07 червня 2021 року Справа № 280/2937/21 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Сацький Р.В., розглянувши клопотання відповідача про залишення без розгляду позову
за позовом ОСОБА_1
до - Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,-
12 квітня 2021 року до Запорізького окружного адміністративного суду через систему «Електронний Суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до - Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ), щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки при звільненні з 13.11.2018 по день фактичної виплати, а саме по 26.02.2021, включно;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки при звільненні з 13.11.2018 по 26.02.2021, включно у розмірі 219 466,72 грн без відрахування з цієї суми податків та зборів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2020 по справі №280/3834/20 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 08.04.2016 по 13.11.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.11.2018. На виконання вказаного рішення 26.02.2021 відповідач здійснив виплату вказаної суми. Тому у позивача виникають підстави для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України та отримання позивачем середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за зазначеним рішенням суду. У зв'язку із вищенаведеним, позивач звернувся до суду із даним позовом. Також у позовній заяві міститься клопотання щодо стягнення правничих витра у розмірі 3500,00 грн.
Ухвалою суду від 15.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
12 травня 2021 року від представника відповідача через канцелярію суду (вх. №26754) надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує у повному обсязі та вважає, що позовна заява є необгрунтованою та безпідставною. Представник відповідача зазначає, що згідно ст. 117 КЗпП України не може розповсюджуватися на зазначені правовідносини. Також представник відповідача наголошує на пропуск строку звернення позивачем до суду із даним позовом. З наведених підстав просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Судом встановлено, ОСОБА_2 проходив військову службу та набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 08.04.2016 серії НОМЕР_3 .
Відповідачем не оспорюється, що ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 08.04.2016.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.11.2018 №302 позивача звільнено у запас відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту), виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2020 по справі №280/3834/20 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 08.04.2016 по 13.11.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.11.2018.
На виконання вказаного рішення 26.02.2021 відповідач здійснив виплату суми за рішенням суду у розмірі 10794,00 грн.
Оскільки Відповідач здійснив повний розрахунок із позивачем при звільненні лише 26.02.2021, Позивач набув право на виплату йому Відповідачем середнього заробітку за весь період затримки повного розрахунку при звільненні відповідно до вимог ст.ст. 116, 117 КЗпП.
З наведених підстав звернувся з даним позовом до суду.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Стаття 117 КЗпП Українипередбачає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів ст. 94, 116, 117 КЗпП Україниі статтей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці'середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Судом також встановлено, що при звільненні позивача з військової служби відповідач не виплатив позивачу належні суми коштів одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, позаяк така грошова допомога була виплачена позивачеві лише у 26.02.2021 та сторонами не заперечується, у зв'язку із чим позивач 12.04.2021 звернувся до суду з цим позовом про стягнення відповідача відповідно до статті 117 КЗпП України середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме: за період з 13.11.2018 по 26.02.2021.
Отже, спірні правовідносини, які склались у цій справі, стосуються несвоєчасного розрахунку з працівником при звільненні, а відтак є трудовим спором, строк звернення до суду для вирішення якого визначений у частині першій статті 233 КЗпП України.
Таким чином, спірним питанням у цій справі є визначення строку звернення до адміністративного суду з таким позовом та його дотримання позивачем.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із невиплатою позивачеві у день звільнення зі служби у військовій службі всіх належних йому сум.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте, слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.
За такого правового врегулювання, суд доходить висновку щодо обмеження права позивача на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку, оскільки такий висновок ґрунтується на застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2021 у справі №460/4872/20 (провадження №К/9901/2053/21).
При цьому, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд вважає за необхідне зауважити, що в аспекті спірних правовідносин слід дійти висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а положення частини другої статті 233 КЗпП України, якими передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, стосуються виключно звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.
У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
При цьому, юридично значимими обставинами в межах спірних правовідносин є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Встановлюючи своєчасність розрахунку з позивачем при звільненні, суд зазначає, що позивача звільнено 13.11.2018, а остаточний розрахунок з позивачем проведено 26.02.2021, та не заперечується сторонами.
Тобто, днем фактичного розрахунку з позивачем є 26 лютого 2021 року, і саме з цього дня необхідно обчислювати строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що позивач до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні звернувся лише 12 квітня 2021 року, тобто з пропуском встановленого ч.5 ст.122 КАС України місячного строку з дня остаточного з ним розрахунку.
З заявою про поновлення строку на звернення до суду позивач не звертався.
У позовній заяві позивачем, у якості дотримання строку звернення до суду зазначено, що 03.03.2021 він звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплати середньомісячного заробітку та отримав листа від відповідача 01.04.2021 не є поважною підставою дотримання строку звернення до суду.
За змістом приписів ч.ч. 1-3 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Вказаній нормі кореспондують приписи п.8 ч.1 ст.240 КАС України, якою встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Разом з цим, ч.1 ст.121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно, чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
З урахуванням положень ст.ст. 122, 123 КАС України обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.
Оцінюючи обставини, що перешкоджали реалізації процесуального права на звернення до суду, на які позивач посилається як на поважні, суд виходить з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів і з того, чи мав позивач за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду (чи відсутні були вагомі перешкоди, труднощі для реалізації цього права).
Як зазначено вище, позивачем заяву про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин такого пропуску не надано.
Суд критично оцінює зазначені підстави позивача, оскільки про виплату суми компенсації за невикористані відпустки за рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.08.2020 по справі №280/3908/20 позивачу було достеменно відомо з дня отримання компенсації, тобто 26.02.2021.
Позивач чітко повинен був розуміти, що це саме кошти на виплату за рішенням суду і інші виплати від відповідача надходити не повинні, тобто це є фактичним остаточним розрахунком.
За наведених обставин, наведені представником позивача причини пропуску строку звернення до суду, які зазначені у позовній заяві не є поважними.
Таким чином, встановивши, що позовна заява про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні подана позивачем до суду після спливу місячного строку звернення до суду, та без заявлення позивачем обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску, суд дійшов висновку про залишення цієї позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали виготовлено 07.06.2021.
Суддя Р.В. Сацький