Провадження № 2/760/1492/21
В справі № 760/27346/20-ц
18 травня 2021 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого- судді - Шереметьєвої Л.А.
за участю секретарів - Фареник А.О.
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , 3-я особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Фесік С.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності, суд
Позивач звернулася до суду і просить:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , серія та номер: 3485 від 06 листопада 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фесік С.В.;
- скасувати державну реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачем від 06 листопада 2020 року.
Посилається в позові на те, що 21 липня 2014 року між нею та ТОВ «СІТІ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» був укладений Попередній договір купівлі-продажу квартири.
Відповідно до п. 1.1. Попереднього договору сторони зобов'язуються в строки, встановлені п. 1.3.1. цього договору, укласти Договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого Товариство зобов'язується передати у власність (продати) окрему квартиру, характеристики якої вказані в п. 1.4. статті 1 Попереднього договору, яка знаходиться в житловому будинку АДРЕСА_2 , а покупець зобов'язується прийняти у власність (купити) дану квартиру та належним чином сплатити її вартість в обсязі згідно з розділом 2 Попереднього договору.
Згідно з під. 1.3.1. п. 1.3. Попереднього договору сторони зобов'язуються укласти основний договір протягом другого кварталу 2015 року, але в будь-якому разі не раніше отримання Товариством правовстановлюючих документів на Об'єкт будівництва - надання Державною реєстраційною службою України та/або відповідними державними органами документ, що є необхідними для належного укладення та нотаріального посвідчення Основного договору.
Відповідно до п. 1.4. Попереднього договору квартира має наступні характеристики: Секція 4; Поверх 13; номер квартири: 154; кількість кімнат: 1; Загальна площа (кв.м.): 46,01 кв.м.
Також між нею та Товариством був укладений Договір про забезпечення виконання зобов'язань № СС/Д4/154-296/Н від 21 липня 2014 року.
Згідно з п. 1.1. Договору про забезпечення виконання зобов'язань для підтвердження зобов'язань, що виникли у сторін з Попереднім договором щодо укладення та виконання Основного договору та забезпечення виконання таких зобов'язань, покупець сплачує Товариству суму грошових коштів, розмір, порядок та умови сплати якої встановлюються розділом 2 цього Договору. Вказана сума коштів буде, після її належної сплати, за даним Договором, зарахована до платежів за Основним договором у момент укладення такого основного договору.
Відповідно до п.п. 2.1.1. п. 2.2. Договору про забезпечення виконання зобов'язань покупець зобов'язується у строк до 01 вересня 2014 року сплатити Товариству 97% вартості квартири, що становить 377 344, 11 гр.
Зазначає, що 21 липня 2014 року між нею та ТОВ «СІТІ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» була також підписана Додаткова угода № 1 до Договору № СС/Д4/154-296/Н про забезпечення виконання зобов'язань.
Пунктом 1 Додаткової угоди сторони домовилися змінити п. 2.2. Договору № СС/Д4/154-296/Н про забезпечення виконання зобов'язань від 21 липня 2014 року, виклавши його в наступній редакції: п. 2.2. сторони домовилися, що об'єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним Договором, є об'єкт, розташований на об'єкті капітального будівництва за адресою: АДРЕСА_3 , з наступними характеристиками: обєкт: АДРЕСА_1; Поверх: 13 ; Примітки: вказана площа - згідно технічного паспорту.
Згідно з п. 2. Додаткової угоди номер квартири НОМЕР_1 (будівельний) змінюється на НОМЕР_2 згідно технічного паспорту.
За умовами договорів, зазначених вище, та додаткової угоди вона отримала майнові права на квартиру АДРЕСА_1 та право на укладення основного договору купівлі-продажу зазначеної квартири після завершення будівництва об'єкта.
На виконання умов Договору про забезпечення виконання зобов'язань вона внесла кошти в якості оплати вартості квартири, право власності на яку планувала оформити в майбутньому, після завершення будівництва, в сумі 377 000, 00 гр.
Вважає, що вона виконала всі умови для подальшого підписання основного договору купівлі-продажу квартири, однак житловий будинок не був добудований, не введений в експлуатацію у встановлені строки та отримав статус довгобуду.
В середині 2020 року вона дізналася, що інвестори будинку розпочали оформлювати право власності на квартири. Коли вона зв'язалася із організацією, яка займалася цими питаннями, з метою отримати більш детальну інформацію щодо процедури та необхідних документів, їй повідомили, що право власності на її квартиру вже оформлене за іншою особою.
24 листопада 2020 року вона звернулася до Солом'янського управління поліції ГУ НП в м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України, щодо незаконного заволодіння квартирою.
Відповідно до інформаційної довідки № 232995423 від 18 листопада 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартирі АДРЕСА_1 є відповідачка ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фесік С.В.
Вважає Договір купівлі-продажу недійсним, оскільки вчинений з особою, яка не мала права відчужувати майно, та не набула права власності на нього, лише вона мала майнові права на квартиру і лише за нею закріплювалася можливість державної реєстрації права власності на неї, а реєстрація права власності за відповідачем є незаконною, протиправною та такою що підлягає скасуванню.
Виходячи з цього, просить задовольнити позов.
Представник позивачки в судовому засіданні позов підтримав.
Представник відповідачки проти позову заперечував.
Посилався на те, що відповідачка набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фесік С.В.
Продавцем за договором при укладенні угоди був наданий нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, яким встановлено факт реєстрації за ним права власності на квартиру ще у листопаді 2019 року.
Відповідно до договору, наданого продавцем, право власності на вказану квартиру було зареєстровано за іншою особою 03 вересня 2019 року.
Тобто, відповідачка є вже третім власником квартири.
При цьому реєстрація права власності на квартиру на попередніх власників ніким не оскаржується та є законною.
Крім того, на даний час відповідачка вже не є власником спірної квартири відповідно до договору купівлі-продажу від 19 грудня 2020 року.
Державна реєстрація права власності на дану квартиру за позивачкою не вчинялася, а тому надані нею попередній договір, Договір про забезпечення виконання зобов'язань та Додаткова угода не підтверджують її право власності на нерухоме майно, а є виключно зобов'язальними правочинами.
Звернув увагу на те, що відповідно до п. 1.4. Попереднього договору квартира має наступні характеристики: секція 4 (чотири), поверх 13 тринадцять), номер квартири 154 (сто п'ятдесят чотири), кількість кімнат 1 (одна), загальна площа (кв.м.) 46,01 кв.м.
Квартира, яка є предметом спору, має АДРЕСА_1 , тобто предмет Попереднього договору є відмінним від предмету оспорюваного договору.
Крім того, відповідно до наданої позивачкою Додаткової угоди нею було внесено зміни до Договору № СС/Д1/154-296/Н забезпечення виконання зобов'язань, у той же час позивачем долучено до позовної заяви Договір про забезпечення виконання зобов'язань № СС/Д4/154-296/Н від 21 липня 2014 року.
Зміст вказаних договорів свідчить про те, що Договір про забезпечення виконання зобов'язань та Додаткова угода є договорами, які не стосуються один одного та Додатковою угодою, якщо і вносились якісь зміни, то не до Договору про забезпечення виконання зобов'язань № СС/Д4/154-296/Н від 21 липня 2014 року.
Додатковою угодою сторони дійшли спільної згоди змінити п. 2.2. Договору про забезпечення виконання зобов'язань та викласти його в наступній редакції:
При цьому Договором про забезпечення виконання зобов'язань № СС/Д4/154-296/Н від 21 липня 2014 року жодні майнові права не передаються, а лише визначається порядок сплати грошових коштів в забезпечення виконання зобов'язань за укладеним Попереднім договором.
Крім того, у вказаній Додатковій угоді зазначається про те, що об'єкт будівництва: АДРЕСА_3 знаходиться в Голосіївському районі м. Києва .
В свою чергу, відповідно до Рішення Київської міської ради VI сесії VIII скликання від 22 лютого 2018 року № 323/4387 «Про перейменування вулиці у місті Києві» АДРЕСА_2 була перейменована на АДРЕСА_2 лише в 2018 році.
Надана позивачкою додаткова угода підписана директором товариства Магомедовим К.-М. Я. , а відповідно до відкритих даних та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань останній був директором ТОВ «СІТІ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» у період часу з червня 2014 року по вересень 2014 року.
Зазначає, що відповідно до долучених позивачем Попереднього договору та Додаткової угоди предметом домовленостей, зазначених в них, є зовсім різні об'єкти, які розміщенні в різних частинах будинку.
Так, в Попередньому договорі вказано, що предметом договору є квартира розташована в секції 4 (чотири) будинку, у той же час в Додатковій угоді зазначено, що об'єктом є майнові права на квартиру розташовану в секції 1 (один) будинку.
Вважає, що зазначені обставини вказують на відсутність будь-якого правового зв'язку між квартирою 138, яка є предметом оспорюваного договору, та зобов'язальних Договорів,укладених позивачем.
Виходячи з цього, просить у позові відмовити.
Третя особа до суду не з'явилася, подала заяву про розгляд справи в її відсутності.
Зазначає, що 06 листопада 2020 року нею посвідчено договір купівлі-продажу квартири номер АДРЕСА_1 , укладений між продавцем та відповідачем.
Продавцем надано нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, з якого встановлено факт реєстрації за продавцем права власності на вказану квартиру 13 листопада 2019 року.
До зазначеного продавця право власності на дану квартиру було зареєстровано за іншою особою 03 вересня 2019 року.
Державна реєстрація права власності на вказане нерухоме майно за позивачем не здійснювалась.
Вважає свої дії законними та обґрунтованими, а посвідчений договір безспірним та таким, що посвідчено з чітким та неухильним додержанням вимог чинного законодавства, а тому просить відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В абзаці 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Судом встановлено, що 06 листопада 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фесік С.В. посвідчено договір купівлі-продажу квартири номер АДРЕСА_1 , укладений між продавцем ОСОБА_6 та відповідачкою.
Відповідно до наданих 3-ю особою документів продавець ОСОБА_6 був власником вказаної квартири на підставі Договору купівлі-продажу від 13 листопада 2019 року, укладеного між ним та ОСОБА_7 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лахно Ю.В.
З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 листопада 2019 року № 188595749 вбачається, що вказана квартира станом на день укладення спірного договору на праві приватної власності належала ОСОБА_6
19 грудня 2020 року був укладений Договір купівлі-продажу спірної квартири, за яким право власності на неї набули ОСОБА_8 та ОСОБА_9
/ т. 1, а.с. 143 - 149; 154 - 158 /
Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.
З матеріалів справи вбачається, що державна реєстрація права власності на спірну квартиру після прийняття будинку в експлуатацію була проведена 03 вересня 2019 року за ОСОБА_7 державним реєстратором прав на нерухоме майно Комунального підприємства «Реєстраційне бюро».
/ т.1, а.с.146 - 149 /
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.
Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.
Звертаючись до суду, в обґрунтування своїх вимог позивачка надає Попередній договір від 21 липня 2014 року, Договір про забезпечення виконання зобов'язань № СС/Д4/154-296/Н від 21 липня 2014 року та Додаткову угоду № 1 до Договору №СС/д1/154-296/Н про забезпечення виконання зобов'язань від 21 липня 2014 року, укладених між нею та ТОВ «СІТІ-ДЕВЕЛОПМЕНТ».
Згідно з п.п. 1.3.1. п. 1.3. Попереднього договору сторони зобов'язуються укласти основний договір протягом другого кварталу 2015 року, але в будь-якому разі не раніше отримання Товариством правовстановлюючих документів на Об'єкт будівництва - надання Державною реєстраційною службою України та/або відповідними державними органами документ, що є необхідними для належного укладення та нотаріального посвідчення Основного договору.
