Справа № 462/7428/20 Головуючий у 1 інстанції: Постигач О.Б.
Провадження № 22-ц/811/1408/21 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія:39
07 червня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Копняк С.М.
суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 березня 2021 року, ухвалене в складі головуючого судді Постигач О.Б., у справі за позовомАкціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просив стягнути із відповідача на користь банку заборгованість у розмірі 25191,55 грн. за кредитним договором № б/н від 19.12.2011 року та судові витрати.
Вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву № б/н від 19.12.2011 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 12000 грн. 00 коп. У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 24.09.2020 року має заборгованість - 25191,55 грн., яка складається з наступного: 16752,10 грн. - заборгованість за тілом кредита в т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 16752,10 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 2418,65 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 6020,80 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія.
АТ КБ «Приватбанк» просив про задоволення позову.
Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду оскаржив позивач АТ КБ «Приватбанк».
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення є незаконним, ухваленим без повного, всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи та з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Вказує на те, що суд першої інстанції не навів жодних правових підстав існування у відповідача права на користування коштами банку без сплати відсотків. Факт користування коштами банку та сплати відповідачем платежів на погашення платежів ним не спростований, що в силу вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком. Станом на сьогоднішній день відповідач не оспорив в судовому порядку жодної операції здійсненої по картах/рахунку, тому правомірність операцій до моменту оскарження презюмується. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а він його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти в задоволенні позову.
Суд першої інстанції не врахував, що схвалення та виконання договору відповідачем щодо користування коштами банку та сплати відсотків у встановленому банком розмірі, підтверджується випискою по рахунку, долученою до позовної заяви в суд першої інстанції, яка є первинним документом де зазначені відповідні операції, а також операції щодо часткового повернення коштів та сплати відсотків, тобто виконання договору відповідачем.
Звертає увагу на те, що якщо суд вважав, що розмір відсоткової ставки є не погодженим, то мав самостійно застосувати ч.1 ст. 1048 ЦК України та вирішити питання про стягнення відсотків на рівні облікової ставки НБУ. І у разі, якщо суд не згоден із розрахунком заборгованості, повинен був надати свій розрахунок, однак суд ухилився від своїх прямих обов'язків.
На підставі викладеного просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 березня 2021 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги банку у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 26191,55 грн., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1ст.13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст.367ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заявляючи позовні вимоги, АТ КБ «Приватбанк» посилався на те, що 19 грудня 2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
На підтвердження своїх вимог АТ КБ «Приватбанк» надав суду копію анкети-заяви відповідача про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розрахунки заборгованості станом на 31.08.2019 року та 24.09.2020 року, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідку про видачу кредитної картки НОМЕР_1 - дата відкриття 25.05.2017 року з терміном дії 05/21, копію паспорта ОСОБА_1 та установчі документи позивача.
Як вбачається із матеріалів справи, 19 грудня 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», в якій зазначено, що ця заява разом із пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить договір про надання банківських послуг (а.с. 12).
Відповідно до наданого АТ КБ «Приватбанк» розрахунку станом на 24.09.2020 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 25191 грн. 55 коп. грн., з яких: 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту; 16752, 10 грн. - заборгованість за простроченим; 2418,65 - заборгованість за простроченими відсотками; 6020,80 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625.
Відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції дійшов висновку про те, що укладений у вигляді заяви-анкети кредитний договір від 19.12.2011 року б/н, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Окрім того, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, зміну розміру кредитного ліміту за рішенням та ініціативою банку зі сплатою річних, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Роздруківка з сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (справа №6-16цс15).
Доводи позивача щодо розміру нарахованої заборгованості не підтверджені належними та допустимими доказами.
Суд дійшов також висновку про відсутність правових підстав для стягнення відсотків нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що сторони погодили строк кредитування, відтак, підстави стверджувати, що визначений договором строк кредитування є таким, що сплив, а отже, що у позивача передбачені законом підстави для застосування охоронної норми ч. 2 ст. 625 ЦК України, відсутні.
