25.05.2021 Справа № 13/197-10
м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 65
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді (доповідача) - Кузнецової І.Л.,
суддів - Кощеєва І.М., Чус О.В.,
секретар судового засідання: Мацекос І.М.,
розглянувши апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2010 у справі №13/197-10 (суддя Первушин Ю.Ю., повне рішення складено 27.08.2010)
за позовом Закритого акціонерного товариства "Еколенд", м.Дніпродзержинськ Дніпропетровської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Д", смт.Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 , м.Дніпро
про визнання права власності
- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2010 у справі №13/197-10 позов Закритого акціонерного товариства (далі- ЗАТ)"Еколенд", пред"явлений до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТОВ)"Фактор Д" задоволено, визнано за позивачем право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Титова, 5 , яке складається з нежитлового приміщення №55, поз.1-18, загальною площею 333,2 кв.м на першому поверсі житлового будинку літ. А-5, ганок літ.а 1 та ганок літ.а 2 ;
- приймаючи рішення, господарський суд виходив з обставин щодо укладення ЗАТ"Еколенд" та ТОВ"Сервіс" договору купівлі-продажу нерухомого майна №18/Н від 17.12.2003 у простій письмовій формі, з того, що на дату виникнення у позивача права власності на спірне нерухоме майно законодавство України не передбачало обов"язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна та державну реєстрацію права власності на нього, а також з наявності підстав для визнання за ЗАТ"Еколенд" права власності на вказане вище приміщення ;
- не погодившись з рішенням суду, Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій з посиланням на необґрунтованість та незаконність цього рішення просить його скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову;
- в обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що:
господарський суд розглянув справу за відсутністю Дніпровської міської ради, не повідомленої належним чином про дату, час та місце судового засідання;
господарський суд прийняв рішення без участі Дніпровської міської ради, не залучивши її як власника вказаного вище приміщення до участі у справі, тобто прийняв рішення, що стосується її прав та обов"язків;
на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" з державної власності до власності областей передавався житловий та нежитловий фонд рад народних депутатів, а також житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні організації, пов"язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду;
рішенням Дніпропетровської обласної ради №126-7/ХХІV від 17.01.2003 "Про використання майна, що належить до спільної власності територіальних громад області" житловий фонд, розташований на території м. Дніпропетровська, передано у власність територіальної громади м.Дніпропетровська як майно, що знаходиться на балансі обласних житлово-комунальних підприємств, зокрема майно Обласного житлово-комунального підприємства (далі- ОЖКП) "Південне"; згідно з розпорядженням обласної ради №171-р від 10.09.2003 усе майно підприємства передано до комунальної власності м. Дніпропетровська;
19.11.2003 Дніпропетровською міською радою прийнято рішення №11/13 "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Обласних житлово-комунальних підприємств "Південне", "Центральний", Лівобережжя"", згідно з яким вказані підприємства з усім майном, будівлями та спорудами, що перебували на їх балансі, прийняті у комунальну власність; з 10.09.2003 територіальна громада міста Дніпропетровська в особі міської ради набула права власності на цілісний майновий комплекс Комунального підприємства "Південне", тобто власником нерухомого майна по вул.Титова,5 у м.Дніпропетровську, до якого відноситься спірне приміщення, є територіальна громада міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської (Дніпровської) міської ради на підставі рішення Дніпропетровської міської ради №11/13 від 19.11.2003, яке є чинним;
- 24.02.2021 на адресу апеляційного суду надійшли письмові пояснення Дніпровської міської ради, в яких йдеться про те, що 10.09.2003 підписано акт приймання-передачі зі спільної власності територіальних громад області у комунальну власність територіальної громади міста Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства (далі - ОЖКП) "Південне", до переліку будинків, які передаються до комунальної власності увійшов будинок №5 по вул.Титова; таким чином, з 10.09.2003 територіальна громада міста Дніпропетровська в особі міської ради набула право власності на цей майновий комплекс;
- 02.03.2021 міською радою подано заяву, до якої додано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна №246439239 від 01.03.2021 стосовно спірного об"єкта нерухомого майна;
- згідно з вказаною довідкою нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_1 , підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу №803 від 04.08.2017, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кравченко О.О.;
- ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.04.2021 до участі у справі залучено ОСОБА_1 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору;
- позивач, відповідач та третя особа відзиви на апеляційну скаргу не надали;
- представник позивача в судові засідання не з"явився, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ЗАТ"Еколенд" припинено з 10.06.2011 на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2011 у справі №Б38/329-10 про припинення юридичної особи у зв"язку з визнанням її банкрутом, відомості щодо правонаступництва стосовно позивача у реєстрі відсутні;
- представник відповідача у судові засідання не з"явився, про час та місце розгляду справи відповідач повідомлений шляхом направлення на його електронну адресу ухвал апеляційного суду від 28.12.2020, 02.02., 25.02, 04.03., 18.03., 19.04., 23.04., 27.04. та 29.04.2021, а також шляхом розміщення інформації про такий розгляд на офіційному сайті Центрального апеляційного господарського суду;
- третя особа у судове засідання не з"явилася, про час та місце розгляду справи третя особа повідомлена шляхом направлення на її поштову адресу ухвали суду від 29.04.2021, що підтверджується витягом з офіційного сайту Акціонерного товариства "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, поштове відправлення апеляційного суду вручено адресату 12.05.2020.
