02 червня 2021 року м. Ужгород№ 260/4499/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Гаврилка С.Є.,
з участю секретаря судового засідання - Поп Н.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 - не з'явився;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - представник - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
21 грудня 2020 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернулася з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063), яким просить суд: "1. Визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України Закарпатської області та зобов'язати відповідача призначити пенсію ОСОБА_1 починаючи із 08 вересня 2019 року.".
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у даній справі відмовлено.
Свої позовні вимоги позивач мотивував наступним. Позивач вказує, що його загальний трудовий стаж складає більше 30 років 11 місяців 4 дні. 08 жовтня 2019 року при досягненні позивачем віку 60 років, він звернувся до відповідача із заявою про призначення пільгової пенсії за віком. В підтвердження свого стажу надав відповідні документи. Однак, на протязі значного часу їй ніяких повідомлень не надходило і ніяких письмових рішень не надавали. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною а тому звернувся в суд за захистом своїх законних прав та інтересів. Вважає, що в неї наявний необхідний трудовий стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за віком, що стверджується записами в трудових книжках. У зв'язку з вищевикладеним, позивач вважає, що відповідачем безпідставно обмежено його право на отримання пенсії за віком.
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача просить суд в задоволенні позову відмовити повністю. Зазначає, що відсутні правові підстави для призначення пенсії за віком, оскільки у позивача страховий стаж роботи становить лише 22 роки 1 місяць 3днів. До страхового стажу позивачу не зараховано період роботи у Приватному підприємстві "Емпайер" з 10 червня 2005 року по 22 серпня 2010 року, оскільки згідно відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування дані про індивідуальні відомості ОСОБА_3 відсутні. Відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж з 01.07.2000 р. обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Також приватне підприємство "Емпайер" згідно відомостей з реєстру страхувальників перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду, але жодної звітності за весь період діяльності підприємство не подавало.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, хоча судом вживалися заходи щодо їх виклику, що передбачені Главою 7 Розділу І КАС України.
У відповідності до рекомендованого повідомлення про вручення, яке повернулося на адресу суду, 24 квітня 2021 року позивачем було отримано повістку про виклик в судове засідання, що призначене на 02 червня 2021 (а.с. 60).
01 червня 2021 року на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду надійшла заява від представника позивача, відповідно до якого останній просив відкласти судове засідання , у зв'язку з участю представника в судовому засіданні в іншій справі (а.с. 61). Звертаючись до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи представником позивача не було надано доказів, які б свідчили про наявність поважних причин.
У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Оскільки позивач та його представник належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, в матеріалах справи наявна правова позиція учасників справи щодо спірних правовідносин, судом вирішено відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення судового засідання, оскільки неявка позивача та його представника не перешкоджає судового розгляду по суті. Відповідна ухвала зафіксована у протоколі судового засідання.
Представник відповідача в судовому засіданні, проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 08 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Воловецького відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Головного управління із заявою про призначення пенсії по віку (а.с.а.с. 62, 63).
За результатом розглянутих документів Головним управлінням прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 071950001095 від 09 жовтня 2019 року, оскільки, страховий стаж роботи позивача становить лише 22 роки 1 місяць 3 дні, що є недостатнім для призначення пенсії по віку (а.с. 65).
В матеріалах справи міститься лист Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області відповідно до якого було повідомлено позивача про відмову в призначенні пенсії, при цьому вказаний лист не містить вихідної дати та номеру (а.с. 66).
Крім того, 20 серпня 2020 року позивач звернувся до відповідача зі скаргою відповідно до якої останні просив повідомити про причини не розгляду питання про призначення йому пенсії (а.с. 10).
Відповідач вказує, що до страхового стажу позивачу не зараховано період роботи у Приватному підприємстві "Емпайер" з 10 червня 2005 року по 22 серпня 2010 року, оскільки згідно відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування дані про індивідуальні відомості ОСОБА_1 відсутні. Відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж з 01 липня 2000 року обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Також приватне підприємство "Емпайер" згідно відомостей з реєстру страхувальників перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду, але жодної звітності за весь період діяльності підприємство не подавало. У зв'язку із тим, що записи в трудовій книжці НОМЕР_2 позивача про періоди роботи у Приватному підприємстві "Емпайер" з 10 червня 2005 року по 22 серпня 2010 року не підтверджені даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тому відповідно і немає жодних законних підстав зарахувати дані періоди роботи до страхового стажу.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Правовідносини сторін, що виникають у сфері реалізації особами, які мають право на пенсію, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України, регулюються нормами Конституції України, Закону України "Про пенсійне забезпечення" та інших нормативно - правових актів, що регулюють відносини у сфері пенсійного законодавства.
