26 березня 2021 року м. Київ
Суддя Київського апеляційного суду Васильєва М.А.,
за участю:
захисника Горобівського І.Г.
особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності, ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2020 року, якою
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , який працює директором ПП «Системи безпеки та новітні технології», проживає: АДРЕСА_1 , зареєстрований: АДРЕСА_2 ,
визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10200 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік,
Постановою суду ОСОБА_1 визнаний винуватим в тому, що 19 серпня 2020 року о 02.30 год. ОСОБА_1 в м. Києві по пр. Маяковського, 91, керував автомобілем «Мерседес» номерний знак НОМЕР_1 у стані наркотичного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проведено у лікаря-нарколога за адресою м. Київ, вул. Запорожця, 20. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд допустив порушення норм процесуального права, оскільки суд не має права у постанові за підсумками розгляду справи вказувати на ознаки правопорушення, які не зазначались у протоколі про адміністративне правопорушення, або їх виключати, адже у протилежному випадку він виходить за межі своєї компетенції, якою згідно з вимогами ст.ст. 213, 221 КУпАП, є лише розгляд справи. Суд першої інстанції не вправі перекваліфіковувати діяння та притягати особу до відповідальності за іншою статтею чи частиноюстатті Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніж та, що вказана в самому протоколі про адміністративне правопорушення.
Також апелянт наголосив на порушенні норм матеріального права, вказавши на те, що з постанови встановлено, що висновок суду першої інстанції про його винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ґрунтується на протоколі про адміністративне правопорушення, висновку щодо результатів медичного огляду. Водночас суд першої інстанції не перевірив достовірність даних, викладених в цих доказах. Висновок суду першої інстанції про його винуватість не відповідає фактичним обставинам. При розгляді справи суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доказам та залишив поза своєю увагою відсутність законної пропозиції проходження огляду на стан сп'яніння у закладі охорони здоров'я, а також те, що в матеріалах справи відсутнє направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння - це свідчить про те, що поліцейський у встановленому законом порядку не направляв водія у заклад охорони здоров'я для проходження огляду.
На переконання апелянта, висновок щодо результатів медичного огляду є неналежним та недопустимим доказом винуватості особи.
Також, апелянт вказує, що йому не було вручено висновок лікаря-нарколога за результатами медичного огляду, чим було грубо порушено його право на оскарження даного висновку, передбачене ст. 267 КУпАП та п. 14 Порядку. Таким чином висновок складений з порушенням вимог чинного законодавства, а відтак вважається недійсним.
Крім того, ОСОБА_1 акцентує увагу на тому, що висновок щодо результатів медичного огляду складено щодо громадянина з прізвищем ОСОБА_1 , хоча справжнє ім'я особи, яку викликано до суду в якості особи, що притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 .
Окрім того, протокол про адміністративне правопорушення є неналежним доказом його вини, так як при складанні протоколу про адміністративне правопорушення поліцейський не мав належних, зібраних у відповідності з законом доказів, а саме медичного висновку, яким підтверджувався факт перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп'яніння, оскільки відповідний висновок підписаний 21 серпня 2020 року, а протокол про адміністративне правопорушення складений 19 серпня 2020 року. Таким чином, поліцейський, який складав протокол про адміністративне правопорушення, порушив вимоги ст. 251 КУпАП щодо обов'язку збирання доказів.
Також апелянт зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення він не підписував. Підписи у протоколі про адміністративне правопорушення не належать ОСОБА_1 , виконані невідомою особою, ймовірно, самими ж працівниками поліції. Йому протокол не вручався, для ознайомлення не надавався.
Апелянт наголошує, що також невірно здійснено кваліфікацію правопорушення. У протоколі від 19 серпня 2020 року вказано ч. 2 ст.130 КУпАП. У тимчасовому дозволі на право керування транспортним засобом також вказано, що протокол складено за ч. 2 ст. 130 КУпАП. Однак протягом року, що передує даті складання протоколу, ОСОБА_1 не притягався до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП.
