Справа № 467/505/21
3/467/153/21
01.06.2021 року суддя Арбузинського районного суду Миколаївської області Явіца І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка справу про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Перм, Російська Федерація, громадянина України, не працюючого, зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше до адміністративної відповідальності притягувався неодноразово,
за ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Із протоколу про адміністративне правопорушення ВАБ №197555 від 19 травня 2021 року вбачається, що 19 травня 2021 року о 19 год. 00 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння в громадському місці, а саме: біля будинку №3 по вул. Центральна в смт. Арбузинка Первомайського району, висловлювався нецензурною лайкою на адресу перехожих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , чим порушив громадський порядок і спокій громадян.
Дії ОСОБА_1 уповноваженою особою кваліфіковані ст. 173 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 вказав, що того дня перебував в стані сильного алкогольного сп'яніння, тому не пам'ятає, що відбувалось.
Тож, суддя, дослідивши матеріали провадження у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, виходив із такого.
Зокрема, статтями 251, 280 КУпАП, визначено фактичні дані, обставини на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.
З урахуванням того, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності,
або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
З урахуванням того, що такі докази мають випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто бути такими, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
У цій ситуації зібрані матеріали як докази, уповноваженою на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, особою, за своєю суттю, навіть у їх сукупності, залишать місце сумнівам, а тому вони не узгоджуються із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», з огляду на таке.
Так, статтею 173 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за дрібне хуліганство, тобто нецензурну лайку в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.
Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері охорони громадського порядку.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому чіплянні до громадян та інших подібних діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян (формальний склад).
Суб'єкт адміністративного проступку - загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16- річного віку).
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу.
Відповідно, згідно із диспозицією статті 173 КУпАП об'єктивну сторону складу дрібного хуліганства становлять такі альтернативні діяння: 1) нецензурна лайка в громадських місцях; 2) образливе чіпляння до громадян; 3) інші подібні дії, за умови, що кожне із цих діянь порушує громадський порядок і спокій громадян, а обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони цього правопорушення є хуліганський мотив поведінки особи, яка вчиняє зазначені вище дії.
При цьому норма статті 173 КУпАП не дає однозначного визначення, що саме підпадає під поняття «інших подібних дій», що порушують громадський порядок і спокій громадян, та в чому саме проявляється хуліганський мотив дій особи, а тому це потребує з'ясування і конкретизації у кожній справі, яка вирішується судом (постанова ВСУ від 27.04.2015 у справі № 5-7к15).
Однак, за наслідками розгляду даного провадження з наданих уповноваженою особою у якості доказів фактичних даних не можливо із дотриманням стандарту доказування «поза розумним сумнівом» констатувати факт хуліганського мотиву поведінки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Також, слушним буде зауважити, що при хуліганстві об'єктом захисту є громадський порядок, який слід розуміти як стан суспільних відносин, що виник, сформувався, змінюється та існує під впливом дії правових норм (значною мірою), моральних засад, звичаїв, етичних правил, традицій, інших позаюридичних чинників і знаходить свій вияв (відображається) у безпечності громадського спокою, охороні здоров'я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об'єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю.
Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу, як правило, відбуваються в публічних (громадських, людних) місцях, супроводжуються ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством, і призводять до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.
За зовнішнім виявом (набором фактів) хуліганство певним чином схоже на ряд інших діянь, зокрема найбільше на ті з них, які посягають на здоров'я, честь та гідність людини, її майно. Однак схожість цих діянь не завжди може бути підставою для визнання їх однаковими (рівнозначними).
Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені вище об'єкти захисту. Зміст та спрямованість цього діяння висновуються із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим.
Особливість мотиву хуліганства полягає у причинній зумовленості. Спонуки вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони, здебільшого, позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, пов'язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки (постанова ВСУ від 04.10.2012 у справі № 5-7к12).
Проте, цих обставин у даній справі не установлено, відповідно, не можливо визнати доведеним факт здійснення посягання на громадський порядок і спокій громадян з боку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Зокрема, сам протокол не містить даних про те, що уповноважена особа кваліфікувала дії ОСОБА_1 , як дрібне хуліганство.
Протокол містить лише відомості, що останній вживав нецензурну лайку на адресу двох громадянок.
Проте, із яких саме мотивів він це робив, чи то з хуліганських, чи то з особистих, залишається невідомим, позаяк, жоден із наданих доказів на це вказує.
Ані із самого протоколу, ані із письмових пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 неможливо простежити факт хуліганського мотиву у ОСОБА_1 .
При цьому, саме по собі вживання нецензурної лайки ще не вказує на дійсність хуліганського мотиву, навіть і в громадському місці, адже, особа могла мати певний особистий мотив.
Ураховуючи те, що за своєю правовою природою протокол про адміністративне правопорушення не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду, у тому числі й щодо об'єктивної та суб'єктивної сторони правопорушення.
Тож, заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності і дослідивши надані докази у сукупності, не є можливим однозначно констатувати факт хуліганського, а не певного особистого мотиву поведінки ОСОБА_1 у час та у місці, що описані у протоколі.
Тож, із суті адміністративного правопорушення, викладеного у протоколі, випливає, що особою, яка склала протокол, за відсутності в матеріалах справи в достатньому обсязі належних та допустимих доказів на підтвердження обставин правопорушення, не доведено суб'єктивної сторони інкримінованого правопорушення.
Так, фабула обвинувачення, що викладена у протоколі, не містить вказівки на мотиви вчинення ОСОБА_1 вказаних у ньому дій, а шляхом дослідження сукупності доказів, як то, письмовими поясненнями, що додані до протоколу, не вдалось установити однозначно хуліганського мотиву у нього.
А тому застосування образи чи нецензурної лайки, що мало місце в ході сварки чи конфлікту із іншою особою і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, навіть за умови вчинення протиправних дій у громадському місці і в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як дрібного хуліганства.
А додані до протоколу письмові пояснення осіб вказують лише на факт вживання ОСОБА_1 лайки і одночасно не вказують на дійсність хуліганського мотиву щодо такої поведінки.
Більш того, як вказано вище, й у самому протоколі не відображено, що ОСОБА_1 вчинено дрібне хуліганство, у той час, як суд самостійно позбавлений змоги уточними фабулу правопорушення, адже протилежне матиме наслідком порушення конвенційних прав особи.
За таких обставин, суд констатує відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, як то, його суб'єктивної сторони, а саме: мети і мотиву, які за своєю правовою природою свідчили б про дійсність хуліганських дій.
Інші ж досліджені судом докази не усувають цієї прогалини, а натомість спростовують можливість кваліфікації дій ОСОБА_1 за ст. 173 КУпАП.
У той час, як Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року в справі № 1-р/2019 зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачиться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, через недоведеність наявності у його діях суб'єктивної сторони складу цього правопорушення.
А будь-яких інших доказів в ході судового розгляду, які б спростували такі висновки суду, здобуто не було.
За таких умов, на цьому етапі, суть вчиненого правопорушення з кваліфікацією дій за ст. 173 КУпАП є сумнівною, що є не прийнятним та не кореспондується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», а тому оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності вважаю, що провадження у цій справі слід закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, який вказує на те, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутністі складу адміністративного правопорушення.
У зв'язку з чим, дане адміністративне провадження, з урахуванням вимог п. 1 ст. 247 КУпАП, підлягає закриттю, а судовий збір не підлягає стягненню із ОСОБА_1 , так як на нього, за таких обставин, не накладається адміністративне стягнення ( ст. 40-1 КУпАП).
З цих мотивів, керуючись ст.ст. 221, 245, 247, 251, 252, 268, 272, 280, 321 Кодексу України про адміністративне правопорушення, суд,-
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП - закрити на підставі п.1 ст.247 цього ж Кодексу у зв'язку з відсутністю у його діях складу цього адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 10 (десяти) днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя І.В. Явіца