ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.06.2021Справа №910/910/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу №910/910/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 72537,48 грн
Представники учасників справи:
від позивача: Накоп'юк Я.В.;
від відповідача: Лапій А.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач) про стягнення 72537,48 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно по накопичувальній картці №15110920 від 15.11.2019 нараховано збір за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда та в односторонньому порядку здійснено самовільне списання з особового рахунку позивача коштів у розмірі, заявленому до стягнення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 відкрито провадження у справі №910/910/21 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання у справі.
09.03.2021 до відділу діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує на необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що на станції Красне (Львівської області) відповідачем під навантаження подавались вагони на місця загального користування, про що свідчить пам'ятка про подавання вагонів. Вказані вагони були затримані на станції призначення в очікуванні подачі під вантажні операції з вини позивача, тому частина навантажених вагонів простоювала на коліях загального користування відповідача. У зв'язку з цим, було нараховано та списано з рахунку позивача спірні кошти у заявленому розмірі на підставі складених актів загальної форми ГУ-23, як то передбачено Правилами перевезення вантажів залізничним транспортом України, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644. При цьому наголошує на тому, що стягнутий збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження між сторонами.
17.03.2021 до відділу діловодства суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що між сторонами існують договірні відносини щодо перевезення вантажів на особливих умовах, якими погоджені специфічні умови, які є визначальними при вирішенні питань порядку надання послуг та особливості їх оплати. Як зазначає позивач, застосування умов, зокрема, які викладені у Правилах зберігання вантажів, суперечить укладеному між сторонами договору РРМП, який не передбачає збору за зберігання саме під час накопичення маршрутного поїзду за РРМП. Окрім того, зауважує на тому, що час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у Пам'ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операції; з наданих пам'яток про забирання вагонів №479 та №480 від 13.11.2019 вбачається, що навантажені вагони були передані від залізниці позивачу 13.11.2019 о 17:30 год. у кількості 19 шт. та 13.11.2019 о 17:35 год. у кількості 25 шт., що підтверджує відсутність затримки в очікуванні оформлення перевезення.
06.04.2021 до відділу діловодства суду надійшли заперечення на відповідь на відзив , в яких відповідач зазначає, що збір за зберігання вантажу стягується на підставі державного регулювання тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом, а чинне законодавство не передбачає безоплатного зберігання вантажу у вагонах для формування маршрутного поїзду та які перебувають в очікуванні перевізного документа. При цьому, наголошує на тому, що пунктом 1.3 основного договору про надання послуг визначено, що розмір зборів пов'язаних з перевезенням зазначається Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги. Окрім того зазначає, що саме акти загальної форми ГУ-23 підтверджують час затримки вагонів в очікуванні оформлення перевізного документа, а не перевізний документ, як вважає позивач.
23.04.2021 надійшли письмові пояснення від позивача, в яких вказано, що навантаження на станції Красне (Львівської області) здійснювалось на підставі укладеного договору про надання послуг №00899/ЦТЛ-2019 від 25.01.2019 та наведено обґрунтування щодо порядку здійснення замовлення послуги на перевезення вантажів.
30.04.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення щодо нарахованого збору за зберігання вантажу на місцях загального користування.
В судовому засіданні 30.04.2021 оголошено перерву до 13.05.2021.
06.05.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких зауважує на тому, що термін «регульований тариф» не тотожний терміну «обов'язковий збір», а лише свідчить про те, що ставка (розмір) такого збору є визначеною та фіксованою, відтак твердження відповідача про те, що збір за зберігання є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами, не відповідає дійсності.
Судове засідання, призначене на 13.05.2021 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 призначено судове засідання на 01.06.2021.
В судовому засіданні 01.06.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представник відповідача у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 01.06.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва,
25.01.2019 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (далі - перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» (далі - вантажовідправник, вантажоодержувач, платник, замовник) укладено договір про надання послуг №00899/ЦТЛ-2019 (далі - основний договір), за умовами пункту 1.1 якого предметом є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародних сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
У пункті 1.2 основного договору визначено, що в даному договорі поняття вживаються у такому значенні, а саме, перевезення - це послуга, в процесі надання якої перевізник зобов'язаний доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язується оплатити послуги у передбаченому цим договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до цього договору, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 із змінами та доповненнями (далі - Статут), Збірника Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 №317, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за №340/16356 (далі - Збірник тарифів), Правил перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 №873, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2009 за №1030/7318, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - УМВС), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ) відповідно.