Окрім того апелянт зазначає, що є неправильною кваліфікація його дій і за ч. 2 ст. 130 КУпАП, оскільки на час інкримінованого йому адміністративного правопорушення він не був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Таким чином, на переконання ОСОБА_1 протокол від 19 серпня 2020 року мав бути складений за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Що стосується строку на апеляційне оскарження, то ОСОБА_1 зазначає, що апеляційна скарга подана з дотриманням строку, передбаченого ч. 2 ст. 294 КУпАП.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі, та пояснив, що працівники поліції зупинили транспортний засіб під його керуванням без відповідної на те причини, а згодом йому повідомили про те, що погано горіли в автомобілі фари. В подальшому працівники поліції почали ліхтарем світити йому в очі, говорити, що він поводить себе неадекватно. Працівники поліції йому запропонували здати аналізи. Він погодився, та вони поїхали до закладу охорони здоров'я. У лікаря-нарколога був, аналізи здавав, але працівники патрульної поліції одразу щось написали у протоколі. У медичному закладі лікар провела обстеження, жодних документів лікар йому не вручала, про встановлення ознак стану наркотичного сп'яніння через клінічну картину також йому не повідомляла. Був проведений його огляд та він здав аналізи. Після того, як він пройшов огляд, товариш написав розписку про те, що убезпечить його від керування транспортним засобом. Результати проведення дослідження йому вручено не було. Що стосується документів у даній справі, то він нічого не підписував, а всі підписи, які присутні у матеріалах справи, свідчать про явну підробку документів. Щодо лікаря-нарколога, у якої проводився огляд, то він потрапляв на огляд до неї раніше, і вважає, що лікар-нарколог упереджено до нього ставилась.
В суді апеляційної інстанції захисник Горобівський І.Г. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, пояснив, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, не надав жодної оцінки доказам, які наявні у справі. Так суд не задовольнив клопотання захисту про виклик та допит працівників поліції, не зрозуміло, чому суд розглядав справу щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, якщо протокол був складений за ч. 2 ст. 130 КУпАП, за відсутності будь-яких даних у справі про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУПАП. Що стосується висновку про результати огляду медичного обстеження, то у вказаному висновку у графі підпис особи, - відсутній підпис ОСОБА_1 , а також відсутня інформація про відмову від підпису. Що стосується огляду у лікаря-нарколога, то працівники поліції також порушили процес збирання доказів в цій частині, адже, саме висновок щодо результатів медичного огляду було заповнено 21 серпня 2020 року, а протокол на ОСОБА_1 було складено 19 серпня 2020 року. Що стосується медичного висновку, то він складений з порушенням вимог п. 17, п. 20 розділу ІІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції . Окрім того, висновок лікаря-нарколога було зроблено через два дні, сам зміст висновку особі не був повідомлений, а також не було вручено копію висновку особі. Працівники поліції не вказали причину, чому ОСОБА_1 не підписав протокол, з яким його ознайомлювали.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши позицію учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, скасування постанови місцевого суду із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Згідно з вимогами ст.ст. 278, 280 КУпАП суд першої інстанції при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення має вирішити питання про правильність складання протоколу та інших матеріалів справи, чи є необхідність у витребуванні додаткових матеріалів, а при розгляді справи зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції ці вимоги закону дотримані не в повному обсязі.
Приймаючи рішення про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, місцевий суд послався на протокол про адміністративне правопорушення, складений за ч. 1 ст. 130 КУпАП, який наявний в матеріалах справи, відповідно до якого у водія автомобіля «Мерседес» номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_1 працівниками поліції було виявлено ознаки наркотичного сп'яніння, а саме: сухість в порожнині рота, зіниці очей не реагують на світло, поведінка не відповідає обстановці. Огляд на стан наркотичного сп'яніння у водія ОСОБА_1 було проведено у лікаря-нарколога у встановленому законом порядку, за результатами якого складено висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 004941, відповідно до якого ОСОБА_1 у встановлений Інструкцією № 1452/735 час був доставлений працівниками патрульної поліції до медичного закладу, оглянутий лікарем-наркологом КМНКЛ «Соціотерапія» та у результаті огляду у ОСОБА_1 було виявлено стан наркотичного сп'яніння: стимулятори (амфетамін) та канабіоїди (марихуана).
