Провадження №2-П/760/43/21
В справі № 760/16915/20-ц
03 червня 2021 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого- судді- Шереметьєвої Л.А.
за участю секретаря- Фареник А.О.
представника заявника- ОСОБА_1
позивача- ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення суду в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, суд
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року був задоволений позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 193 709, 00 доларів США боргу, 34 937, 83 долари США річних та 10 930, 40 гр. судового збору.
Предметом спору сторін було стягнення з відповідача на користь позивача перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
12 квітня 2021 року відповідач звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду.
Посилається на те, що про існування вказаного рішення він дізнався після накладення арешту на банківські рахунки та виявлення відкритого виконавчого провадження приватним виконавцем Чепурним В.М. № 64959410 від 25 березня 2021 року.
Судова повістка про розгляд справи йому або його представникам не вручалась, він не повідомлявся про її надходження.
Крім того, у своїй позовній заяві позивач просив стягнути з нього різницю між сумою оцінки квартири, на яку було звернуто стягнення, з урахуванням суми встановленого боргу та 3 % річних за період прострочення грошового зобов'язання.
Позивачем зазначалося, що рішенням суду у справі № 760/20584/15-ц по спору між ними встановлено вартість спірної квартири відповідно до висновку консалтингової фірми «Зорі України» у розмірі 230 801, 00 дол. США.
Крім того, рішенням у справі встановлено залишок непогашеної заборгованості за договором позики від 28 січня 2011 року у розмірі 37 092, 00 дол. США.
Позивач вважає, що він зобов'язаний відшкодувати перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки (230 801, 00 дол. США) над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя (37 092, 00 дол. США), що становить 193 709, 00 дол. США боргу та 34 937, 83 дол. США 3% річних, тобто виходячи з вище приведеного висновку від 27 грудня 2010 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року та постановою Верховного суду від 24 червня 2020 року у справі № 760/20584/15-ц встановлено, що 28 січня 2011 року між ним та позивачем укладено договір позики грошей у розмірі 121 000, 00 дол. США, що на час укладення договору було еквівалентно 968 000, 00 гр.
У подальшому він лише частково виконав взяті на себе зобов'язання та повернув 83, 908. 00 дол. США.
Таким чином, як встановив суд, основна сума боргу за договором позики від 28 січня 2011 року становить 37 092, 00 дол. США, що станом на 12 червня 2018 року еквівалентно 971 068, 56 гр., 3 % річних в сумі - 143 496, 45 гр. та неустойка - 100 000, 00 гр.
Тобто позивач під час розрахунку розміру вимог іпотекодержателя не врахував суми 3% річних та неустойки, зазначивши лише основну суму боргу.
Вартість предмета іпотеки повинна визначатися станом на момент набуття власності на предмет іпотеки.
Зазначає, що він набув право власності на квартиру 23 вересня 2014 року.
Отже, проведення оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності мала бути здійснена саме станом на 23 вересня 2014 року.
Крім того, станом на 27 грудня 2010 року між ними не існували відносини за договором позики 2011 року, а висновок консалтингової фірми «Зорі України» робився, як припустити, зовсім для інших кредитних зобов'язань з банківської установою.
Неповідомлення його про знаходження справи в провадженні суду та неповідомлення його про час судового засідання позбавило його можливості доводити вартість квартири на момент набуття права власності на неї, тобто 23 вересня 2014 року.
Вважаючи ці обставини достатніми для перегляду заочного рішення суду, просить задовольнити заяву.
Представник заявника в судовому засіданні заяву підтримав.
Зазначив, що відповідачу не надходили судові повістки, він проживає та зареєстрований за тією ж адресою, що і при розгляді іншої справи між сторонами, тобто за адресою, зазначеною в позові, повідомлень поштового відділення про надходження судових повісток він також не отримував.
Крім того, у нього наявний Звіт про оцінку квартири станом на час набуття ним права власності на неї, однак він був позбавлений можливості надати його в розпорядження суду, оскільки не отримував судових повісток та не приймав участі в розгляді справи.
