07 червня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/4161/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Костенко Г.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/4161/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
26 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради , в якій просить:
- визнати протиправними та скасувати розпорядження Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 29.03.2021 №14 про відмову ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи та видачу відповідного посвідчення, з урахуванням висновків суду у цій справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи та у видачі відповідного посвідчення на підставі поданих позивачем, які, на думку позивача, підтверджують його належність до ветеранів війни. Вказує, що відмова в наданні ОСОБА_1 статусу визначеного пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону №3551-ХІІ є протиправною та незаконною, порушує гарантовані Конституцією соціальні права та гарантії, у зв'язку з отриманням позивачем травми під час проходження служби при виконання службових обов'язків в період його служби в органах внутрішніх справ.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/4161/21, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази від відповідача.
25.05.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на відсутність підстав для встановлення поліцейським, у тому числі, позивачу - ОСОБА_1 , права на статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
У період із 17.05.2021 по 04.06.2021 включно суддя Костенко Г.В. перебувала у відпустці, внаслідок чого дана справа розглянута 07.06.2021.
Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
У період із 20.05.1999 по 06.11.2015 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 01.03.2018 ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України, що підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с.30-34).
За результатами розслідування нещасного випадку, який стався 04.03.2017 приблизно о 02 год. 30 хв. із інспектором взводу №4 роти №3 (реагування патрульної поліції) БПОП ГУНП в Полтавській області капітаном поліції ОСОБА_1 та поліцейським взводу №4 роти №3 (реагування патрульної поліції) БПОП ГУНП в Полтавській області старшим сержантом поліції Нечаєм Р.І. , комісією, призначеною наказом начальника ГУНП в Полтавській області від 30.04.2017 №479, складено акт від 17.05.2017 форми Н-5* спеціального розслідування групового нещасного випадку, що стався 04.03.2017, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с.19-21), за висновками якого нещасний випадок трапився в період проходження служби при виконанні службових обов'язків.
Відповідно до акта №14 про нещасний випадок ОСОБА_1 , форми Н-1*, копія якого міститься у матеріалах справи (а.с.16-18), нещасний випадок трапився в період проходження служби при виконанні службових обов'язків.
У свідоцтві про хворобу №39 від 09.02.2018, виданому медичною (військово-лікарською) комісією ДУ "ТМО МВС України по Полтавській області" за розпорядженням УКЗ ГУНП в Полтавській області, встановлений діагноз і постанова військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання (поранення, травми, контузії, каліцтва): захворювання, так, пов'язане з проходженням служби в поліції, непридатний до служби в поліції (а.с.15).
Довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії Серії АВ №0025966 підтверджено, що ОСОБА_1 повторно встановлено другу групу інвалідності з 18.04.2019 - травма, так, пов'язана з виконанням службових обов'язків (а.с.38).
Позивач звернувся до відповідача з заявою про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи.
Листом Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 01.04.2021 №05-46/2571 повідомлено про відсутність підстав для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи згідно чинного законодавства (а.с.22).
Позивач не погодився з відмовою щодо встановлення на підставі п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (надалі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Статтею 4 Закону № 3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Перелік осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни наведено у статті 7 Закону №3551-XII.
Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю, зокрема, з числа: осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Врегулювання питань, пов'язаних з розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України здійснюється Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року № 1346 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 січня 2003 року за № 83/7404 (надалі - Порядком № 1346).