Однак, з прийнятим рішенням місцевого суду апеляційний суд погодитись не може, з таких підстав.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 140346 від 19 серпня 2020 року, складеного щодо ОСОБА_1 , 19 серпня 2020 року ОСОБА_1 о 02.30 год. в м. Києві по пр. Маяковському, 91, керував автомобілем НОМЕР_1 . У ході спілкування з водієм було виявлено ознаки наркотичного сп'яніння: сухість порожнини рота, зіниці очей не реагують на світло, поведінка не відповідає обстановці. Огляд проведено у встановленому законом порядку у лікаря-нарколога за адресою: м. Київ, вул. Петра Запорожця, 20, чим порушив вимоги п. 2.9 а) ПДР України, за що відповідальність передбачена за ч. 2 ст. 130 КУпАП (ас. 2).
В оскаржуваній постанові зазначено, що суд розглядає матеріали справи щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, і встановлює, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані наркотичного сп'яніння, тобто, встановлює обставини, по яких протокол відносно ОСОБА_1 не складався.
За встановлених обставин оскаржувана постанова не ґрунтується на матеріалах справи, а, відтак, підлягає до скасування.
Перевіряючи інші доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить такого висновку.
Диспозицією ч.1 ст. 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тобто, за змістом зазначених положень частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає три самостійні склади адміністративного правопорушення, а саме:
1. керування транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції,
2.передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів,
3. за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Частиною 2 вказаної статті передбачена відповідальність за повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Проте, протокол про адмінправопорушення щодо ОСОБА_1 складений за те, що ОСОБА_1 керував автомобілем з ознаками наркотичного сп'яніння, та зазначено у протоколі про проведення огляду у встановленому законом порядку, чим порушено п. 2.9а ПДРУ, тобто, з фабули правопорушення, зазначеного у протоколі, випливає, що ОСОБА_1 є винуватим у керуванні транспортним засобом не у стані сп'яніння, а лише таким, що мав ознаки наркотичного сп'яніння, і що відносно нього проведено огляд у лікаря-нарколога, і такі дії кваліфіковані за ч. 2 ст. 130 КУпАП, і кваліфікація дій ОСОБА_1 саме за ч. 2 ст.130 КУпАП знайшла своє відображення і тимчасовому дозволі (ас. 19).
Однак, пунктом 2.9 а ПДР України передбачено заборону водієві керувати транспортним засобом саме у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Окрім того, для кваліфікації дій особи за частиною другою закон вимагає наявність у матеріалах справи беззаперечних доказів того, що особа раніше протягом року вчинила одне із порушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, та була притягнута до адміністративної відповідальності за дане правопорушення.
Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС № 1395 7 листопада 2015 року, якою користуються у своїй роботі працівники поліції, зазначено, що повторність правопорушення - повторне вчинення протягом року адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена відповідними статтями КУпАП та визначається за фактами винесених постанов у справах про адміністративні правопорушення, які набрали законної сили (крім правопорушень, відповідальність за які передбачена частиною третьою статті 130 КУпАП).
Разом з тим, у матеріалах про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 2 ст. 130 КУпАП, відсутні докази про вчинення ним протягом року правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, як і посилання у протоколі - на повторність вчиненого адміністративного правопорушення, при тому, що зазначені докази мають істотне значення для вирішення питання про кваліфікацію дій правопорушника (за ч. 1 чи ч. 2 цієї статті) і відповідно про міру його відповідальності.
При цьому апеляційний суд частково погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вправі перекваліфіковувати діяння та притягати особу до відповідальності за іншою статтею чи частиноюстатті Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніж та, що зазначена у самому протоколі про адміністративне правопорушення.
Так, обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, за своєю сутністю є обвинуваченням, а обставини вчинення адміністративного правопорушення, які зазначаються суддею у постанові, за своєю сутністю є формулюванням обвинувачення, визнаного судом доведеним. При цьому суд першої інстанції розглядає справу в межах протоколу про адміністративне правопорушення і не має права у будь-який спосіб саме погіршувати стан особи, щодо якої розглядається справа, оскільки це суперечить загальним засадам судочинства, передбаченим ст. 129 Конституції України.
Що ж стосується висновку КМНКЛ «Соціотерапія», то матеріали справи містять такий висновок від 21 серпня 2020 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відповідно до якого, ОСОБА_1 перебуває у стані наркотичного сп'яніння стимулятори (амфетамін) та канабіноїди (марихуана) (ас. 3).