Умовами пункту 1.3 основного договору погоджено, що надання послуг за цим договором може підтверджуватись залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами.
На виконання пункту 2.3.3 основного договору перевізником відкрито для замовника особовий рахунок з наданням коду платника №8136777 та присвоєно код вантажовідправника/вантажоодержувача №1823.
Пунктом 2.3.2 основного договору визначено, що перевізник зобов'язаний приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у вагонах (контейнерах) перевізника, надавати вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації АС «Месплан», доставляти вантаж до станції призначення та видавати його одержувачу, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначено в додатках до цього договору.
Замовник зобов'язаний оплачувати перевізнику послуги, пов'язані з організацією та перевезенням вантажів та інші надані послуги з сум внесеної передоплати за кодом платника (пункт 2.1.6 основного договору).
При цьому, умовами пункту 2.1.7 основного договору встановлено, що замовник зобов'язаний відшкодовувати перевізнику витрати пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів, що виникли на станціях залізниць України, через: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; неподання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірку вантажів перевізником (маси вантажу), митними чи іншими державними органами контролю; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини, що не залежать від перевізника, а також нести відповідальність за затримки вантажів на підходах до станції призначення та здійснювати оплату платежів, пов'язаних з цими затримками. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Розділом 3 основного договору сторони погодили вартість послуг.
Так, умовами пункту 3.1 основного договору передбачено, що розмір плати за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов збірника тарифів.
Пунктом 3.2 основного договору сторони погодили, що розмір плати за перевезення вантажу у вагоні перевізника (крім транспортерів перевізника, проїзду бригад супроводження великовагових транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад) складається з: плати за перевезення навантаженого вагону перевізника, яка визначається за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника; компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 3 до договору; плати за використання вагону перевізника у вантажному та порожньому рейсах за нормативний термін доставки.
Згідно пунктів 4.1.-4.3, 4.5 основного договору розрахунки за цим договором здійснюються через філію «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця» (далі - філія «ЄРЦ»). При цьому, оплата здійснюється у національній валюті на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок (вказаний в пункті 14.2 Розділу 14 Договору) із спеціальним режимом використання перевізника, з якого грошові кошти зараховуються на особовий рахунок замовника. По мірі виконання перевезень та надання послуг, перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати: вартості послуг за перевезення, зазначеної в накладній; додаткових зборів (плату за користування вагонами (контейнерами), подавання, забирання вагонів, маневрову роботу, зберігання вантажів, інших додаткових послуг); додаткових послуг за вільними тарифами; плати за користування вагонами за межами України, наведеної у зведеній відомості, що формується на підставі інформаційних повідомлень; штрафів та пені на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами).
Договір вступає в силу з моменту одностороннього підписання замовником договору в електронному вигляді з накладенням ЕЦП в АС «Месплан» або АС «Клієнт УЗ», або вчинення замовником будь-якої дії на виконання цього договору і діє з моменту підписання до 31.12.2019. Якщо жодна із сторін не звернеться письмово за один місяць до закінчення дії договору з пропозицією до іншої сторони про припинення його дії, то цей договір діє до надходження такої пропозиції і здійснення всіх розрахунків за виконанні перевезення та надані послуги. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього договору.
30.09.2019 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як перевізником, шляхом приєднання (акцепту) до договору перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів укладено договір перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів №00899/ЦТЛ-2019-О від 26.09.2020, умови якого оприлюднено на веб-сторінці httр://uz-cargo.com/contractprojects.html (далі за текстом - договір РРМП (в редакції від 26.09.2019)).
Відповідно до Інформаційного повідомлення про укладення договору про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів, відповідному договору присвоєно №00899/ЦТЛ-2019-О, умови якого оприлюднено на веб-сторінці httр://uz-cargo.com/contractprojects.html.
Згідно з пунктом 8.4 договору РРМП (в редакції від 26.09.2019) він є укладеним з дати оформлення перевізником вищевказаного Інформаційного повідомлення.
Відповідно до пункту 8.9 договору РРМП (в редакції від 26.09.2019) зміни (доповнення) до договору перевізник здійснює шляхом викладення в новій редакції договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на вищевказаній веб-сторінці.
В подальшому, договір РРМП був викладений в редакції №2 від 10.11.2019 (далі - договір РРМП в редакції №2).
