28 травня 2021 року Справа № 915/384/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Прокат", вул. Вишгородська, 45, кв. 9-4, м. Київ, 04114 (код ЄДРПОУ 40313749)
адреса представника: Дроботько О.В., вул. М. Бойчука, 41, кв. 3, м. Київ, 01103
до відповідача Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод", вул. 1 Слобідська, 120, м. Миколаїв, 54055 (код ЄДРПОУ 07856371)
про стягнення коштів в сумі 120 329, 52 грн.
без повідомлення (виклику) учасників справи
До господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Прокат" з позовною заявою про стягнення з відповідача Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод" грошових коштів у розмірі: 106 064, 70 грн. - основного боргу; 5 106, 89 грн. - 3 % річних; 9 157, 93 грн. - інфляційної складової.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 270, 00 грн. судового збору та 16 000, 00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 29.03.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21.04.2021 року клопотання відповідача (вх. № 5790/21) в частині ознайомлення з матеріалами справи задоволено. Клопотання відповідача (вх. № 5790/21) в частині продовження строку на подання відзиву задоволено частково. Продовжено відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву до 29.04.2021 (включно).
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21.04.2021 року заперечення відповідача (вх. № 5791/21 від 19.04.2021) Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод" проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про стягнення грошової заборгованості. Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору поставки № 28 від 29.08.2017 року, а саме: зобов'язань щодо оплати за поставлений товар, внаслідок чого утворилась заборгованість у спірній сумі та позивачем нараховано відповідачу 3 % річних та інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 526, 527, 530, 610, 692, 712 ЦК України та умовами договору.
2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
30.04.2021 року до господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 6672/21), який надіслано поштою 29.04.2021. Докази направлення копії відзиву на адресу позивача долучено до відзиву.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21.05.2021 року продовжено відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву до 29.04.2021 року (включно).
Відзив на позовну заяву подано у строк, встановлений судом. Відзив долучено судом до матеріалів справи та прийнято судом до розгляду.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає наступне:
- заперечує проти визначеного позивачем розміру позовних вимог, оскільки згідно з актом звіряння ДП «МБТЗ» станом на 22.04.2021 загальна заборгованість за договором поставки від 29.08.2017 № 28 становить 65 124, 46 грн.;
- позовні вимоги щодо основної суми заборгованості та відповідно щодо 3 % річних та інфляційних втрат є необґрунтованими.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то відповідач зазначив, що жодних доказів, які б обґрунтовували розмір витрат за надання професійної правничої допомоги позивачем не надано.
19.05.2021 року до господарського суду Миколаївської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 7538/21). Докази направлення копії відповіді на відзив на адресу відповідача долучено до відповіді на відзив. Відповідь на відзив долучено судом до матеріалів справи та прийнято судом до розгляду.
Позивач у відповіді на відзив зазначає, що відомості, викладені в акті звірки не відповідають дійсності, а даний документ не є доказом у справі. В акті звірки відповідачем не враховано, що перерахування грошових коштів здійснювалось на виконання ухвали господарського суду Миколаївської області від 07.10.2019 у справі № 915/1607/19, якою затверджено мирову угоду стосовно боргу, що виник у зв'зку з несплатою відповідачем поставлених товарів за період з 18.01.2018 по 14.12.2018, а також штрафних санкцій та витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді.
Позивачем долучено банківську виписку, з якої вбачається, що в призначенні платежу відповідачем зазначено оплати по конкретних рахункам та видатковим накладним, мировій угоді. Проте, оплата за видатковими накладними, які є предметом спору у даній справі, не здійснена.
Позивач просить суд позов задовольнити.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
29.08.2017 року між ДП "Миколаївський бронетанковий завод" (покупець) та ТзОВ «Укрмет-Прокат» (постачальник) було укладено договір поставки № 28 (арк. 9-12).
До договору між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 від 29.08.2018 року (арк. 13), якою сторони змінили строк дії договору.
Відповідно до п. 9.3 Договору (в редакції додаткової угоди № 1) даний договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2019 року.
