Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 червня 2021 р. Справа№200/2481/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної допомоги, треті особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, Міністерство оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Слов'янського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної допомоги, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, Міністерство оборони України, в якому просить: 1) визнати протиправним дії Слов'янського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо внесення у військовий квиток НОМЕР_1 посилання на статтю 5 «а» Додатку № 1 «Розклад хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби» до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України № 402 від 14 серпня 2008 року; 2) зобов'язати відповідача вилучити військовий квиток НОМЕР_1 , утилізувати його та видати взамін новий військовий квиток з відновленими даними без зазначення у ньому посилання на статтю 5 «а» Додатку № 1 «Розклад хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби» до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України № 402 від 14 серпня 2008 року на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14 травня 2015 року військово-лікарська комісія при Слов'янському військовому комісаріаті Донецької області визнала його непридатним до військової служби за групою 2 статті 5 «а» Додатку № 1 «Розклад хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби» до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України № 402 від 14 серпня 2008 року в редакції від 02.12.2014 р.) з виключенням з військового обліку та вказана інформація була внесена в пункт № 32 військового квитка.
Позивач звертає увагу, що даний Наказ, а також Положення про військово-лікарську експертизу у ЗСУ містяться у відкритому доступі, що надає можливість третім особам, зокрема й потенційним роботодавцям отримати конфіденційну інформацію про його захворювання.
Позивач вважає дії відповідача щодо внесення у військовий квиток інформації про його медичний діагноз такими, що вчинені із порушенням норм чинного законодавства та порушують його конституційні права. У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду із даним позовом.
05 квітня 2021 року судом відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 1,2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України.
07 травня 2021 року від представника Слов'янського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної допомоги надійшов відзив, в якому останній зазначив, що згідно висновків постанови ВЛК позивач визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за графою II статті 5а, про що у військовому квитку на підставі п.п.3 п.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зроблено відповідний запис.
Відповідно до зразку військового квитка осіб рядового, сержантського і старшинського складу затвердженого Наказом Міністерства оборони України №208 від 10.04.2017 року «Про військовий квиток осіб рядового, сержантського та старшинського складу» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 травня 2017 року за №581/30449, в пунктах 13,14,15 в обов'язковому порядку вказується висновок медичного огляду, а саме групу та статтю розкладу хвороб.
На підставі наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить копія паспорту громадянина України (а.с. 14).
З 26.01.1993 року по 14.05.2015 року позивач перебував на військовому обліку (а.с. 15-19).
Постановою ВЛК при Слов'янському ОМВК від 14.05.2015 року ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за графою ІІ статті 5а Додатку № 1 «Розклад хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби» до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України № 402 від 14 серпня 2008 року, про що до військового квитка НОМЕР_1 внесено відповідний запис.
Позивач оскаржує вищевказані дії відповідача, як такі, що вчинені із порушенням вимог чинного законодавства та порушують його конституційні права.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України з додатком №1 «Розклад хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби».
До «Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби», зокрема включено хворобу, зумовлену вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) В20- В24, безсимптомне носійство ВІЛ Z21.
До пункту "а" статті 5 належить хвороба, зумовлена ВІЛ, яка супроводжується інфекційними, паразитарними хворобами, злоякісними пухлинами та іншими уточненими хворобами В20-В22.
Право на нерозголошення конфіденційної інформації про людину гарантується Конституцією України. Право на лікарську таємницю закріплене в Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», Цивільному кодексі України, Законі України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ».
Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачено, що медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
Згідно статті 286 Цивільного кодексу України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.
Фізична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України «Про інформацію».
Згідно частини 2 статті 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес (далі - Закон №2939).
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону №2939 інформацією з обмеженим доступом є:
1) конфіденційна інформація;
2) таємна інформація;
3) службова інформація.
Поняття конфіденційної інформації визначено ст. 7 Закону №2939, відповідно до якої конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.
Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
З аналізу наведених норм вбачається, що до відомостей, що становлять лікарську таємницю, зокрема можна віднести: таємницю про стан здоров'я особи; факт звернення за медичною допомогою; діагноз; відомості про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів; інші відомості, одержані при медичному обстеженні особи.
Закон України 12 грудня 1991 року №1972-XII «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» (далі - Закон №1972) визначає порядок правового регулювання діяльності у сфері профілактики, лікування, догляду і підтримки, необхідних для забезпечення ефективної протидії поширенню хвороби, зумовленої вірусом імунодефіциту людини, та відповідні заходи щодо правового і соціального захисту людей, які живуть з ВІЛ.
Статтею 13 Закону №1972 гарантується захист інформації про позитивний ВІЛ-статус людини від розголошення та розкриття третім особам.
Відповідно до ч. 1,2 цієї статті усі люди, які живуть з ВІЛ, мають право на безперешкодне ознайомлення з інформацією про стан свого здоров'я, що зберігається в закладах охорони здоров'я.
Усі люди, які живуть з ВІЛ, мають право бути поінформованими про послуги із забезпечення необхідної їм психологічної, соціальної та правової підтримки і за бажанням одержати таку підтримку у спосіб, що не зумовить розкриття їх ВІЛ-статусу.
Відомості про результати тестування особи з метою виявлення ВІЛ, про наявність або відсутність в особи ВІЛ-інфекції є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Медичні працівники зобов'язані вживати необхідних заходів для забезпечення належного зберігання конфіденційної інформації про людей, які живуть з ВІЛ, та захисту такої інформації від розголошення та розкриття третім особам (ч. 3 ст. 13 Закону №1972).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону №1972 передача медичним працівником відомостей, зазначених у частині третій цієї статті, дозволяється лише:
- особі, стосовно якої було проведено тестування, а у випадках та за умов, установлених частиною третьою статті 6 цього Закону, - батькам чи іншим законним представникам такої особи;
- іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров'я - винятково у зв'язку з лікуванням цієї особи;
- іншим третім особам - лише за рішенням суду в установлених законом випадках. Передача відомостей, зазначених у частині третій цієї статті, іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров'я допускається виключно за наявності усвідомленої інформованої згоди людини, яка живе з ВІЛ, на передачу таких відомостей, наданої в письмовому вигляді, і лише для цілей, пов'язаних з лікуванням хвороб, зумовлених ВІЛ, та у разі, якщо поінформованість лікаря щодо ВІЛ-статусу пацієнта має істотне значення для його лікування.
Зазначене кореспондується з положеннями ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я, - медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості. Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.
З аналізу наведених норм Закону випливає, що інформація відносно особи, хворої на ВІЛ є обмеженою, її надання дозволяється у передбачених законом випадках та особам, визначеним законом.
Наказ Міністра оборони України від 10.04.2017 року № 206 «Про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу» та Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 не підлягають застосуванню в межах спірних правовідносин, оскільки є підзаконними нормативно-правовими актами.
Отже, внесення до військового квитка інформації про виключення позивача з військового обліку з посиланням на конкретну статтю Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби є порушенням права позивача на захист інформації про позитивний ВІЛ-статус людини від розголошення та розкриття третім особам, що гарантоване Законами України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
На підставі Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Закон про ратифікацію Конвенції) відбулася ратифікація Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), в результаті чого вона стала частиною національного законодавства України.
У пункті першому частини першої Закону про ратифікацію Конвенції зазначено, що: "Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції".
Ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, держава, передусім, зобов'язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені Конвенцією та протоколами.
Крім того, 23.02.2006 був прийнятий Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", який покликаний регулювати відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ проти України.
Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно зі статтею 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" для цілей посилання на текст Конвенції суди використовують офіційний переклад Конвенції українською мовою. Для цілей посилання на Рішення та ухвали Суду суди використовують переклади текстів рішень Суду, надруковані у виданні, передбаченому в статті 6 цього Закону. У разі відсутності перекладу Рішення та ухвали Суду суд користується оригінальним текстом. У разі виявлення мовної розбіжності між перекладом та оригінальним текстом суд користується оригінальним текстом. У разі виявлення мовної розбіжності між оригінальними текстами та/або в разі потреби мовного тлумачення оригінального тексту використовується відповідна практика Суду.
Згідно ч.ч. 1- 3 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «P. Т. проти Республіки Молдови», персональні медичні дані в довідці про звільнення були недостатньо захищені від зайвого розголошення. Зокрема, такий спосіб оформлення дозволяв третім особам з'ясувати тип хвороби, яка стала підставою для звільнення заявника від військової служби, навіть якщо вони не мали жодного явного інтересу в отриманні доступу до цієї інформації. У зв'язку з цим, висновок Верховного суду в справі Б. про те, що розділ 5 Медичних стандартів, окрім ВІЛ, вказує на низку інших захворювань, насправді не змінює наслідків для заявника. Цей розділ стосується різних складних захворювань, що становлять конфіденційні медичні дані, розкриття яких серйозно впливає на права людини згідно зі статтею 8.
Дійсно, уряд не пояснив, у чому була необхідність включати таку конфіденційну інформацію в довідку, яку могли запитувати за різних ситуацій / обставин, коли інформація про стан здоров'я заявника не була настільки важливою, наприклад під час подання заяви про прийняття на роботу. Таким чином, у зв'язку з непропорційністю втручання у право заявника ЄСПЛ констатував наявність порушення статті 8 Конвенції.
Суд також встановив, що оприлюднення конфіденційної медичної інформації внаслідок цього було непропорційним втручанням у право на захист приватного життя.
Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Суріков проти України», «P. Т. проти Республіки Молдови» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що з точки зору положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право на повагу до приватного і сімейного життя позивача, і таке втручання не було законним.
Разом з цим, стаття 2 та частина 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
З урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає, що повним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій Слов'янського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо внесення у військовий квиток ТН № 2853517 посилання на статтю 5 «а» Додатку № 1 Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України № 402 від 14 серпня 2008 року та зобов'язати відповідача видати ОСОБА_1 військовий квиток без зазначення конкретної статті Додатку № 1 Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України № 402 від 14 серпня 2008 року.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної допомоги, треті особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, Міністерство оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної допомоги, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, Міністерство оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Слов'янського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо внесення у військовий квиток ОСОБА_1 НОМЕР_1 посилання на статтю 5 «а» Додатку № 1 Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України № 402 від 14 серпня 2008 року.
Зобов'язати Слов'янський об'єднаний міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (місцезнаходження: вул. Торська, 12, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 09977340) видати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) військовий квиток без зазначення конкретної статті Додатку № 1 Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України № 402 від 14 серпня 2008 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слов'янського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки (місцезнаходження: вул. Торська, 12, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 09977340) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв