Справа №11-кп/824/757/21 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Категорія: ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 389 КК України Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
27 травня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового
засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 , ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні Бориспільської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_9 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 січня 2019 року щодо обвинуваченого
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бориспіль Київської області, громадянина України, українця, з середньо-спеціальною освітою, тимчасово не працюючого, маючого на утриманні малолітню дитину, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.11.2017 року за ч. 1 ст. 185 КК України, до покарання у виді 80 годин громадських робіт, реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи НОМЕР_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч.2 ст. 389 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_11 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
захисника ОСОБА_12 ,
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 січня 2019 року ОСОБА_10 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді 2 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 389 КК України ОСОБА_10 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення - злочину та виправдано у зв'язку з встановленням відсутності в діянні складу злочину.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, із застосуванням ст. 72 КК України, шляхом повного приєднання до нового покарання не відбутої частини покарання за вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.11.2017 року за ч. 1 ст. 185 КК України, ОСОБА_10 остаточно призначено покарання у виді 2 років 10 днів позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_10 звільнено від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі, з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном в 2 роки, з покладенням на нього, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 76 КК України обов'язків: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи чи навчання.
Іспитовий строк ОСОБА_10 встановлено рахувати з моменту проголошення вироку.
Згідно вироку, ОСОБА_10 , маючи не зняту та не погашену в установленому порядку судимість, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, та знову вчинив умисний злочин проти власності.
Так, 2 січня 2018 р. близько 16 год. 30 хв. ОСОБА_10 , разом з малолітньою ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийшов до супермаркету "Фора", розташованого в м. Бориспіль по вул. Головатого, 30, для того щоб придбати продукти харчування.
Перед входом ОСОБА_10 взяв металевий візок "Sambalt" з корзиною "RAL-608" та почав рухатись з ним по території торгівельного залу супермаркету "Фора", помітивши при цьому, що працівники охорони розташувались таким чином, що не помічають покупців, які підходять до середніх кас, у зв'язку з чим, у нього раптово виник злочинний умисел спрямований на таємне викрадення чужого майна, належного ТОВ "Фора", про виникнення якого не здогадувалась малолітня ОСОБА_13 .
Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_10 , скориставшись тим, по малолітня ОСОБА_13 не здогадується про його злочинні наміри, почав рухатись з металевим візочком "Sambalt" з корзиною "RAL-608" по території торгівельного залу супермаркету "Фора", складаючи у нього наступні продукти харчування: оливки зелені "Іbегіка" без кісточки (2 шт.), загальною вартістю 64 грн. 98 коп.;печінка тріски "Креон" натуральна (2 шт.), загальною вартістю 139 грн. 90 коп.; морозиво "Рудь Ескімос пломбір" в шоколаді (4 шт.), загальною вартістю 49 грн. 28 коп.; арахіс "Big Bob" смажений, солоний, зі смаком бекону (2 шт.), загальною вартістю 19 грн. 98 коп.; сухарики "Snekkin" пшенично-житні зі смаком крабу (2 шт.), загальною вартістю 7 грн. 98 коп.; пиво "Leffe Blonde" 0.33 л. (7 шт.), загальною вартістю 173 грн. 18 коп., пиво "Hoegarden White" 0.33 л. (7 шт.), загальною вартістю 173 грн. 18 коп.; сир "Премія Маасдам 45%" вагою 0.42 гр., вартістю 73 грн. 47 коп.; ковбаса "Алан варена лікарська" вагою 0.58 кг., вартістю 68 грн. 94 коп.; скумбрія без голови, потрошена, холодного копчення вагою 0,766 гр. вартістю 49 грн. 65 коп.; свиняча лопатка без кістки вагою 2,81 кг., вартістю 249 грн. 05 коп.; свинячий ошийок без кістки вагою 1,77 кг., вартістю 181 грн. 78 коп., всього на суму 1 251 грн. 37 коп.
Після цього, ОСОБА_10 02 січня 2018 р. близько 16 год. 43 хв., тримаючи в руках металевий візок "Sambalt" з корзиною "RAL-608", вартістю - 4023 грн. 50 коп., з вищевказаними продуктами харчування у ньому, на загальну вартість 1 251 грн. 37 коп., підійшов до каси №3, та скориставшись відсутністю касира, діючи умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів, пройшов повз касу не розрахувавшись, при цьому за наявний у нього товар, після чого з викраденими продуктами харчування та вказаним металевим візком з місця скоєння злочину зник, заподіявши ТОВ "Фора" матеріальну шкоду на загальну суму 5274 грн. 87 коп.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчинено повторно, ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК України.
Крім цього, 25.04.2018 року ОСОБА_10 пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, яке підтримане прокурором під час судового розгляду.
Так, органом досудового розслідування ОСОБА_10 обвинувачується у тому, що 22.11.2017 р. він був засуджений вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді 80 годин громадських робіт, тобто до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.
У Бориспільському міськрайонному відділі з питань пробації ЦМУ з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України засудженому ОСОБА_10 , 16.02.2018 р. роз'яснені правила та порядок відбування покарання у вигляді громадських робіт, повідомлено про стягнення, які можуть бути накладені, про відповідальність за ухилення від відбування громадських робіт, а саме роз'яснено вимоги ст. 37 КВК України та зміст ч. 2 ст. 389 КК України, про що останній власноручно розписався.
Цього ж дня, тобто 16.02.2018 р., ОСОБА_10 видано направлення до Бориспільської Центральної районної лікарні, згідно якого засуджений повинен відпрацювати 80 годин громадських робіт, починаючи з 19.02.2018 р.
Згідно відповіді із Бориспільської ЦРЛ № 357 від 27.02.2018 р. вбачається, що ОСОБА_10 з направленням Бориспільського міськрайонного відділу з питань пробації ЦМУ з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України для відпрацювання суспільно-корисних, безоплатних громадських робіт, в кількості 80 годин, не звертався.
Також, 15.03.2018 р. ОСОБА_10 працівником Бориспільського міськрайонного відділу з питань пробації ЦМУ з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України ОСОБА_3 винесено офіційне застереження у вигляді письмового попередження за порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт, яке останній підписав особисто.
ОСОБА_10 , будучи достовірно обізнаним про свої обов'язки щодо виконання 80 годин громадських робіт, призначених відповідно до вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.11.2017 р., діючи умисно та з метою ухилення від відбування призначеного йому покарання, усвідомлюючи наслідки невиконання покладених на нього обов'язків, не маючи на це поважних причин, з 19.02.2018 р. до цього часу не приступив до відпрацювання громадських робіт.
Зазначені дії ОСОБА_10 орган досудового розслідування кваліфікував за ч. 2 ст. 389 КК України, як умисні дії, які виразились в ухиленні від відбування громадських робіт особою, засудженою до цього покарання, тобто в ухиленні від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.
При розгляді кримінального провадження в межах пред'явленого обвинувачення ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 389 КК України, безпосередньо допитавши обвинуваченого, свідків, вивчивши документи, як докази, на які посилався прокурор, вивчивши всі матеріали кримінального провадження, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, в результаті повного, об'єктивного і всебічного їх дослідження в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що в діях обвинуваченого ОСОБА_10 не вбачається склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 389 КК України, а також вважає, що його вина не знайшла свого підтвердження під час судового слідства, а прокурором, у тому числі, не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Суд вказав, що факт того, що ОСОБА_10 не приступив до відпрацювання громадських робіт в три дні після отримання направлення, тобто з 19.02.2018 р. не може свідчити про порушення засудженим встановленого порядку та умов відбування покарання даного виду, оскільки чинним законодавством України не конкретизовано та не закріплено точного, повного та послідовного алгоритму дій засудженого, після отримання ним направлення, зокрема і час протягом якого він повинен звернутися до відповідної установи із направленням для відпрацювання громадських робіт, так само як і не визначено аналогічного обов'язку, виходячи із переліку обов'язків засудженого до громадських робіт, закріплених у чинному законодавстві. Крім того, суд вказав, що у діях ОСОБА_10 відсутня і суб'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 389 КК України, оскільки під час судового розгляду було встановлено, що він звертався до Бориспільської ЦРЛ із направленням, яке він отримав 16.02.2018 р. у відділі пробації. А, відтак, дотримуючись меж висунутого обвинувачення, суд зазначив, що ОСОБА_10 підлягає визнанню невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправданню у вчиненні ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт, за ч. 2 ст. 389 КК України, у зв'язку з відсутністю в його діянні складу даного кримінального правопорушення.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати частково вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.01.2019 відносно ОСОБА_10 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч.2 ст. 389 КК України у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, просить ухвалити новий вирок, за яким ОСОБА_10 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі; у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України та призначити йому покарання у виді 6 місяців арешту. На підставі ст. 70 КК України остаточне покарання призначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 3 роки 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст.ст. 71, 72 КК України до цього покарання повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.11. 2017 у виді 80 годин громадських робіт і остаточно призначити покарання у виді 3 років 6 місяців 10 днів позбавлення волі, врешті вирок залишити без змін.
За доводами апелянта, вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.01.2019 відносно ОСОБА_10 є незаконним і таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме виправданням за ч. 2 ст. 389 КК України, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а також невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (п.п. 2, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409 КПК України).
В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що в частині обставин скоєння ОСОБА_10 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України вирок не оскаржується, а оскаржується лише в частині виправдання ОСОБА_10 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України.
На переконання прокурора висновки суду вчастині того, що в діянні ОСОБА_10 відсутній склад кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України не відповідають даним обставинам кримінального провадження.
Прокурор стверджує, що судом першої інстанції не надано належну оцінку показам свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та іншим доказам.
Зокрема, апелянт зазначає, що під час судового розгляду свідок ОСОБА_15 зазначила, що у разі надходження до Бориспільської міської лікарні з Бориспільського МРВ з питань пробації направлень та осіб, які повинні відбувати покарання у виді громадських робіт, останні звертаються до приймальні головного лікаря, після чого вказане направлення реєструється та в подальшому повідомляється відповідальна особа, а саме ОСОБА_17 . Після чого, видається відповідний наказ та відповідний графік відбування громадських робіт. Також, зазначила, що в другій половині лютого 2018 головного лікаря Бориспільської ЦРЛ не було на роботі, оскільки від перебував у відпустці, але точної дати не пам'ятає.
На думку прокурора, якщо у суду були якісь сумніви щодо фактичних обставин події злочину, то чинний КПК України не містить заборони суду за власною ініціативою викликати для допиту у якості свідка головного лікаря Бориспільської ЦРЛ ОСОБА_18 та відповідно долучити наказ про відпустку останнього, однак суд не з'ясував той факт, що свідок не зазначив, з якого саме числа головний лікар Бориспільської ЦРЛ перебував у відпустці, а відповідно до наказу Бориспільської державної районної адміністрації № 111 від 16.02.2018 головному лікарю Бориспільської ЦРЛ надано відпустку лише з 19.02.2018 року, тобто, саме 16.02.2018 коли засуджений ОСОБА_10 приходив, головний лікар не перебував у відпустці, а лише тимчасово був відсутній. Поряд з цим прокурор зазначає, що в разі відсутності головного лікаря, його заступник має право підписувати розпорядчі документи.
Апелянт вказує на те, що судом при ухваленні виправдувального вироку за ч. 2 ст. 389 КК України відносно ОСОБА_10 залишено поза увагою той факт, що ОСОБА_10 , починаючи з 16.02.2018 не відбув покарання у вигляді громадських робіт, але лише взято до уваги покази обвинуваченого, який нібито намагався виконати призначене йому покарання за вироком суду.
Крім цього, прокурор зазначає, що свідок ОСОБА_16 повідомила, що ОСОБА_10 вона дійсно бачила, оскільки останній приходив до приймальні головного лікаря Бориспільської ЦРЛ приблизно у другій половині лютого 2018 року. Вищевказана особа зайшовши до приймальні лише запитала: «Чи є на робочому місці головний лікар ОСОБА_18 », на що отримала відповідь, що його не має. Після цього, не пояснюючи причину візиту ОСОБА_10 розвернувся та пішов з приміщення приймальні головного лікаря.
Також апелянт вказує на те, що поряд з цим свідок ОСОБА_14 пояснила, що вирок стосовно ОСОБА_10 надійшов до виконання до Бориспільського МРВ з питань пробації, після чого останнього було ознайомлено з порядком відбування покарання у виді громадських робіт та попереджено про кримінальну відповідальність у разі ухилення під підпис. З метою виконання вироку суду, ОСОБА_10 16.02.2018 надано направлення, відповідно до якого останній повинен приступити до відпрацювання громадських робіт в Бориспільській ЦРЛ, починаючи з 19.02.2018 року, однак отримавши вищевказане направлення ОСОБА_10 без поважних на те причин не приступив до виконання вищевказаних робіт, тим самим свідомо ухилився від їх виконання, оскільки після 16.02.208 останній жодного разу не з'явився до Бориспільської ЦРЛ.
Крім цього, прокурор зазначає, що в поясненнях ОСОБА_10 , наданих працівнику пробації останній зазначав, що не приступав до громадських робіт, оскільки працював та був на будівництві і не міг з'явитись, однак жодних підтверджуючих документів не надав.
Апелянт вказує на те, що виходячи з обов'язків, які покладаються на засуджених до громадських робіт відповідно до КВК України порушенням порядку та умов відбування покарання визнається: несумлінне ставлення до праці (зокрема, прогули, неналежне виконання покладеного обсягу робіт, брак в роботі тощо); відмова працювати на визначених для них об'єктах; неповне відпрацювання (за відсутності поважних причин, наприклад, вагітності) встановленого судом строк громадських робіт; нез'явлення за викликом до інспекції; неповідомлення інспекції про зміну місця проживання; неявка на реєстрацію до інспекції; виїзд без дозволу інспекції за межі України; порушення громадського порядку (за умови документального підтвердження факту притягнення до адміністративної відповідальності), а також зникнення засудженого з метою ухилення від відбування покарання.
Прокурор зазначає, що ухилення від відбування покарання являє собою невиконання обов'язку (бездіяльність) щодо відбування покарання, вчинене особою, засудженою до даного покарання обвинувальним вироком суду, який набув законної сили. Форми (способи) ухилення від покарання можуть бути різними, й ухилятися від виконання обов'язку щодо його відбування особа може як шляхом вчинення активних дій (наприклад, зміна місця проживання без повідомлення інспекції; неявка на реєстрацію без поважних причин), так і шляхом бездіяльності (наприклад, нез'явлення до місця відбування покарання у виді громадських робіт). З моменту вступу вироку в законну силу і вчинення особою хоча б однієї дії чи бездіяльності (крім прямо передбачених в законі випадків, коли для визнання дій чи бездіяльності ухиленням від відбування покарання необхідно вчинити подібні дії двічі), спрямованих на ухилення від виконання обов'язку відбути покарання, злочин визнається закінченим і набуває триваючого характеру.