/ т. 1, а.с. 12 - 16 /
Представник позивача в судовому засіданні не заперечував, що Договір купівлі-продажу квартири з позивачкою укладений не був і право власності на спірну квартиру за позивачкою зареєстроване не було.
Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1,3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Звертаючись до суду, позивачкою не зазначено, яким вимогам не відповідає укладений Договір купівлі-продажу спірної квартири між відповідачкою та ОСОБА_10 .
Крім того, як зазначено вище, відповідачка була третім власником спірної квартири після її первинної реєстрації, на даний час на підставі укладеного Договору купівлі-продажу її власниками після відповідачки є дві особи.
Вказані особи позивачкою до участі в справі при зверненні до суду не залучені, як і інші особи, які володіли квартирою до набуття права власності на неї відповідачкою.
Представник позивачки в судовому засіданні зазначив, що при зверненні до суду позивачка вказаною інформацією не володіла, про обставини відчуження квартири, кількість цих договорів та сторін укладених угод йому, як представнику позивачки, стало відомо лише в суді з наданих відповідачкою та 3-ю особою документів.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Даною нормою закону визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний позивачем спосіб.
При цьому особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Позивач - це особа, яка звернулася до суду у встановленому законом порядку та стверджує про порушення, невизнання або оспорювання своїх прав, свобод чи інтересів іншими учасниками цивільних відносин.
Відповідач - це особа, яка має нести установлену договором або законом відповідальність.
Позивач на власний розсуд визначає особу, до якої пред'являє вимоги.
З точки зору ч.1 ст.2 ЦПК України завдання та основні засади цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
З даного аналізу випливає, що відповідач - це особа, на яку вказує позивач в позовній заяві, як на порушника своїх прав.
Тому саме позивач визначає, до кого пред'явити позов.
Якщо позивач помилиться (неправильно зазначивши сторону) і притягне відповідачем особу, яка його прав не порушила або не заявить клопотання про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача, суд у такому позові відмовляє.
В частині 5 ст.12 ЦПК України зазначено, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Так, інтереси позивачки в судовому засіданні представляв адвокат - фахівець в галузі права, тобто позивачка була забезпечена правовою допомогою в суді.
Після встановлення обставин відчуження спірної квартири, кола осіб, причетних до угод щодо вказаної квартири, на виконання даних вимог закону та рекомендацій суду щодо кола осіб, які мають приймати участь у справі та визначених законом способів захисту в такій категорії справ, представник позивачки наполягав на розгляді справи саме в межах заявлених вимог та за участі кола осіб, залучених до участі в справі при зверненні до суду.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав.
Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріальноправові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.
Право вибору способу захисту з-поміж передбачених законом належить особі, яка звернулася до суду.
Це відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові Великої Палати від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16.
З урахуванням викладеного вище суд вважає, що обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права - шляхом визнання одного оспорюваного договору з 4-х недійсними - не є ефективним засобом відновлення порушеного права, оскільки, за загальним правилом, наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція.
Відповідно, визнання одного з договорів відчуження спірного майна недійсним не матиме наслідком набутя позивачкою права власності на квартиру, а тому не відновить порушеного права позивачки, яка не не була власником майна, відчуженого за оспорюваним нею договором купівлі-продажу.
За змістом ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Виходячи з викладеного вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивачки.
Ухвалою суду від 17 грудня 2020 року було задоволено заяву позивачки про вжиття заходів забезпечення позову.
Накладено арешт на квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Частиною 9 статті передбачено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Виходячи з цього, суд приходить до висновку про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 17 грудня 2020 року..
Керуючись ст.ст. 3, 6, 15, 16, 182, 190, 202, 203, 215, 216, 235, 317, 319, 328, 321, 334, 655 ЦК Украни, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 258, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд
В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 17 грудня 2020 року.
Зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 07 червня 2021 року.
Суддя Л.А.Шереметьєва