У відповідності до статті 6 частини 2 Конституції України Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 24 Конституції України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до статті 48 частини 1 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналогічна норма міститься й у пункті 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року за № 58.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі по тексту - Порядок № 637) передбачено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовим стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Таким чином, трудова книжка має містити дані щодо факту перебування особи в трудових відносинах для підтвердження наявності трудового стажу та є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Як вбачається з відомостей наявних в трудовій книжці позивача. серії НОМЕР_2 , 10 червня 2005 року позивача було прийнято згідно наказу № 4 від 10 червня 2005 року бригадиром будівельної бригади № 4 в Приватному підприємстві "Емпайер", 28 серпня 2010 року на підстави наказу № 12 від 28 серпня 2010 року позивача було звільнено з роботи за власним бажанням по статті 38 КЗпП України (а.с.а.с. 5-9).
Що стосується доводів відповідача, що записи в трудовій книжці НОМЕР_2 позивача про періоди роботи у Приватному підприємстві "Емпайер" з 10 червня 2005 року по 22 серпня 2010 року не підтверджені даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тому відповідно і немає жодних законних підстав зарахувати дані періоди роботи до страхового стажу, суд дійшов до наступних висновків.
Як встановлено судом під час розгляду даної справи, відповідачем не заперечується факт перебування позивач на відповідних посадах та на наявності трудового стажу, однак позивачу було відмовлено в призначенні пенсії через відсутність доказів нарахування заробітної плати, відсутності нарахування та сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Проте, як визначено статтею 24 частиною 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року, № 1058-IV, який набув чинності з 01 січня 2004 року, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За період до 01 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалось відповідно до статей 56-63 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до статті 56 частини 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 56 частини 3 пункту "а" Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;
Отже, незалежно від того, коли призначатиметься пенсія, робота до 01 січня 2004 року, як постійна, так і тимчасова, як з повним, так і з неповним робочим днем, незалежно від суми сплачених внесків зараховується до страхового стажу в повному обсязі.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом, і за який сплачено страхові внески.
За приписами статті 113 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Відповідно до статті 6 частини 2 пункту 1 пункту 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі по тексту - Закон України № 2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону України № 2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до статті 26 Закону України № 2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
Таким чином, обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску покладено саме на роботодавця.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання Приватним підприємством "Емпайер", обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 01 листопада 2018 року у справі №199/1852/15-а .
Відповідно до статті 242 частини 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд дійшов висновку, що відсутність страхових внесків не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.
Також до суду не надано доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки та довідок про підтвердження трудового стажу, у разі відсутності трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.
На переконання суду, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та/або нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки (архівної довідки), не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком останньому, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
А відтак, у зв'язку з відсутністю нарахування та сплата внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що було підставою для не зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи позивача, не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, а тому суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у відмові в призначенні позивачу пенсії за віком.
Відповідно до статті 245 частини 4 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З огляду на вказану норму та на встановлені обставини справи суд вважає необхідним для повного захисту прав та інтересів позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 , відповідно до поданої заяви від 08 жовтня 2019 року пенсію за віком при повному загальному стажі враховуючи періоди роботи у Приватному підприємстві "Емпайер" з 10 червня 2005 року по 22 серпня 2010 року в порядку та на підставах, визначених законодавством, з урахуванням правової оцінки суду.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно із статтею 139 частини першої КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із статтею 4 Закону України "Про судовий збір" за подання адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою стягується судовий збір у розмірі 0.4 % розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 840,80 грн.
Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір сплачений при зверненні до суду у розмірі 840,80 грн.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у відмові в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком з урахування висновків суду, відповідно до поданої заяви від 08 жовтня 2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 840,80 (вісімсот сорок гривень 80 коп.) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).
Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 02 червня 2021 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі було складено 07 червня 2021 року.
СуддяС.Є. Гаврилко