Якщо за місяць до закінчення строку дії цього договору жодна зі сторін не подасть іншій стороні заяви про розірвання цього договору, він вважається продовженим на 1 (один) рік на тих самих умовах. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань (у тому числі гарантійних) за даним договором.
Договір та додаткова угода підписані сторонами та скріплені печатками сторін.
Умовами договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених даним договором, поставити покупцю товар, асортимент, комплектність, кількість та вартість якого зазначається в Специфікаціях та/або в рахунках на оплату, що є додатками до цього договору, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити поставлений товар в порядку та строки, передбачені даним договором.
Відповідно до п. 3.1 Договору поставка товару здійснюється видами транспорту, визначеними за згодою сторін.
Відповідно до п. 3.2 Договору постачальник зобов'язується поставити товар на умовах поставки DDP - склад покупця, м. Миколаїв, вул. 1-ша Слобідська, 120, відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів "INCOTERMS" у редакції 2010 року, якщо інші умови не визначені в специфікації та/або рахунках на оплату.
Відповідно до п. 3.3 Договору товар поставляється в наступні строки: 10 календарних днів з моменту оплати покупцем вартості товару (в тому числі частково), якщо інший строк не визначений сторонами у Специфікації.
Відповідно до п. 3.4 Договору при передачі товару покупцю, постачальник зобов'язаний надати оригінали наступних документів: рахунок-фактуру; видаткову накладну; товарно-транспортну накладну; сертифікат або паспорт якості на товар; податкову накладну в електронному вигляді зареєстровану в ЄДРПН, а також інші документи, визначені сторонами на партію товару.
Відповідно до п. 3.5 Договору у разі ненадання/надання не в повному обсязі покупцю вищевказаних супровідних документів або надання неналежно оформлених супровідних документів, товар вважається непоставленим.
Відповідно до п. 4.1 Договору поставка товару здійснюється за цінами, які визначені у Специфікаціях та/або рахунках на оплату і включають всі податки, збори й інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші видатки постачальника, пов'язані з поставкою товару.
Відповідно до п. 4.3 Договору ціна договору становить сумарну вартість поставленого товару згідно Специфікацій та/або у рахунках на оплату протягом періоду дії даного договору.
Відповідно до п. 5.1 Договору оплата покупцем товару здійснюється за відповідним рахунком постачальника в національній валюті України, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, зазначений у даному договорі (якщо постачальник не повідомить покупцеві реквізитів іншого рахунка).
Відповідно до п. 5.2 Договору оплата по даному договору, якщо інше не визначено в Специфікації, здійснюється наступним чином:
5.2.1 передоплата у розмірі 100% від суми Специфікації та/або рахунків на оплату здійснюється покупцем протягом 3 банківських днів від дати отримання рахунку постачальника на оплату.
5.2.2 остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем не пізніше п'яти календарних днів від дати поставки товару.
Відповідно до п. 5.3 Договору датою оплати товару вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем за період з 05.04.2019 по 17.09.2019 поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 106 064, 70 грн., що підтверджується видатковими накладними (арк. 14-16), а саме:
- видаткова накладна № 203 від 05.04.2019 року на суму 4 428, 00 грн.;
- видаткова накладна № 527 від 09.08.2019 року на суму 87 525, 90 грн.;
- видаткова накладна № 606 від 17.09.2019 року на суму 14 110, 80 грн.
Всі видаткові накладні підписані та скріплені печатками сторін.
Підставою поставки товару у видаткових накладних зазначено договір № 28 від 29.08.2017 року.
Доказів поставки товару з порушенням умов договору, в тому числі щодо комплектності супровідних документів на товар, суду не подано.
Для проведення оплати позивачем виставлено позивачу рахунки на оплату (арк. 17-19).
Відповідачем до відзиву на позовну заяву додано Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2017 року по 22.04.2021 року за договором № 28 від 29.08.2017, відповідно до якого станом на 22.04.2021 заборгованість ДП "Миколаївський бронетанковий завод" на користь ТзОВ «Укрмет-Прокат» за даними відповідача становить 65 124, 46 грн. (арк. 55-65).
