27 травня 2021 рокум. Ужгород№ 260/514/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Калинич Я.М.
при секретарі судового засідання - Попович М.М.
за участю:
позивач: ОСОБА_1 ,
представник позивача: Лемак Е.М.,
представник відповідача: Магдинець О.-Л.Є.,
перекладач - Сумано Шейк Ахмед Тіджане,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області про оскарження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області, в якому просить суд: 1. Визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, а саме Наказ №13 від 10 лютого 2020р., про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 2. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання захисту в Україні, проте 21.09.2017 року отримав повідомлення №4.3/15 від 08.09.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Так, 30.08.2017 року відповідачем було прийнято рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вказує, що країною його походження є Бангладеш, але він не бажає користуватися захистом своєї країни, мотивуючи тим, що у разі повернення до країни походження, йому загрожує реальна небезпека бути підданому нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Позивач зазначає, що він студент коледжу, є членом, а також помічником секретаря організації Джатіябаді Чхатра Дал в регіоні Силхет, що є студентським крилом опозиційної Націоналістичної партії Бангладеш. Позивач зазначав, що він двічі затримувався поліцією, зокрема у 2012 році та 2014 році за політичну діяльність та переніс душевні страждання перебуваючи у поліцейському відділку у жахливих умовах, де піддавався психологічному насильству, яке виражалося в залякуванні та погрозах покарання та ув'язнення. Позивач вказував, що країну походження він залишив у зв'язку з тим, що представники опозиційної партії НПБ заарештовувалися, а тому він мав страх бути переслідуваним за політичні погляди. Таким чином, позивач наголошував, що у разі повернення у Бангладеш йому загрожує реальна небезпека бути підданому нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню через політичні переконання, а також, вказував на відсутність безпеки та захисту з боку органів державної влади.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, стверджуючи про їх необґрунтованість з огляду на те, що надані позивачем відомості стосовно обставин його прибуття до України та необхідності захисту в Україні є непереконливими і не викликають довіри. Жодних документальних підтверджень про свою політичну діяльність, а також переслідування та фізичне насильство щодо нього позивач не надав. Повідомлені ним факти щодо діяльності опозиційної партії, про членство в якій він стверджував, мають загальнодоступний характер, про більш детальні факти діяльності партії позивач не обізнаний. При цьому до України позивач прибув із третьої безпечної країни - Російської Федерації, де мав можливість звернутися за захистом та не використав такої можливості, що свідчить про відсутність у нього такої потреби. Після прибуття в Україну позивач невідкладно не звернувся за захистом.
Ухвалою суду від 17 лютого 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили позов задовольнити.
Представник відповідача заперечила щодо задоволення позовних вимог, з мотивів викладених у відзиві на позов. Просила суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 , за національністю бенгалець, віросповідання - іслам, мусульманин-сунніт, є громадянином Народної Республіки Бангладеш.
Позивач у жовтні 2016 року повітряним транспортом виїхав до Індії. Протягом місяця перебував в Індії, де оформив в Посольстві Республіки Білорусь студента візу. 22.11.2016 року повітряним транспортом з Делі (Індія) вилетів до Дубаї (ОАЕ), звідти до Мінська (Білорусь). З Мінська поїхав до Гомеля (Білорусь), де почав навчання на мовних курсах. За допомогою агента дістався 25.12.2016 року Москви (Росія). Близько тижня перебував в Росії, звідки вирушив до Європи. До затримання на українсько-польському кордоні проживав протягом шести днів у найманій перевізником квартирі у Харкові, а далі у кімнаті, яка знаходилась поблизу польського кордону, звідки і вирушив до кордону, де був затриманий 22 лютого 2017 року у складі групи з семи чоловік прикордонним нарядом «Група реагування» на напрямку 279 прикордонного знаку на відстані близько 400 м до лінії державного кордону на території Турківського району, Львівської області. 24.02.2017 року звернувся до органу міграційної служби у Львівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через законного представника Сливар Н.Ф. (розпорядження від 23.02.2017 року №42). Відповідно до висновку за результатами обстеження для встановлення віку дитини, яка залишалась без піклування батьків та потребує соціального захисту вік позивача становить 20 років. У зв'язку із зміною місця проживання на Закарпатську область, після отримання дозволу на проживання в ПТРБ в Закарпатській області, був взятий на облік 20 червня 2017 року в ГУДМС України в Закарпатській області. За результатами розгляду заяви позивачу ДМС України рішенням від 30.08.2017 року було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке він оскаржив до суду. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.03.2019 року позивачу було відмовлено у задоволені позову. 19.06.2019 року позивач звернувся із апеляційною скаргою до Восьмого апеляційного адміністративного суду. 13.08.2019 року апеляційну скаргу позивачем Восьмим апеляційним судом залишено без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.03.2019 без змін. 30.10.2019 року позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду. Верховний суд України ухвалою 08.11.2019 року відмовив позивачу у відкритті касаційного провадження.
