Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№22-ц/824/6897/2021
м. Київ Справа № 369/10064/19
03 червня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Левенця Б.Б.
- Борисової О.В.
при секретарі - Гоін В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Національного військово - медичного клінічного центру «Головний військово - клінічний госпіталь» Міністерства оборони України - Скляра Віктора Миколайовича на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 23 жовтня 2020 року, постановлене під головуванням судді Дубас Т.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Національного військово - медичного клінічного центру «Головний військово - клінічний госпіталь» Міністерства оборони України, третя особа: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м. Києві про стягнення заробітної плати та допомоги по тимчасовій непрацездатності,-
02 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Києво - Святошинського районного суду Київської області з позовом до Міністерства оборони України Центральної військово- лікарської комісії Збройних Сил України, Національного військово - медичного клінічного центру «Головний військово - клінічний госпіталь» Міністерства оборони України, третя особа: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м. Києві про стягнення заробітної плати та допомоги по тимчасовій непрацездатності.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є працюючим лікарем відділу соціальної експертизи Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України з 06.10.2014 року.
Зазначає, що з 08.12.2018 по 26.12.2018 включно він був відсутній на робочому місці, оскільки перебував під вартою у зв'язку із кримінальним провадженням № 42018101050000262.
27.12.2018 року він після закінчення строку перебування під вартою приступив до подальшої роботи. В період з січня по квітень 2019 року він був відсутній на роботі 51 робочий день у зв'язку з хворобою.
Зазначає, що за період з 27.12.2018 по 10.04.2019 йому не була виплачена заробітна плата за 21 робочий день та допомога по тимчасовій непрацездатності за 51 робочий день.
Вказує на те, що згідно довідки № 265 від 03.06.2019 року його середньомісячна заробітна плата за жовтень та листопад 2018 року склала 28 073, 00 грн., отже середньоденна заробітна плата складає суму 638, 00.
За період з 27.12.2018 року по 10.04.2019 року йому не було виплачено заробітну плату за 21 робочій день, що дорівнює 13 398, 00 грн. та допомогу по тимчасовій непрацездатності за 51 робочій день, що дорівнює 32 538, 00 грн.
З урахуванням уточнень позовних вимог, просив суд стягнути з Національного військово- медичного клінічного центру «Головний військово - клінічний госпіталь» на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 13 398, 00 грн., допомогу по тимчасовій непрацездатності в сумі 32 538, 00 грн. та судові витрати на правову допомогу. Стягнути з Центральної військово- лікарської комісії Міністерства оборони України та Національного військово- медичного клінічного центру «Головний військово - клінічний госпіталь» судовий збір в розмірі 459, 36 грн. солідарно.
Ухвалою Києво - Святошинського районного суду Київської області від 10.12.2019 року замінено первісного відповідача Центральну військово- лікарську комісію на належного відповідача Міністерство оборони України.
Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 23 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Національного військово - медичного клінічного центру «Головний військово - клінічний госпіталь» Міністерства оборони України, третя особа: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м.Києві про стягнення заробітної плати та допомоги по тимчасовій непрацездатності задоволено частково.
Стягнуто з Національного військово - медичного клінічного центру «Головний військово - клінічний госпіталь» Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 15 950,00 грн. допомоги по тимчасовій втраті працездатності.
У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 24 грудня 2020 року представник Національного військово - медичного клінічного центру «Головний військово - клінічний госпіталь» Міністерства оборони України - Скляр Віктор Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 23 жовтня 2020 року у частині задоволених позовних вимог, постановити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи.
Вказує на те, що для правильного документального оформлення нарахування та виплати заробітної плати слід орієнтуватись на типові форми відповідних первинних документів, а також дотримуватись вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88. Одним із первинних документів, що застосовується для цілей нарахування заробітної плати працівникам є табель обліку робочого часу, типова форма ( П-5), якого затверджена наказом Державного комітету статистики України " Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці" від 05.12.2008 року № 489.
У Збройних Силах України з метою встановлення єдиного порядку ведення табелю обліку використання робочого часу наказом Міністра Оборони України від 02.10.2017 року № 507 затверджено інструкцію з ведення табеля обліку робочого часу в Міністерстві Оборони України та Збройних Силах України. Цей документ є визначальним для нарахування працівникам заробітної плати і містить як нумерований список працівників, так і детальну інформацію про відпрацьований час щодо кожного працівника за місяць.
Зазначає, що начальник Центральної військово-лікарської комісії для ОСОБА_1 є роботодавцем, який приймав позивача на роботу та вступив з ним у трудові відносини, відповідно до вимог ст. 24 КЗпП. Позивач ОСОБА_1 перебуває на посаді в штаті Центральної військово-лікарської комісії, яка є військово-медичною становою, має гербову печатку, кутовий штамп та утримується за окремим штатом. Технічне, тилове та фінансове забезпечення Центральної військово-лікарської комісії покладено на Національний військово - медичний клінічний центр «Головний військово - клінічний госпіталь» Міністерства оборони України. Таким чином, нарахування заробітної плати та допомоги по тимчасові непрацездатності ОСОБА_1 та іншим працівникам , а також військовослужбовцям Центральної військово-лікарської комісії здійснюється через фінансово-економічну службу Національного військово - медичного клінічного центру «Головний військово - клінічний госпіталь» Міністерства оборони України. При цьому начальник Національного військово - медичного клінічного центру «Головний військово - клінічний госпіталь» Міністерства оборони України будь-якого впливу на виплату заробітної плати працівникам та грошового забезпечення військовослужбовцям Центральної військово-лікарської комісії не має.
Зазначає, що відсутність наказу щодо допуску до виконання посадових обов'язків працівника ЗС України ОСОБА_1 та позначення в табелі обліку робочого часу- ІВ, тобто відсутність його на роботі, не надавало підстав для нарахування зарплати, оскільки він вважався таким, що перебуває під арештом, відсутнім на роботі.
Звертає увагу, що стосовно листків непрацездатності ОСОБА_1 (серія № 852896 , АДХ № 515010, АДХ № 562611), комісією із соціального страхування не було прийнято рішення щодо призначення йому допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з забороною видавати листки непрацездатності в період перебування особи під арештом та продовженням слідчих дій.
Відповідно до наказу начальника Центральної військово-лікарської комісії від 14.12.2018 року № 152 лікар ОСОБА_1 вважається відсутнім з 08.12.2018 у зв'язку з обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Зазначає, що через відсутність позивача на роботі (з 08 грудня 2018 року по 07 квітня 2019 року), що підтверджується табелем виходу на роботу та наказами керівника Центральної військово-лікарської комісії (№ 152 від 14.12.2018 та № 39 від 08.04.2019) позивач не мав заробітку.
26.04.2019 року Національно військово - медичним клінічним центром «Головний військово - клінічний госпіталь» надіслано запит до Фонду соціального страхування України у м. Києві щодо надання роз'яснення правомірності оплати листків непрацездатності серія АДС № 852896, АДХ № 515010 та АДС № 562611. У відповіді Фонду соціального страхування України у м. Києві від 24.05.2019 року № 3599/3 зазначено, що оплата вказаних листків непрацездатності буде порушенням вимог ст. 22 ЗУ «Про загальобов'язкове державне соціальне страхування».
05.09.2019 року начальник Національно військово - медичного клінічного центру «Головний військово - клінічний госпіталь» звернувся до начальника Центрального управління Служби правопорядку по м. Києву і Київській області з проханням призначити перевірку. За результатами перевірки було встановлено, що фельдшером Центральної військово-лікарської комісії ОСОБА_2 порушено вимоги Інструкції з порядку ведення табеля обліку робочого часу в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України стосовно заповнення табелю обліку робочого часу на ОСОБА_1 , тимчасово виконуючим обов'язки начальника Центральної військово-лікарської комісії полковником медичної служби ОСОБА_3 порушено вимоги ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України в частині виконання службових обов'язків, що визначають обсяг завдань, доручених йому за посадою та пунктами 10 Положення про Центральну військово-лікарську комісію, затвердженого наказом начальника Головного військово- медичного управління- начальника медичної служби Збройних Сил України від 18.01.2019 № 11. За наслідками перевірки полковнику ОСОБА_3 оголошено дисциплінарне стягнення- догана.
Звертає увагу, що виплата ОСОБА_1 заробітної плати та допомоги по тимчасовій непрацездатності можлива за умови усунення порушень допущенних посадовими особами Центральної військово-лікарської комісії та надання табелів обліку робочого часу і витягів з наказів до Національного військово - медичного клінічного центру «Головний військово - клінічний госпіталь» відповідно до вимог чинного законодавства, але лише за рахунок коштів Центральної військово-лікарської комісії.
В судовому засіданні представники Національного військово - медичного клінічного центру «Головний військово - клінічний госпіталь» Міністерства оборони України - Лесько Ганна Євгенівна та Скляр Віктор Миколайович повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Даниленко Олег Валерійович проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до наказу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 06.10.2014 року № 52 ОСОБА_1 призначений з 06 жовтня 2014 року на роботу за строковим трудовим договором лікарем відділу експертизи Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, з оплатою по 13 тарифному розряду.
У період з 08.12.2018 року по 26.12.2018 року включно ОСОБА_1 був відсутній за місцем роботи у зв'язку з обранням йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 42018101050000262 від 13.11.2018 року за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи копією витягу з наказу начальника Центральної військово-лікарської комісії від 14.12.2018 року № 152 та копією довідки про звільнення від 26.12.2018 року № 18657, виданої начальником Київського слідчого ізолятора.
