справа № 754/15622/19 головуючий у суді І інстанції Саламон О.Б.
провадження № 22-ц/824/5130/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
02 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Гасюк В.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відшкодування шкоди, -
У жовтні 2019 року ПрАТ СК «Уніка» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з ОСОБА_1 шкоду у розмірі 190 298 грн. 14 коп., з ТДВ СК «Альфа-Гарант» шкоду в розмірі 99 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 січня 2017 року в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Порше», д/н НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Хюндай», д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Згідно з постановою Печерського районного суду міста Києва подія сталася з вини ОСОБА_1 . Автомобіль «Порше» отримав механічні пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Зазначений транспортний засіб був застрахований в позивача на підставі договору добровільного страхування від 24 березня 2016 року. Згідно з цим договором позивач брав на себе зобов'язання виплатити страхове відшкодування у випадку пошкодження застрахованого автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. На виконання умов договору страхування позивач виплатив страхове відшкодування потерпілій особі в розмірі 289 298 грн. 14 коп. На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант» на підставі полісу АК/1885261, згідно з яким страхова сума складає 100 000 грн., франшиза 1 000 грн. Відповідачами не виконано свої зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування. Позивач вказує на те, що він має право на відшкодування шкоди в порядку ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року позов ПрАТ СК «Уніка» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ СК «Уніка» в порядку регресу витрати, пов'язані з виплатою страхового відшкодування в розмірі 190 298 грн. 14 коп. та судовий збір в розмірі 2 854 грн. 47 коп. У задоволенні інших вимог позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ПрАТ СК «Уніка» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ТДВ СК «Альфа Гарант» через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що ТДВ СК «Альфа-Гарант» не виконало свої зобов'язання в межах страхової суми в розмірі 99 000 грн. Суд не досліджував порядок звернення із заявою про здійснення страхової виплати, підстави та строки таких звернень. Позивач не є водієм транспортного засобу, тому немає зобов'язань перед відповідачем надавати повідомлення та ще й подавати заяву про страхове відшкодування. Позивач набув право потерпілого на відшкодування шкоди в порядку суброгації з винної особи та його страховика (з моменту вчинення дорожньо-транспортної пригоди протягом трьох років). Тому до страховика за договором добровільного страхування не може бути застосовано положення пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Суд не врахував позиції вищих судів за аналогічного спору. Сплив річного строку не має призводити до втрати страховиком за договором добровільного страхування права вимоги в порядку суброгації про відшкодування завданої йому шкоди до страховика особи, винної в завданні такої шкоди, тоді як доказ вини ОСОБА_1 було отримано позивачем від Печерського районного суду міста Києва лише 12 вересня 2019 року і вже в жовтні 2019 року був поданий позов з відповідним доказом вини ОСОБА_1 .
Отже, рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині вимог до ТДВ СК «Альфа-Гарант».
У відзиві на апеляційну скаргу ТДВ СК «Альфа-Гарант» зазначає, що всі твердження позивача повторюють його позицію, викладену у заявах по суті у суді першої інстанції, суперечать вимогам чинного законодавства. Ані власник пошкодженого автомобіля, ані позивач не зверталися до ТДВ СК «Альфа-Гарант» з заявою про страхове відшкодування. Позивач пропустив річний строк на звернення за виплатою страхового відшкодування. Позивач не був обмежений у праві у межах одного року з моменту дорожньо-транспортної пригоди отримати постанову суду, а також звернутися до ТДВ СК «Альфа-Гарант» з заявою про страхове відшкодування без вказаної постанови. Висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається позивач, не підлягають врахуванню у даній справі.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено,що 20 січня 2017 року в місті Києві трапилася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Порше», д/н НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля «Хюндай», д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб «Порше» д/н НОМЕР_1 отримав пошкодження.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 10 травня 2017 року провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито за закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. Винуватість ОСОБА_1 встановлена в описовій частині постанови (а.с.34).
На момент дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб «Порше» д/н НОМЕР_1 був застрахований в ПрАТ СК «Уніка» на підставі договору добровільного страхування № 833001/4610/0000283 від 24 березня 2016 року (а.с.14).
23 січня 2017 року до ПрАТ СК «Уніка» з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою про виплату страхового відшкодування звернулась ОСОБА_2 (а.с.9).
Згідно зі Звітом № 7349 від 20 лютого 2017 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «Порше», д/н НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 291 053 грн. 42 коп. (а.с.20).
15 березня 2017 року ПрАТ СК «Уніка» виплачено потерпілій особі страхове відшкодування за договором добровільного страхування № 833001/4610/0000283 від 24 березня 2016 року в загальній сумі 289 298 грн. 14 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 010041 (а.с.33).
Виплата здійснена на підставі рахунку ТОВ «Віннер ПЦКА» № 1034821 від 02 лютого 2017 року (а.с.32).
Ухвалюючи рішення в частині відмови у задоволенні позову до ТДВ «СК «Альфа Гарант», суд першої інстанції виходив з того, що дорожньо-транспортна пригода сталася 20 січня 2017 року. При цьому, до суду з вимогами до ТДВ СК «Альфа-Гарант» позивач звернувся лише в жовтні 2019 року, тобто, після спливу річного строку. Позивачем не надано доказів звернення безпосередньо до ТДВ СК «Альфа-Гарант» з заявою про виплату страхового відшкодування та отримання відмови в його здійсненні в порядку, визначеному Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та з урахуванням висновків, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17, вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.
У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.
При цьому, визначаючи обов'язок страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.
Тобто, право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Відтак, у силу приписів статі 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто, підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.
З матеріалів справи вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої було пошкоджено застрахований автомобіль, мала місце 20 січня 2017 року.
У пункті 37.1.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого.
Будучи обізнаним про страховий випадок за участю особи, відповідальність якої застрахована у ТОВ СК «Альфа-Гарант», та виплативши потерпілій особі суму відшкодування за договором добровільного страхування ще у березні 2017 року, позивач звернувся до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» з вимогою про відшкодування шкоди у порядку суброгації лише у жовтні 2019 року, тобто, пропустивши річний строк.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 грудня 2018 року у справі № 753/5293/16-ц зазначила, що зазначений у пункті 37.1.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає.
Посилаючись в апеляційній скарзі на судову практику Верховного Суду та оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ПрАТ «СК «Уніка» залишило поза увагою висновки, яких Верховний Суд дійшов при розгляді справ № 910/7449/17та № 753/5293/16-ц, та які в силу вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Право позивача на відшкодування шкоди в порядку суброгації не оспорюється. Однак, реалізація такого права має відбуватися у порядку, визначеному законом, оскільки в протилежному випадку буде порушено принцип правової визначеності інших учасників відносин. Перебіг строку для звернення з заявою про відшкодування шкоди в порядку суброгації розпочинається з моменту настання дорожньо-транспортної пригоди, а не з моменту отримання доказів вини особи, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції в цій частині без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову не оскаржувалося, а, відтак, апеляційним судом не переглядається.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року в частині відмови у задоволенні позову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 04 червня 2021 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.