Акт звірки взаємних розрахунків підписано в односторонньому порядку лише відповідачем ДП "Миколаївський бронетанковий завод".
Судом також встановлено, що ухвалою господарського суду Миколаївської області від 07.10.2019 по справі № 915/1607/19 затверджена мирова угода між ТзОВ «Укрмет-Прокат» та ДП "Миколаївський бронетанковий завод" щодо стягнення з останнього 1 974 810, 04 грн. основного боргу за договором поставки № 28 від 29.08.2017, а також штрафних санкцій та судових витрат (арк. 77-81).
Позивачем подано до матеріалів даної господарської справи банківські виписки та платіжні доручення за період з 01.04.2019 по 17.05.2021, в яких відображено факт оплати відповідачем коштів по договору (арк. 82-96). Судом встановлено, що при здійсненні оплати відповідач в призначенні платежів зазначав номери рахунків та/або номери видаткових накладних або оплата на підставі судового рішення з посиланням на номери справ № 915/1607/19, № 906/1138/19.
До матеріалів даної господарської справи відповідачем не подано доказів оплати заборгованості по вищевказаним накладним № 203 від 05.04.2019 року, № 527 від 09.08.2019 року, № 606 від 17.09.2019 року з посиланням в призначенні платежу на номери видаткових накладних та/або номери рахунків на оплату.
Невиконання відповідачем зобов'язання з оплати за поставлений товар і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
4.1. Щодо вимоги про стягнення основного боргу.
Як вказано вище, позивачем 05.04.2019, 09.08.2019 та 17.09.2019 поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 106 064, 70 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними.
Виходячи з умов п. 5.2 договору та ст. 253 ЦК України остаточна оплата за видатковою накладною від 05.04.2019 повинна була бути здійснена відповідачем в період з 06.04.2019 по 10.04.219 (включно). З 11.04.2019 відповідач є таким, що прострочив оплату за вищевказаною накладною.
Остаточна оплата за видатковою накладною від 09.08.2019 повинна була бути здійснена відповідачем в період з 10.08.2019 по 14.08.2019 (включно). З 15.08.2019 відповідач є таким, що прострочив оплату за вищевказаною накладною.
Остаточна оплата за видатковою накладною від 17.09.2019 повинна була бути здійснена відповідачем в період з 18.09.2019 по 23.09.2019 (включно) з урахуванням вихідних днів. З 24.09.2019 відповідач є таким, що прострочив оплату за вищевказаною накладною.
Як вказано вище, відповідачем до відзиву на позовну заяву додано Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2017 року по 22.04.2021 року за договором № 28 від 29.08.2017, відповідно до якого станом на 22.04.2021 заборгованість ДП "Миколаївський бронетанковий завод" на користь ТзОВ «Укрмет-Прокат» за даними відповідача становить 65 124, 46 грн. (арк. 55-65).
Акт звірки взаємних розрахунків підписано в односторонньому порядку лише відповідачем ДП "Миколаївський бронетанковий завод".
Як зазначено судом вище, відповідачем не подано суду доказів оплати заборгованості по вищевказаним накладним № 203 від 05.04.2019 року, № 527 від 09.08.2019 року, № 606 від 17.09.2019 року з посиланням в призначенні платежу на номери видаткових накладних та/або номери рахунків на оплату.
Щодо посилань відповідача як на підтвердження оплати богу на підписаний ним самим в односторонньому порядку акт звірки взаємних розрахунків, то суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.12.2020 року по справі № 916/499/20.
Враховуючи викладене, первинними документами у даній справі в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтверджено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за вищевказаними видатковими накладними в розмірі 106 064, 70 грн.
Відповідачем не подано суду доказів оплати заборгованості по видатковим накладним № 203 від 05.04.2019 року, № 527 від 09.08.2019 року, № 606 від 17.09.2019 року (платіжні доручення, банківські виписки тощо).
Станом на день розгляду справи суду не подано доказів оплати заборгованості в розмірі 106 064, 70 грн., строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості жодними доказами.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем порушено вимоги ст. 11, 509, 525, 526, 692 ЦК України та умов договору в частині оплати за поставлений товар.
Позовна вимога про стягнення заборгованості (основного боргу) за отриманий товар в сумі 106 064, 70 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.
4.2. Щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
З огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно здійснює перерахунок, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (п. 59 постанови палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду ВС від 16.03.2020 № 922/1658/19).
Позивачем нараховано відповідачу 5 106, 89 грн. - 3 % річних від суми заборгованості за період з 10.05.2019 року по 23.03.2021 року по кожній видатковій накладній окремо.
Судом встановлено, що при нарахуванні 3 % річних позивачем неправильно визначено періоди нарахування.
Так, по видатковій накладній № 203 від 05.04.2019 року позивач мав право здійснювати нарахування 3 % річних з 11.04.2019 року. Проте, суд не може виходити за межі позовних вимог, в тому числі заявленого позивачем періоду нарахування. Отже, розрахунок 3 % річних по видатковій накладній від 05.04.2019 року судом перевірено в межах заявленого позивачем періоду та встановлено, що нарахування здійснено арифметично правильно.
Перевіривши розрахунок позивача по видатковим накладним від 09.08.2019 та від 17.09.2019, судом встановлено, що при розрахунку 3 % річних позивачем неправильно визначено період нарахування, а саме позивачем включено день оплати в період нарахування.
Судом здійснено перерахунок розміру 3 % річних:
- по видатковій накладній № 527 від 09.08.2019 за період з 15.08.2019 по 23.03.2021;
- по видатковій накладній № 606 від 17.09.2019 за період з 23.09.2019 по 23.03.2021.
Судом встановлено, що 3 % річних, нарахованих за прострочку виконання грошового зобов'язання по всім трьом видатковим накладним, за вищевказаний період сукупно становлять 5 098, 60 грн. Детальний розрахунок 3 % річних, здійснений судом, наявний в матеріалах справи (арк. 101).
Отже, вимога про стягнення 3 % річних в розмірі 5 098, 60 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню. В решті 3 % річних в розмірі 8, 29 грн. слід відмовити.
Позивачем також нараховано відповідачу 9 157, 93 грн. - індексу інфляції за період з травня 2019 року по лютий 2021 включно по кожній накладній окремо.
Аналогічно розрахунку 3 % річних при нарахуванні інфляційних позивачем неправильно визначено періоди нарахування.
Так, по видатковій накладній № 203 від 05.04.2019 року позивач мав право здійснювати нарахування інфляційних втрат з квітня 2019 року. Проте, суд не може виходити за межі позовних вимог, в тому числі заявленого позивачем періоду нарахування. Отже, розрахунок інфляційних по видатковій накладній від 05.04.2019 року судом перевірено в межах заявленого позивачем періоду.
Крім того, перевіривши розрахунок позивача, судом встановлено, що при розрахунку індексу інфляції позивачем неправильно застосовано заокруглення.
Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат та встановлено, що інфляційні втрати становлять 8 929, 39 грн. Детальний розрахунок інфляційних втрат, здійснений судом, наявний в матеріалах справи (арк. 102).
Отже, вимога про стягнення інфляційних втрат в розмірі 8 929, 39 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню. В решті інфляційних втрат в розмірі 228, 54 грн. слід відмовити.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
5.1. Щодо розподілу судового збору.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір в розмірі 2 265, 46 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.
Судовий збір в розмірі 4, 54 грн. слід покласти на позивача.
5.2. Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
В позовній заяві позивач також просив суд стягнути з відповідача 16 000, 00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.
Позивачем до позовної заяви додано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого витрати на професійну правничу допомогу становлять 16 000, 00 грн. (арк. 31).
Витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджуються останнім наступними доказами:
- договором про надання професійної правничої допомоги № 05 від 11.05.2019 року, укладеним між адвокатом Дроботько О. В. та ТзОВ «Укрмет-Прокат» (арк. 27-28);
- ордером серії АА № 1042950 від 22.03.2021 року (арк. 29);
- свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 1433 від 24.02.2000 року (арк. 30);
- актом виконаних робіт від 17.05.2021 року на суму 16 000, 00 грн. (арк. 76).
Відповідно до акту виконаних робіт адвокатом клієнту надано наступні послуги:
- складання позовної заяви з розрахунком заборгованості, відправлення позову до господарського суду Миколаївської області та відповідачу на суму 12 800, 00 грн.;
- підготовка відповіді на відзив у справі № 915/384/21 на суму 3 200, 00 грн.
У відзиві на позовну заяву (вх. № 6672/21 від 30.04.2021) відповідач просив суд в задоволенні витрат на професійну правничу допомогу відмовити. В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що жодних доказів, які б обґрунтовували розмір витрат за надання професійної правничої допомоги позивачем не надано.
Розглянувши питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено наступне.
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова КАС ВС від 11.06.2020 у справі № 821/227/17).
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 21.04.2021 по справі № 906/1179/20; від 19.04.2021 по справі № 21/96(10).
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова КГС ВС від 21.04.2021 по справі № 906/1179/20).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанови об'єднаної палати КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19; від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19; додаткова постанова КГС ВС від 01.11.2018 у справі № 911/3650/17; постанова КГС ВС від 26.03.2019 у справі № 904/1798/18).
Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"; рішення у справі "Баришевський проти України"; рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України"; рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").
Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (постанова палати КЦС ВС від 03.05.2018 року по справі № 372/1010/16-ц).
За висновками об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України) (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 по справі № 925/1137/19).
В доданій до відповіді на відзив заяві позивач зазначає, що надані послуги станом на 17.05.2021 року не сплачені позивачем.
Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18 та від 13.10.2020 у справі № 922/3706/16).
Законодавством передбачено надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, яка сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права (постанова КГС ВС від 15.04.2021 у справі № 910/7540/19).
Суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги № 05 від 11.05.2019, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача (позовна заява, відповідь на відзив, заява від 17.05.2021), складання адвокатом розрахунків по справі, засвідчення адвокатом всіх копій документів, враховуючи підписання між клієнтом і адвокатом акту виконаних робіт від 17.05.2021 на суму 16 000 грн. без зауважень, суд дійшов висновку, що в даній справі витрати на правову допомогу в сумі 16 000, 00 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи.
В свою чергу, відповідачем не доведено жодними доказами неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Отже, в суду відсутні правові підстави для зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на вищезазначене, суд вбачає обґрунтованими та підтвердженими належними доказами понесені позивачем ТзОВ «Укрмет-Прокат» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000, 00 грн. В зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 968, 00 грн. підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з відповідача Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод", вул. 1 Слобідська, 120, м. Миколаїв, 54055 (код ЄДРПОУ 07856371) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Прокат", вул. Вишгородська, 45, кв. 9-4, м. Київ, 04114 (код ЄДРПОУ 40313749); адреса представника: адвокат Дроботько О.В., АДРЕСА_1 :
- 106 064, 70 грн. (сто шість тисяч шістдесят чотири грн. 70 коп.) - основного боргу;
- 5 098, 60 грн. (п'ять тисяч дев'яносто вісім грн. 60 коп.) - 3 % річних;
- 8 929, 39 грн. (вісім тисяч дев'ятсот двадцять дев'ять грн. 39 коп.) - втрат від інфляції;
- 2 265, 46 грн. (дві тисячі двісті шістдесят п'ять грн. 46 коп.) - витрат по сплаті судового збору;
- 15 968, 00 грн. (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят вісім грн. 00 коп.) - судових витрат на професійну правничу допомогу.
3. В решті позову відмовити.
4. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено 04.06.2021 року.
Суддя Е.М. Олейняш