Відповідно до 3.9 Порядку № 1346 Комісія з розслідування визнає, що "нещасний випадок трапився при виконанні службових обов'язків", якщо він трапився в період проходження служби під час: припинення або запобігання злочинам або правопорушенням; вчинення дій із забезпечення особистої безпеки громадян, захисту їх прав і свобод; охорони і забезпечення громадського порядку; несення постової чи патрульної служби; виявлення і розкриття злочинів, розшуку осіб, що їх учинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; участі в ліквідації наслідків аварії, пожежі, катастрофи, стихійного лиха та інших надзвичайних подій; виконання потерпілим трудових (посадових, функціональних) обов'язків за режимом роботи підрозділу, у тому числі у відрядженні; перебування на робочому місці, на території підрозділу або в іншому місці роботи чи служби (далі - робота) з моменту прибуття потерпілого в підрозділ до його відбуття, що фіксується відповідно до правил внутрішнього розпорядку підрозділу, у тому числі протягом робочого та надурочного часу, або, за дорученням керівника, у неробочий час; підготовки до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь праці, засобів захисту, одягу, а також здійснення заходів щодо особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення; проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підрозділу, або іншому транспортному засобі відповідно до укладеного договору; проведення навчання, тренувань, обов'язкових фізичних занять у встановлений час, участі в спортивних змаганнях, професійних та кваліфікаційних конкурсах; використання власного транспорту в інтересах підрозділу з дозволу або за письмовим дорученням керівника підрозділу; провадження дій в інтересах підрозділу, у якому проходить службу (працює) потерпілий; прямування працівника до об'єкта (між об'єктами) обслуговування за затвердженими маршрутами; прямування потерпілого до місця чи з місця відрядження згідно з установленим завданням про відрядження.
За змістом пункту 3.10 Порядку № 1346 комісія з розслідування також визнає, що "нещасний випадок трапився при виконанні службових обов'язків", якщо він стався в період проходження служби внаслідок: безпосереднього впливу правопорушника (злочинця) на працівника (учинення опору, захват заручником, напад на працівника, який перебуває не при виконанні службових обов'язків, з метою помсти за законні дії з припинення правопорушення, затримання або викриття правопорушника в період служби тощо); спроби самогубства працівника під впливом психофізіологічних, небезпечних та шкідливих факторів, пов'язаних з виконанням службових обов'язків; травмування внаслідок нестатутних відносин (у разі відсутності вини потерпілого); раптового погіршення стану здоров'я працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов'язків у разі відсутності умов, зазначених у третьому, четвертому та шостому абзацах пункту 3.11 цього розділу, що визнається пов'язаним з виконанням службових обов'язків за умови, що погіршення стану здоров'я працівника сталося внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих виробничих факторів, що підтверджено медичним висновком, або якщо потерпілий не проходив медичного огляду, передбаченого законодавством, а робота, що виконувалася, протипоказана потерпілому відповідно до медичного висновку про стан його здоров'я. Медичний висновок щодо зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або щодо протипоказання за станом здоров'я працівника виконувати зазначену роботу видається лікувально-профілактичним закладом за місцем лікування потерпілого на запит керівника підрозділу чи голови комісії з розслідування; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
Нещасний випадок, що стався за обставин, не пов'язаних з виконанням службових обов'язків, зазначених у пунктах 3.9, 3.10 Порядку № 1346 комісія з розслідування має визнавати таким, що трапився в період проходження служби і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків.
Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що право на отримання статусу інваліда війни згідно з пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-ХІІ законодавець пов'язує з тим, що інвалідність працівника сталася в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних, зокрема, з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та наявністю передбачених Порядком обставин, що призвели до травмування чи захворювання.
До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд України в рішенні від 08 квітня 2014 року у справі № 21-45а14 (реєстраційний номер в Єдиному державному реєстру судових рішень 38475027).
Довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії Серії АВ №0025966 підтверджено, що ОСОБА_1 повторно (безтерміново) встановлено другу групу інвалідності з 18.04.2019 - травма, так, пов'язана з виконанням службових обов'язків (а.с.38).
Як встановлено судом, за результатами розслідування нещасного випадку, який стався 04.03.2017 приблизно о 02 год. 30 хв. із інспектором взводу №4 роти №3 (реагування патрульної поліції) БПОП ГУНП в Полтавській області капітаном поліції ОСОБА_1 та поліцейським взводу №4 роти №3 (реагування патрульної поліції) БПОП ГУНП в Полтавській області старшим сержантом поліції Нечаєм Р.І. , комісією, призначеною наказом начальника ГУНП в Полтавській області від 30.04.2017 №479, складено акт від 17.05.2017 форми Н-5* спеціального розслідування групового нещасного випадку, що стався 04.03.2017, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с.19-21), за висновками якого нещасний випадок трапився в період проходження служби при виконанні службових обов'язків.
