ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.06.2021Справа № 910/3598/21
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Спичака О.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/3598/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Неоліт-Брук"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Монтажконструкція"
про стягнення 117 536,94 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Неоліт-Брук" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Монтажконструкція" про стягнення 117 536,94 грн., з яких 97 610,16 грн. основного боргу, 10 266,89 грн. пені, 3563,00 грн. 3% річних, 6096,89 грн. інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №01/03 від 01.03.2019 та договором надання послуг №010302 від 01.03.2019 в частині своєчасної оплати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Неоліт-Брук" залишено без руху.
05.04.2021 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду від 15.03.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/3598/21. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 05.04.2021 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
11.05.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про продовження строку на подачу відзиву не заявив.
При цьому, про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/3598/21 відповідач повідомлявся належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (01103, м. Київ, бул. Дружби Народів, 14-16), що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що ухвала суду про відкриття провадження у справі №910/3598/21 була отримана відповідачем 12.04.2021.
За таких обставин, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд Господарським судом міста Києва справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
01.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Неоліт-Брук" (постачальгник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Монтажконструкція" (покупець) було укладено договір поставки № 01/03 (далі - договір поставки), за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар (далі - товар), в асортименті, кількості та за цінами, згідно рахункам та видатковим накладним, що надаються при купівлі товару, а покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.
Відповідно до п.3.1 договору поставки розрахунок за поставлений товар здійснюється шляхом оплати покупцем відповідно до рахунків-фактури та видаткових накладних шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника з відстрочкою платежу 30 календарних днів з моменту поставки товару на адресу покупця.
За умовами п.9.1 договору поставки цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, але не пізніше 31.12.2020 року.
Також, 01.03.2019 між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено договір про надання послуг №010302 (далі - договір про надання послуг), за умовами п.1.1 якого виконавець зобов'язується надати послуги, передбачені п.2.1 цього договору, а замовник зобов'язується прийняти надані послуги і оплатити їх в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.п.2.1, 2.2 договору про надання послуг згідно цього договору виконавець надає послуги: будівельні роботи по укладці плитки, плануванні території, послуги з доставки товару тощо. Прийняття замовником послуг оформляється актом надання послуг.
Відповідно до п.3.3 договору про надання послуг замовник зобов'язується перерахувати суму, зазначену в акті наданих послуг, протягом 10 днів з моменту підписання такого акту на розрахунковий рахунок виконавця.
Згідно з п.6.1 договору про надання послуг договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки №01/03 від 01.03.2019 та договір про надання послуг №010302 від 01.03.2019 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару та надання послуг.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору поставки позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар згідно видаткових накладних №РН-0000028 від 05.11.2019 на суму 23 964,00 грн., №РН-0000021 від 05.11.2019 на суму 30 361,00 грн., що загалом складає 54 325,00 грн. Вказані видаткові накладні підписані представниками обох сторін без жодних зауважень та заперечень.
Також, позивачем було надано відповідачу послуги за спірним договором про надання послуг на загальну суму 9640,00 грн., про що складено відповідні акти приймання-здачі виконаних послуг №ОУ-0028 від 05.11.2019, №ОУ-000033 від 25.11.2019 на суму 22 800,00 грн., №ОУ-000022 від 26.11.2019 на суму 22 440,00 грн., №ОУ-000027 від 26.11.2019 на суму 34 430,00 грн., №ОУ-000030 від 28.11.2019 на суму 35 047,00 грн., №ОУ-000034 від 28.11.2019 на суму 15 000,00 грн.
Позивач вказує, що відповідач в порушення обумовлених договірних зобов'язань не сплатив на користь позивача вартість отриманих товару і послуг у повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 97 610,16 грн., зокрема, 9640,00 грн. за надані послуги та 87 970,16 грн. за отриманий товар, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 11.04.2019р. по справі №904/2164/18.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Пунктом 3.1 укладеного між сторонами договору поставки передбачено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється шляхом оплати покупцем відповідно до рахунків-фактури та видаткових накладних шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника з відстрочкою платежу 30 календарних днів з моменту поставки товару на адресу покупця.
