.44 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року №2747-IV (зі змінами та доповненнями) (надалі - КАС України) учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Частиною 7 ст. 5 Закону «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 №3166-VI (зі змінами та доповненнями) встановлено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року №893 «Про деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» утворено територіальні органи державної податкової служби. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року №893 «Про деякі питання територіальних органів Державної податкової служби», ДПС України видано наказ від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів ДПС». Наказом Державної податкової служби України від 08.10.2020 №556 ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи ДПС. Наказом Державної податкової служби України від 12.11.2020 №643 затверджено положення про територіальні органи.
Згідно з п. 1 Положення про Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 44118663), затвердженого Наказом ДПС України №643 від 12.11.2020 останнє є правонаступником усіх прав та обов'язків Головного управління ДПС у Запорізькій області (ЄДРПОУ 43143945).
Наказом Державної податкової служби України від 24.12.2020 року №755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» визначено розпочати здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови №893.
Згідно п. 7 ст.4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Суд зазначає, що під публічним правонаступництвом слід розуміти повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції; це вступ у чинні адміністративно-правові відносини нового суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) на місце суб'єкта, що або припинив своє існування або повністю чи частково позбувся адміністративної компетенції.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі №2а-23895/09/1270 (адміністративне провадження №К/9901/6228/18).
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа №524/4478/17), від 20 лютого 2019 року (справа №826/16659/15).
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 11 жовтня 2019 року по справі №812/1408/16 особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов'язків, що відбувається із суб'єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.
Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб'єктом владних повноважень.
З урахуванням викладених обставин суд вважає за необхідне клопотання відповідача задовольнити та замінити відповідача по справі №280/154/21 з Головного управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945) на правонаступника - Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ ВП 44118663).
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що 16.11.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області було складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58333-50, якою позивача зобов'язано сплати недоїмку з єдиного внеску в розмірі 35588,74 грн., яка обліковувалась станом на 31.10.2020 (а.с. 28).
Позивач, вважаючи винесену вимоги протиправними, звернувся з даним позовом до суду.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до ст.1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 1 статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
Частиною другою статті 6 Закону №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).
Суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.
В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, судом встановлено, що відповідно до записів в трудовій книжки позивача НОМЕР_1 в періоди: з 06.12.2016 по 06.04.2017, з 11.12.2017 по 03.04.2018, з 13.12.2018 по теперішній час позивач був та є найманим працівником на ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» (а.с. 24-27).
Нарахування та сплата єдиного внеску роботодавцем позивача здійснювалась та здійснюються у розмірі встановленому діючим законодавством, з огляду на що, роботодавцем позивача сплата єдиного внеску за останнього, здійснювалась як за найманого працівника.
Таким чином, суд приходить до висновку, що страхувальником-роботодавцем систематично сплачується внесок з заробітної плати позивача.
Суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, а також у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 05 грудня 2019 року (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа №0440/5632/18) та інших.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу, та у зв'язку з нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у позивача відсутній обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем.
Також суд звертає увагу, що 01 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI, (надалі також - Закон №2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року.
Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення №2390-VI у зв'язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19 травня 2011 року N 3384-VI (надалі також - Закон №3384-VI) викладено в наступній редакції:
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Відповідач в наданому відзиві зазначив, що « ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) згідно реєстраційної та облікової картки платника податків перебуває на обліку як фізична особа - підприємець з 02.09.2003 - 831 - ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДПС У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ ВОЗНЕСЕНІВСЬКА ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА ІНСПЕКЦІЯ (ХОРТИЦЬКИЙ РАЙОН М.ЗАПОРІЖЖЯ), 15.02.2021 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, стан платника податків - 11- ПРИПИНЕНО, АЛЕ НЕ ЗНЯТО З ОБЛІКУ (КОР НЕ ПУСТІ).».
Проте, доказів того, що ОСОБА_1 звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР, відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», відповідачем не надано.
Більш того, в матеріалах справи наявна довідка Управління Пенсійного фонду України в Хортицькому районі м.Запоріжжя «Про зняття з обліку» від 15.03.2015 №169, відповідно до якої позивача знято з обліку, як фізичну особу-підприємця з 15.03.2005 (а.с. 20).
Також, наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 28.12.2020, відповідно до якого, фізичної особи-підприємців ОСОБА_1 не знайдено (а.с. 21).
Судом на офіційному сайті Міністерства юстиції України перевірені дані щодо наявності фізичної особи-підприємця з РНОКПП НОМЕР_2 , та було встановлено, що 11.02.2021 внесено запис за №2001030170000112082 про державну реєстрацію ОСОБА_1 , дата реєстрації 28.03.2003.
15.02.2021 внесено запис №2001030060001112082 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за власним рішенням.
Таким чином, станом на дату визначення позивачу зобов'язань з єдиного внеску в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були відсутні дані щодо ФОП ОСОБА_1 з РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).
У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).
Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі №817/149/17, від 29.03.2018 у справі №813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковим для суду при вирішенні даної справи.
Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року по справа №260/81/19 (Провадження № 11-118апп20) «Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.».
«Велика Палата Верховного Суду також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.».
Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Суд також враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 по справі «Вєренцов проти України», в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.
Крім того, у рішенні від 03.04.2008 по справі «Корецький та інші проти України», ЄСПЛ наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.
У рішенні від 09.01.2013 по справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява № 21722/11 ЄСПЛ наголошено, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи «доброго врядування» і «належної адміністрації».
У п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE («Рисовський проти України») заява №29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування», відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). При цьому, Суд наголосив, що саме на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).
Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що позивач не має спеціального статусу фізичної особи - підприємця, що в свою чергу б створювало обов'язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок на рівні не нижче мінімального в незалежності від отримання доходу.
Суд вважає, що безпідставне винесення контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) щодо позивача, порушує права та інтереси останнього, що вимагає додаткових затрат часу та матеріальних витрат.
В зв'язку з чим, належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача буде виключення з інтегрованої картки платника податків інформації про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 35588,74 грн. станом на 31.10.2020.
Суд не приймає посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 11.09.2018 по справі №826/11623/16 та від 13.11.2018 по справі №813/4686/16 оскільки предмети та підстави позовів по даним справам є відмінними (не тотожними) від даної справи.
Також суд вважає безпідставним посилання відповідача на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.11.2020 по справі №280/2854/20, оскільки вказана постанова була скасована постановою Верховного Суду від 16.03.2021.
Стосовно твердження відповідача, що позивачем було пропущено строк звернення до суду, то дане питання було вирішено судом під час вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
Щодо інших доводів відповідача викладених у відзиві, то суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин справи дає підстави суду визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. (а.с.10), який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 52, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Клопотання Головного управління ДПС у Запорізькій області про процесуальне правонаступництво - задовольнити.
Замінити відповідача по справі №280/154/21 з Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 43143945) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м.Запоріжжя, Запорізька область, 69107; код ЄДРПОУ ВП 44118663).
Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстрований: АДРЕСА_1 ; проживає: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ ВП 44118663), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спора - Хортицький відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (вул. Василя Сергієнка, буд. 48-а, м. Запоріжжя, 69096; код ЄДРПОУ 35037233) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) 16.11.2020 №Ф-58333-50, якою вимагається від ОСОБА_1 сплатити борг з недоїмки по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 35588 грн. 74 коп., який виник станом на 31.10.2020.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування інтегрованої картки платника єдиного внеску ОСОБА_1 шляхом виключення заборгованості по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 35588 грн. 74 коп. станом на 31.10.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривен 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 08.06.2021.
Суддя Р.В. Кисіль