04 червня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/1124/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10.06.2019 року №Ф-1840-50-У,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач, ГУ ДПС), у якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 10.06.2019 №Ф-1840-50-У про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 12754,20 грн.
Позов обґрунтований тим, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець 03.09.1999, але з моменту реєстрації не здійснював підприємницьку діяльність. З 2003 року по теперішній час позивач перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Автотех Україна", у цей період йому нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, у тому числі в цей період підприємством як податковим агентом нараховувався та перераховувався за працівника до бюджету єдиний соціальний внесок, що підтверджується довідками ТОВ "Автотех Україна" №17/03-62 від 17.03.2021, № 17/03-61 від 17.03.2021 та Пенсійного фонду України форми ОК-5 та ОК-7.
Разом з тим, контролюючим органом виставлена вимога від 10.06.2019 р. №Ф-1840-50-У про сплату позивачем боргу з ЄСВ, яка станом на 28.12.2020 складає 12 754,20 грн.
Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 24.03.2021 позов залишений без руху, надано час на усунення недоліків.
Після усунення недоліків ухвалою від 06.04.2021 провадження у справі відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
21.04.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого убачається, що останній проти позову заперечує. Зазначає, що платниками ЄСВ є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно ч. 12 ст. 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464). Мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (ст. 1 Закону №2464).
Сума єдиного внеску своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
На підставі зазначеного податковим органом прийнято оскаржену вимогу на суму 12754,20 грн.
Щодо тверджень позивача про "задвоєння сплати ЄСВ" ГУ ДПС зазначає, що подвійної сплати ЄСВ не відбувається, оскільки позивач сплачує за себе як за фізичну особу-підприємця, а в трудових правовідносинах, платником ЄСВ за позивача є роботодавець.
З огляду на викладене відповідач вважає оскаржувану вимогу правомірною та просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований фізичною особою-підприємцем та перебував на обліку в Новокаховській ДПІ Новокаховського ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі з 03.09.1999 по 08.02.2019.
08.02.2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено відомості про фізичну особу-підприємця з відміткою про припинення підприємницької діяльності.
З індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача, наданого Пенсійним фондом України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування убачається, що позивач є застрахованою особою та в період 2017 по сьогоднішній день року ТОВ "Автотех Україна" сплачувало за нього єдиний соціальний внесок. Зазначене також підтверджується Довідкою ТОВ "Автотех Україна" від 17.03.2021 № 17/03-62 (а.с. 34-35).
10 червня 2019 року Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі виставлено вимогу №Ф-1840-50-У, відповідно до якої за позивачем обліковується борг (недоїмка) зі сплати ЄСВ, який складає 12754,20 грн.
Позивач, вважаючи вказану вимогу протиправною, з огляду на те, що він був найманим працівником, сплата ЄСВ здійснювалась його роботодавцями, а підприємницька діяльність ним фактично не здійснювалась, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.
Частиною 1 статті 7 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначені особи, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а частиною другою цієї статті встановлено, що перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі-Закон №2464-VI).
Положеннями статті 2 Закону №2464-VI встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI).
Пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 2464-VI узяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Наказом від 24.11.2014 № 1162 затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі-Порядок №1162).
Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників єдиного внеску визначаються Порядком № 1162 (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).
Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).
Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).
Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку № 1162).
Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VI).
Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першої статті 20 Закону № 2464-VI).
Судом встановлено, що позивач внесений до реєстру застрахованих осіб, при цьому страхувальниками позивача в реєстрі за спірний період значиться ТОВ "Автотех Україна".
Відповідачем не надано жодних доказів на спростування вказаної інформації.
Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що позивачу нарахована сума ЄСВ за період часу, що позивач був найманим працівником, а саме, працював у ТОВ "Автотех Україна", ЄСВ за позивача, як за застраховану особу сплачувався роботодавцем, що вбачається з довідки ОК-5 та ОК-7.
Отже, позивач, який був зареєстрований як ФОП у 1999 році, проте господарську діяльність не проводив та доходи з господарської діяльності не отримував, зобов'язаний був би сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Адже, якщо особа є найманим працівником, то вона є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору ЄСВ досягається за рахунок його сплати роботодавцем. В конкретному випадку за позивача ЄСВ сплачував
В іншому ж випадку здійснюється здвоєння сплати ЄСВ за одну і ту саму застраховану особу.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic" №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Аналізуючи поняття "якість закону" Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України", заява № 39766/05, пункт 51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява № 33014/05, пункт 51, 52; "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява №77703/01, пункт 115; "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; "Санді Таймс" проти Об'єднаного Королівства" (№ 1) ("SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)"), серія А, № 30, пункти 48-49; "Мелоун протии Об'єднаного Королівства" ("Malone v. The United Kingdom"), серія А, № 82, пункт 66); "Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції" ("Margareta and Roger Andersson v. Sweden"), серія А, № 226-А, п. 75; "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; "Ювіг проти Франції" (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).
Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
У пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією.
Оскільки йдеться про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен був діяти у належний спосіб та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.
Аналогічна позиція викладена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019р. у справі №520/3939/19 підкреслила існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання порушує принцип правової визначеності.
За наявного існуючого правового регулювання, суд розглядає дану справу з урахуванням принципу найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платника податку, адже такий принцип так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.
Таким чином, вимога про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ від 10.06.2019 року № Ф-1840-50-У про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 12754,20 грн є протиправною та підлягає скасуванню.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано жодного доказу на правомірність нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування, а отже не доведена правомірність оскаржуваного рішення (у даному випадку вимоги).
Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позов у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.7 ст.139 КАС України).
Приписами ч.1 ст.143 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч.3, 4, 5 ст.143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 при подачі позову, окрім іншого, заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.
Також в позові заявлено про намір після прийняття рішення подати додаткове обґрунтування понесених позивачем витрат з правничої допомоги.
26.04.2021 року відповідний намір підтверджено шляхом надання до суду додаткової угоди до договору про надання правової допомоги, акту про приймання-передачу правової (правничої) допомоги від 12.03.2021 р. та додатковою угодою №1 від 21.03.2021 року.
Відповідно до наданих документів, витрати на правничу допомогу складають 5000,00 грн. Згідно акту до вказаної суми включено послуги адвоката з підготовки: позовної заяви, клопотання про відстрочення сплати судового збору, заяви про забезпечення позову, заяви про усунення недоліків на виконання ухвали Херсонського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 року по справі №540/1124/21, відповідь на відзив.
Згідно ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Приписами ст.134 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З матеріалів справи слідує, що 12.03.2021 р. між адвокатом Колесніченко І.В. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги. Згідно п.п. 2.1 розмір гонорару, який клієнт сплачує визначається за додатковим погодженням сторін шляхом укладення додаткової угоди до договору.
Суд наголошує, що відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Так, позивачем не надано детального опису робіт, який би відображав час, витрачений адвокатом на підготовку кожного зазначеного ним в акті виконаних робіт документа та вартості кожної з робіт. Наведене позбавляє суд можливості визначити вартість кожної з цих робіт окремо та зумовлює застосування судом принципу пропорційності.
Так, до вартості послуг адвоката включено, зокрема, заяви про усунення недоліків на виконання ухвали Херсонського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 року по справі №540/1124/21.
Суд вказує, що додаткова робота адвоката зі складенням відповідної заяви пов'язана не з додатковим процесуальним навантаженням створеним судом чи відповідачем по справі, а недоліками позовної заяви в її первинній редакції.
Таким чином, суд вважає необґрунтованим віднесення до складу судових витрат роботи адвоката, яка пов'язана з усуненнями недоліків позову, який був складений ним раніше та вартість за складення якого вже включена до акту виконаних робіт в першому його пункті. В інакшому випадку буде мати місце ситуація, в якій до складу судових витрат включено вартість однієї й тієї ж послуги двічі.
Тобто, робота адвоката з підготовки заяви про усунення недоліків на виконання ухвали Херсонського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 року по справі №540/1124/21 не підлягає включенню до судових витрат.
З приводу, наданої квитанції про сплату гонорару за договором про надання правової (правничої) допомоги від 12.03.2021 р. та додатковою угодою №1 від 21.03.2021 р. суд зазначає наступне.
Так, вимоги до організації готівкових розрахунків викладено у розділі ІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджених постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148 (далі - Положення №148), яким, зокрема, передбачено, що суб'єкти господарювання мають здійснювати розрахунки за своїми грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, пріоритетно у безготівковій формі, а також у готівковій формі з дотриманням обмежень та в порядку, встановленому законодавством України.
Пунктом 32 наведеного Положення передбачено, що прибуткові касові ордери і квитанції до них, а також видаткові касові ордери і видаткові відомості заповнюються бухгалтером (відповідальною особою установи/підприємства, на яку покладено обов'язок з оформлення цих документів) у будь-який спосіб, який забезпечив би належне збереження цих записів протягом установленого для зберігання документів терміну.
У касових ордерах зазначається підстава для їх складання і перелічуються додані до них документи. Видача касових ордерів і видаткових відомостей на руки особам, які вносять або одержують готівку, забороняється.
Приймання і видача готівки за касовими ордерами проводиться тільки в день їх складання.
Реквізити у видатковому ордері "Одержав", "Дата", "Сума", "Підпис одержувача", дані документа, що засвідчує особу отримувача [які заповнюються отримувачем готівки (додаток 3до цього Положення)] та в прибутковому ордері "Прийнято від" не заповнюються в касових ордерах, які оформляються на загальну суму проведених установою/підприємством касових операцій (видача готівки за видатковими відомостями, електронними платіжними засобами, здавання готівки до банку, отримання готівки з банку за чеком та оприбуткування її в касі). Інші реквізити в касових ордерах та видаткових відомостях є обов'язковими до заповнення.
Пунктом 33 зазначеного положення передбачено, що прибуткові та видаткові касові ордери до передавання в касу реєструються бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів (додаток 4), який ведеться окремо за прибутковими та видатковими операціями. Видаткові касові ордери, оформлені на підставі видаткових відомостей, реєструються в такому журналі після здійснення виплат, зазначених у видатковій відомості.
З урахуванням викладеного вбачається, що такі реквізити як "номер" є обов'язковою ознакою реєстрації прибуткового касового ордеру, в той час як в поданій суду квитанції в графі "№" нічого не зазначено, що, на думку суду, свідчить про не реєстрацію її в передбаченому законом порядку.
Окрім наведеного, враховуючи форму наданої до суду квитанції вбачається, що вона взагалі не може вважатися документом, який підтверджує прийняття готівки за результатом здійснення господарської діяльності в розумінні приписів наведеного положення.
Та найголовніше, суд звертає увагу на те, що адвокат Колесніченко І.В. не заявлялась як представник позивача у позові, не подавала та непідписувала жодного документа по суті спору.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані представником позивача документи, не доводять факту понесення ним витрат з правничої допомоги адвоката. Досліджені документи, в силу виявлених судом недоліків, не можуть бути сприйняті як належні та достатні (в розумінні ст.ст. 73 та 76 КАС України) докази понесених витрат.
Правова позиція суду у даній справі також узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відповідно до приписів ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), №34884/97).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу не підлягає до задоволення.
Щодо судового збору.
Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Приписами ч.1 ст.139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. (ч.8 ст.139 КАС України)
Таким чином сплачений позивачем судовий збір в розмірі 908,00 грн підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань в повному розмірі, оскільки спір вирішено на користь позивача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73003, м. Херсон, пр-т. Ушакова, 75, код ЄДРПОУ 43143201) від 10.06.2019 №Ф-1840-50-У про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 12754,20 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73003, м. Херсон, пр-т. Ушакова, 75, код ЄДРПОУ 43143201) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.В. Ковбій
кат. 111060000