З витягу з наказу начальника Центральної військово-лікарської комісії від 27.12.2018 року № 158 вбачається, що позивач 27.12.2018 року прибув та приступив до виконання службових обов'язків.
В подальшому, у зв'язку з хворобою позивач неодноразово потрапляв на лікування, зокрема: з 11.01.2019 року по 25.01.2019 року включно; з 30.01.2019 року по 08.02.2019 року включно; з 13.02.2019 року по 25.02.2019 року включно; з 04.03.2019 року по 19.03.2019року включно; з 21.03.2019 року по 05.04.2019 року включно.
З витягу з наказу начальника Центральної військово- лікарської комісії від 28 січня 2019 № 11 вбачається, що з 28 січня 2019 року ОСОБА_1 вважається таким, що прибув та приступив до виконання службових обов'язків після звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою. Підстава: листок непрацездатності серія АДС № 852896 , заява ОСОБА_1 вх. № З 19 від 28.01.2019 року.
Відповідно до витягу з наказу начальника Центральної військово- лікарської комісії від 11 лютого 2019 року № 16, з 11 лютого 2019 року ОСОБА_1 вважається таким, що прибув та приступив до виконання службових обов'язків після лікування з Київської міської лікарні № 6. Підстава: листок непрацездатності серія АД № 515010 , заява ОСОБА_1 вх. № З 32 від 11.02.2019 року.
Згідно витягу з наказу начальника Центральної військово- лікарської комісії від 26 лютого 2019 року № 23, з 26 лютого 2019 року ОСОБА_1 вважається таким, що прибув та приступив до виконання службових обов'язків після лікування. Підстава: висновок ЛКК № 13 від 25.02.20196 року, заява ОСОБА_1 вх. № З 43 від 26.02.2019 року.
Відповідно до витягу з наказу начальника Центральної військово- лікарської комісії від 20 березня 2019 року № 30, з 20 березня 2019 року ОСОБА_1 вважається таким, що прибув та приступив до виконання службових обов'язків після лікування у стаціонарі. Підстава: листок непрацездатності серія АДХ № 562611 від 19.03.2019 року.
Згідно витягу з наказу начальника Центральної військово- лікарської комісії від 08 квітня 2019 року № 39, з 08 квітня 2019 року ОСОБА_1 вважається таким, що прибув та приступив до виконання службових обов'язків після лікування у стаціонарі Підстава: листок непрацездатності серія АДХ № 531842 від 05.04.2019 року.
Згідно довідки про доходи від 03.06.2019 року № 265 ОСОБА_1 у період з вересня 2018 року по травень 2019 року було нараховано 64 453, 09 грн. заробітної плати.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Національного військово- медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» Міністерства Оборони України, третя особа: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м. Києві, про стягнення заробітної плати, суд першої інстанції посилався на те, що позивач з 08.12.2018 року по 26.12.2018 року включно був відсутній за місцем роботи у зв'язку з обранням йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 42018101050000262 від 13.11.2018 року за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України, а тому оплата праці за цей період не проводиться, оскільки зарплата виплачується за фактично виконану працівником роботу.
В апеляційній скарзі представник Національного військово - медичного клінічного центру «Головний військово - клінічний госпіталь» Міністерства оборони України - Скляр Віктор Миколайович просить скасувати рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 23 жовтня 2020 року у частині задоволених позовних вимог.
Отже, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 сторонами не оскаржується, а тому у відповідності до ч.1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається, оскільки суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Таким чином, апеляційний суд переглядає вказану справу лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності в сумі 15 950,00 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, стягуючи з Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на користь ОСОБА_1 15 950,00 грн. допомоги по тимчасовій втраті працездатності, суд першої інстанції посилався на те, що оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідач вказаних вимог не виконав, оплати за перші п'ять днів тимчасової непрацездатності за 5 періодів тимчасової непрацездатності позивачу не здійснив, чим порушив його право, яке підлягає захисту.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він зроблений судом на підставі встановлених дійсних обставин справи, наданих та досліджених доказів та відповідає вимогам матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ч.1 ст.3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів реалізації трудових правовідносин - відплатність праці, який відображено у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії» від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечуватиме достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, встановленим ст.12 Закону України «Про оплату праці».
Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, наведеним у ч.2 ст.233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Зазначене дає підстави для висновку, що до складу заробітної плати найманого працівника входить винагорода за виконану роботу, як це встановлено ст.94 КЗпП України і ст.1 ЗаконуУкраїни «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у ст.12 цього Закону України.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV) Фонд соціального страхування України (далі - Фонд) є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.
