Справа № 640/24916/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Головань О.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
04 червня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Беспалова О.О., Кузьмишиної О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві) в якому просив:
- визнати протиправною відмову відповідача врахувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29.01.2018 у справі №752/14678/17, постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2017 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 у справі №826/1166/17, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2019 у справі №826/14393/18 при обчисленні грошового забезпечення для визначення розміру пенсії при переході позивача на пенсію по інвалідності;
- зобов'язання здійснити обчислення грошового забезпечення, з якого буде визначено розмір пенсії ОСОБА_1 при переході на пенсію по інвалідності з урахуванням рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29.01.2018 у справі №752/14678/17, постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2017 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 у справі №826/1166/17, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2019 у справі №826/14393/18.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною лист-відповідь Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 14.11.2019 р. за №279003/02/Б-13137 щодо неврахування при обчисленні грошового забезпечення для визначення розміру пенсії при переході ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності висновків рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2019 р. у справі №826/14393/18.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 на розумний строк.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У даному випадку, судом апеляційної інстанції переглядаються вимоги позивача, заявлені останнім в апеляційній скарзі щодо позовних вимог, в задоволенні яких судом першої інстанції відмовлено.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд апеляційної інстанції, дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом УАВС №135 від 30.07.1992 року ОСОБА_1 прийнято на службу в органи внутрішніх справ України.
Відповідно до наказів УМВС України у Вінницькій області №63о/с від 08.07.1997 року та ДПА України у Вінницькій області №116-о від 17.07.1997 року ОСОБА_1 відряджено у розпорядження Державної податкової адміністрації України у Вінницькій області та прийнято на службу до податкової поліції ДПА України у Вінницькій області з 09.07.1997 року. Починаючи з 08.01.2003 року, згідно з наказами ДПА України №1364-о від 23.12.2002 року, ДПА України у Вінницькій області №5-о від 04.01.2003 року, МВС України №521о/с від 30.12.2002 року та ГУМВС України в Київській області №20о/с від 03.02.2003 року позивач відряджений у розпорядження МВС України та прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України з 08.01.2003 року.
Наказом МВС України №2424о/с від 06.11.2015 року ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ та наказом №1о/с від 07.11.2015 року прийнято на службу до Національної поліції України.
Відповідно до наказу від 03.12.2015 року №10 о/с відповідно до статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» установлено станом на 07.11.2015 року стаж роботи в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки полковникові поліції ОСОБА_1 , головному інспектору - 17 років 09 місяців 07 днів.
Наказом від 14.09.2016 року №214о/с ОСОБА_1 звільнено з посади головного інспектора Департаменту поліції охорони та переведено до Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України», відповідно до статті 65 Закону України «Про Національну поліцію».
Згідно з наказом Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» від 31.10.2016 року звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 (через хворобу) частини 1 статті 77 полковника поліції ОСОБА_1 .
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, починаючи з 01.11.2016 року.
Як зазначено позивачем та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду для захисту свої прав та законних інтересів щодо визначення розміру грошового забезпечення, з якого має обчислюватися пенсія останнього.
Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2017 у справі №826/1166/17 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції охорони Національної поліції України скасовано наказ Департаменту поліції охорони Національної поліції України №10о/с від 03.12.2015 року в частині встановлення стажу служби в поліції, який надає право на встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки полковнику поліції ОСОБА_1 , головному інспектору. Зобов'язано Департамент поліції охорони Національної поліції України зарахувати до загального стажу для виплати відсоткової надбавки за вислугу років полковнику поліції ОСОБА_1 , головному інспектору, весь термін перебування на службі в органах податкової міліції з 09 липня 1997 року по 07 січня 2003 року та провести перерахунок та виплату останньому грошового забезпечення та одноразової допомоги при звільненні зі служби.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 р. у вказаній справі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2017 року - скасовано в частині зобов'язання Департаменту поліції охорони Національної поліції України щодо здійснення перерахунку та виплату ОСОБА_1 одноразової допомоги при звільненні зі служби.
Прийнято нову постанову, якою у вказаній частині відмовлено.
Також, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29.01.2018 р. у справі №752/14678/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати призначену, ОСОБА_1 , пенсію з урахуванням посадового окладу, окладу за спеціальне звання, надбавки за вислугу років та додаткових видів грошового забезпечення та премії за останні 24 календарні місяці служби.