Пунктом 1.3 договору РРМП в редакції №2 встановлено, що редакція №2 договору РРМП набуває чинності: з 01.11.2019 в частині пунктів 3.1 - 3.4, 3.6 договору щодо замовлення послуг на грудень 2019 року та з 10.11.2019 в частині розділу 4 договору щодо плати за надання послуг відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України; в решті умов - з 01.12.2019 відповідно до умов розділу «Порядок укладення, внесення змін та припинення договору» договору.
Таким чином, до 01.12.2019 підлягають застосуванню умови договору РРМП в редакції 26.09.2019, за винятком пунктів 3.1 - 3.4, 3.6 (щодо замовлення послуг на грудень 2019 року) та розділу 4 (щодо плати за надання послуг) договору РРМП в редакції №2.
Відповідно до пункту 1.1 договору РРМП (в редакції від 26.09.2019) перевізник надає замовнику послуги з організації перевезень маршрутами за погодженими сторонами розкладами руху вантажних поїздів.
В частині не урегульованій цим договором, сторони керуються укладеними між ними договорами про надання послуг з здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги (пункт 1.2. договору РРМП (в редакції від 26.09.2019)).
В розділі 2 договору РРМП (в редакції від 26.09.2019) сторони визначили, що розклад руху маршрутних поїздів (далі - РРМП) - встановлені перевізником: напрямки перевезення маршрутних поїздів (станції відправлення та прибуття за РРМП); дати та/ або періодичність руху поїздів по кожному з напрямків; час відправлення та прибуття маршрутних поїздів на станції, номера поїздів; маршрутний поїзд - вантажний поїзд, сформований замовником з навантажених та/або порожніх вагонів, який відповідає ваговій нормі та/або кількості вагонів у поїзді, що встановлені перевізником і не може бути менше ніж 44 вагонів в поїзді, та прямує без переробки на одну станцію призначення або розформування. Маршрутний поїзд може бути оформлено до перевезення як маршрутна відправка одним перевізним документом або як повагонні, групові відправки декількома перевізними документами.
Пунктами 3.1 та 3.2 договору РРМП (в редакції від 26.09.2019) визначено, що за відсутності необхідного замовнику РРМП, замовник надає перевізнику (до Департаменту управління рухом) заявку на розробку такого РРМП. На основі наданої замовником заявки, перевізник затверджує РРМП не пізніше 8 робочих днів від дня отримання заявки замовника.
Згідно з пунктом 4.3 договору РРМП (в редакції від 26.09.2019) замовник забезпечує (здійснює) оформлення перевізних документів на перевезення завантажених та/ або порожніх вагонів на станцію навантаження у кількості, необхідній для формування маршрутного поїзду, і відправлення маршрутного поїзду за РРМП у визначені таким РРМП терміни (строки). Замовник забезпечує (здійснює) проставляння в графі 7 перевізних документів відмітки «РРМП», а у графі «Найменування вантажу» («Наименование груза») перевізних документів - відмітку «Перевезення на особливих умовах, Договір №__ від _._.20_. З одержувачем погоджено».
Пунктом 4.5 договору РРМП (в редакції від 26.09.2019) визначено, що замовник, здійснює навантаження та/або вивантаження вагонів та передає завантажені та/або вивантажені вагони на колії загального користування у кількості, достатній для формування маршрутного поїзду, не раніше ніж за 4 години і не пізніше ніж за 3 години до часу відправлення маршрутного поїзду за РРМП.
Розділом 4 «Плата за надання послуг» договору РРМП в редакції №2 (чинний з 10.11.2019) сторонами погоджено, що плата при наданні послуг з організації перевезень маршрутними поїздами за РРМП розраховується і стягується відповідно до розділу 3 основного договору про надання послуг з підвищенням розміру інфраструктурної складової плати тарифу визначеного для власного вагону (Івл) на 20% відповідно до пункту 23 розділу ІІ збірника тарифів (далі - інфраструктурна складова тарифу). У випадку накопичення маршрутного поїзду на коліях станції, замовником до моменту оформлення перевізного документу (документів) на весь маршрутний поїзд сплачується плата за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу згідно з укладеними договорами», відповідно до додатку №1 до основного договору про надання послуг, а також плата за користування вагоном, що перебуває у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. У випадку визначення замовником розміру ставки плати за використання вагонів перевізника більше, ніж визначено в додатку 2 до Основного договору про надання послуг, плата нараховується за ставкою, запропонованою замовником в замовленні на РРМП.
13.11.2019 відповідачем згідно накладної № 36724011 було прийнято до перевезення по станції Красне Львівської залізниці маршрутний поїзд у кількості 44 вагонів-зерновозів на особливих умовах за РРМП зі скороченим терміном доставки (закінчується 15.11.2019, 17:55), про що свідчить відмітка у графі 7 вказаної накладної.
На думку позивача, відповідачем, в порушення п. 4.2 розділу 4 Договору РРМП в редакції №2, при розрахунку плати за надання послуг з перевезення вантажу на особливих умовах за РРМП безпідставно та протиправно по накопичувальній картці №15110920 від 15.11.2019 було нараховано збір за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда та в односторонньому порядку стягнуто з особового рахунку позивача кошти в розмірі 72537,48 грн з ПДВ.
У зв'язку з цим, 11.02.2020 позивач надіслав на адресу відповідача претензію №1102-001 про повернення збору за зберігання вантажу з вимогою про повернення на особовий рахунок неправомірно стягнутих коштів у сумі 72537,48 грн.
Втім, відповідач листом від 23.07.2020 за № ЦТЛ-19/1307 відмовив позивачу у задоволенні претензії та вказав, що затримка вагонів відбулась з вини вантажовідправника, про що свідчить акт загальної форми, а тому стягнення плати у спірному розмірі є правомірним, що і стало підставою подання даного позову.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, зобов'язання в силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Укладені між сторонами договори за своєю правовою природою є договорами перевезення вантажу, а приписами частини 1, 2 статті 306 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
За приписами частини 2 статті 908 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначається Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6.04.1998 №457 (далі - Статут).
Відповідно до п. 2 Статуту, Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (п. 3 Статуту).
Згідно пункту 22 Статуту, за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
Відповідно до пункту 6 Статуту, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Пунктом 63 Статуту встановлено, що перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими договорами. При цьому сторони вправі передбачати у договорах додаткову відповідальність за виконання зобов'язань щодо перевезень вантажів.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, на підставі поданої позивачем заявки, відповідачем відповідно до розпорядження від 12.11.2019 №ЦД-14/1117 було розроблено та затверджено розклад руху маршрутних поїздів, з датою відправлення 14.11.2019 зі станції Красне на станцію призначення Чорноморська (ТІС-Хімічна).
Для забезпечення навантаження маршруту на станцію Красне Львівської залізниці для ТОВ «ДСЛ КОМПАНІ», як вказує відповідач, 09.11.2019 прибуло 44 вагони перевізника зі встановленим графіком відправлення - 13.11.2019, тобто вагони під навантаження були подані у встановлений умовами договору строк.
Пунктом 3 Правил складання актів (стаття 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334, визначено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.
Відповідно до п. 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за №165/3458, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Матеріалами справи підтверджується, що представниками станції Красне Львівської залізниці були складені акти загальної форми ГУ-№2783, №2784, №2781 від 13.11.2019 та №2785 від 14.11.2019, які складені у присутності комерційного агента та представників залізниці, однак не підписані від позивача. Вказаними актами засвідчено, що вагони відставлені на колію загального користування до закінчення навантаження маршрутної відправки.
Відтак, в період очікування оформлення перевізного документу маршрутом здійснювалось зберігання вантажу у вагонах на колії загального користування, у зв'язку з чим відповідачем було нараховано збір за зберігання вантажу та списано кошти з особового рахунку позивача.
Однак, як встановлено судом, між позивачем та відповідачем шляхом приєднання (акцепту) укладено Договір про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів (договір РРМП).
Враховуючи характер укладеного між сторонами договору про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів, сторонами погоджено специфічні умови перевезення вантажів, які є визначальними щодо порядку надання відповідних послуг та особливостей їх оплати.
Редакція №2 договору РРМП в частині розділу 4 «Плата за надання послуг» набула чинності з 10.11.2019, а відтак до спірного відправлення підлягають застосуванню умови пункту 4.1 - 4.3 розділу 4 договору РРМП в редакції №2.
Так, пунктом 4.2 договору про РРМП в редакції №2 визначено, що у випадку накопичення маршрутного поїзду на коліях станції, замовником до моменту оформлення перевізного документу (документів) на весь маршрутний поїзд сплачується плата за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу згідно з укладеними договорами», відповідно до додатку №1 до основного договору про надання послуг, а також плата за користування вагоном, що перебуває у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.
Отже, наведеним пунктом договору РРМП в редакції № 2 чітко визначено, що у випадку накопичення маршрутного поїзду замовником до моменту оформлення перевізного документу (документів) на весь маршрутний поїзд сплачується:
- плата за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу згідно з укладеними договорами", відповідно до додатку № 1 до Основного договору;
- плата за користування вагоном, що перебуває у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.