Ч.ч.1, 4 ст.269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Дніпровської міської ради, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з ч.2 ст.50 Кодексу якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору
Ч.1 ст.254 Кодексу передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Тобто ч.1 цієї статті Кодексу визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмета та підстав позову.
Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку ст.254 Кодексу повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним.
Встановивши зазначені вище обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі п.4 ч.3 ст.277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
У даному випадку, апеляційна скарга на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2010 подана Дніпровською міською радою, яка не була залучена місцевим господарським судом до участі у справі.
В апеляційній скарзі йдеться про те, що міська рада є власником нерухомого майна по вул.Титова,5 у м.Дніпропетровську, а також про те, що судом при постановленні оскаржуваного рішення порушено її право як власника розпоряджатися та користуватися своїм нерухомим майном.
На підтвердження викладених обставин скаржником до матеріалів справи надані копії: витягу з рішення Дніпропетровської обласної ради №126-7/ХХІV від 17.01.2003 "Про використання майна, що належить до спільної власності територіальних громад області", рішення Дніпропетровської міської ради №11/13 від 19.11.2003 "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств "Південне", "Центральне", "Лівобережя"", акта приймання-передачі із спільної власності територіальних громад області у комунальну власність територіальних громад міста Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства "Південне" від 10.09.2003, переліку будинків житлового фонду ОКЖП"Південне", що передаються до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська від 01.08.2003, в якому, у тому числі, зазначено будинок №5, розташований по вул.Титова, відомостей про будівлю щодо нежитлового приміщення, розташованого на 1 поверсі житлового будинку 5 літ.А5 у м.Дніпропетровськ, вул.Титова,5.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуваним рішенням господарського суду були порушені права та законні інтереси Дніпровської міської ради, тому залучає скаржника до участі у справі як третю особу.
Відповідно до ч.3 ст.269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У зв'язку з цим, апеляційний суд вважає можливим прийняти додані міською радою документи і залучити їх до матеріалів справи як додаткові докази відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України, ураховуючи, що міська рада не приймала участі у справі, а тому з об'єктивних причин не мала можливості подати їх до суду першої інстанції.
Відповідно до ч.4 ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Ст.129 Конституції України встановлені основні засади судочинства, до яких, зокрема, віднесено забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
В силу приписів ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.7 Закону кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Отже, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Як встановлено господарським судом, 17.12.2003 між ЗАТ"Еколенд" (покупцем) та ТОВ "Сервіс" (продавцем) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна №18/Н, згідно з п.1 якого продавець зобов"язався передати у власність покупця нерухоме майно, зазначене у п.1.2 цього договору за актом приймання-передачі, а покупець - прийняти це майно і сплатити продавцю його вартість на умовах цього договору.
Відповідно до п.1.2 договору нерухомим майном, яке відчужується за цим договором є нежитлове приміщення №55 загальною площею 330,5 кв.м, розташоване на першому поверсі житлового будинку №5 по вул.Титова у м.Дніпропетровську, що належало продавцю на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна №8/06-01 від 06.06.2001.
П.3 договору передбачено, що право власності на нерухоме майно, зазначене у п.1.2 цього договору переходить до покупця з моменту підписання цього договору та акту прийому-передачі.
Договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками товариств.
17.03.2003 сторонами також підписано акт прийому-передачі до договору купівлі-продажу нерухомого майна №18/Н, згідно з яким ТОВ"Сервіс" передало, а ЗАТ"Еколенд" прийняло зазначене у договорі нерухоме майно.
Докази, які підтверджують обставини щодо наявності у ТОВ"Сервіс" права власності на вказане нерухоме майно в матеріалах справи відсутні.
Ч.ч.1, 2 ст.328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.334 Кодексу право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності .
Ст.42 Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року, чинній на час укладення зазначеного договору передбачено, що угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).
Згідно з ст.47 цього Кодексу нотаріальне посвідчення договору є обов'язковим тільки у випадках, зазначених в законі. Недотримання в таких випадках нотаріальної форми тягне недійсність договору з наслідками, передбаченими частиною 2 статті 48 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 227 Кодексу дотримання форми нотаріального посвідчення вимагалося при укладенні договору купівлі-продажу житлового будинку, у якому хоча б однією із сторін договору є громадянин.