Вказане судове рішення набуло законної сили 28.02.2018 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2019 року у справі №826/14393/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у проведенні перерахунку призначеної ОСОБА_1 пенсії, шляхом включення до грошового забезпечення за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням для розрахунку пенсії, сум грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії згідно наказів, індексації грошового забезпечення на підставі довідки ліквідаційної комісії Департаменту ДАІ МВС України від 04 липня 2018 року №4/9-39, довідки Департаменту поліції охорони Національної поліції України від 06 липня 2018 року №106, листа ДУ «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» від 21 червня 2018 року №Б-31/51/01-18. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії, включивши до сум грошового забезпечення за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням: грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, премії згідно наказів та індексацію грошового забезпечення, на підставі довідки ліквідаційної комісії Департаменту ДАІ МВС України від 04 липня 2018 року №4/9-39, довідки Департаменту поліції охорони Національної поліції України від 06 липня 2018 року №106, листа ДУ «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» від 21 червня 2018 року №Б-31/51/01-18.
Вказане судове рішення набуло законної сили 10.06.2019 року.
Починаючи з 01.09.2019 року ОСОБА_1 встановлено щомісячну виплату пенсії в сумі 11 955, 91 грн.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 09.04.2019 ОСОБА_1 надано статус ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни та ІІ групу інвалідності довічно (а.с.11).
18.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення йому пенсії по інвалідності у розмірі 80% грошового забезпечення з урахуванням всіх додатково поданих до пенсійної справи та виконаних з 01.11.2016 р. по даний час рішень судів та документів, необхідних для їх виконання (а.с.48-50).
Листом №279003/02/Б-13137 від 14.11.2019 року ГУ ПФУ в м. Києві повідомлено, що при переведенні на пенсію по інвалідності розмір пенсії буде обчислено з грошового забезпечення за матеріалами пенсійної справи до виконання рішення суду, і він буде менший, ніж розмір пенсії за вислугу років, що робить перехід на пенсію по інвалідності недоцільним.
Вказану відповідь пенсійним органом прийнято на підставі Закону України «Про звернення громадян», та рекомендовано позивачу, у разі незгоди, звернутися до суду (а.с.51).
Позивач, не погоджуючись з вказаною відмовою пенсійного органу, звернувся до суду з даним адміністративним позовом, за захистом своїх прав та законних інтересів.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог дійшов висновку, щ в даному випадку належним способом захисту законних прав та інтересів позивача є визнання протиправною листа-відповіді відповідача від 14.11.2019 щодо неврахування при обчисленні грошового забезпечення для визначення розміру пенсії при переході позивача на пенсію по інвалідності висновків рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2019 р. у справі №826/14393/18.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
У даному випадку, спірними є питання:
1) правомірність відмови ГУ ПФУ в м. Києві, оформленої листом №279003/02/Б-13137 від 14.11.2019 року, врахувати вищезазначені судові рішення при обчисленні грошового забезпечення для визначення розміру пенсії при переході позивача на пенсію по інвалідності;
2) наявність у позивача права на обчислення грошового забезпечення, з якого буде визначено розмір пенсії останнього при переході на пенсію по інвалідності з урахуванням рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29.01.2018 у справі №752/14678/17, постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2017 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 у справі №826/1166/17, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2019 у справі №826/14393/18.
Так, зі змісту листа ГУ ПФУ в м. Києві №279003/02/Б-13137 від 14.11.2019 року вбачається, що отримавши заяву позивача про призначення пенсії по інвалідності, пенсійний орган рішення по суті вказаного питання не прийняв.
Натомість, відповідач повідомив позивача про недоцільність призначення іншого виду пенсії, і надав інформацію, яка міститься в листі від 14.11.2019 і міститься посилання на Закон України «Про звернення громадян», в порядку інформаційного та рекомендаційного характеру.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що з огляду на зазначене, вказаний спір необхідне розглянути саме в контексті відповідності законодавству (Закону України «Про звернення громадян»), що вбачається з висновків вказаного листа, як відповіді на звернення позивача, оскільки вказаний лист не є рішенням щодо призначення/відмови у призначенні пенсії позивача.
У даному випадку, позивач просив зобов'язати відповідача врахувати висновки судових рішень при обчисленні грошового забезпечення для визначення розміру пенсії при переході позивача на пенсію по інвалідності. Тобто, здійснити дії суб'єкта владних повноважень у межах наданих йому повноважень.