Відповідно до акта №14 про нещасний випадок ОСОБА_1 , форми Н-1*, копія якого міститься у матеріалах справи (а.с.16-18), нещасний випадок трапився в період проходження служби при виконанні службових обов'язків.
Отже, наявні підстави, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII для надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Відповідно до абзацу 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 "Питання медико-соціальної експертизи" (надалі - Постанова № 1317) медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112 (Офіційний вісник України, 2004 р., № 35, ст. 2337), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.
Відповідно до пункту 12 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. №1317, причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов'язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).
Таким чином, якщо особа отримала інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, така особа належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни та має право на отримання відповідного посвідчення.
Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни визначається Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302 (надалі - Порядок № 302).
Пунктом 2 Порядку № 302 передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Згідно з пунктом 7 Порядку № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни у розумінні пункту 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII належать, зокрема, інваліди з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, причинний зв'язок яких пов'язаний з виконанням службових обов'язків встановлюється на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. №1317, передбачено, що особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Причинами інвалідності є, зокрема: поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язані з виконанням службових обов'язків; пов'язані з виконанням обов'язків військової служби або службових обов'язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій; захворювання, отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв'язку.
Тобто, чинним законодавством регламентовано перелік причин інвалідності, які можуть бути зазначені у довідці МСЕК.
У довідці до акту огляду МСЕК зазначено, що виявлена у позивача. травма, пов'язана з виконанням службових обов'язків, а тому суд не погоджується з позицією відповідача, про те що позивач не має права на встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Саме поняття "службових обов'язків" в Законі № 3551-XII тлумачиться як "обов'язків військової служби", що невід'ємно пов'язані з пораненням, контузією, каліцтвом, захворюванням, одержаних під час захисту Батьківщини та виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), про що йдеться у частині 1 статті 7 Закону № 3551 -XII.
Суд відхиляє доводи відповідача з посиланням на роз'яснення у листі Національної поліції України від 22.04.2020, оскільки вказаний лист не є нормативно-правовими актом, не встановлює правових норм та носить необов'язковий, рекомендаційний характер, а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відмова Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради у встановленні ОСОБА_1 статуту особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи суперечить вимогам пункту 2 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII та без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправною.
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, зважаючи на встановлені судом обставини справи та наведені вище норми права, враховуючи, що відмова відповідача щодо встановлення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII статусу особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи, що виразилася у листі Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 01.04.2021 №05-46/2571, є протиправною, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову правління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та зобов'язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи, з урахуванням висновків суду.
Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
У прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено клопотання про розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами першою та третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин другої - п'ятої статті 134 вказаного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Згідно з частиною дев'ятою статті 139 згаданого Кодексу при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 15.04.2021, за умовами якого розмір гонорару адвоката складає 8000,00 грн (а.с.42); квитанція від 15.04.2021 на суму 8000,00 грн. (а.с.43); ордер на надання правничої допомоги №1003203 від 23.04.2021 (а.с.44); копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1233 (а.с.45).
Дослідивши вказані документи суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Дана справа відноситься до справ незначної складності. Отже, даний спір не потребував значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката.
Враховуючи викладене, на переконання суду, наведені обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, а тому суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає стягненню з відповідача, у цьому випадку має бути зменшений та визначений у розмірі 2000,00 грн.
Суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду помилково сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. (а.с.11).
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп.
Матеріали справи свідчать, що позивачу встановлено другу групу інвалідності з 18.04.2019, а тому позивач звільнений від сплати судового збору.
Суд роз'яснює позивачу його право на звернення до суду із заявою про повернення судового збору.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради (вул.Ст.Халтуріна, 13, м.Полтава, код ЄДРПОУ 03195240) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи, з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради (вул.Ст.Халтуріна, 13, м.Полтава, код ЄДРПОУ 03195240) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Г.В. Костенко