З правильністю та обґрунтованістю висновків суду першої інстанції колегія суддів погоджується.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей и626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першоїстатті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина першастатті 1048 ЦК України).
Частиною другоюстатті 1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістомстатті 1056-1 ЦК Українив редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістомстатті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другоюстатті 551 ЦК Українивизначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за тілом кредиту, в тому числі заборгованість за простроченим тілом кредиту, заборгованість за простроченими процентами, заборгованість за процентами нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, у тому числі розмір заборгованості і порядок її нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті:https://privatbank.ua,як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг вАТ КБ «ПриватБанк».
Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду Українивід 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правилу будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції правильно виходив із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які надав банк, відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, яку суд першої інстанції вірно застосуваввідповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Згідно із ст. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За правиламист. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1ст. 77 ЦПК Українивизначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 6ст. 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані АТ «КБ «Приватбанк» документи не містять, а відтак і не підтверджують умови кредитування.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача.
Анкета-заява містить лише анкетні дані відповідача, його контактну інформацію, і в той же час, не містить відмітки про те, яку картку просив видати відповідачка, кредитний ліміт та інших даних про умови кредитування, зокрема і щодо відсоткової ставки за користування кредитом.
Надані АТ «КБ «Приватбанк» документи не підтверджують факту видачі відповідачу кредиту, наявності та розміру заборгованості. Долучені до позовної заяви довідки не містять підпису відповідача.
Колегія суддів звертає увагу і на ту обставину, що з наданих позивачем документів вбачається, що від підписання відповідачем заяви-анкети 19 грудня 2011, до вказаної у довідці дати видачі йому картки - 25 травня 2017 року, минуло 5 років і 5 місяці.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що доводи позивача щодо розміру нарахованої заборгованості не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
За недоведеності умов договору кредиту, дослідження судом наданого позивачем розрахунку суми заборгованості за договором є безпредметним. Жодні заперечення відповідача не можуть додати правової визначеності щодо змісту спірних правовідносин.
Тому на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що схвалення та виконання договору відповідачем щодо користування коштами банку та сплати відсотків у встановленому банком розмірі, підтверджується випискою по рахунку, долученою до позовної заяви в суд першої інстанції, яка є первинним документом, де зазначені відповідні операції, а також операції щодо часткового повернення коштів та сплати відсотків, тобто виконання договору відповідачем, колегією суддів відхиляються, оскільки згадана виписка була предметом дослідження судом першої інстанції і судом вірно зазначено у рішенні про те, що у спосіб стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту позивач намагається стягнути проценти за користування кредитними коштами, погашення яких частково відбулось за рахунок наданого відповідачу кредиту, що підтверджується як випискою по рахунку, так і розрахунком заборгованості. При цьому колегія суддів звертає увагу і на те, що кредитний ліміт, який надавався відповідачу становив у 2017 році 2 000 грн., з травня 2018 року - 12 000 грн., а з травня 2019 року такий зменшено і встановлено - 0, 00 грн. В той же час позивач просить стягнути заборгованість за тілом кредиту в сумі 16 752, 10 грн., що значно перевищує кредитний ліміт, наданий відповідачу.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині застосування самостійно судом першої інстанції положень ч.1 ст. 1048 ЦК України та вирішення питання про стягнення відсотків на рівні облікової ставки НБУ, то такі правильності висновків суду не спростовують, оскільки позивач не пред'являв вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами, з підстав та у розмірах, встановлених статтею 1048 ЦК України.
Отже, доводи позивача про те, що суд має стягнути на його користь з позичальника проценти за користування кредитними коштами на підставі положень ст. 1048 ЦК України є безпідставними.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Пунктом першим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія судді в приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 07 червня 2021 року.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судовогорішення складено 07 червня 2021 року.
Головуючий Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
Ніткевич А.В.