23.01.2020 року позивач повторно звернувся до органу міграційної служби у Закарпатській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з нововиявленими обставинами: погіршення ситуації з правами людини в Бангладеш, яка у порядку частини першої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» була прийнята до розгляду.
Заяву мотивував тим, що в країні громадянської приналежності йому загрожує небезпека через політичні уподобання, а саме від представників правлячої партії Авамі Ліг , оскільки він є прихильником та членом опозиційної партії НПБ (Націоналістичної Партії Бангладеш).
На підтвердження своєї особи позивач надав закордонний паспорт з терміном дії до 07.03.2021 року, чим також підтвердив приналежність до громадянства Народної Республіки Бангладеш.
04 лютого 2020 року в Головному управлінні ДМС у Закарпатській області з позивачем проведено співбесіду.
За наслідками проведення співбесіди та аналізу матеріалів, які стосуються розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Головне управління ДМС України у Закарпатській області видало наказ від 10.02.2020 року №13 про відмову йому в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Підставою для видання цього наказу слугував висновок працівника щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У зв'язку з викладеним на адресу позивача надіслано повідомлення від 10.02.2020 року №4.4./3 про відмову йому в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребую додаткового захисту.
Не погоджуючись із вищевказаним наказом позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із такого.
Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI (далі - Закон №3671-VI) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця.
До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Згідно із визначенням, наведеним у пункті 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
За змістом частини першої статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктом 1 чи пунктом 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Кваліфікація для надання додаткового захисту полягає у встановленні ризиків зазнати серйозної шкоди у випадку повернення заявника до країни походження.
Відповідно до положень статті 15 Кваліфікаційної Директиви Ради ЄС 2011/95/EU серйозна шкода (кваліфікаційна умова додаткового захисту) включає в себе смертну кару або приведення її у виконання; тортури, нелюдське, або принизливе поводження чи покарання для заявника в країні походження; серйозна і індивідуальна загроза життю цивільних осіб через загальнопоширене насильство в ситуації міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів.
Вказане, в свою чергу, кореспондується з умовами, які містяться в пункті 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI (правова дефініція «особа, яка потребує додаткового захисту»).
Статтею 8 Закону №3671-VI визначено порядок попереднього розгляду заяви іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, згідно з частиною першою указаної статті центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Частиною четвертою статті 8 Закону №3671-VI визначено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Відповідно до частини шостої статті 8 Закону №3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чт 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з частиною сьомою статті 8 вищевказаного Закону у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
За змістом частин першої та другої статті 12 Закону №3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360, ДМС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Пунктом 7 згаданого Положення визначено, що ДМС України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.
Судом також встановлено, що Управління ДМС України в Закарпатській області належить до територіальних органів ДМС України.
Зважаючи на вищевикладене, Управління ДМС України у Закарпатській області наділене повноваженнями щодо прийняття відповідно оскаржуваного наказу.
Як встановлено судом, наказом Головного управління ДМС України в Закарпатській області від 10.02.2020 року №13 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Згідно з преамбулою цього наказу, він прийнятий відповідно до частин четвертої та шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Разом з тим, винесенню оскаржуваного наказу передував Висновок працівника щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У Висновку зазначається, що під час співбесіди 04.02.2020 року позивач повідомив, що з 2010 року є членом Джатіябаді Чхатра Дал . Свій вступ до Джатіябаді Чхатра Дал позивач пояснив тим, що родина підтримує НПБ. Свою належність до партії позивач підтверджував листом Джатіябаді Чхатра Дал в області Силхет від 06.07.2017 року. Однак, під час цієї співбесіди вказував, що у 2011 року він вступив до університету, тоді ж і вступив до Джатіябаді Чхатра Дал .
Як наслідок у згаданому висновку відображено твердження про те, що заявника можна кваліфікувати мігрантом або особою, яка з причин, що відрізняється від умов, які містяться у визначенні «біженець», добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, оскільки доводи заявника про причини, через які він не може повернутися до країни походження можна вважати неправдоподібними.
За результатами оцінки обставин справи заявника, інформації по країні його походження посадові особи ДМС України дійшли обґрунтованого висновку, що рівень порушення прав людини у Народній Республіці Бангладеш не досяг рівня, який може порушувати вимоги статті 3 Конвенції. В країні громадянської приналежності заявник до кримінальної відповідальності не притягувався, реалізовував своє право на навчання, працю та не зазнавав утисків. На території Бангладеш залишилася проживати мама заявника. Відомості про загрозу її життю чи свободі, через певні порушення прав людини у Бангладеш, заявник не повідомив.