Відповідно до п.3.3 договору про надання послуг замовник зобов'язується перерахувати суму, зазначену в акті наданих послуг, протягом 10 днів з моменту підписання такого акту на розрахунковий рахунок виконавця.
Отже, виходячи з фактичних обставин справи, з огляду на приписи ст. 692 та ст. 903 Цивільного кодексу України та умови укладених між сторонами правочинів, суд дійшов висновку, що строк оплати покупцем товару, який було поставлено згідно видаткових накладених №РН-0000028 та №РН-0000021 від 05.11.2019 на суму 3521,00 грн., настав 05.12.2019, а строк оплати відповідачем послуг, які було надано згідно з актами №ОУ-0028 від 05.11.2019 на суму 9640,00 грн., настав 15.11.2019, згідно з актом №ОУ-000033 від 25.11.2019 на суму 22 800,00 грн. настав 05.12.2019, згідно з актом №ОУ-000034 від 28.11.2019 на суму 15 000,00 грн. настав 08.12.2019, згідно з актом №ОУ-000031 від 29.11.2019 на суму 46 649,16 грн. настав 29.12.2019.
Проте, як було встановлено судом вище, відповідачем не було проведено розрахунок за договором поставки та договором про надання послуг в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість загалом у сумі 97 610,16 грн.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, відповідачем доказово обставини, які повідомлені позивачем, спростовано не було, доказів оплати в повному обсязі товару та послуг за спірними договорами не надано.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, доказово не спростував, та доказів виконання в повному обсязі своїх обов'язків за договором поставки №01/03 від 01.03.2019 та договору про надання послуг №010302 від 01.03.2019 не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Неоліт-Брук" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Монтажконструкція" в частині стягнення основного боргу в сумі 97 610,16 грн.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо задоволення вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. При цьому, господарський суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Після здійснення перевірки наведених позивачем нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що розрахунок є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 10 266,89 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно п. 6.2. договору поставки у разі порушення покупцем строків оплати товару - нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожен день прострочки.
Відповідно до п.5. договору про надання послуг у разі порушення замовником строків оплати послуг - нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожен день прострочки.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Так, судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків пені та встановлено, що останній здійснені арифметично вірно, а відтак, вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 10 266,89 грн. підлягає задоволенню.
При цьому, суд звертає увагу сторін, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 Господарського процесуального кодексу України). Вказану правову позицію висловлено у постанові від 03.10.2019р. об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19.
Наразі, обґрунтовуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, які буде понесено за наслідками розгляду справи, позивачем надано суду: договір про надання правової допомоги №б/н від 01.03.2021, укладений з адвокатом Могутовим А.М.; додаткову угоду №1 від 01.03.2021 до вказаного договору, згідно змісту якої сторони домовились про загальну вартість послуг та розмір додаткового гонорару, яка підлягає сплаті протягом одного місяця з моменту набрання рішення суду законної сили (п.4); розрахунок вартості правової допомоги №1 від 06.05.2021, акт наданих послуг на суму 10 000 грн.; копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю №001155/10 від 22.06.2017.
Оцінивши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що останні є належними та достатніми доказами вартості (10 000 грн.) професійної правничої допомоги, що підлягає сплаті позивачем за наслідками розгляду справи.
Згідно з частиною 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, що за приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Проте, жодних клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідачем не подано.
Частиною 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, з огляду на висновки суду стосовно часткового задоволення позовних вимог, витрати на оплату судового збору, а також витрати позивача на правничу допомогу адвоката покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Монтажконструкція" (01103, м. Київ, бул. Дружби Народів, 14-16; код ЄДРПОУ 42537126) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Неоліт-Брук" (54000, м. Миколаїв, пр. Центральний, 73, оф. 217; код ЄДРПОУ 41908662) 97 610 грн. 16 коп. основного боргу, 10 266 грн. 89 коп. пені, 3563 грн.- 3% річних, 6096 грн. 89 коп. інфляційних втрат, 2270 грн. витрат по сплаті судового збору та 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя О.М. Спичак