Прокурор стверджує, що враховуючи викладене, працівниками Бориспільського МРВ з питань пробації виконані всі необхідні дії з метою роз'яснення та в подальшому належного виконання ОСОБА_10 кримінального покарання у виді громадських робіт призначеного вироком Бориспільського міськрайоного суду від 22.11.2018, а відтак, на думку апелянта, судом відповідно до ст. 94 КПК України надано однобічну оцінку досліджених в судовому засіданні доказів, оскільки фактично не надано жодної оцінки доказам сторони обвинувачення, що може свідчити про істотне порушення вимог КПК України.
Крім цього, на переконання апелянта, судом призначено покарання, яке явно не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, оскільки відповідно до вимог п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали, проте, при призначенні покарання ОСОБА_10 , суд залишив поза увагою той факт, що ОСОБА_10 не виконав вирок Бориспільського міськрайонного суду за яким його засуджено до покарання у виді 80 годин громадських робіт, офіційно не працевлаштований та схильний до вчинення повторних злочинів, оскільки з моменту винесення попереднього вироку від 22.11.2017 року через не тривалий термін, а саме 02.01.20158 року знову вчиняє умисний злочин.
Таким чином, на думку прокурора, ОСОБА_10 свідомо уникає від відбування призначеного судом покарання та не виконує його, а застосування ст. 75 КК України в даному випадку до обвинуваченого ОСОБА_10 не буде необхідним та достатнім для виправлення та попередження повторних злочинів.
На думку прокурора, звільняючи ОСОБА_10 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції вирок належним чином не вмотивував та не врахував, що ОСОБА_10 раніше судимий за злочини проти власності, правопорушення вчинене ним з прямим умислом та спеціальною метою - не виконувати рішення суду.
Зазначені обставини, на переконання прокурора, свідчать про підвищену суспільну небезпечність особи ОСОБА_10 , а тому апелянт вважає, що призначене ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 389 КК України покарання із застосуванням ст. 75 КК України не відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, суперечить загальним засадам призначення покарань і є явно несправедливим через м'якість.
Апелянт стверджує, щосуд застосовуючи ст. 75 КК України фактично звільняє ОСОБА_10 від відбування покарання за скоєння двох умисних злочинів, а відтак вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 389 КК України покарання із застосуванням ст. 75 цього Кодексу у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого підлягає скасуванню.
В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_12 просить апеляційну скаргу прокурора Бориспільської місцевої прокуратури Київської області на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.01.2019 року залишити без задоволення, а вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.01.2019 у кримінальному провадженні №1-кп/359/98/2019 (справа 359/1008/18) щодо ОСОБА_10 залишити без змін.
За доводами сторони захисту апеляційна скарга прокурора є не обґрунтованою та такою, що не відповідає фактичним обставинам кримінальної справи.
Сторона захисту вважає, що суд І інстанції об'єктивно з'ясувавши обставини та дослідивши під час судового розгляду докази, надані сторонами кримінального провадження, дійшов правильного висновку, що обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_10 передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, не знайшло свого підтвердження, у зв'язку з відсутністю в його діянні складу злочину.
Адвокат ОСОБА_12 вказує на те, що об'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України є суспільні відносини, спрямовані на забезпечення нормальної діяльності уповноваженого органу з питань пробації, яким заподіюється чи може бути заподіяна шкода в момент вчинення діяння, що полягає в ухиленні від відбування покарання, зокрема у виді громадських робіт. При цьому, склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, є формальним, і його об'єктивна сторона полягає в ухиленні від відбування покарання у виді громадських та виправних робіт.
Крім цього зазначає, що із аналізу даної норми КК України слідує, що законодавець при встановленні кримінальної відповідальності за умисне не відбування покарання у виді громадських робіт використовує термін «ухилення», не даючи при цьому чітко визначення даному поняттю та не виділяючи його необхідних та істотних ознак. Таким чином, неповнота формування поняття "ухилення від відбування покарання", закріплена в диспозиції ч. 2 ст. 389 КК України, що проявляється у невизначені способів та форм вчинення такого діяння щодо громадських робіт, свідчить про те, що дана кримінально-правова норма має бланкетний характер, та являється тісно пов'язаною з нормами кримінально-виконавчого права. Конституційний Суд України в своєму рішенні N 1-3/2000 від 19 квітня 2000 року у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень ст. 58 Конституції України, статей 6,81 Кримінального кодексу України зазначає: «Бланкетна диспозиція кримінально- правової норми лише називає або описує злочин, а для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права. Основна особливість бланкетної диспозиції полягає в тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст».
Також захисник зазначає, що конкретні форми порушень, за вчинення яких засуджений до громадських робіт може бути притягнений до відповідальності, конкретизовані у ч. 3 ст. 40 КВК України. Згідно даної норми, ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт є: систематичне невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після письмового попередження; невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння. Суб'єктивна сторона злочину виражається лише у прямому умислі та спеціальній меті - ухилитися від відбування покарання. Якщо особа вчиняє ті чи інші дії, які фактично призводять до ухилення від покарання, однак така мета відсутня, вчинене не може бути кваліфіковане заст. 389 КК України. Таким чином, за змістом цієї норми закону, обов'язковою умовою для відповідної кваліфікації дій суб'єкта злочину є наявність в нього лише прямого умислу та спеціальної мети.
Адвокат ОСОБА_12 стверджує, що доказуванню підлягає факт ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт, а саме спрямовані на свідоме порушення встановлених правообмежень діяння (дія чи бездіяльність) засудженого ОСОБА_19 , який відбуває призначене вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.11.2017 р., що набрав законної сили, покарання у виді 80 годин громадських робіт, тобто порушення останнім порядку та умов відбування даного виду покарання. При цьому, враховуючи етимологічне значення поняття "порядок та умови відбування покарання", можна зробити висновок що до порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт відноситься необхідність, крім інших положень, виконання усіх обов'язків, покладених на засудженого до даного виду покарання. З огляду на це, доказуванню, у даному кримінальному провадженні, також підлягає дослідження обов'язку, покладеного чинним кримінально-виконавчим законодавством України на засуджених до покарання у виді громадських робіт, який було порушено з боку ОСОБА_10 .
Аналізуючи, надані стороною обвинувачення докази з точки зору їх достатності, для визнання ОСОБА_10 винним у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, сторона захисту вважає, що стороною обвинувачення не надано жодного доказу того, що ОСОБА_10 саме ухилився від відбування, призначеного йому вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.11.2017 р., покарання у виді 80 годин громадських робіт, разом з тим, в обвинувальному акті не викладені фактичні обставини, які обвинувачення вважає встановленими і які повинні бути вказані для розкриття правильної кваліфікації даного злочинного діяння за відповідною нормою кримінального закону. Зокрема, відсутнє посилання на положення нормативно-правових актів, в яких передбачені обов'язки, які покладаються на засудженого до покарання у виді громадських робіт, а також в яких закріплені конкретні форми порушень, допущені з боку засудженого, що свідчить про ухилення останнього від відбування покарання у виді громадських робіт.
