Справа № 420/2152/21
07 червня 2021 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження, за наявними матеріалами, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказу, -
До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:
визнання протиправним та скасування п.12, 18 Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №874 «Про результати службового розслідування» від 04 грудня 2020 року у частині притягнення начальника 108 розрахунково-аналітичної станції майора ОСОБА_2 до повної матеріальної відповідальності у розмірі 70414,96 гривень та утримання з нього 10% від грошового забезпечення.
Адміністративний позов мотивовано наступним.
ОСОБА_1 зазначив, що його протиправно було притягнуто до матеріальної відповідальності у зв'язку з самостійним нарахуванням собі у період 2017-2019 років грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, на які позивач мав право.
Крім того, на думку ОСОБА_1 , факт нарахування собі окремих видів грошового забезпечення, на які він має право, не є нанесенням шкоди державі, якщо така виплата не перевищує встановлений законодавством розмір.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження по справі.
15 квітня 2021 року, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.
13 травня 2021 року, закрито підготовче засідання по справі та призначено справу до судового розгляду суті.
У судове засідання, призначене на 03 червня 2021 року, особи, які беруть участь у розгляді справи - не з'явились. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином та своєчасно повідомлялись.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
03 червня 2021 року, на офіційну електронну адресу Одеського окружного адміністративного суду, від представника позивача, надійшло клопотання про продовження розгляду справи за відсутності позивача та його представника (вх.№ЕП15088/21).
Враховуючи положення ч.9 ст.205 КАС України розгляд справи здійснено судом без участі сторін у порядку письмового провадження.
У встановлений судом строк відповідач надав відзив (вх.№15650/21 від 30.03.2021р.) на позовну заяву (а.с.27-31).
Відзив обґрунтований наступним.
Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що відповідно до абз.1 статті 6 розділу ІІ Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб» за шкоду завдану державі особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди у разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі, переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних дій.
Відповідач наголошував, що командиром Військової частини НОМЕР_1 (вищого командира за підпорядкованістю ОСОБА_1 ) накази про виплату одноразових видів грошового забезпечення протягом 2017-2019 років позивачеві - не видавалися.
Таким чином, на думку Військової частини НОМЕР_1 , позивач своїми діями призвів до отримання грошового забезпечення без достатньої правової підстави, а тому, у відповідача виникло право на повернення безпідставно отриманих позивачем коштів у розмірі 70414,96 гривень.
У відповіді на відзив (ЕП/12339/21 від 05.05.2021р.) ОСОБА_1 наголошував, що мав право на отримання виплати грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, а тому, наказ про притягнення до повної матеріальної відповідальності є протиправним, оскільки відсутня шкода завдана державі, відсутній причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою позивача та розмір шкоди не є доведеним (а.с.50-55).
ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника 108 розрахунково-аналітичної станції.
Департаментом внутрішнього аудиту Південного територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України проведено внутрішній аудит фінансово-господарської діяльності Військової частини НОМЕР_2 за період з 01.01.2018 року по 01.03.2020 року, за результатами якого складено аудиторський звіт №520/1/26/аз від 09.07.2020 року (а.с.33-35).
Згідно аудиторського звіту №520/1/26/аз від 09.07.2020 року, перевіркою виявлено переплату 108 розрахунково-аналітичною станцією грошового забезпечення на суму 51527,16 гривень, а також зайво перераховану компенсацію ПДФО (18%) на суму 9274,89 гривень та ЄСВ (22%) на суму 11335,98 гривень. Всього на загальну суму 72138,02 гривень (а.с.34).
На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №681 від 24.07.2020 року «Про призначення службового розслідування», наказу №757 від 23.10.2020 року «Про продовження службового розслідування» та №722 від 30.10.2020 року «Про продовження службового розслідування» комісією у складі голови-начальника групи внутрішнього контролю Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 та членів: начальника групи обліку складу, штатної чисельності та дислокації управління персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_4 ; старшого офіцера фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_5 ; офіцера відділу ресурсного забезпечення тилу логістики військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_6 , було проведено службове розслідування з метою встановлення ступеню вини посадових осіб військової частини НОМЕР_2 за невиконання пропозицій наданих за результатами аудиту фінансово-господарської діяльності та за невиконання розпоряджень командування Військової частини НОМЕР_1 , за фактами порушень, що призвели до нестачі якісних олив на суму 100,00 тисяч гривень, за фактами переплат грошового забезпечення на суму 313884,94 гривень, за результатами якого прийнято наказ №874 від 04.12.2020 року «Про результати службового розслідування» (а.с.4-14).