Позивач в судовому засіданні проти задоволення заяви заперечував.
Посилався на те, що згідно з висновками Апеляційного Суду, з якими погодився Верховний суд, відповідач не виплатив різницю між вартістю квартири і розміром боргу. Колегія суддів апеляційної інстанції вважала доведеними цю обставину, і це є підставою для звернення до суду за захистом порушеного права в інший спосіб про відшкодування збитків.
Суд апеляційної інстанції при розгляді справи № 760/20584/15 зазначив, що висновок, наданий відповідачем, який був зроблений 04 грудня 2015 року, відповідно до якого та ж квартира була оцінена у 24 968, 00 дол. США, оцінюється критично, оскільки в ньому зазначено, що він може бути використаний лише з метою, якою проводилась оцінка, тобто для цілей оподаткування.
В матеріалах вказаної справи наявний висновок про оцінку квартири, на яку було звернуто стягнення, зроблений консалтинговою фірмою «Зорі України», відповідно до якого вартість спірної квартири становить 230 801, 00 дол. США. Ринкова вартість в цьому висновку визначена для розрахунку банківської застави.
З нотаріально посвідченої заяви від 03 липня 2013 року, копія якої знаходиться в матеріалах вказаної справи, вбачається, що неповернута сума позики по Договору позики, посвідченого Анохіною В.М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 28 січня 2011 року за реєстровим № 170, станом на 03 липня 2013 року, складає 296 736,00 гр., що є еквівалентом 37 092, 00 дол. США.
Зазначає, що суд вважав цей доказ достовірним і допустимим, тому дійшов висновку про те, що залишок непогашеної заборгованості у станом на 03 липня 2013 року і на день розгляду справи складає 296 736,00 гр., що є еквівалентом 37 092, 00 дол. США.
Оскільки відповідачем не було надано суду доказів, що отримана ним у власність квартира за ринковою вартістю станом на жовтень 2014 року є дешевшою, ніж та сума боргу, яка була визначена судом до сплати в даній справі, правових підстав для стягнення з нього неповернутої частини позики суд не вбачав.
Виходячи з цього, просить відмовити у задоволенні заяви.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення заяви, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що справа була розглянута у відсутності відповідача.
Ухвалою суду від 02 вересня 2020 року в справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
Зазначена ухвала суду відповідачем отримана не була.
Справа призначалась до розгляду шість разів, повістки, які направлялись на адресу відповідача, зазначену в матеріалах справи, повертались до суду без вручення з відміткою «за закінченям терміну зберігання»,а також в зв'язку з відсутністю адресата.
В той же час, з наданої заявником ксерокопії паспорта вбачається, що він зареєстрований за зазначеною в матеріалах справи адресою.
Представник заявника в судовому засіданні зазначив, що відповідач і проживає за вказаною адресою, однак не повідомлявся поштовим відділенням про надходження судових повісток.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.
Крім того, за змістом постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 127/2871/16-ц повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду».
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання».
Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип.
Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом.
В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
З урахуванням цього та викладеного вище, суд вважає обгрунтованими посилання відповідача щодо причин неявки в судове засідання та неможливість прийняти участь у судовому засіданні та подати свої заперечення та докази проти вимог позивача.
Крім того, суд зважає на те, що обставини, на які посилається заявник, не були предметом дослідження та перевірки суду, не були відомі суду та не могли бути враховані при ухваленні рішення.
Згідно з ч.1 ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Крім того, суд враховує, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує право кожному на справедливий судовий розгляд.
Суд при цьому враховує, що Європейський суд у своїй практиці широко тлумачить дане питання, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Виходячи з викладеного вище, обставин, викладених в заяві, суд приходить до висновку про обґрунтованість заяви та її задоволення.
Керуючись статтями 280-289 ЦПК України, суд
Заяву задовольнити.
Скасувати заочне рішення Солом"янського районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Справу призначити до розгляду на 17 червня 2021 року на 14.30.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено 08 червня 2021 року.
Суддя Л.А.Шереметьєва