Разом з тим, п.27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994 за № 18/5, яка була чинна на момент підписання зазначеного договору купівлі-продажу нерухомого майна встановлено, що відповідно до чинного законодавства обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) житлового будинку, іншого нерухомого майна.
З огляду на викладене договір купівлі-продажу приміщення №18/Н від 17.12.2003 на час його підписання підлягав нотаріальному посвідченню, оскільки предметом цього договору є відчуження нерухомого майна - нежитлового приміщення.
Також, згідно з п.п.1.2, 1.3, 1.5 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України N7/5 від 07.02.2002, в редакції, чинній на час укладення договору №18/Н від 17.12.2003, положення діє на всій території України і є обов'язковим для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності.
Реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації.
Обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.
У даному випадку, докази державної реєстрації права власності позивача на спірне нерухоме майно в матеріалах справи відсутні.
Згідно з листом Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської міської ради станом на 10.08.2010 право власності на нежитлове приміщення №55 на першому поверсі в житловому будинку літ.А-5 по вул.Титова,5 не зареєстровано.
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочінів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), за якими не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо.
У зв"язку з нездійсненням сторонами державної реєстрації права власності на нерухоме майно за договором №18/н від 17.12.2003 та його нотаріального посвідчення такий договір є невчиненим.
Тому, відсутні правові підстави набуття позивачем права власності на майно, що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ по вул.Титова,5, яке складається з нежитлового приміщення №55, поз.1-18, загальною площею 333,2 кв.м, розташованого на першому поверсі житлового будинку літ. А-5, ганок літ.а 1 та ганок літ.а 2.
Згідно з рішенням Дніпропетровської обласної ради №126-7/ХХІV від 17.01.2003 "Про використання майна, що належить до спільної власності територіальних громад області" житловий фонд, розташований на території м.Дніпропетровська передано у власність територіальної громади м.Дніпропетровська як майно, що знаходиться на балансах обласних житлово-комунальних підприємств "Центральний", "Лівобережний", Південне", Аеродром", житлово-комунальної контори м.Дніпропетровська, а також об"єктів комунального виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства м.Дніпропетровська і належить до спільної власності територіальних громад областей.
В подальшому, згідно з рішенням Дніпропетровської міської ради №11/13 від 13.11.2003 "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств "Південне", "Центральний", "Лівобережний"" на виконання рішення міської ради від 26.02.2003 №35/7 "Про прийняття майна у комунальну власність територіальної громади міста та подальшого його використання" та рішення Дніпропетровської обласної ради №126-7/ХХІV від 17.01.2003 "Про використання майна, що належить до спільної власності територіальних громад області"", керуючись Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про передачу об"єктів права державної та комунальної власності" міська рада прийняла у комунальну власність територіальної громади міста обласні житлово-комунальні підприємства "Південне", "Центральний", "Лівобережний" з майном, будівлями і спорудами, що перебували на їх балансі, відповідно до актів приймання-передачі від 18.08.2003, від 10.09.2003 та від 12.09.2003.
Таким чином, до комунальної власності територіальної громади міста, згідно з актом від 10.09.2003 увійшло, у тому числі, і спірне нерухоме майно.
Постановлення місцевим господарським судом рішення про визнання за ЗАТ"Еколенд" права власності на вказане вище нерухоме майно впливає на реалізацію Дніпровською міською радою своїх прав як власника цього майна.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення безпосередньо стосується прав та обов"язків міської ради, оскільки судом вирішувався спір щодо майна, власником якого є міська рада, тобто судом вирішувався спір про право у правовідносинах, учасником яких станом на момент розгляду справи господарським судом та постановлення ним оскаржуваного рішення є скаржник. Отже, між скаржником і сторонами у справі існує правовий зв"язок.
При цьому обставини щодо наявності у ТОВ"Сервіс", як продавця за договором купівлі-продажу №18/н від 17.12.2003, права власності на спірне нерухоме майно не були предметом дослідження під час розгляду справи господарським судом.
Висновки господарського суду про те, що на дату виникнення у позивача права власності на спірне нерухоме майно законодавство України не передбачало обов"язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна та державну реєстрацію права власності на нього не відповідають наведеним вище положенням Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Тому рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню як таке, що прийнято при неповному з"ясуванні обставин, які мають значення для справи та при неправильному застосуванні судом норм матеріального права і порушенні норм процесуального права.
Керуючись ст.254, 269, 272, 275, 277, 282 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
- залучити до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Дніпровську міську раду;
- рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2010 у справі №13/197-10 скасувати;
- прийняти нове рішення;
- в позові відмовити;
- постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови;
- повна постанова складена 07.06.2021
Головуючий суддя І.Л. Кузнецова
Суддя І.М.Кощеєв
Суддя О.В.Чус