Відтак у вищевказаному висновку вірно встановлено, що Головним управлінням ДМС України в Закарпатській області належним чином проаналізовано усі відомості, надані заявником під час попереднього розгляду його заяви, та на підставі частини шостої статті 8 Закону, прийнято обґрунтоване та правомірне рішення про відмову в оформленні в оформленні документів для вирішення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Суд погоджується з вищевказаним висновком, а тому вважає, що оскаржуваний наказ від 10.02.2020 року №13 обґрунтовано прийнято Головним управлінням ДМС України в Закарпатській області, що пояснюється наступним.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців (далі - УВКБ ООН), особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
При цьому заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Проте, заява позивача зазначеним критеріям не відповідала.
Так, зі змісту заяви позивача від 23 січня 2020 року вбачається, що країну свого походження позивач залишив через побоювання стати жертвою переслідування за ознаками політичних переконань, оскільки стверджував, що є прихильником та членом опозиційної партії (Націоналістичної Партії Бангладеш). З огляду на те, що він був учасником мітингів проти правлячої партії, неодноразово отримував погрози від поліції, двічі його ув'язнювали. Позивач боїться повертатись на батьківщину і просить притулку.
Оцінюючи такі доводи позивача посадові особи Головного управління ДМС України в Закарпатській області дослідили інформацію по країні його походження, встановивши з відкритих джерел, що в Бангладеш протягом тривалого часу зберігається досить напружена внутрішньополітична ситуація, з традиційним протистоянням провладних сил та опозиції, яке періодично ускладнювалося терористичною активністю ісламістських радикалів. Головні опозиційні сили партії Бангладеш, у першу чергу, Націоналістична партія Бангладеш, з одного боку, і правляча партія «Авамі Ліг», з іншого, перебувають у стані перманентної боротьби.
При цьому Головним управлінням ДМС України в Закарпатській області встановлено, що за інформацією МЗС України Бангладеш не є проблемною країною в плані забезпечення базових прав людини. Західні держави турбує, у першу чергу, масова нелегальна міграція з Бангладеш, яка фактично заохочується владою у цій перенаселеній крані, як спосіб зниження соціально-економічних проблем.
Жодних документальних підтверджень про свою політичну діяльність, детальної інформації щодо діяльності її лідерів партії позивач не надав, а також не підтвердив факти переслідування та застосування до нього фізичного насильства.
Надана позивачем інформація стосовно діяльності опозиційної партії, щодо членства у якій він стверджував, є загальнодоступною, яку можна отримати із засобів масової інформації та мережі Інтернет.
Так, проаналізувавши надані позивачем документи, зокрема, копію перекладу листа підтримки від президента Джатіябаді Чхатра Дал області Силхет , в якому вказується прізвище ОСОБА_1 , син ОСОБА_2 , який в даний час, документ датований 06/07/2017 року, проживає в будинку АДРЕСА_1 , в минулому був секретарем з публічності у зазначеній організації, і на даний час є помічником секретаря організації Джатіябаді Чхатра Дал в регіоні Сілхет. З поданого позивачем документа, працівник відповідача зробив висновок, що лист датований 6 липнем 2017 року, без реквізитів, які б мав містити офіційний документ, тобто і вихідного номера. Оскільки позивачем надано переклад листа, але підпис і відбиток печатки, проставлені як на оригіналі документу. У листі вказуються установчі дані позивача, без вказівки на дату народження, із зазначенням місця проживання, але і стосується партійної діяльності, інформація вказується загальна, без зазначення да вступу до організації, тощо. Слід зазначити, що в листі вказується, що позивач на липня 2017 року проживає в Бангладеш і є помічником секретаря, тобто вказується теперішньому часу. Хоча позивач, з його слів виїхав з Бангладеш у жовтні 2016 року. Також у наданій копії ордера №10, який датований 25.05.2012 року суду Головне магістрату Силхет вказується, що особа Камрул Хуссейн Кобір обвинувачений, який переховується.
У наданій копії першого інформаційного повідомлення, датованого 22.04.20 року вказується особа за схожими із позивачем установчими даними ОСОБА_1 (22), син ОСОБА_2 . Можна припустити, що цифри у дужках означають вік обвинувачених. Однак відповідно до наданої копії паспорту громадянина Бангладеш позивачем 1992 року народження, отже ІНФОРМАЦІЯ_1 йому виповнилося 20 років.
Отже, позивач, якщо і брав участі у страйку, то арештованим на місці події не був, як це вказав під час співбесіди.
Також, працівником відповідача було проаналізовано лист від адвоката, який немає дати, ні вихідного номера. З повідомлення адвоката на позивача чекає арешт у разі повернення, відповідно до ордера від 30.06.2012 року. Однак, у ордері, наданому позивачем, вказане ім'я ОСОБА_3 .