Натомість, пенсійним органом не було прийнято відповідного рішення, відповідно до норм чинного законодавства, а лише надано відповідь, яка носить інформативний та рекомендаційний характер.
За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму N 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
При цьому, колегією суддів апеляційної інстанції враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.
У даному випадку, позивач перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в м. Києві, відповідно, у даних правовідносинах, обов'язком пенсійного органу є вирішення питання про перехід позивача з одного виду пенсії на інший, з урахуванням всіх складових грошового забезпечення позивача, які йому належать відповідно до чинного законодавства.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку наявні протиправні дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо неприйняття рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності у розмірі 80% грошового забезпечення, відповідно до норм чинного законодавства.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що для належного захисту прав позивача існує необхідність вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, шляхом:
1) визнання протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо неприйняття рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності у розмірі 80% грошового забезпечення, відповідно до норм чинного законодавства;
2) скасування листа ГУ ПФУ в м. Києві №279003/02/Б-13137 від 14.11.2019 року, який містить інформаційний та рекомендаційний характер;
3) зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.10.2019 року про призначення пенсії по інвалідності у розмірі 80% грошового забезпечення з урахуванням всіх додатково поданих до пенсійної справи та виконаних з 01.11.2016 р. по даний час рішень судів та документів, необхідних для їх виконання, а саме:
- рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29.01.2018 у справі №752/14678/17;
- постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2017 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 у справі №826/1166/17;
- рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2019 у справі №826/14393/18;
4) зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.10.2019 року про призначення пенсії по інвалідності у розмірі 80% грошового забезпечення, прийняти вмотивоване рішення про призначення або відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності у розмірі 80% грошового забезпечення, відповідно до норм чинного законодавства.
Суд апеляційної інстанції не надає оцінку вимогам позивача щодо наявності правових підстав здійснити обчислення грошового забезпечення останнього, з якого буде визначено розмір пенсії ОСОБА_1 при переході на пенсію по інвалідності з урахуванням рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29.01.2018 у справі №752/14678/17, постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2017 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 у справі №826/1166/17, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2019 у справі №826/14393/18, з огляду на те, що вказані вимоги є передчасними, адже ГУ ПФУ в м. Києві рішення про призначення або відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності у розмірі 80% грошового забезпечення, відповідно до норм чинного законодавства, станом на момент розгляду даної справи не приймалося.
Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захисту шляхом визначеним цим Кодексом (ч.1 ст. 5 КАС України).
Разом з тим, не підлягають задоволенню вимоги, щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності у розмірі 80% грошового забезпечення, з урахуванням висновків судів, оскільки судом оцінюються певні обставини, підтверджені зібраними доказами. Таким чином висновки суду стосуються лише конкретних рішень (дій) суб'єкта владних повноважень і не можуть розповсюджуватися на невизначене коло таких рішень (дій).
Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави для висновку, що вимоги апеляційної скарги є частково обґрунтованими, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.01.2006 року №3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України»(№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch - United Kingdom» № 44277/98).
Отже, позивач у спірних правовідносинах мав законні сподівання на на перехід з одного виду пенсії на інший, який має збільшений відсоток.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити частково адміністративний позов з урахуванням висновків викладених в цій постанові.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 -скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо неприйняття рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності у розмірі 80% грошового забезпечення, відповідно до норм чинного законодавства.
Визнати протиправним та скасувати лист Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві №279003/02/Б-13137 від 14.11.2019 року, який містить інформаційний та рекомендаційний характер.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.10.2019 року про призначення пенсії по інвалідності у розмірі 80% грошового забезпечення з урахуванням всіх додатково поданих до пенсійної справи та виконаних з 01.11.2016 року по даний час рішень судів та документів, необхідних для їх виконання, а саме:
- рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29.01.2018 у справі №752/14678/17;
- постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2017 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 у справі №826/1166/17;
- рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2019 у справі №826/14393/18;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.10.2019 року про призначення пенсії по інвалідності у розмірі 80% грошового забезпечення, прийняти вмотивоване рішення про призначення або відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності у розмірі 80% грошового забезпечення, відповідно до норм чинного законодавства.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: О.О. Беспалов
О.М. Кузьмишина
Повний текст виготовлено 04.06.2021 року