07 червня 2021 року справа № 640/3447/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гайдаш В.А.,
за участю:
секретаря судового засідання - Кучеренко І.О.,
представника відповідача - Власенко У.О. (за посадою),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду адміністративну справу за позовом Міністерства фінансів України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови,
До окружного адміністративного суду м. Києва надійшов позов Міністерства фінансів України (вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, далі - позивач) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 19.01.2021 №59950920 про накладення на позивача штрафу у сумі 10200 грн.
Ухвалою окружного адміністративного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року адміністративну справу №640/3447/21 за позовом Міністерства фінансів України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови - передано на розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.
Дана адміністративна справа надійшла до Черкаського окружного адміністративного суду 27.04.2021 та передана шляхом автоматизованого розподілу судді Гайдаш В.А.
Ухвалою суду від 26.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскаржувана постанова від 19.01.2021 у виконавчому провадженні №59950920 про накладення на позивача штрафу у сумі 10200 грн. прийнята державним виконавцем протиправно, оскільки бюджетний період 2017 року закінчився, відповідно до Бюджетного кодексу України, всі бюджетні призначення втратили чинність, а постанова КМУ від 18.05.2017 №332 передбачала механізм прийняття рішення Міністерством фінансів України тальки на 2017 рік. Також зазначено, що оскаржувана постанова про накладення на позивача штрафу у подвійному розмірі у сумі 10200 грн. є передчасною, оскільки позивачем оскаржено до суду попередню постанову про накладення на позивача штрафу у сумі 5100 грн.
Представник позивача в судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, надала до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначила, що оскільки позивачем не виконано рішення суду без поважних причин, тому єдиним заходом примусу, який Законом України «Про виконавче провадження» дозволяє застосувати до боржника у випадку невиконання рішення суду зобов'язального характеру, є накладення штрафу, що слугує гарантією захисту інтересів стягувача. Таким чином представник відповідача вважає, що оскаржувана постанова є правомірною та скасуванню не підлягає.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що 06.09.2019 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №59950920 з виконання виконавчого листа №823/1417/18, виданого 15.05.2019 Черкаським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Міністерство фінансів України прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332 та договорів про організацію взаєморозрахунків №332/005 від 07.07.2017, №332/038 від 16.08.2017 та №332/040 від 23.11.2017.
19.01.2021 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову ВП №59950920 про накладення штрафу за невиконання рішення суду у сумі 10200 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VІІІ від 02.06.2016 визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - Закон №1404).
Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону №1404 визначено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно частини 2 статті 63 Закону №1404 у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до частини 1 статті 75 Закону №1404 у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Частиною 2 статті 75 Закону №1404 визначено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
З аналізу вказаних норм вбачається, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. При цьому, умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Судом встановлено, що відповідачем винесено постанову ВП №59950920 про накладення штрафу за невиконання рішення суду у сумі 10200 грн., оскільки позивачем не виконано рішення Черкаського окружного адміністративного суду у справі №823/1417/18 без поважних причин про зобов'язання Міністерство фінансів України прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332 та договорів про організацію взаєморозрахунків №332/005 від 07.07.2017, №332/038 від 16.08.2017 та №332/040 від 23.11.2017.
Позивачем зазначено, що бюджетний період 2017 року закінчився 31 грудня і відповідно до Бюджетного кодексу України, всі бюджетні призначення втратили чинність, а постанова КМУ від 18.05.2017 №332 передбачала механізм прийняття рішення Міністерством фінансів України тальки на 2017 рік.
Однак, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 09 листопада 2017 року №2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується, зокрема, на таких принципах: регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у випадках, визначених законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо; дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.
З метою забезпечення доступності мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановлюються тарифи на деякі види житлово-комунальних послуг. Проте встановлені тарифи, як правило, не покривають фактичних витрат надавачів житлово-комунальних послуг.
У зв'язку з цим і з метою забезпечення відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами надавачів послуг, безперебійного надання житлово-комунальних послуг належної якості держава запровадила механізм субвенцій, які перераховуються з державного бюджету місцевим бюджетом з подальшим перерозподілом між постачальниками житлово-комунальних послуг.
Таким чином, субвенція на відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами на надання житлово-комунальних послуг, у розумінні Бюджетного кодексу України, Закону №1801-VIII є державною гарантією на відшкодування в повному обсязі різниці в тарифах, яка виникла у зв'язку із невідповідністю фактичної вартості зазначених послуг, механізм реалізації якої визначений Кабінетом Міністрів України, зокрема у Порядку №332, і не може бути припинений у зв'язку із закінченням бюджетного періоду у разі не завершення процедури виділення коштів субвенції до 31 грудня цього періоду.
З огляду на вищевказане, посилання позивача на неможливість здійснення своїх зобов'язань через те, що бюджетний період 2017 року завершився 31 грудня цього ж року, не ґрунтується на вимогах закону і є безпідставним.
Вказана позиція відповідає практиці Верховного Суду з цих питань викладених, зокрема у постановах від 09 грудня 2019 року у справі №1740/1838/18, від 04 березня 2020 року у справі №1740/2332/18, від 28 квітня 2020 року у справі №823/1417/18, від 13 травня 2020 року у справі №520/8308/18, від 12 серпня 2020 року у справі №440/4713/18.
На підставі вищевикладений обстави, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржувану постанову від 19.01.2021 №59950920 про накладення на позивача штрафу у сумі 10200 грн., відповідач діяв на підставі і у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом №1404, а тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Крім того, необґрунтованим є посилання позивача на те, що оскаржувана постанова про накладення на позивача штрафу у подвійному розмірі у сумі 10200 грн. є передчасною, оскільки позивачем оскаржено до суду попередню постанову про накладення на позивача штрафу у сумі 5100 грн., з огляну на наступне.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Міністерство фінансів України з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23.10.2020 №59950920 про накладення на Міністерство фінансів України штрафу у розмірі 5100 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №640/30229/20 позовну заяву Міністерства фінансів України залишено без руху та встановлено позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків, про які вказано в ухвалі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року №640/30229/20 вищевказану позовну заяву повернуто позивачу.
Таким чином, постанова Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23.10.2020 №59950920 про накладення на Міністерство фінансів України штрафу у розмірі 5100 грн. не скасована та є чинною.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 287, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя В.А. Гайдаш