Під час співбесіди позивач повідомив, що небезпека для нього виходить з боку опозиційної партії, тобто Авамі Ліг , через членство в партії.
З огляду на те, що позивач навчався в університеті, де в основному вирує політичне життя, то якщо і мав конфлікт місце, то за певну територію для агітації, що підтверджується інформацією по країні походження:
У інформації служби прикордонного контролю Великобританії, Робоча інструкція: Бангладеш, лютий 2012, посилання: http://www.unhci.org/refworld/docid/4f34fc622.html вказується, що: Такі випадки не були скоординовані на всенародному рівні, зазвичай йшлося про невеликі групи студентів/молоді в конкретних університетах чи коледжах чи місцевостях, які змагалися за контроль над певною територією. У більшості випадків протягом останніх декількох років сутички відбувалися між активістами студентської організації «Бангладеш Чхатра Ліг», пов'язаною з Авамі Ліг , з одного боку, та наближеним до НПБ угрупуванням « Джатіябаді Чхатра Дал і/чи наближеним до Джамаат-і-ісламі угрупуванням «Ісламі Чхатра Шібір», з іншого боку. Джерело: http://unhcr.org.ua/attachments/artide/723/BGD_political%20opponents_UKR.pdf (дата доступу 10.02.2020).
Відповідачем зроблено висновок, що інформацію про партію позивач міг отримати із засобів масової інформації, а також під час спілкування із сокурсниками в коледжі, які агітують вступати молодь до лав однієї чи іншої політичної партії.
Водночас заявник не повідомив про наявність фактів переслідування щодо нього на території країни громадянської належності за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи.
Із відкритих джерел Головним управлінням ДМС України в Закарпатській області також було встановлено, що на території Бангладеш не відбуваються збройні конфлікти, які призводять до загальнопоширеного насильства, через що може існувати індивідуальна загроза життю заявника в разі повернення до країни походження, у зв'язку з чим відсутні вагомі підстави вважати, що в разі повернення до Бангладеш буде існувати загроза життю, безпеці, свободі, фізичній недоторканості заявника та інші суттєві порушення прав людини або заявник зіткнеться з серйозною та індивідуальною загрозою життю або особистості в силі самого факту перебування на території Бангладеш.
Зі слів заявника названим вище територіальним органом ДМС України також встановлено, що до прибуття на територію України він перебував на території третіх безпечних країн - Індія, Білорусь, ОАЕ, а потім - Російської Федерації, у яких за захистом не звертався. За висновком вищевказаного відповідача, у разі наявності реальної загрози своєму життю та здоров'ю, позивач би не зволікав із зверненням до відповідних органів цих країн за захистом.
З огляду на викладене Головним управління ДМС України в Закарпатській області обґрунтовано дійшло висновку, що побоювання позивача щодо загрози його життю та здоров'ю не підтверджені належними доказами, тому відсутні підстави вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, і заявник не бажає повертатися до країни громадянської приналежності не через особисту загрозу, а у зв'язку з бажанням легалізувати своє перебування в Україні.
При цьому суд звертає увагу на ту обставину, що після прибуття до України позивач не відразу звернувся до органів ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Цьому зверненню передувало притягнення позивача до адміністративної відповідальності у зв'язку із затриманням на українсько-польському кордоні.
За наведених обставин суд вважає, що оскаржуваний наказ від 10.02.2020 року №13, обґрунтовано прийнятий Головним управлінням ДМС України в Закарпатській області на підставі в межах компетенції та відповідно до закону, а тому підстави для визнання його протиправним і скасування у суду відсутні.
До того ж до України заявник прибув з інших третіх країн - Індії, Білорусії, ОАЕ та Російської Федерації, де мав можливість звернутися, але не звернувся за захистом.
Доцільно зауважити, що 13.11.1992 Російська Федерація приєдналася до Конвенції про статус біженців, прийнятої 28.07.1951 Конференцією повноправних представників з питань статусу біженців і апатридів, що скликана у відповідності до Резолюції 428 (V) Генеральної асамблеї ООН від 14.12.1950 і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року, тим самим, взявши на себе зобов'язання щодо дотримання норм даної Конвенції і Протоколу. Крім того, Російська Федерація має національне законодавство, яким врегульовано порядок надання притулку і набуття статусу біженця.
Оскільки вимога позивача про зобов'язання Головного управління ДМС України в Закарпатській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про оформлення документів щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування вищевказаного наказу, яке задоволенню не підлягає, то й зазначена вимога є необґрунтованою та задоволенню судом не підлягає.
Відтак, позовні вимоги в цілому є необґрунтованими та задоволенню судом не підлягають.
Підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат у суду відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 242-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області про оскарження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 07 червня 2021 року.
СуддяЯ. М. Калинич