З метою перевірки доводів апеляційної скарги про те, що вказаний висновок не має відношення до ОСОБА_1 , оскільки у ньому зазначено прізвище іншої особи, він не був долучений до протоколу про адміністративне правопорушення, судом апеляційної інстанції витребувані медичні документи з клініки. На запит апеляційного суду КМНКЛ «Соціотерапія» надані копія Акта медичного огляду № 004941, витяг з Журналу реєстрації медичних оглядів осіб та результати лабораторного дослідження № 2169 на визначення наркотичного засобу або лікарської речовини (ас. 40-43).
При дослідженні зазначених доказів частково знайшло своє підтвердження, що результат лабораторних досліджень дійсно виписаний відносно особи на прізвище ОСОБА_1 , а не ОСОБА_1 (ас. 42). Однак, посилання в апеляційній скарзі на те, що саме висновок щодо результатів медичного огляду складено відносно громадянина з прізвищем ОСОБА_1 , хоча справжнє ім'я особи, яку викликано до суду в якості особи, що притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , є суб'єктивним сприйняттям викладеної інформації захисником та спростовується даними, зазначеними в Акті та Журналі.
З метою усунення суперечностей, з'ясування вказаних обставин, а також перевірки доводів ОСОБА_1 про те, що лікар до нього упереджено відносилась, про що було відображено і в самому Акті (ас. 41 зв.), до суду викликалась неодноразово лікар ОСОБА_5 , яка до суду апеляційної інстанції не з'явилась та будь-яких заяв та клопотань не подавала.
При цьому заслуговує на увагу той факт, що дійсно у протоколі про адміністративне правопорушення як у фабулі правопорушення, так і в графі: «До протоколу додаються:» відсутнє будь-яке посилання на наявність висновку лікаря-нарколога.
Таким чином апеляційний суд позбавлений можливості усунуті наявні у справі суперечності.
Щодо твердження апеляційної скарги про те, що при розгляді справи суд першої інстанції не надано належної правової оцінки відсутності направлення ОСОБА_1 на огляд з метою виявлення стану сп'яніння, то воно є безпідставним, оскільки спростовується даними, які містяться у копіях документів, наданих КМНКЛ «Соціотерапія», де зазначено ким і коли ОСОБА_1 направлений на такий огляд.
Окрім того, направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 «Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду» (в редакції від 28 жовтня 2015 року), п. п. 8, 12 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачених Наказами Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 9 листопада 2015 року, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу 1 цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Вказані положення нормативно-правового акту не містять імперативної норми про необхідність наявності такого направлення в матеріалах справи, адже поліцейський доставив ОСОБА_1 до закладу охорони здоров'я, що самим ОСОБА_1 не заперечується і під час апеляційного перегляду постанови.
Твердження в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_1 не було вручено висновок лікаря-нарколога за результатами медичного огляду, є слушними.
Положеннями п. 20 розділу ІІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачених Наказами Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 9 листопада 2015 року, передбачено, що висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння складається в усіх випадках безпосередньо після огляду особи у трьох примірниках: перший примірник видається під підпис поліцейському, який доставив дану особу на огляд, другий видається оглянутій особі, а третій залишається в закладі охорони здоров'я.
Однак, у графі висновку підпис обстежуваної особи про ознайомлення з результатами огляду, який міститься в матеріалах справи, - жодних даних не зазначено (ас. 3 зворот).
Проте, захисником не вказано, яким чином невручення вказаного висновку порушує права ОСОБА_1 та впливає на доведеність чи недоведеність винуватості ОСОБА_1 за обставин, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення.
Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Однак, з огляду на те, що матеріали справи не містять достатніх, належних, допустимих, беззаперечних доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, як і не встановлено таких доказів під час апеляційного розгляду, апеляційний суд доходить висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, не доведена.
Згідно пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: ... юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).
У відповідності до п. 4.1 вказаного Рішення, Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
З огляду на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, що свідчить про недоведеність його вини у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, а також враховуючи, що Кодексом України про адміністративне правопорушення не передбачено рішення суду у зв'язку з недоведенням вини особи у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, апеляційний суд доходить висновку, що постанова районного суду підлягає до скасування, а провадження у справі - закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП.
При цьому, з огляду на те, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного розгляду знайшли підтвердження частково, апеляційна скарга - підлягає до часткового задоволення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2020 року, якою ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, - скасувати.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 130 КУпАП за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 140346 від 19 серпня 2020 року, складеного щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 130 КУпАП, закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду М.А. Васильєва