Захисник зазначає, що із змісту поданого до суду обвинувального акту не зрозуміло, в якій спосіб ОСОБА_10 ухилився від відбування покарання у виді громадських робіт, виходячи із підстав притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від відбування даного виду покарання, перелік яких закріплено в ч.3 ст. 40 КВК України, в чому саме полягало порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт, та який із переліку обов'язків, покладених на засуджену особу до даного виду покарання, було порушено ОСОБА_10 . Разом з тим, під час розгляду кримінального провадження, прокурор не зміг довести факт того, що на ОСОБА_10 , згідно закріпленого порядку та умов відбування покарання, було покладено обов'язок звернутися із направленням до Бориспільської ЦРЛ щодо відпрацювання 80 годин громадських робіт, яке він отримав 16.02.2018 року, протягом трьох днів, тобто до 19.02.2018 р., включно, а також те, що заступником начальника Бориспільського МРВ з питань пробації ЦМУ з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України ОСОБА_14 засудженому ОСОБА_10 роз'яснювався детальний та послідовний порядок його подальших дій після отримання вказаного направлення, та строк його дії.
Крім цього, сторона захисту вказує на те, що з показів свідка ОСОБА_14 вбачається, що 16 лютого 2018 р. до Бориспільського МРВ з питань пробації з'явився засуджений ОСОБА_10 , якого вона ознайомила з умовами та порядком відбування покарання у виді громадських робіт, а також попередила про наслідки ухилення від відбування, про що була відібрана від нього відповідна розписка. Також в цей же день вона видала засудженому ОСОБА_10 направлення до Бориспільської ЦРЛ для відпрацювання громадських робіт, в якому було зазначено: «приступити до виконання робіт з 19.02.2018 року2. Однак, з приводу того, чи повідомляла і роз'яснювала вона засудженому ОСОБА_10 строк дії направлення, остання нічого повідомити не змогла.
На переконання адвоката ОСОБА_12 , дані докази повністю узгоджуються з показами, наданими під час допиту в судовому засіданні, обвинуваченим ОСОБА_10 , в яких останній зазначив, що він 16.02.2018 р. самостійно з'явився до Бориспільського МРВ з питань пробації, де його оформлення здійснювала працівник відділу пробації ОСОБА_14 , яка ознайомлювала його з порядком та умовами відбування покарання громадських робіт, а саме, що він їх буде відпрацьовувати на території Бориспільської ЦРЛ, видала йому відповідне направлення, попереджала про кримінальну відповідальність. Однак, будь-яких роз'яснень з приводу строку дії направлення, та те, що він повинен звернутися з даним направлення до Бориспільської ЦРЛ лише протягом трьох днів, остання не надавала, а тому з огляду на наведені докази, встановлено, що 16.02.2018 року в приміщенні Бориспільського МРВ з питань пробації ЦМУ з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України заступник начальника ОСОБА_14 проводила бесіду із засудженим ОСОБА_10 , який самостійно з'явився до інспекції, під час якої вона ознайомила його з порядком та умовами відбування покарання у виді громадських робіт, які закріплені у в нормах кримінально-виконавчого права, повідомила про стягнення, які можуть бути накладені, про відповідальність за ухилення від відбування громадських робіт, а також роз'яснила обов'язки засудженого, закріплені в ст. 37 КВК України.
Захисник стверджує, що суд І інстанції прийшов до правильного висновку, що факт того, що ОСОБА_10 не приступив до відпрацювання громадських робіт в три дні після отримання направлення, тобто з 19.02.2018 р., не може свідчити про порушення засудженим встановленого порядку та умов відбування покарання даного виду, оскільки чинним законодавством України не конкретизовано та не закріплено точного, повного та послідовного алгоритму дій засудженого, після отримання ним направлення, зокрема і час протягом якого він повинен звернутися до відповідної установи із направленням для відпрацювання громадських робіт, так само як і не визначено аналогічного обов'язку, виходячи із переліку обов'язків засудженого до громадських робіт, закріплених у чинному законодавстві.
Крім цього адвокат ОСОБА_12 зазначає, що допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 - заступник начальника Бориспільського МРВ з питань пробації, не підтвердила той факт, що вона особисто роз'яснювала засудженому ОСОБА_10 про те, що направлення діє протягом трьох днів з дня його отримання останнім, та те, що він повинен був приступити до відпрацювання громадських робіт на території Бориспільської ЦРЛ не пізніше 19.02.2018 р. В матеріалах справи також відсутні такі докази, а тому, на сторона захисту вважає що в судом 1-ої інстанції вірно зроблений висновок, щодо відсутності в діях ОСОБА_10 складу злочину, передбаченого ст. 389 КК України, а також вірно обрано міру покарання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, пояснення захисника та обвинуваченого, які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.01.2019 без змін,посилаючись на його законність та обґрунтованість, дослідивши за клопотанням прокурора письмові докази у провадженні та допитавши свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_21 , провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинуваченого, дослідивши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Так, вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.01.2019 в частині засудження ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 185 КК України, прокурором в апеляційній скарзі не оскаржується, відповідно в цій частині вирок не є предметом апеляційного розгляду.
Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про незаконність вироку суду в частині визнання його невинуватим за ч. 2 ст. 389 КК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
При цьому, положеннями ст. 94 КПК України встановлено обов'язок суду за його внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінювати кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Водночас згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Доказ визнається допустимим, як це визначено у ст. 86 КПК України, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
В силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже, при вирішенні питання про вину обвинуваченої особи, не можна виходити з припущень, а лише з належних доказів, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, за умов усунення всіх суперечностей, що мають місце та відсутності будь-яких сумнівів у тому, що вина обвинуваченої особи доведена.
У відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо встановлено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі і поданих у судовому засіданні.
Цих вимог закону, як вважає колегія суддів, суд першої інстанції дотримався в повному обсязі.
Як убачається з вироку, в ньому викладено формулювання обвинувачення, висунуте ОСОБА_10 і визнане судом недоведеним, а також підстави виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Ухвалюючи виправдувальний вирок за ч. 2 ст. 389 КК України, суд під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК України, згідно якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було висунуто ОСОБА_10 обвинувачення за ч. 2 ст. 389 КК України, навів аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них у їх сукупності і у взаємозв'язку.
Перевіривши висновки суду першої інстанції про недоведеність того, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_10 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, допитавши під час апеляційного розгляду свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_21 , а також дослідивши за клопотанням прокурора письмові докази у провадженні, колегія суддів апеляційного суду вважає, що висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, є обґрунтованими, підтвердженими зібраними у встановленому законом порядку доказами, ретельно перевіреними та дослідженими в судовому засіданні.
Так, згідно матеріалів кримінального провадження та пояснень ОСОБА_10 вбачається, що останній вину в пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 389 КК України не визнав та пояснив, що його дійсно було засуджено вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області до покарання у виді 80 годин громадських робіт, і він розумів, що даний вирок необхідно виконувати. В листопаді 2017 року він самостійно, без будь-якого виклику, пішов до відділу пробації. Однак, там було закрито. Потім трохи згодом, в січні 2018 року, він знову пішов до відділу пробації, який вже знаходилася за іншою адресою, а саме по вул. Броварській в м. Бориспіль. Однак, там був ремонт, і вони не працювали. При цьому, за весь цей проміжок часу, будь-яких викликів від відділу пробації йому не надходило, він туди ходив в власної ініціативи. 16.02.2018 він знову, самостійно, пішов до відділу пробації, з метою приступити до відпрацювання громадських робіт. Прийшовши до відділу пробації, він запитав у працівників, що йому необхідно зробити, щоб відбути призначене покарання у виді 80 годин громадських робіт. До нього вийшла працівник відділу пробації ОСОБА_14 , взяла в нього паспорт, ідентифікаційний номер, після чого заповнила всі необхідні документи, щоб поставити його на облік у відділі пробації. Потім він підписав всі документи, які йому надала ОСОБА_14 . Також вона видала йому направлення для відпрацювання громадських робіт на території Бориспільської ЦРЛ. При цьому ОСОБА_14 повідомила, що йому, з даним направленням, необхідно звертатися лише до головного лікаря Бориспільської ЦРЛ ОСОБА_18 та віддати його йому. Разом з тим, послідовний порядок його дій із направленням для відпрацювання громадських робіт, а саме, що дане направлення діє лише три дні, і що він повинен приступити до відпрацювання громадських робітне пізніше 19.02.2018, ОСОБА_14 йому не роз'яснила. Він забравши направлення, в цей же день, відразу направився до Бориспільської ЦРЛ. Прийшовши до приймальні головного лікаря, він зайшов туди та побачив, що там була велика черга. Щоб не стояти в цій черзі, він підійшов до секретаря головного лікаря ОСОБА_21 , та запитав чи є на роботі головний лікар ОСОБА_18 , щоб розуміти чи варто чекати. На що остання йому повідомила, що головного лікаря не має, він знаходиться у відпустці, та буде лише з 05.03.2018. Почувши цю інформацію, він розвернувся та пішов додому, оскільки йому потрібно було віддати направлення саме головному лікарю ОСОБА_18 , як йому про це повідомила працівник відділу пробації ОСОБА_14 . Потім, через декілька днів після цього, йому прийшов виклик із відділу пробації, в якому було зазначено, що йому необхідно до них з'явитися. Коли він прийшов до відділу пробації, то ОСОБА_14 повідомила йому, що його вже поставлено на облік, а лист-виклик прийшов із затримкою. Потім, 12.03.2018, коли в нього було судове засідання по іншій справі, після його завершення, він відразу направився до Бориспільської ЦРЛ, оскільки головний лікар повинен вже бути на роботі, щоб приступити до відпрацювання громадських робіт. Під час перебування на території ЦРЛ йому зателефонувала працівник відділу пробації ОСОБА_14 , і сказала, що йому необхідно до них з'явитися. Він повідомив їй, що знаходиться на території ЦРЛ, щоб приступити до відпрацювання громадських робіт. На що остання йому сказала, що вже не потрібно нічого відпрацьовувати та йому необхідно якнайшвидше з'явитися до відділу пробації. Після цього він відразу поїхав до них. Перебуваючи вже у відділі пробації, ОСОБА_14 вилучила в нього направлення, а також дала підписати попередження. Він просив у ОСОБА_14 видати йому ще одне направлення, щоб він зміг приступив до відпрацювання громадських робіт. ОСОБА_14 повідомила йому, що він ухиляється від відбування покарання у виді громадських робіт, про що вона повинна повідомити прокуратуру. Потім ОСОБА_14 почала власноручно писати його пояснення, де зазначила, що він не бажає відбувати, призначене йому покарання у виді громадських робіт, та ухиляється від його відбування. Він відмовився підписувати дані пояснення, оскільки вони не відповідали дійсності. Потім вона їх порвала, та сказала йому, щоб він з'явився до служби 19.03.2018, із письмовими поясненнями та документами, що підтверджують поважність причин по яких він не приступив до відпрацювання громадських робіт. 21.03.2018 він приїхав до працівника відділу пробації ОСОБА_14 разом із документами, однак її не було на роботі. Потім вже через декілька днів до нього приїхав слідчий. Таким чином, він хотів відпрацьовувати призначене покарання, про що свідчить те, що він самостійно, неодноразово приходив до відділу пробації, а також особисто ходив до Бориспільської ЦРЛ. Причиною того, що він не приступив до відпрацювання 80 годин громадських робіт вважає те, що працівник відділу пробації ОСОБА_14 неналежним чином роз'яснила йому умови та порядок відбування покарання у виді громадських робіт та його конкретні дії після отримання направлення, а саме, що він повинен звернутися із направленням лише в термін три дні; приступити до відпрацювання виключно з 19.02.2018, а також те, що він міг пред'явити дане направлення не лише головному лікарю ОСОБА_18 , а і іншим працівникам лікарні, зокрема секретарю головного лікаря чи його заступнику. У зв'язку з чим, просив його виправдати, оскільки жодних дій, які б свідчили про те, що він ухиляється від відбування, призначеного йому покарання у виді 80 годин громадських робіт, він не вчиняв.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_10 підтвердив свої показання і вказав, що він дійсно ніколи не мав умислу ухилитись від виконання вироку у виді громадських робіт, більш того, самостійно приходив до органу пробації та цікавився цим, а згодом навіть без виклику прийшов за направленням. А фактично не приступив до відпрацювання такого покарання лише тому, що йому не було належним чином роз'яснено порядок і строки пред'явлення такого направлення.
Така позиція обвинуваченого не була спростована як в суді першої інстанції, так і залишилась неспростованою під час дослідження доказів судом апеляційної інстанції.
Так, викликані та допитані в суді апеляційної інстанції за клопотанням прокурора свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 , ОСОБА_21 дали аналогічні пояснення що і в суді першої інстанції та пояснили наступне.
Зокрема, свідок ОСОБА_20 , пояснила що обвинувачений ОСОБА_10 - це її рідний брат, який проживає разом із нею та батьками. У листопаді 2017 року її брата було засуджено до покарання у виді 80 годин громадських робіт, які він повинен був відпрацювати у Бориспільській ЦРЛ. Він самостійно пішов до відділу пробації, де взяв направлення для відбування громадських робіт. Потім з даним направленням він звернувся до Бориспільської ЦРЛ, оскільки бажав відпрацювати громадські роботи, однак не було головного лікаря, бо він перебував у відпустці, а тому він не зміг його віддати. Зазначила, що на той момент ОСОБА_10 працював на будівництві. Також зазначила, що ОСОБА_10 їй повідомляв, що буде відпрацьовувати громадські роботи в архівному відділі Бориспільської ЦРЛ. ОСОБА_10 неодноразово їздив і до Бориспільської ЦРЛ, і до органу пробації, але через те, що головний лікар ЦРЛ був у відпустці, обвинувачений не зміг віддати направлення на громадські роботи, оскільки в пробації ОСОБА_10 наголосили, що направлення необхідно віддати саме головному лікарю - ОСОБА_18 .
Будучи допитаною під час судового розгляду суду першої інстанції, свідок ОСОБА_21 пояснила, що вона працює на посаді оператора комп'ютерного набора в Бориспільський ЦРЛ. Її робоче місце знаходиться в приймальній головного лікаря, де вона сидить разом із свідком ОСОБА_15 . Зазначила, що ОСОБА_10 вона раніше бачила, оскільки він приходив до приймальні головного лікаря Бориспільської ЦРЛ, десь у другій половині лютого 2018 року. Зайшовши до приймальні, він підійшов до неї та запитав: «Чи є на робочому місці головний лікар ОСОБА_18 .?». На що вона йому відповіла, що останнього не має. Після цього ОСОБА_10 розвернувся та пішов із приймальні. Навіщо йому потрібен був головний лікар особисто їй не повідомляв.
В суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_21 підтвердила вказані пояснення в повному обсязі.
З наданих пояснень свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21 вбачається, що вони повністю узгоджуються з поясненнями обвинуваченого про те, що він 16.02.2018 р., після отримання направлення на відпрацювання громадських робіт, відразу направився до Бориспільської ЦРЛ для того, щоб приступити до відбування призначеного покарання, але не зміг цього зробити, оскільки був відсутній головний лікар ОСОБА_18 , якому він повинен був віддати направлення.
Свідок ОСОБА_15 як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції пояснила, що вона працює на посаді діловода в Бориспільський ЦРЛ. Її робоче місце знаходиться в приймальній головного лікаря, та в її функціональні обов'язки входить приймання і реєстрація вхідної кореспонденції, приймання людей які приходять до головного лікаря на прийом. Чи приходив у лютому 2018 року до Бориспільської ЦРЛ ОСОБА_10 , вона не пам'ятає. Однак, коли в лікарню приходить особа з направленням для відбування покарання у виді громадських робіт, ОСОБА_15 , після того як головний лікар поставить на направленні резолюцію, викликає завгосподарством лікарні, яка готує наказ, де зазначається з якої і по яку дату відповідна особа буде відпрацьовувати громадські роботи в лікарні. В подальшому завгосподарством лікарні роз'яснює особі графік та умови роботи, і особа приступає до відпрацювання покарання. Свідок пояснила, що не пам'ятає чи приходив ОСОБА_10 в якісь інші дні до головного лікаря, чи ні. Будь-яких паперів на ОСОБА_10 вона не бачила. З приводу того, чи був в середині лютого 2018 р. на робочому місці головний лікар, точно не може сказати, але пам'ятає, що 05.02.2018 в приймальні було багато відвідувачів, тому припускає, що головний лікар був на робочому місці, а далі не пам'ятає.
З наведених показань свідка ОСОБА_15 вбачається, що вона не змогла ні підтвердити ту обставину, що ОСОБА_10 приходив в приймальню головного лікаря Бориспільської ЦРЛ.
Свідок ОСОБА_14 як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції пояснила, що з 12.02.2018 ОСОБА_10 перебуває на обліку в Бориспільському міськрайонному відділі Державної установи «Центр пробації» у м. Києві та Київській області. Органом пробації було отримано вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.11.2017, яким ОСОБА_10 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді 80 годин громадських робіт. Засуджений був викликаний у відділ пробації 16.02.2018, де йому було роз'яснено, що таке громадські роботи, порядок відбування та був попереджений про наслідки ухилення від відбування покарання, про що ОСОБА_10 написав пояснення та підписав підписку про ознайомлення з вказаним. В подальшому йому видано направлення на відбування покарання у виді громадських робіт до Бориспільської ЦРЛ, згідно якої останній мав з'явитися до лікарні і приступити до відбування покарання, а саме до 19.02.2018. Пізніше, до Бориспільської ЦРЛ, органом пробації був здійснений запит, щодо виконання покарання ОСОБА_10 , на що адміністрація лікарні надала відповідь, про відсутність будь-якої інформації по виконанню громадських робіт ОСОБА_10 , і останній з відповідним направленням не звертався. В подальшу, ОСОБА_10 , було викликано до органу пробації, де він пояснив, що не приступив до виконання громадських робіт, оскільки перебував на роботі, на будівництві, однак підтверджуючих цьому документів не може надати. В зв'язку з чим, органом пробації було скеровано до Бориспільської місцевої прокуратури подання по факту ухилення ОСОБА_10 від відбування покарання у виді громадських робіт та внесення відомостей до ЄРДР .
Показання свідка ОСОБА_14 , та наявні в матеріалах провадження письмові докази на думку колегії суддів, судом першої інстанції обґрунтовано не покладені в основу обвинувального вироку, виходячи з наступного.
Згідно формулювання обвинувачення в обвинувальному акті, ОСОБА_10 інкримінується ухилення засудженого від відбування у виді громадських робіт.
Так, сторона обвинувачення вважає, що ОСОБА_10 , будучи достовірно обізнаним про свої обов'язки щодо виконання 80 годин громадських робіт, призначених відповідно до вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.11.2017 р., діючи умисно та з метою ухилення від відбування призначеного йому покарання, усвідомлюючи наслідки невиконання покладених на нього обов'язків, не маючи на це поважних причин, з 19.02.2018 р. не приступив до відпрацювання громадських робіт. Такі дії сторона обвинувачення кваліфікувала за ч. 2 ст. 389 КК України.
Склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України є формальним і його об'єктивна сторона полягає в ухиленні від відбування покарання у виді громадських робіт та виправних робіт.
Відповідно до ст. 389 КК України під ухиленням від відбування покарання слід розуміти відмову від виконання покладеного на засуджену особу обов'язку відбути певний вид покарання, призначений судом в передбаченому законом порядку. Така відмова може проявлятися у різних формах.
Так, конкретні форми порушень, за вчинення яких засуджений до громадських робіт може бути притягнений до відповідальності, конкретизовані у ч. 3 ст. 40 КВК України. Згідно даної норми, ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт є: систематичне невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після письмового попередження; невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.
Відповідно, суб'єктивна сторона злочину виражається лише у прямому умислі та меті - ухилитися від відбування покарання. Якщо особа вчиняє ті чи інші дії, які фактично призводять до ухилення від покарання, однак, така мета відсутня, вчинене не може бути кваліфіковане за ст. 389 КК України.
Оскільки, норма ч. 2 ст. 389 КК України є бланкетною, то, в пред'явленому обвинуваченні ОСОБА_10 , повинна бути деталізація відповідних положень кримінально-виконавчого права, що регулюють суспільні правовідносини щодо порядку та умов відбування засудженими покарання у виді громадських робіт та наповнюють норму більш конкретним змістом для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації діяння особи за ч. 2 ст. 389 КК України.
Однак, не дивлячись на зазначені характеристики ч. 2 ст. 389 КК України, в обвинувальному акті щодо ОСОБА_10 не викладені фактичні обставини, які обвинувачення вважає встановленими, і які повинні бути вказані для розкриття правильної кваліфікації даного злочинного діяння за відповідною нормою кримінального закону. Зокрема, відсутнє посилання на положення нормативно-правових актів, в яких передбачені обов'язки, які покладаються на засудженого до покарання у виді громадських робіт, а також в яких закріплені конкретні форми порушень, допущені з боку засудженого, що свідчить про ухилення останнього від відбування покарання у виді громадських робіт.
Із змісту поданого до суду обвинувального акту не зрозуміло, в якій спосіб ОСОБА_10 ухилився від відбування покарання у виді громадських робіт, виходячи із підстав притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від відбування даного виду покарання, перелік яких закріплено в ч. 3 ст. 40 КВК України, в чому саме полягало порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт, та який із переліку обов'язків, покладених на засуджену особу до даного виду покарання, було порушено ОСОБА_10 .
Так, вірно суд першої інстанції вказав у вироку, що порядок та умови виконання покарання громадських робіт визначені у главі 7 розділу ІІ КВК України. Також порядок виконання покарання у виді громадських робіт, закріплений в розділі ІІ Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань Міністерства внутрішніх справ № 270/1560 від 19.12.2003 року. Умови відбування покарання у виді громадських робіт,
Відповідно до п. 1.6. розділу ІІ Інструкції засуджені особи, які відбувають покарання у виді громадських робіт, виконують обов'язки та користуються правами, установленими законодавством України, з обмеженнями, передбаченими для осіб, засуджених до покарання у виді громадських робіт, та вироком суду.
У п. 4 розділу ІІ даної Інструкції передбачено, що вироки суду стосовно осіб, засуджених до громадських робіт, приводяться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання . Підставою для відбування засудженими особами громадських робіт є копія вироку (постанови, ухвали) суду та розпорядження про його виконання, які завірені підписом судді та печаткою суду.
Порядок відбування покарання у виді громадських робіт засудженими особами, закріплений у п. 5 розділу ІІ вказаної Інструкції. Так, після отримання копії вироку суду кожна засуджена особа викликається до інспекції. З нею проводиться бесіда, під час якої роз'яснюються порядок та умови відбування покарання, повідомляється про стягнення, які можуть бути накладені, про відповідальність за ухилення від відбування громадських робіт. За результатами бесіди засуджена особа дає підписку, у якій власноручно зазначає про ознайомлення з вимогами щодо осіб, засуджених до громадських робіт. Крім цього, засуджена особа заповнює анкету. Заздалегідь визначивши з органом місцевого самоврядування перелік підприємств, на яких засуджені особи відбувають громадські роботи, працівник інспекції не пізніше десятиденного строку з дня отримання копії вироку суду видає засудженій особі направлення на одне з цих підприємств, де вона відбуватиме покарання.
У ч. 1, ч. 4 ст. 37 КВК України закріплено, що засуджені до покарання у виді громадських робіт зобов'язані: додержуватися встановлених відповідно до закону порядку і умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці; працювати на визначених для них об'єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; з'являтися за викликом до уповноваженого органу з питань пробації, а також ззасудженому забороняється без погодження з уповноваженим органом з питань пробації виїжджати за межі України. Аналогічні обов'язку також передбачені у п.п. 5.3 розділу ІІ вищезазначеної Інструкції.
Як вже зазначалось, зі змісту обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_10 , будучи достовірно обізнаним про свої обов'язки щодо виконання 80 годин громадських робіт, призначених відповідно до вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22.11.2017 р., діючи умисно та з метою ухилення від відбування призначеного йому покарання, усвідомлюючи наслідки невиконання, покладених на нього обов'язків, не маючи на це поважних причин, з 19.02.2018 р. не приступив до відпрацювання громадських робіт.
При цьому, як з журналів судових засідань, так і з аудіо записів вбачається, що під час розгляду кримінального провадження, прокурор не зміг довести факт того, що на засудженого ОСОБА_10 , згідно закріпленого порядку та умов відбування покарання, було покладено обов'язок звернутися із направленням до Бориспільської ЦРЛ щодо відпрацювання 80 годин громадських робіт, яке він отримав 16.02.2018 року, протягом трьох днів, тобто до 19.02.2018 р., включно, а також те, що заступником начальника Бориспільського МРВ з питань пробації ЦМУ з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України ОСОБА_14 засудженому ОСОБА_10 роз'яснювався детальний та послідовний порядок його подальших дій після отримання вказаного направлення, та строк його дії.
Адже, з показань свідка ОСОБА_14 як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції вбачається, що вона ознайомлювала засудженого з умовами та порядком відбування покарання, однак, не повідомляла і не роз'яснювала засудженому ОСОБА_10 строк дії направлення.
З наявної в матеріалах кримінального провадження, дослідженої як судом першої так і судом апеляційної інстанції копії підписки, наданої засудженим ОСОБА_10 від 16.02.2018 р. вбачається, що останнього було ознайомлено з порядком та умовами відбування покарання у виді 80 годин громадських робіт, а також попереджено, що в разі ухилення від відбування покарання, на підставі ч. 2 ст. 389 КК України, він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності. Також ОСОБА_10 було роз'яснено, що згідно зі ст. 37 КВК України, він зобов'язаний: додержуватися встановлених відповідно до закону порядку і умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці; працювати на визначених для них об'єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт; з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти інспекцію про зміну місця проживання; з'являтися до інспекції у встановлені дні на реєстрацію, без дозволу інспекції не виїжджати за межі України. Також роз'яснено, що час щорічної відпустки за основним місцем роботи не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт, а також те, що поважними причинами неявки засудженого до інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.
Цих обставин не заперечував при наданні показань і сам ОСОБА_10 , зазначивши, що 16.02.2018 р. працівник відділу пробації ОСОБА_14 ознайомлювала його з порядком та умовами відбування покарання громадських робіт, а саме, що він їх буде відпрацьовувати на території Бориспільської ЦРЛ, видала йому відповідне направлення, попереджала про кримінальну відповідальність. Однак, засуджений вказував, що будь-яких роз'яснень з приводу строку дії направлення, та те, що він повинен звернутися з даним направлення до Бориспільської ЦРЛ лише протягом трьох днів, остання не надавала.
З наведених показань свідка ОСОБА_14 та обвинуваченого ОСОБА_10 , а також наявних письмових доказів вбачається, що 16.02.2018 року в приміщенні Бориспільського МРВ з питань пробації ЦМУ з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України заступник начальника ОСОБА_14 проводила бесіду із засудженим ОСОБА_10 , який самостійно з'явився до інспекції, під час якої вона ознайомила його з порядком та умовами відбування покарання у виді громадських робіт, які закріплені у в нормах кримінально-виконавчого права, повідомила про стягнення, які можуть бути накладені, про відповідальність за ухилення від відбування громадських робіт, а також роз'яснила обов'язки засудженого, закріплені в ст. 37 КВК України.
Однак, враховуючи вищенаведену нормативно - правову базу, що регламентує порядок виконання та умови відбування покарання у виді громадських робіт, в яких містися перелік обов'язків засуджених до даного виду покарання, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку, що в чинному кримінальному та кримінально-виконавчому законодавстві не закріплено такого обов'язку засудженого, як звернутися із направленням для відпрацювання громадських робіт до відповідного органу чи підприємства у строк три дні. Так само чинним законодавством не передбачено та не визначено чітко, детального та послідовного переліку дій засудженого до покарання у виді громадських робіт після отримання останнім направлення від органів пробації, зокрема, що засуджений повинен приступити до відпрацювання громадських робіт виключно протягом трьох днів з дня одержання направлення.
З огляду на вищевикладене, вірно суд першої інстанції дійшов висновку про те, що факт того, що ОСОБА_10 не приступив до відпрацювання громадських робіт в три дні після отримання направлення, тобто з 19.02.2018 р., не може свідчити про порушення засудженим встановленого порядку та умов відбування покарання даного виду, оскільки чинним законодавством України не конкретизовано та не закріплено точного, повного та послідовного алгоритму дій засудженого, після отримання ним направлення, зокрема і час протягом якого він повинен звернутися до відповідної установи із направленням для відпрацювання громадських робіт, так само як і не визначено аналогічного обов'язку, виходячи із переліку обов'язків засудженого до громадських робіт, закріплених у чинному законодавстві.
Крім того, на думку колегії суддів, вірно суд першої інстанції не прийняв до уваги як доказ, вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, направлення, видане засудженому ОСОБА_10 за підписом начальника Бориспільського МРВ з питань пробації ОСОБА_14 , враховуючи наступне.
Згідно з п. 1.5 розділу ІІ вищезазначеної Інструкції виконання покарання у виді громадських робіт здійснюється на основі участі засуджених осіб у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог Кримінально-виконавчого кодексу України (ч. 2 ст. 36 КВК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 39 КВК України на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських робіт покладається, зокрема: своєчасне повідомлення уповноваженого органу з питань пробації про ухилення засудженого від відбування покарання та переведення його на інше місце роботи, появу на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, порушення громадського порядку; ведення обліку та щомісячне інформування уповноваженого органу з питань пробації про кількість відпрацьованих засудженим годин і його ставлення до праці.