Відповідно до наказу №874 від 04.12.2020 року «Про результати службового розслідування», під час службового розслідування було виявлено факт безпідставних виплат грошового забезпечення у 108 рахунково-аналітичній станції на суму 70414,96 гривень (а.с.5).
Зокрема, командир 108 рахунково-аналітичної станції майор ОСОБА_1 у порушення вимог статті 16, абзацу 6, пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, самостійно видавав накази на нарахування собі грошових виплат, що призвело до переплати грошового забезпечення на суму 70414,96 гривень (а.с.8).
Наказом №874 від 04.12.2020 року, начальника 108 розрахунково-аналітичної станції майора ОСОБА_2 притягнуто до повної матеріальної відповідальності на суму 70414,96 гривень (а.с.11) та наказано помічнику командира з фінансово-економічної роботи-начальнику фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_2 , щомісячно проводити утримання у розмірі 10% від грошового забезпечення ОСОБА_7 (а.с.13).
Вважаючи притягнення до матеріальної відповідальності - протиправним, позивач звернувся до суду з даною позовної заявою.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України №548-XIV від 24.03.1999 року (далі - Статут).
Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту).
Згідно із статтями 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.
Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» №160-IX від 03.10.2019 року (далі - Закон №160-ІХ), визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків.
Відповідно по п. 4 ст. 1 Закону №160-ІХ, матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Згідно статті 3 Закону №160-ІХ, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Особа у разі завдання з її вини шкоди третім особам, яку відшкодовано відповідно до закону військовою частиною, установою, організацією, закладом, відшкодовує військовій частині, установі, організації, закладу завдану шкоду в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України.
Завдана особою шкода, не пов'язана з виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків, відшкодовується в порядку, передбаченому законами України.
Статтею 7 Закону №160-ІХ встановлено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Відповідно до статті 8 Закону №160-ІХ, Посадові (службові) особи зобов'язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.
У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника).
Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.
Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.
Наказ доводиться до винної особи під підпис.
Згідно статті 10 Закону №160-ІХ, відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами 3, 4 та 5 цієї статті та частиною 1 статті 12 цього Закону.
Статтею 13 Закону №160-ІХ визначено, що стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування» №874 від 04.12.2020 року, начальника 108 розрахунково-аналітичної станції майора ОСОБА_2 притягнуто до повної матеріальної відповідальності на суму 70414,96 гривень.
Проведеним розслідуванням встановлено, що командир 108 рахунково-аналітичної станції майор ОСОБА_1 у порушення вимог статті 16, абзацу 6, пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, самостійно видавав накази на нарахування собі грошових виплат, що призвело до переплати грошового забезпечення на суму 70414,96 гривень (а.с.8).
У тексті позовної заяви позивач не заперечує факт самосійного нарахування собі у період 2017-2019 років грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, однак, на думку позивача, відсутні підстави для притягнення його до матеріальної відповідальності, оскільки на вищевказані виплати він мав право, а тому, такі нарахування не є шкодою завданою державі.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», затверджено «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - Порядок №260).
Порядок №260 визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Відповідно до п.8 Порядку №260, Грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується:
щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий;
одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Відповідно Розділу XXIII Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Згідно розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
З аналізу вищевикладених правових норм вбачається, що і грошова допомога для оздоровлення і матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, виплачується військовослужбовцям на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника), за рапортом військовослужбовця.
Однак, з довідки начальника адміністративного відділу штабу Військової частини НОМЕР_1 полковника Р. Клецького вбачається, що накази командира Військової частини НОМЕР_1 про виплату одноразових видів грошового забезпечення 2017-2019 року начальнику 108 рахунково-аналітичної станції майору ОСОБА_1 - не видавались. Відповідні клопотання та рапорти на зазначені виплати ОСОБА_1 до адміністративного відділу Військової частини НОМЕР_1 - не надходили (а.с.43).
У матеріалах справи наявні копії наказів начальника 108 розрахунково-аналітичної станції м. Одеса ОСОБА_1 №20 від 24.04.2019 року «Про виплату грошової допомоги на оздоровлення військовослужбовцям 108 розрахунково-аналітичної станції за 2019 рік» та №24 від 30.05.2019 року «Про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення», відповідно до яких позивачем самостійно нараховувалися собі одноразові види грошового забезпечення, а не наказом командира військової частини (а.с.41-42).
Зокрема, позивачем своїм же наказом нараховано собі у 2019 році грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 15506,20 гривень та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 15506,20 гривень (а.с.36).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем було допущено порушення норм Порядку №260 щодо самостійного нарахування собі одноразових видів грошового забезпечення, чим спричинено матеріальну шкоду державі.
Суд критично ставиться до посилань позивача, що оскільки він, як військовослужбовець, мав право на отримання грошової допомоги для оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, то шкода державі спричинена не була, оскільки, перш за все, вказані виплати здійснюються виходячи з наявного фонду грошового забезпечення та здійснення нарахування виплат з порушенням Порядку №260 не відповідає Статуту та обов'язку військовослужбовця берегти державне майно.
Однак, стосовно суми матеріальної відповідальності (70414,96 гривень), суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Дійсно, згідно аудиторського звіту №520/1/26/аз від 09.07.2020 року, перевіркою виявлено переплату 108 розрахунково-аналітичною станцією грошового забезпечення на суму 51527,16 гривень, а також зайво перераховану компенсацію ПДФО (18%) на суму 9274,89 гривень та ЄСВ (22%) на суму 11335,98 гривень. Всього на загальну суму 72138,02 гривень (а.с.34).
У свою чергу, суд звертає увагу, що накази начальника 108 розрахунково-аналітичної станції м. Одеса №54 від 23.12.2017 року та №25 від 30.08.2018 року про виплату капітану ОСОБА_1 6310,25 гривень матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та 11590,20 гривень грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік, підписані начальником 108 розрахунково-аналітичної станції - Д.С. Соболем, а не позивачем (а.с.39-40).
Таким чином, на думку суду, розмір матеріальної шкоди у сумі 17900,45 гривень не є доведеним відповідачем розміром спричиненої шкоди державі, саме ОСОБА_1 .
Відповідач не довів вину позивача у нестачі військового майна (коштів) у розмірі 17900,45 гривень, оскільки нарахування вказаних коштів було здійснено не ОСОБА_1 , а начальником, у той період, 108 розрахунково-аналітичної станції - Д.С. Соболем.
Тобто, Військовою частиною НОМЕР_1 не доведено завдання позивачем прямої дійсної шкоди у розмірі 17900,45 гривень та не доведено, що поведінка саме позивача була протиправною та перебувала у причинному зв'язку з настанням шкоди. Також, у даній частині службового розслідування, відповідачем не встановлено форму вини позивача (умисна чи з необережності), від визначення якої, відповідно до приписів Закону №160-ІХ, залежить вид матеріальної відповідальності, який може бути застосовано до військовослужбовця за нестачу військового майна (коштів).
Враховуючи вищевикладене, оскільки сума визначеної відповідачем матеріальної шкоди не відповідає умовами притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування п.12, 18 Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №874 «Про результати службового розслідування» від 04 грудня 2020 року у частині притягнення начальника 108 розрахунково-аналітичної станції майора ОСОБА_2 до повної матеріальної відповідальності у розмірі 70414,96 гривень та утримання з нього 10% від грошового забезпечення.
Згідно з частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з положеннями статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування у спорі покладається на відповідача, як на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин встановлених під час судового розгляду справи, суд дійшов висновку про доведеність позивачем заявлених вимог у частині визнання протиправними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень та необхідності задоволення позовних вимог, оскільки розмір завданої ОСОБА_1 матеріальної шкоди державі не є доведеним.
Стосовно посилань відповідача, що ОСОБА_1 було порушено строк звернення з позовною заявою до адміністративного суду, суд зазначає, що відповідно Закону №160-ІХ, наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню, доводиться до винної особи під підпис.
Згідно аркушу доведення наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №874 від 04.12.2020 року, ОСОБА_1 ознайомлено з наказом - 06.02.2021 року (а.с.17).
У свою чергу, до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою позивач звернувся 15.02.2021 року, тобто у строк, встановлений законом.
Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні витрати на виклик свідків та призначення експертизи, жодні витрати не належать до компенсації за рахунок коштів Державного бюджету України.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування п.12, 18 Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №874 «Про результати службового розслідування» від 04 грудня 2020 року у частині притягнення начальника 108 розрахунково-аналітичної станції майора ОСОБА_2 до повної матеріальної відповідальності у розмірі 70414,96 гривень та утримання з нього 10% від грошового забезпечення - задовольнити.
Пункти 12, 18 Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №874 «Про результати службового розслідування» від 04 грудня 2020 року у частині притягнення начальника 108 розрахунково-аналітичної станції майора ОСОБА_8 до повної матеріальної відповідальності у розмірі 70414,96 гривень та утримання з нього 10% від грошового забезпечення - визнати протиправними та скасувати.
Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя Балан Я.В.