Згідно із частиною першою статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.
Частиною другою статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам, починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною третьою статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб), або фізичною особою-підприємцем, особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Комісія (уповноважений) із соціального страхування виконує свої функції відповідно до положення про комісію (уповноваженого) із страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, яке затверджується правлінням Фонду.
Відповідно до вимог частини першої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.
Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.
Робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників-роботодавців протягом десяти робочих днів після надходження заяви.
Судом встановлено, що у зв'язку з хворобою позивач неодноразово перебував на лікуванні, зокрема: з 11.01.2019 року по 25.01.2019 року включно; з 30.01.2019 року по 08.02.2019 року включно; з 13.02.2019 року по 25.02.2019 року включно; з 04.03.2019рокупо 19.03.2019 року включно; з 21.03.2019 року по 05.04.2019 року включно.
Факт перебування позивача у зазначені періоди на лікуванні підтверджується наданими суду копіями листків тимчасової непрацездатності ( а.с. 68-73). Вказані листки непрацездатності були надані ОСОБА_1 за своїм безпосереднім місцем роботи до Центральної військово-лікарської комісії.
Начальник Центральної військово-лікарської комісії листами № 554 від 07 лютого 2019 року, № 617 від 12 лютого 2019 року № 1344 від 28 березня 2019 року направив надані ОСОБА_1 листки непрацездатності до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» для врахування в роботі при нарахуванні заробітної плати та оплати тимчасової непрацездатності.
У відповідях на вказані листи Національний військово-медичного клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» повідомив Центральну військово-лікарську комісію про те, що підстав для оплати листків непрацездатності немає, оскільки вони видані з порушенням вимог пункту 2.20 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 року № 455, який містить пряму заборону у видачі листків непрацездатності особам,які перебувають під арештом.
Пункт п. 2.20 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 року № 455 визначає, що особам, які перебувають під арештом та проходять судово-медичну експертизу, листок непрацездатності не видається.
З огляду на те, що в період видачі листків тимчасової непрацездатності позивач не перебував під арештом та не проходив судово-медичну експертизу, а згідно наявних в матеріалах справи копій наказів виконував свої трудові обов'язки лікаря відділу експертизи Центральної військово-лікарської комісії, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про неправомірність відмови відповідача у оплаті позивачу перших п'яти днів за кожним листком непрацездатності та про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по оплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності за перші п'ять днів лікарняного у кожному з п'яти періодів перебування на лікарняному в сумі 15 950,00 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність наказу щодо допуску до виконання посадових обов'язків працівника ЗС України ОСОБА_1 та зазначення в табелі обліку робочого часу- ІВ, тобто, відсутність його на роботі, не надавало підстав для нарахування йому зарплати, оскільки він вважався таким, що перебуває під арештом, відсутнім на роботі, колегія судів відхиляє, так як в матеріалах справи наявні копії витягів з наказів начальника Центральної військово- лікарської комісії від 28 січня 2019 № 11, від 11 лютого 2019 року № 16 ; від 26 лютого 2019 року № 23; від 20 березня 2019 року № 30; від 08 квітня 2019 року № 39, з яких вбачається, що ОСОБА_1 після лікування вважається таким, що прибув та приступив до виконання службових обов'язків.
Не грунтуються на вимогах закону, встановлених дійсних обставинах справи та досліджених судом доказах доводи апеляційної скарги про те, що комісією із соціального страхування було прийняте вірне рішення щодо відсутності підстав для призначення ОСОБА_1 допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв'язку із забороною видавати листки непрацездатності в період перебування особи під арештом та продовження слідчих дій, так як з наданих суду доказів достовірно встановлено, що ОСОБА_1 26.12.2018 року був звільнений з Київського слідчого ізолятора та відповідно до наказу начальника Центральної віськової- лікарської комісії від 27 грудня 2018 року № 158 вважається таким, що прибув та приступив до виконання службових обов'язків, тобто, у спірний період позивач під арештом не перебував та був допущений до роботи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 23 жовтня 2020 року в оскаржуваній частині ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника Національного військово - медичного клінічного центру «Головний військово - клінічний госпіталь» Міністерства оборони України - Скляра Віктора Миколайовича.
В частині відмови у задоволені позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося та в апеляційному порядку не переглядалося.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника Національного військово - медичного клінічного центру «Головний військово - клінічний госпіталь» Міністерства оборони України - Скляра Віктора Миколайовичазалишити без задоволення.
Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 23 жовтня 2020 року в частині стягнення з Національного військово - медичного клінічного центру «Головний військово - клінічний госпіталь» Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 15 950,00 грн. допомоги по тимчасовій втраті працездатності - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 07 червня 2021 року.
Головуючий: Судді: