08 червня 2021 р. Справа № 120/3272/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
У квітні 2021 року через засоби поштового зв'язку до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивача відповідну грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за вищевказаний період.
Підставою для звернення до суду послугував факт нездійснення відповідачем нарахування та виплати позивачеві компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період проходження ним військової служби з 2014 по 2017 рік. Позивач переконаний, що невиплата грошової компенсації вказує на протиправну бездіяльність відповідача та порушує його права та законні інтереси, оскільки компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачена ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Відтак, у зв'язку із звільненням зі служби він набув право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. Наведені обставини спонукали позивача звернутися до суду за захистом порушених, на його думку, прав.
Ухвалою від 19.04.2021 судом позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.
12.05.2021 на адресу суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 25767/21), у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову, посилаючись на його необґрунтованість. Як зазначає відповідач, пунктом 19 статті 10-1 Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що з настанням особливого періоду припиняється надання військовослужбовцям додаткових відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії. На думку відповідача, аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що військовослужбовці за певних умов мають право на додаткові відпустки зі збереженням грошового забезпечення. Використання такого права гарантується безпосередньо під час вибуття особи у відпустку або шляхом компенсації невикористаної відпустки за відповідний рік. Однак, відповідач стверджує, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" припиняється, що не передбачає можливості здійснення виплати грошової компенсації такої відпустки. Крім іншого звертає увагу, що згідно наявної копії посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_2 , доданої позивачем до позовної заяви, відповідний статус останній набув лише 27.05.2015, тому до цього часу позивач навіть не мав права та таку відпустку. За таких обставин відповідач у задоволені позову просить відмовити.
Також відповідачем разом із відзивом на позовну заяву було подано клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строків звернення до суду, у задоволенні якого ухвалою суду від 08.06.2021 було відмовлено.
Відповідь на відзив від позивача до суду не надходила, що не є перешкодою для розгляду даної справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 03.07.2014 по 25.11.2017. Під час проходження військової служби позивач набув статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_3 від 27.05.2015, виданим Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_4 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 22.11.2017 № 121-рс позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "і" (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом) відповідно до пункту першого частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Іншим наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.11.2017 № 138 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 25.11.2017.
11.02.2021 позивач звернувся із заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій з-поміж іншого просив розрахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткові відпустки за період з 07.07.2014 по 25.11.2017 відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
За результатами розгляду такої заяви листом від 18.02.2021 за № 275 відповідач відмовив позивачу у її задоволенні, вказавши на те, що відповідне питання може бути вирішено в судовому порядку.
Позивач вважає, що невиплата спірної грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон від 15.11.1996 № 504/96-ВР) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до вимог ст. 16-2 Закону від 15.11.1996 № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон від 22.10.1993 № 3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, виходячи із норм Закону від 22.10.1993 № 3551-XII додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.
Статтею 10-1 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Згідно з п. 19 ст. 10-1 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду".
Водночас визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ, відповідно до якої особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".
Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.
Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відтак підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Так, відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Водночас суд зазначає, що норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Суд вважає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Вказане рішення набрало чинності, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року (провадження № 11-550заі19). Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною третьою статті 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов'язковим.
Підсумовуючи, суд зауважує, що згідно з нормами чинного законодавства, якими врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, однак, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Так, судом встановлено, що позивач набув право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій з 2015 року, отримавши в цьому році статус учасника бойових дій.
Тобто, як учасник бойових дій, позивач не використав додаткові дні відпустки у 2015-2017 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби 25.11.2017.
Судом, зі змісту наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 138 від 25.11.2017, з'ясовано, що на час його прийняття, відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
Так, суд вкотре наголошує на тому, що відповідач був зобов'язаний провести повний розрахунок з позивачем на час виключення його зі списків особового складу частини. Натомість відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2017 роки, внаслідок чого виник спір.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 25.11.2017. Як наслідок, наявні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідну грошову компенсацію за визначений період.
В той же час суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині, що стосується відшкодування позивачу грошової компенсації додаткової відпустки за 2014 рік, оскільки, як свідчать матеріали справи, статус учасника бойових дій позивач набув саме з 2015 року, що підтверджується копією відповідного посвідчення Серії НОМЕР_3 від 27.05.2015, виданого Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_4 , а отже і право на отримання додаткової відпустки у нього виникло саме з 2015 року. Тобто в цій частині заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення даного позову.
Оскільки, позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а витрат, пов'язаних з розглядом справи не встановлено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період проходження військової служби з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 25.11.2017.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період проходження військової служби з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 25.11.2017.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 08.06.21.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 );
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код : НОМЕР_6 ).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович