07.06.2021 р. Справа № 914/1531/21
Суддя Мороз Н. В.,
розглянувши матеріали позовної заяви: Приватного акціонерного товариства «Фірма «Нафтогазбуд», м.Львів
до відповідача: Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області, м. Львів
про зобов'язання відповідача зняти усі арешти у виконавчому провадженні №34593116
Позовну заяву подано Приватним акціонерним товариством «Фірма «Нафтогазбуд» до відповідача Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області про зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області зняти усі арешти (рухоме, нерухоме, майно, банківські рахунки) у виконавчому провадженні № 34593116.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконанні виконавчої служби перебувало виконавче провадження №34593116 від 04.10.2012 про стягнення відділом примусового виконання із Приватного акціонерного товариства «Фірма «Нафтогазбуд» 157 819,64 грн на підставі наказу від 01.10.2012 №5015/3390/12. В межах даного виконавчого провадження виконавчий документ 24.03.2014 було повернено стягувану на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «про виконавче провадження» (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника) при цьому 04.10.2012 на все майно товариства було накладено арешт.
Оскільки виконавче провадження було завершене, арешти на все майно товариства зняті не були. Товариство звернулось до органу виконавчої служби про зняття арешту листом №162/01 від 07.04.2021 та отримало формальну відписку. Оскільки товариство тривалий час не може вільно розпоряджатись своїм майном та здійснювати господарську діяльність, звернувся з позовом до суду.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про наступне.
Статтею 1 ГПК України передбачено, що господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Перелік спорів, які відносяться до юрисдикції господарського суду, визначені у статті 20 ГПК України.
У частинах першій та другій статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Позивач просить суд зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області, зняти усі арешти (рухоме, нерухоме майно, банківські рахунки) у виконавчому провадженні №34593116.
Судом встановлено, що арешт був накладений у процесі примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області від 01.10.2012 у справі № 5015/3390/12.
Отже, з характеру заявлених позовних вимог вбачається, що їх предметом є дії органів виконавчої служби під час вчинення виконавчих дій, зокрема, щодо накладення арешту на майно боржника у виконавчому провадженні № 34593116.
Водночас, згідно приписів ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст. 24 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 12 Господарського процесуального кодексу України) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 26.12.2003 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльності органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження").
При цьому, пунктом 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" передбачено, що відповідно до статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 ГПК України. Що ж до заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 121-2 ГПК.
Тобто, нормами чинного законодавства нерозривно пов'язано звернення особи до суду з вимогою про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту.
Окреме звернення особи до господарського суду з позовом про зняття арешту з майна не передбачено законом, оскільки законом встановлений певний порядок зняття арешту з майна особи, яка вважає себе власником майна.
Суд звертає вагу, що у даній справі з позовними вимогами звернувся сам боржник, якому належить майно. При цьому, з матеріалів справи не вбачається існування спору щодо права власності на це майно у іншої, крім Приватного акціонерного товариства «Фірма «Нафтогазбуд», особи, не визначено особи, яка порушує це право, що свідчить про відсутність спору про право.
Враховуючи те, що арешт накладено на майно особи, який є боржником у виконавчому провадженні з метою забезпечення виконання рішення суду, він не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 № 904/51/19 (провадження №12-122гс19).
З урахуванням наведеного, якщо зняття арешту з майна не пов'язано зі спором про право на це майно, особа, яка вважає себе власником спірного майна, доказом чого є відповідні документи, повинна звернутися до державної виконавчої служби з вимогою про зняття арешту зі спірного майна. У випадку відмови державної виконавчої служби у знятті арешту з майна, останній повинен звернутися до суду з вимогою про оскарження дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби.
Отже, спори про зняття арешту з майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, розглядаються за правилами ст. 339 ГПК України.
Статтею 14 ГПК України передбачений принцип диспозитивності господарського судочинства, який передбачає позицію позивача щодо вибору способу захисту з урахуванням тієї обставини, що роль суду зведена до організації господарського процесу, сприяння реалізації прав учасників процесу та контролю за виконанням ними законодавчо визначених обов'язків, і суд не повноважний визначати спосіб захисту без відповідного звернення зацікавленої особи, оскільки суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту його порушеного права шляхом подання позовної заяви про зняття усіх арештів (рухоме, нерухоме майно, банківські рахунки) до органів ДВС за умови відсутності спору про речове право, який вирішено рішенням Господарського суду Львівської області від 06.09.2012 у справі №5015/3390/12.
Суд зазначає, що в порядку господарського судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Враховуючи викладене, вимога Приватного акціонерного товариства «Фірма «Нафтогазбуд» до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області про зобов'язання зняти усі арешти (рухоме, нерухоме майно, банківські рахунки) у виконавчому провадженні №34593116, яка заявлена в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви не підлягає вирішенню у господарських судах, а отже існують підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Статтею 339 ГПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні та не може пред'явити позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VI ГПК України.
Таким чином, суд зазначає про право Приватного акціонерного товариства «Фірма «Нафтогазбуд» звернутися до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців та посадових осіб державної виконавчої служби в порядку ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки цей виконавчий документ виданий на виконання судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку у відкритті провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Фірма «Нафтогазбуд» до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області про зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області про зняття усіх арештів (рухоме, нерухоме, майно, банківські рахунки) у виконавчому провадженні № 34593116 - відмовити.
Керуючись ст. ст. 4, 20, п. 1 ч. 1 ст. 175, ст. ст. 234, 235 ГПК України, суд,
Відмовити Приватному акціонерному товариству «Фірма «Нафтогазбуд» у відкритті провадження у справі за позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області про зобов'язання зняття усіх арештів (рухоме, нерухоме, майно, банківські рахунки) у виконавчому провадженні № 34593116.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Суддя Н.В. Мороз