Справа № 523/9040/21
Провадження №4-с/523/67/21
"04" червня 2021 р. Суворовський районний суд міста Одеси в складі
головуючого - судді Сувертак І.В.
при секретарі Мельніченко Г. О.,
розглянув в відкритому судовому засіданні в залі суду №5 в місті Одесі справу за скаргою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на дії державних виконавців Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби в місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (65102, м. Одеса, вул. 1-а Сортувальна, 36 г) та Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (67800, Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Портова, буд. 2) про зняття арешту з нерухомого майна, що накладені в рамках виконавчого провадження, заінтересована особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ),-
До Суворовського районного суду м. Одеси надійшла скарга ОСОБА_1 в котрій він просить скасувати арешт та заборону на його відчуження з належного скаржнику нерухомого майна, накладені постановою Другого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ № 31987943 від 07.12.2012 року, реєстраційний номер обтяження: 13354192; скасувати арешт з належного скаржнику нерухомого майна, накладений постановою державного виконавця Овідіопольського районного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області № 51642518 від 13.02.2017 року, номер запису про обтяження: 18989862 (спеціальний розділ).
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим що в провадженні Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби в місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходилось виконавче провадження №31987934.
06.04.2021 року звернувшись до приватного нотаріуса, та отримавши витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, скаржник дізнався, що на належне йому майно накладені арешти.
Постанови про арешт майна скаржник вважає незаконними, а дії державного виконавця по проведенню виконавчих дій по відношенню до належному йому майну незаконними та просив його скасувати.
Скаржник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився та його представник - адвокат Ткаченко Б. Р. надав клопотання про розгляд зазначеної справи у його відсутності та відсутності скаржника, просив скаргу задовольнити з обґрунтувань, що викладені в скарзі.
Представники суб'єктів оскарження, Другого Суворовський відділ державної виконавчої служби в місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області в судове засідання не прибула, про розгляд скарги повідомлялись належним чином та своєчасно, причин неявки суду не сповістили. Будь-яких клопотань зазначені сторони не надали.
Заінтересована особа ОСОБА_2 надав клопотання про розгляд скарги за його відсутності, проти задоволення скарги та скасування арештів не заперечував.
Відповідно до ст. 450 ЦПК України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності сторін по справі, оскільки їх неявка не є перешкодою для розгляду скарги.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що постановою Другого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ № 31987943 від 07.12.2012 року, реєстраційний номер обтяження: 13354192 було накладено арешт та заборону на його відчуження на належне скаржнику ОСОБА_1 нерухоме майно. Постановою державного виконавця Овідіопольського районного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області № 51642518 від 13.02.2017 року, номер запису про обтяження: 18989862 (спеціальний розділ) було накладено арешт на належне скаржнику нерухоме майно. (а.с. 7-10).
Окрім того, відповідно до Договору про відступлення прав за договором іпотеки, кінцевим стягувачем та іпотекодержателем за кредитним договором №014/3611/74/77233 від 22 червня 2007 року, що укладений між Пат «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 став ОСОБА_2 - заінтересована особа по зазначеній справі. (а.с. 11-16).
Ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції та законами України.
У відповідності з ч. ч. 1-2 ст. 48 ЗУ "Про виконавче провадження" звернення стягнення майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Обмеження права власності боржника у виконавчому провадженні повинне бути обґрунтованим і не суперечити загальним принципам права, зокрема, щодо реалізації права власності, що закріплені у Конституції України та ЦК України.
З аналізу ч. 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається можливість арешту всього майна виконавцем лише після його опису, а сам опис майна, відбувається виключно у присутності понятих (ч. 2 ст. 22 Закону). Ця норма є важливою, оскільки в сукупності із ст.ст. 4, 26, 28, 74 Закону, у тому числі звернення стягнення на все майно боржника без його ідентифікації, свідчить про наявні достатні підстави для визнання неправомірним рішення виконавця про накладення арешту на все рухоме майно боржника без його ідентифікації та опису на стадії відкриття виконавчого провадження або після цього, оскільки законом встановлена особлива процедура накладення арешту на майно боржника, яка виконавцем не дотримана.