Відповідно до п. 7.2 розділу ІІ Інструкції, у залежності від часу роботи (навчання) засудженої особи на основній роботі та режиму роботи підприємства за місцем відбування покарання власником підприємства щомісячно складається графік відбування громадських робіт та заповнюється табель виходу на роботу.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що направлення для відпрацювання громадських робіт, яке видається засудженим, є виключно процесуальним документом (підставою), після отримання якого особа, якій його адресовано, має забезпечити умови для виконання засудженим покарання у виді громадських робіт. Однак, направлення не може бути документом, який покладає обов'язки на засудженого, оскільки останні визначаються виключно на підставі положень кримінально-виконавчого законодавства України.
Відтак, направлення є документом обов'язковим для виконання особою, якій воно адресовано, тобто, в даному випадку, головним лікарем Бориспільської ЦРЛ ОСОБА_18 , оскільки ОСОБА_10 був направлений до Бориспільської ЦРЛ для виконання громадських робіт, та після отримання якого, останній був зобов'язаний вести облік днів та часу засудженого, зокрема встановити та затвердити для засудженого графік відбування громадських робіт, табель виходу на роботу та інше, та у разі неявки засудженого без поважних причин для виконання громадських робіт своєчасно повідомляти уповноваженого органу з питань пробації, а не для засудженого.
Більш того, як зазначалося вище ч. 2 ст. 389 КК України передбачено кримінальну відповідальність за ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт. При цьому, з норм закріплених у КВК України вбачається, що ухилення від відбування покарання проявляється, зокрема в порушенні засудженим порядку та умов відбування покарання. Тобто мова йде, в даному випадку, саме про невиконання засудженим, встановлених законом обов'язків щодо відбування покарання у виді громадських робіт. При цьому поняття "невиконання покарання" не є тотожним з поняттям "ухиленням від його відбування". Не виконання направлення, яке поставлено в провину ОСОБА_10 , не є документом, який покладає на засудженого якісь обов'язки, і являється обов'язком для виконання особою, якій він адресований. Дії ОСОБА_10 , які проявились виключно в тому, що останній не приступив до відпрацювання громадських робіт із тієї дати, яка була зазначена в направленні, а саме з 19.02.2018 року, не утворюють об'єктивну сторону інкримінованого йому злочину, оскільки такий обов'язок, згідно переліку, закріпленого в чинному законодавстві, на нього не покладався, що в свою чергу виключає допущення порушень порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт з боку засудженого, а тому і не вважається ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт, в розумінні ч. 2 ст. 389 КК України.
Крім того, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв як належний доказ вини обвинуваченого копію попередження, винесеного заступником начальника Бориспільського МРВ з питань пробації ОСОБА_14 15.03.2018 р., засудженому ОСОБА_10 , оскільки в даному попередженні зазначено, що останній допустив порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт, а саме: не звернувся з направленням до Бориспільської ЦРЛ для відпрацювання громадських робіт, однак даний факт не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду справи.
Як і були спростовані відомості, викладені у відповіді із Бориспільської ЦРЛ №357 від 27.02.2018 про те, що ОСОБА_10 з направленням Бориспільського міськрайонного відділу з питань пробації ЦМУ з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України для відпрацювання суспільно-корисних, безоплатних громадських робіт, в кількості 80 годин, не звертався.
Адже, як з показань самого ОСОБА_10 , так і з показань як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції свідка ОСОБА_21 вбачається, що десь у другій половині лютого 2018 р. ОСОБА_10 приходив до приймальні головного лікаря Бориспільської ЦРЛ, та запитував у неї з приводу присутності головного лікаря ОСОБА_18 на робочому місці, на що вона відповіла, що останнього не має.
В свою чергу, такі пояснення свідка повністю узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_20 , яка також підтвердила що у лютому 2018 р., отримавши у відділі пробації направлення на відпрацювання громадських робіт, ОСОБА_10 звертався до Бориспільської ЦРЛ.
При цьому, навіть із тексту попередження, не вбачається, що останній повинен був звернутися із направленням до Бориспільської ЦРЛ для відбування громадських робіт, саме 19.02.2018 року. При цьому в поданні про внесення відомостей до ЄРДР за ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт зазначено, що засуджений порушує порядок та умови відбування покарання, а саме без поважних причин ухиляється від відпрацювання громадських робіт - потрібну кількість годин не відпрацював. Будь-які відомості з приводу того, що ОСОБА_10 повинен був приступити до відпрацювання громадських робіт 19 лютого 2018 року, відсутні, що в свою чергу, додатково свідчить про те, що ОСОБА_10 не зобов'язаний був приступити до відпрацювання громадських робіт саме з 19.02.2018 року.
Відтак, ні під час судового розгляду судом першої інстанції, ні під час дослідження доказів в суді апеляційної інстанції не було належними та допустимими доказами підтверджено той факт, що ОСОБА_10 , будучи достовірно обізнаним про свої обов'язки щодо виконання 80 годин громадських робіт, а саме, що він повинен був приступити до їх відпрацювання саме 19.02.2018 р., не зробив цього.
В ч. 2 ст. 389 КК України законодавець передбачив відповідальність за ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт, тобто, відповідальність за порушення засудженим порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт, що зокрема, полягає у невиконанні ним покладеного на нього законодавством обов'язку, а не про те, що засуджений повинен приступити до відпрацювання громадських робіт саме в дату, яка вказана була в направленні, оскільки такий обов'язок жодним нормативно - правовим актом не передбачений, а тому, як, правильно встановив суд першої інстанції, будь - яких дій, які б були підставою притягнення засудженого до кримінальної відповідальності за ухилення від відбування громадських робіт ОСОБА_10 не вчинив, більш того, не мав на це умислу. Це в свою чергу свідчить про те, що в діях ОСОБА_10 відсутня як об'єктивна, так і суб'єктивна сторона інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України.
Посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не застосовано заходів для перевірки доводів ОСОБА_10 про факт відсутності 16.02.2018 р. на робочому місці головного лікаря Бориспільської ЦЛР ОСОБА_22 не можуть свідчити про допущену судом першої інстанції неповноту, адже, факт його відсутності на робочому місці підтвердила в судовому засіданні свідок ОСОБА_21 , а та обставина, що саме 16.02.2018, коли засуджений ОСОБА_10 приходив, головний лікар не перебував у відпустці, а лише тимчасово був відсутній, як про це вказує прокурор, не має значення для правильності висновків суду.
З приводу доводів апеляційної скарги прокурора, що судом першої інстанції не надано належної оцінки показам свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_21 , та іншим доказам, є безпідставними та необґрунтованими, що повністю спростовується змістом вироку.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України в діях обвинуваченого, а тому рішення суду про визнання його невинуватим та виправдання є законним та обґрунтованим.
Перевіривши встановлені судом першої інстанції обставини кримінального провадження та висновки суду першої інстанції, колегія суддів вважає їх слушними і підстав для скасування вироку суду, як про те просить в апеляційній скарзі прокурор не вбачає.
Доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 389 КК України покарання із застосуванням вимог ст. 75 КК України, та як наслідок м'якість призначеного покарання, на думку колегії суддів є взагалі безпідставними, оскільки ОСОБА_10 судом першої інстанції визнаний невинуватим за вказаними кримінальним правопорушенням і йому будь - якого покарання за ч. 2 ст. 389 КК України не призначалось.
При перевірці кримінального провадження, істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування чи зміни вироку суду, не встановлено.
Таким чином, вирок суду першої інстанції, як законний та обґрунтований, має бути залишено без змін, а апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні щодо його скасування - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Бориспільської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 січня 2019 року, яким ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 389 КК України виправдано у зв'язку з встановленням відсутності і діянні складу злочину - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
__________ _______________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4