Інших додаткових платежів та/або зборів, в т.ч. і збору за зберігання вантажу, саме під час накопичення маршрутного поїзду до моменту оформлення перевізного документу (документів) на весь маршрутний поїзд - не передбачено ні пунктом 4.2, ні жодним іншим пунктом розділу 4 «Плата за надання послуг» договору про РРМП в редакції №2.
Приписи статті 3 ЦК України унормовують добросовісність, як певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно принципу contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem- слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав), особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dоminant influence of one party).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.05.2021 у справі №664/2854/17, від 17.02.2021 у справі №916/3948/19 та від 10.12.2020 у справі №910/3262/16.
З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем не враховано вимоги пункту 1.2 договору РРМП, в якому зазначено, що в частині, не врегульованій цим договором, сторони керуються укладеним між ними основним договором, оскільки в силу наведених умов пункту 1.2 договору РРМП, положення основного договору в частині, врегульованій договором РРМП в редакції №2, не застосовуються до спірних правовідносин сторін, так як такі правовідносини врегульовані договором РРМП в редакції №2, зокрема, пункту 4.2 розділу 4 "Плата за надання послуг".
Оскільки спірні правовідносини врегульовані договором РРМП в редакції №2, то не підлягає застосуванню і п. 2.1.7 Основного договору, згідно якого замовник зобов'язаний відшкодувати перевізнику витрати, пов'язані із затримкою вагонів, контейнерів і вантажів, що виникли на станціях залізниць України, зокрема, через інші причини, що не залежать від перевізника. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Водночас, з огляду на укладений між сторонами договір РРМП в редакції №2, безпідставним є і застосування до спірних правовідносин сторін приписів пункту 2.3 розділу III Збірника тарифів та пункту 9 Правил зберігання вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (із змінами та доповненнями), на які посилався відповідача, якими передбачено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач у спірному випадку безпідставно нарахував позивачу плату за зберігання вантажу та стягнув з позивача збір у розмірі 72537,48 грн.
При цьому, судом прийнято до уваги, що 20.11.2019 АТ «Укрзалізниця» видано роз'яснення №Ц-2/58/405-19 щодо надання послуг з організації перевезень вантажів та порожніх вагонів за узгодженим розкладом руху вантажного поїзда (РРМП), згідно п. 3.5 яких зазначено, що збір за зберігання вантажів та маневрова робота під час накопичення маршрутного поїзда не нараховується. Такі роз'яснення видані після прийняття станцією Красне (Львівська залізниця) вантажу до перевезення по накладній №36724011, що в будь-якому разі не змінюють спірні правовідносини, втім такі роз'яснення пояснюють порядок реалізації правовідносин сторін під час накопичення маршрутного поїзда, під час якого збір за зберігання вантажів не нараховується.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Приписами наведеної статті встановлено: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 ЦК України). Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України). Положення цієї глави застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України).
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає підстави дійти для висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Враховуючи те, у відповідача були відсутні підстави для нарахування позивачу плати за зберігання вантажу та стягнення з позивача 72537,48 грн відповідного збору, грошові кошти в сумі 72537,48 грн було набуто відповідачем без достатньої правової підстави. Відповідно до обставин даної справи між сторонами існують правовідносини на підставі основного договору та договору РРМП, однак кошти у сумі 72537,48 грн стягнуто відповідачем не на виконання цих договорів, тобто перерахування відбулось без правових підстав, а отже вимоги позивача про стягнення з відповідача 72537,48 грн як безпідставно набутих коштів (ст. 1212 ЦК України) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, судом враховано, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Отже, суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 04.09.2019 у справі №265/6582/16-ц та від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц.
Отже, незважаючи, на те, що позивач заявляючи вимоги до відповідача про стягнення з останнього 72537,48 грн безпідставно набутих коштів не послався на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, вона підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Під час розгляду справи відповідач не надав до суду жодних належних доказів щодо правомірності нарахування та списання коштів у розмірі 72537,48 грн, а доводи викладені в заявах по суті спростовуються вищевикладеними висновками суду.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 73, 76-80, 86, 129, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 72537,48 грн задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32-А; ідентифікаційний код 42717192) грошові кошти у розмірі 72537 (сімдесят дві тисячі п'ятсот тридцять сім) грн 48 коп. та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено та підписано 07.06.2021.
Суддя Т.В. Васильченко