У статті 1 Закону імперативно встановлено проведення виконавцем дій на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 7 статті 57 Закону передбачено, що вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації проводиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через п'ять днів після накладання арешту.
При таких обставинах, з наведених вище норм Закону України «Про виконавче провадження» випливає, що у випадку відмови боржника здійснити або ж здійснювати виплате заборгованості за виконавчим листом чи сплати періодичних платежів, обов'язок виконання якого випливає з виконавчого документу, державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, шляхом накладання арешту, вилучення його в боржника та здійснити його реалізацію з метою виконання виконавчого документу.
При таких обставинах та з огляду на мету виконавчого провадження, державний виконавець накладає арешт на майно виключно з метою його подальшої обов'язкової реалізації.
Однак, державний виконавець наклавши арешт на майно не має на меті реалізовувати її, а лише наклав його з метою забезпечення виконання виконавчого документу. Згідно з положення частини сьомої статті 57 Закону, державний виконавець після накладання арешту майна зобов'язаний встановити строк вилучення та наступної передачі на реалізацію арештованого майна, чого і не було здійснено державним виконавцем.
Таким чином, актами законодавства України не передбачено та не надано державному виконавцю повноважень накладати арешт на майно з метою забезпечення виконання виконавчого документу тобто безстрокового його збереження шляхом заборони його відчуження, оскільки це суперечить загальним засадам та завданням здійснення виконавчого провадження та положенню статей 52, 57 Закону України «Про виконавче провадження», яким чітко передбачено, що арешт накладається виключно з метою збереження майна для його вилучення та подальшої реалізації, а тому державний виконавець зобов'язаний був встановити строк такого вилучення та подальшої його реалізації, який тісно пов'язаний з постановою про арешт майна та перебіг такого строку починається з моменту її винесення.
Крім того, частина 2 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Державний виконавець не перевірив наявність коштів у боржника.
За вказаним вище Законом передбачено відповідний порядок звернення стягнення на майно боржника, яким встановлено, що стягнення за виконавчим документом в першу чергу звертається на кошти, а у випадку відсутності грошових коштів, звертається стягнення на інше майно, при цьому боржник попередньо має право вказати на ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу, і як наслідок державний виконавець визначає остаточну черговість звернення стягнення на майно боржника, накладаючи на нього арешт з метою подальшої його реалізації.
Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Європейським судом з прав людини у рішенні від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Згідно до ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.2 ст.451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Скаржником надано належні та допустимі докази в підтвердження вимог скарги, а державними виконавцями будь яких заперечень на скаргу не надано, тому суд задовольняє скаргу ОСОБА_1 та відновлює його порушене право.
Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 18, 76-81, 89, 211, 258, 263-265, 354, 261, 441, 451 ЦПК України, суд,-
Скаргу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на дії державних виконавців Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби в місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (65102, м. Одеса, вул. 1-а Сортувальна, 36 г) та Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (67800, Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Портова, буд. 2) про зняття арешту з нерухомого майна, що накладені в рамках виконавчого провадження, заінтересована особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) - задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строки звернення зі скаргою на дії державних виконавців Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби в місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
Скасувати арешт та заборону на його відчуження з належного ОСОБА_1 нерухомого майна, накладені постановою Другого Суворовського ВДВС Одеського МУЮ № 31987943 від 07.12.2012 року, реєстраційний номер обтяження: 13354192.
Скасувати арешт з належного ОСОБА_1 нерухомого майна, накладений постановою державного виконавця Овідіопольського районного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області № 51642518 від 13.02.2017 року, номер запису про обтяження: 18989862 (спеціальний розділ).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в п'ятнадцятиденний строк з дня її проголошення.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 354 ЦПК України учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя